Михайло Савченко – дуже проста людина. Він не надто заморочується термінологією, не шукає складних багатоступеневих менеджерських конструкцій, обирає прості прямі дії та конкретні рішення.

Це характер.

От у мене в управлінні компанією часто виникають ситуації, коли простих рішень не видно: є або надто громіздкі, або кілька рішень різного ступеню невдалості, а хороших і ефективних немає. І я усвідомлюю, що так складається через те, що я сам надто заплутаний та неоднозначний всередині. А Савченко ясний і чіткий. Проста людина… Михайло просто говорить, просто керує і має просту мету й прості мрії. При цьому – обидві дочки вивчилися в Англії, сам їздить на новенькому «Рейндж Ровері», деякі технологічні тонкощі по буряках любить подивитися на місці, у Німеччині, з філіями спілкується по айфону. Європеєць. Безумовно, європеєць з Черкащини. Наш європеєць. І ще – погляньте на обкладинку: архангел Михаїл у нього за лівим плечем. Ось така вона, Україна.

Висока контрастність зору

Попри все, Савченко уміє здивувати.

Зайшла мова про його службу в Афгані.

– Після «учебки» я потрапив у Кандагар. Тільки-но ми приїхали, саме прийшла рота з операції… Чотири БТРи спалили, вісім чоловік загинуло за ніч… Потім і ми ходили на операції, супровід колон. Потім стояли у пустелі, на точках Посаб, Ель-Мухамед, Мохаджерін… Охорона дороги, вихід на засади. Потім стояли на елеваторі: у нас була установка РСЗО, на базі «ЗіЛа», міномет «Васильок», два розрахунка гаубиць і два танки.

– Як ви все детально пам’ятаєте. Все-таки пройшло тридцять років з гаком.

– Та у мене тоді не так була забита голова. В армії порядку не було, він був тільки у Прикордонних військах, де служили процентів 80 українців. Я був замкомвзводу, і коли прийшов замполіт з Хмільника, з Вінницької області, і коли прийшов командир роти з Сумської області, я отримав дуже велику підтримку. Повністю викорінив дідівщину, зробили дороги, збудували бані, відлагодили постачання…

– Тобто, у вас є талант до організації та систематизації процесів.

– Ну, не знаю, можливо, – знизав плечима Савченко. Зі сторони він себе не бачить, але я під час розмови зауважив: навіть тепер, коли голова забита, як колишній агрохімік, Савченко вільно оперує всім сектором наукової термінології, а ще пам’ятає назви дрібних сіл, імена і взагалі такі дрібні деталі, що, здається, володіє особливою контрастністю зору, бачить набагато більше, аніж середньостатистична людина. Ну, роздільна здатність така, вища від середньої. І вища на мільйони пікселів. Я і сам так бачу, але не завжди з усього побаченого роблю висновки. А Савченко кожну деталь здатний оцінити і припасувати до діла. Штаб-квартира агрофірми «Корсунь» стоїть при дорозі, саме при в’їзді в місто, й помітити її здалеку можна завдяки височенному флагштоку, на якому вітер розгортає прапор України. Приміщення теж європейські, чистесенька бруківка біля ґанку, сучасні будиночки, євроремонт всередині, офіси стилю open space (відкритий простір).

Сам господар навів на сумні думки. Конкретно мене. Такий справний і молодий, зовсім не виглядає на свої роки, міцний, рухливий. Я засумував, що я зовсім не такий показний на його тлі. Але, заспокоїв себе, це просто тому, що щойно півтораста кілометрів за кермом подолав від Києва до Корсу ня, а так я теж ще нівроку.

26 тисяч га чи двічі по 26 тисяч га – багато це чи мало

– У вас – величезне господарство, 26 тисяч гектарів!

– Та не величезне, не «Авангард», не «Наша Ряба»…

– Може, й слава Богу, що не «Авангард», бо, гадаю, зараз у холдингів неабиякі проблеми. Але якби мені випало керувати 26-ма тисячами, я б не знав, куди бігти й що робити.

– Якби зненацька мені довелося, то й я б не знав. Все ж поступово. Я був керівником підприємства КСП «Зоря». І ось 2000 року з нами не розрахувалися цукрозаводи, на які ми возили цукровий буряк. А 2001 року прийшов на один із заводів вітчизняний інвестор, ТОВ «Панда». Відпрацювали вони добре, з усіма постачальниками розрахувалися та ще й нам запропонували працювати разом. Ми погодились не одразу. З півроку придивлялися один до одного, потім я розробив пропозиції – створити нове підприємство, викупити у власників майнові паї, вкладати кошти в новітні технології, техніку та мінеральні добрива. Вони дали згоду, і ми закупили через «Цеппелін» нову техніку, в тому числі кормозбиральні комбайни, адже тваринництво молочного напрямку зберегли, близько 5000 голів. І ми внесли в повному обсязі мінеральні добрива під цукровий буряк, під озиму пшеницю. І результат не забарився, зібрали близько 500 ц буряку в заліковій вазі.

– Тож ви про співпрацю не пошкодували.

– Я все життя займаюся сільським господарством, я дуже добре знаю, чого потребує земля, але у мене не було раніше фізичної можливості дати їй це. Бракувало оборотних коштів, щоб дати необхідну кількість добрив, які забезпечували б післядію… Я ж агроном за освітою, закінчив Білоцерківський сільгоспінститут.

– Ви – унікальна постать. Ви і агроном, і власник. Здебільшого по підприємствах агрономи знають, що слід робити, але не мають психології власника. У власника дещо інший кут зору.

– Власника в Україні винищили, оцю генетику господаря, хіба що по різних регіонах це відбувалося в різний час. В цьому людей і звинувачувати не слід. Я свого часу прийняв рішення на користь технології. Так, ми збирали понад 400 ц цукрового буряку, 6-7 тонн пшениці, 4 тонни гороху, але усвідомлювали, що технічне забезпечення знижується, оборотних коштів бракує. Тому ми довели собі і людям, які сумнівалися, що можна досягнути успіху. Та й інвесторам довели: якщо не покладеш – не візьмеш. Почали добирати землю, й з 2002 року по 2011-й виросли до 26 тисяч гектарів. Технологічний рівень у нас високий. Маємо відповідну техніку, культуру рослинництва. Коли ми їдемо в гості до насіннєвих підприємств, до «Штрубе», «Піонера», «Сингенти», KWS, то бачимо, що вже самі вийшли на певний рівень технічного забезпечення й можемо рівнятися з ними. Сьогодні працюємо над тим, щоб створити селекційний центр разом із Strube, відправляємо своїх агрономів на навчання, півроку вони працюватимуть за кордоном на селекційних ділянках.

– А навіщо вам такий центр?

– Ми у господарстві вирощуємо близько 500 гектарів насіннєвої кукурудзи, першої репродукції. Загалом ми сіємо близько 7000 га. 40-50 % потреб посівів ми забезпечуємо власним насінням. Будуємо сушарку для насіння. До сезону часу небагато, але ще є час помізкувати – чи на дровах її робити, чи на пропані.

– У вас же є і агроцентр?

– Так, але він не на одному майданчику. Щороку ми висіваємо на дослідних ділянках 90-100 гібридів кукурудзи. Такі ж демополя робимо по соняшнику, сої, цукровому буряку, пшениці. Робили ми Дні поля для Інституту фізіології рослин, досліджували здобутки вітчизняних селекціонерів. Вони – патріоти українського насінництва, ми ніби теж, але коли жнива дають вал, результат з конкретних полів, вже не посперечаєшся. І власник, і вчений бачать один і той самий результат. У 2014 році ми віддали перевагу іноземній селекції. В чому проблеми української селекції, на мій погляд? Я часто буваю на закордонних полях провідних селекційних фірм, я бачу технології, якість, відношення. У нас немає приватної селекції. Були дуже добрі бази – Миронівський інститут пшениці, Одеський завод зернових культур, Інститут фізіології рослин, Інститут землеробства. Сьогодні добре працює Інститут фізіології рослин, є непогані одеські сорти. Але, я гадаю, треба брати все краще, що є на ринку, і що є у нас, співставляти ціну, якість, кінцевий результат на виході і тоді приймати рішення. У Петра Євича, в «АгроРосі», беремо пшеницю англійської селекції, озимі пшениці «Сингенти», ячмені «Лемке». Якщо ми збираємо сім тонн пшениці іноземної селекції, то по вітчизняній ми такого результату не отримуємо, хоча селекціонери запевняють, що збирають сім – сім з половиною. Можливо, це так, але в практиці у нас подібні результати дає імпортне насіння, а вітчизняне не дає. По вітчизняних сортах ми маємо результат до шести тонн, високе ураження хворобами, вилягання. Так, позначилися погодні умови, але вони для вітчизняних та іноземних сортів були однаковими. По жашківській та корсуньських зонах ми збирали за сім тонн пшениці імпортної селекції, а тоннапівтори на гектарі – це не маленькі гроші.

– Та ще й на ваших площах…

– Ми сіємо близько семи тисяч гектарів озимої пшениці і близько семи тисяч кукурудзи, шість тисяч цукрового буряку. Є і кормові культури, оскільки ми маємо 1300 голів дійного стада і близько 4500 голів ВРХ. Закладаємо близько 20 тисяч тонн силосу, 3 тисячі тонн сіна. Надої у нас 5500-6000 л на корову, правда, за молоко не хочуть гроші платити… Маємо ще близько 5000 голів свиней.

– На врожаї, як бачу, не скаржитесь.

– Максимальна врожайність кукурудзи у нас у 2011 році сягала 138 центнерів у бункерній вазі, при вологості 16-24%. Рік був такий. Коли тільки закладався качан, пішли дощі. Та й не було високої температури у період цвітіння, що було, то було.

– Дивно, що ви любите буряк. Адже маєте добрі результати по зерну, а це якось і простіше, і надійніше…

– Та не те, що любимо, просто працюємо з цукровими заводами тривалий період. Тому багато сіємо, і в «Корсуні», і в «Злагоді»… (Ну, таки вміє Савченко здивувати. «Злагода» – це ж величезне агропідприємство, такі самі 26 тисяч гектарів.) Так, я повністю веду «Злагоду», – на моє німе запитання Савченко реагував спокійно. – Якщо агрофірму «Корсунь» ми розвиваємо разом з «Пандою», то «Злагода» – підприємство, яке до осені 2013 року засновники «Панди» вели самостійно. От від тієї осені я взяв обидва ці підприємства. Додалися й два невеликих підприємства, «Калиновий край» та СТОВ ім. Ватутіна. Там відповідальні хлопці, добре господарюють. В СТОВ ім. Ватутіна 600 дійних корів, і вони зараз надоюють 7000-7500 л молока. Там зроблено молокопроводи, молоко продаємо тільки «екстра» на Білоцерківський молокозавод. Відлагоджені технологічні процеси. Але де які гібриди, скільки куди добрив вносити, – я в усе це занурююсь. Я навіть знаю, по якій тракторній бригаді скільки є тракторів, в якому вони стані, що треба ремонтувати, скільки треба проплатити…

– Мені однаково незрозуміло, як ви можете керувати півсотнею тисяч гектарів, в усе вникаючи. Яка у вас система?

– У нас є філії, господарства розбиті по 5000 га. Сьогодні на десяту я зібрав керівника «Злагоди», головного інженера і всіх керівників філій. Ми пройшли по кожному пункту, визначили робочі питання, невідкладні завдання й поставили терміни виконання.

Я подумки усміхнувся – Савченко поділив філії по 5 тисяч гектарів, у нього 5 тисяч свиней, 5 тисяч ВРХ… Все зробив просто і надійно. Вочевидь, людина просто бачить і відчуває зручні для керування формати та будує матрицю з співрозмірних модулів. Але своєю простотою рішень Савченко проходить проблемні моменти упевнено й найкоротшим шляхом.

Вибір технології

– Колись зустрічалися з Міхаелем Хоршем на презентації його нової сівалки, я йому казав: розумію, звідки пішла технологія (прямого посіву. – Ред.). У Канаді близько ґрунтові води. У Бразилії 22 градуси середньорічна температура і 1100 мм опадів. У нас умови зовсім інші. Я погоджуюся, що оранка не найкращий спосіб землеробства. Але ж ви сієте в наших зонах за принципом лопати. Для чого сошник, для чого кіль у сівалки? Щоб вона ущільнила ґрунт для насіння; диск розсуває ґрунт, насінину покладено, і ґрунт затискається. А що ж ви робите? Стрічковий спосіб, який потребує багато вологи. А якщо суха весна чи осінь? Сходів не буде. Ми тоді гаряче посперечалися, але Хорш зробив сівалку спеціально для нашого підприємства. Ми хочемо мати урожай у сім тонн пшениці і більше. А у США вирощують 27 цент нерів з гектара. А у Кана ді мабуть ще й менше.

В Америці озима пшениця не є основним зерновим продуктом, вони вирощують три тонни і не надто заморочуються сівалкою та тонкощами. А ми хочемо вирощувати набагато більше, тому нам слід орієнтуватися на Європу, Німеччину. А от по кукурудзі та сої – слід вчитися у американців. Ми освоїли ці підходи. Що стосується озимої пшениці, у нас техніка німецька, Amazone Horsch, а по кукурудзі та соняшнику – американська, 18-метрові сівалки DB60, John Deere. Перейшли на посів буряку, кукурудзи й соняшника на 50 см. Соняш ником ми не захоплювалися, почали його вирощувати, коли ціна на цукор істотно впала відносно до собівартості. (Тут мушу внести фактологічні уточнення: дійсно, у 2014 році USAID фіксував середню врожайність пшениці у США у 29,4 ц / га, але це загальний вал по країні. В Україні також цей показник не надто високий – 38,9 ц / га, але таки на 32 % вищий, аніж у США. – Ред.)

– Та й у вашій зоні соняшник, мабуть, і не дуже вигідний…

– У нашій зоні? Чотиричотири з половиною тонни соняшника з гектара ми збираємо, – Михайло Мико лайович примружився, тому що я, звісно, підняв брови. Зрозуміло. Технологія і загальні вимоги по стандартах операцій тут поширюються на всі види діяльності. Немає такого діяльності. Немає такого, щоб люди успішно вирощували кукурудзу, а от вже інші культури «не йдуть». У їдальні чистота і затишок, квіти на столах та вишивані серветки. Тут порядок у всьому. – У нас жорстка сівозміна. Якщо ми маємо під 60 тисяч гектарів землі в усіх господарствах, а сіємо близько 4000 га соняшника, то він реально потрапляє повторно на поле на 11-12-й рік. Щодо родючості ґрунтів, ми дбаємо про неї, вносячи дефекат. Адже ми маємо сталі зв’язки з цукровими заводами. Дефекат зараз дуже якісний, він йде через преси, відстойники, видається гарно упакований, у гранулах, чистий. Використовуємо його для вапнування, розкислення ґрунтів, щорічно вносимо до 50 тисяч тонн. Три-чотири тисячі гектарів засіваємо сидератами. Одразу по жнивах сіємо білу та жовту гірчицю. Якщо рік вдалий, отримуємо від 200 до 300 центнерів зеленої маси на гектар. Коли трактор John Deere заїжджає у поле, його й не видно. Органічні добрива не вносимо одразу на поле. Закупили обладнання і вже другий рік поспіль робимо компости. Додаємо мікроорганізми, повністю вилучаємо насіння бур’яну, доводимо до 60 градусів температуру у бурті. Цього року ми заготовили близько 20 тисяч тонн компосту і вперше внесли на великі площі.

Не ціни страшні сільгоспвиробникові

– Значить, ви спочатку рухаєтеся до виробництва власного насіння, потім до виробництва власних добрив… Михайле Миколайовичу, як ви, ваше господарство, почуваєтеся в ці періоди низьких цін на продукцію?

– Вам чесно сказати?

– Чесно.

– Я давно працюю в сільському господарстві і знаю багато способів зекономити на насінні, на добривах, раціональніше підійти до економіки. Але мені легше підвищувати ефективність менеджерськими прийомами: на відміну від холдингів, нам набагато легше маневрувати, оскільки я можу в межах господарства прийняти одноосібне рішення. Швидкість і чіткість рішень – це дуже великий виграш. На певні рішення, які я приймаю моментально, холдинг витратив би не години й дні, а може, й місяці. Відтак, я більше негараздів для агрокомпаній вбачаю не у ціновій політиці, а у нестабільності, відсутності упевненості інвестора, підприємця у завтрашньому дні. Не говоримо навіть про теперішній час, коли ситуація вкрай нездорова. І у мирні часи цього не було. Якби упевненість хоч невелика була б, все змінилося б. Ми ж бачимо, лишень зажевріє надія – люди починають вкладати в країну, у виробництво. Ніхто не хоче кудись виїжджати, всі хочуть працювати тут. Нестабільність та втручання державних органів у діяльність підприємств – найбільше зло для нашого розвитку. Колись була дотація на цукровий буряк, 400 гривень, у 2010 році. Ми подали документи, отримали декілька мільйонів гривень цієї дотації. І почалося: КРУ перевіряє, УБЕЗ перевіряє, СБУ перевіряє, всі хочуть грошей. Все перераховують, всі нервуються. Моя думка – краще б, щоб цих дотацій не давали. От були компенсаціі на добавлену корову. Людина показала – приходять, перераховують, але ж ви знаєте, що сьогодні будьякий керівник може обдурити перевірку, перекинути з ферми на ферму поголів’я абощо… Говорили про компенсації за нову ферму… Ми повністю реструктуризували ферми. Зробили бетонне гнойо сховище на 20 тисяч тонн. У нас гній не качається по нахилених транспортерах, а йде по шахтах прямо у гнойо сховище, трактор вже розгрібає у кагати під агрегат по переробці. Ми збудували нові силосні ями, поставили молокопроводи. Все зроблено капітально, у плитці, склопакети, встановили душові кабіни, пральні машини-автомати для рушників… Я розумію, що за будь-якої влади, за будь-якої ситуації молоко буде потрібне, і молоко якісне, не помиї. Якщо хтось хоче, щоб умови були, як у Європі, а праця й продукт, як у колишньому селі, то так не вийде. Продукція повинна бути якісною. І вся наша перебудова ферм – наша справа, я не подавав документів на жодну компенсацію, тому що не маю часу вовтузитись із перевірками і не маю бажання відкуплятися від когось за власні гроші.

– Так, з перевіряючими біда…

– А скільки є гидких проблем по землі. Є у нас таке село Заріччя. Ми там обробляли 386 гектарів. Завели в село газ, стопроцентно профінансували. Сьогодні в селі 1000 голів ВРХ, 500 свиней, створені робочі місця. Є дві потужні майстерні, відремонтовані, із склопакетами, теплими підлогами, ангари, стоять котельні на соломі. Ми подавали документи на цю землю, вона нами засіяна, нам документи ніхто не оформляв, ніхто не підписував. Дивимося – віддали цю землю Завгородньому В. П. Хто ж це такий? Розібралися, людина працює на комбікормовому заводі в «Урожаї». Але дивимося – землю Стеблівського психоневрологічного інтернату, 37 гектарів 70 соток підсобного господарства, теж забрали під цього Завгород нього. І два гектари землі для Тихоненка, учасника АТО, теж забрали. Ніхто нікого ні про що не запитував. А ви питаєте про цінову політику…

(Господи, думаю я. Невже люди нічого не розуміють. Невже не відчувають, що за всі свої дрібні злочини будуть дуже гірко каятися й дуже дорого платити. Навіщо ж отак натхненно пиляти гілку, на якій сидять, падати буде дуже боляче.

Держкомзем, ви чули? Буде дуже боляче. Ніхто не простить. – Ред.)

Ми не будемо платити за землю по триста доларів. Ми купували джипи для армії, віддали сім «КамАЗів», повністю екіпірували всіх, хто з наших сіл пішов воювати. Мій родич пішов рік тому добровольцем. Тоді я розумів ситуацію, купував бронежилети, каски, форму. Але зараз, коли вже рік минув і можна було забезпечити всім необхідним людей, я вже не розумію, коли дзвонять односельці з зони АТО й кажуть – допоможіть, не можемо каску купити. Вона коштує 6 тисяч гривень. Батько й мати у солдата пенсіонери, таких грошей немає. Не питання, купили, але ж я не маю гарантій, що каска – така, як треба. Я ж не спеціаліст. От бронежилет я перевірив, послав хлопців, відстріляли з карабіна, все нормально. І хлопці, що в Крама торсь ку стояли, кажуть – хороші бронежилети. Ось це б нам пережити. Низькі ціни на продукцію ми переживемо.

– У вас багато людей працює?

– В агрофірмі «Корсунь» близько 750 чоловік, з тваринництвом, з усім.

– Зовсім небагато.

– По всіх селах у нас є соціальна угода, і ми виконуємо її на 150 %. От у Драбівці вклали 300 тисяч, повністю відремонтували спортзал, майже закінчили освітлення села. У Нетребці також спортзал відремонтували. Церкву будуємо за свої кошти, не в рахунок соціальної угоди. В Сорокотягах, в Почепинцях школи перевели на твердопаливне опалення. Ремонтуємо дороги. Там, де голова села на своєму місці, працювати легко.

Задзвонив телефон, дзвонили з-під Волновахи, просили джип. Савченко сказав, що джипа немає, але «УАЗ» дасть.

Земля – ось у що треба інвестувати

– У вас дуже багато внутрішніх інвестицій йде у розвиток компанії… Ви будуєте, перебудовуєте, запускаєте багато допоміжного обладнання, далеко не все у вас орієнтовано на швидку віддачу. Ваші дії дають іншу якість продукції, іншу культуру виробництва.

– Авжеж, якщо ми почали займатися компостом чотири роки тому, то лише цього року на дослідах побачили результат.

– От-от. Яка у вас головна мотивація для того, щоб так витрачати фінансові й людські ресурси? Адже чимало людей в агрокомплексі працюють за принципом – вхопив і побіг далі. Ви хочете заробити чим більше гроші? Чи ви хочете залишити велике підприємство дітям?

– Є такі вірші… «Матірненьку, землю, надурити ж – то дарма…» Нагодуй її сповна, вона віддячить тобі сповна. Я оцінюю технології, які ми сьогодні маємо. Раніше не було таких генетичних потенціалів буряку, кукурудзи. Була безумовна сівозміна. У радянські часи ніхто тебе не питав, вигідно тобі це чи невигідно, це було тобі доведено, і ти так мусив господарювати. Були свої плюси й свої мінуси. Ми збирали 5-6 тонн пшениці, в господарствах, у яких мені довелося працювати, 300-350 центнерів цукрового буряку, 2,5-2,7, до трьох тонн соняшника з гектара. Сім тонн кукурудзи вважалося рекордним врожаєм. Ми вносили добрива, але не в такій кількості, як тепер, обходилися органікою. У 2012 році у Вільшані ми зібрали 620 центнерів цукрового буряку у заліковій вазі з 2400 га! Окремі поля давали по 900 центнерів. Так, у Вільшані завжди було непогане господарство, але таких врожаїв вони ніколи не бачили. У мене запитання: цукровий буряк же з чогось цей врожай сформував? Так, ми дали досить добрив, але ж не на 90 тонн врожаю!

– Земля…

– Земля і генетичний потенціал, який дозволяє рослині забирати й освоювати поживні речовини. Мікродобрива, стимулятори… Так само й кукурудза, вона ж з чогось формує врожай, який ми збираємо, 15 тонн у бункерній вазі. Якщо не дбати про землю і тільки збирати отакі врожаї, то гаплик ми побачимо не колись-колись, ні, ми його побачимо за дватри роки. Після буряку, зрозуміло, залишається багато поживних речовин, і можна навіть без добрив посіяти соняшник й зібрати 3-3,5 тонни. Можна ще посіяти пшеницю і теж непогано зібрати. Але вже за три роки там не збереш нічого. Соняшник… У нього така коренева система, що він з глибин дістане все, що йому потрібно, і висмокче. Сівозміну придумав не я. Це досвід віків. Люди за це життя поклали, той самий Ваві лов… Тому я й прийняв рішення відносно компосту, дефекату, сидератів. У нас є поля, які «поклали» задовго до нас. Два роки вносили дефекат, кілька років сидерати, накопичення, потім з осені вносили азот, щоб розкласти стебло, і лише тепер я бачу, що ми відновили родючість. Якщо я раніше вважав, що на землі можна за три роки розібратися, а у тваринництві довше, то бачу, що із занедбаною землею можна вовтузитись довго, поки виведеш її на належний рівень, і потім треба постійно підтримувати.

– То, кажете, вас на це спонукає земля… Що ви не виймаєте з циклу чистий прибуток і вкладаєте, вкладаєте…

– Так, земля.

– Але ж це романтична категорія. Ви такий серйозний дядько, керуєте величезною компанією, не романтичний, – провокував я Савченка на якісь емоційні реакції. Але Савченко не повівся на провокацію, так само рівно й спокійно змалював мені ясний бізнесорієнтир реінвестування прибутку.

– Річ у тім, що наші вкладення у сидерати й інше відбиваються протягом року-півтора, я це реально бачу. Вклавши гроші у компост, я прибрав усі бур’яни, здаю на аналізи зразки й визначаю повну чистоту. Зробивши компостне добриво, я отримую 2,8 відсотка гуматів окрім інших цінних речовин. Але я вношу не 60 тонн органіки на гектар, а 10. Порахуйте, скільки я економлю дизпалива – привезти у шість разів більше, шість разів пройтись розкидачем.

– Отепер зрозуміло: ви багато витрачаєте, щоб потім набагато менше витрачати. Ваші внутрішні інвестиції знижують витрати майбутніх періодів, дають економію на добривах, на дизпаливі, на боротьбі з бур’янами.

– Дійсно, так. Не в перший рік отримую цю віддачу, але вона, безумовно, є. Наше внесення дефекату на 8-10 тисяч гектарів, по 5-7 тонн в залежності від поля. В тонні дефекату 65 кг азоту в діючій речовині. Там є фосфор, калій, азот, приблизно 150 кг разом. Множимо на 23 гривні, буде 3450 грн. Кальцій розкислює ґрунт, окрім того, там багато мікроелементів, магній, залізо, бор. Тому я на мікроелементних комплексах економлю.

– Гадаєте, рік буде добрий чи важкий?

– Я завжди налаштовуюсь на складну ситуацію, тому що в сільському господарстві не буває легких років. Коли добра весна, гарно відсіялися, погодні умови на жнивах можуть підкосити. Коли все добре склалося, може не бути доброї ціни. Але завжди піднімаєшся і йдеш вперед. Гадаю, ситуація в нашій країні стабілізується й врегулюється, оскільки у нас іншого шляху немає. У нас унікальна країна, чудово розташована, з чудовими людьми.

Отака Україна

– А що в житті вам дає найбільше задоволення?

– Діти. Для мене сім’я на першому місці.

Цікавих ідей у Савченка багато. Наприклад, виявити усіх причетних до розкрадань старої системи (а виявити їх досить легко по наявності дорогих котеджів та авто, якщо вони не підприємці, а держслужбовці). Набрати їх можна й мільйон. Якщо усіх мобілізувати до війська або дати можливість відкупитися за 200 тисяч гривень, в один день можна зібрати 200 мільярдів гривень. На ці гроші збудувати професійну армію.

Я не вперше зустрічаюся з людиною, яка навела б лад у державі краще, аніж будьякий іноземний міністр. Тільки своєї праці, своєї землі Савченко не полишить. З іншого боку, Савченко – основа майбутньої України, один з її наріжних каменів. Йому не потрібно нікого обдурювати, а тому не дасть обдурити і себе. Йому не потрібно красти й брехати, тому що він може заробляти і говорити правду. Савченко – талановитий організатор і талановитий землероб, талановитий тваринник, і він повинен бути на нашій землі для того, щоб ми могли відповідати на запитання: а яка вона, європейська Україна, якою ви хочете її бачити? А ось, гляньте на Савченка, на «Корсунь» та «Злагоду».

Отака.

Проста й талановита, щира, романтична – щоб європейці заздрили.

Окрема подяка – Петру Петровичу Євичу за сприяння нашому знайомству та нашій розмові з Михайлом Савченком.