Група компаній Vitagro - визнані гранди агрокомплексу Хмельниччини. Якщо АПК - локомотив економіки України, то Vitagro - локомотив АПК області. Зумовлено це передусім масштабом, все ж таки група компаній обробляє понад 60 тис. га землі. Особливість у тому, що Vitagro твердо тримається свого регіону, хоча могла б мати міжнародний або загальнодержавний статус. Громадськість добре знає засновника Vitagro Сергія Лабазюка, адже він - нардеп і перший заступник голови Аграрного комітету ВР, людина публічна, активна, і взагалі - надія аграріїв України, оскільки в сільгоспвиробництві не є теоретиком, а добре знає, як зі стратегій, інвестицій, знань та солоного селянського поту утворюються зерно, молоко й ковбаса. Але, зрозуміло, зараз обрій у Сергія Лабазюка інший, треба перебудовувати та добудовувати державу.

Тому наша бесіда відбулася у цікаво пофарбованому офісі Vitagro з генеральним директором групи компаній та директором саме рослинницької, зернови-робної компанії «Аграрна компанія-2004» Петром Петровичем Лабазюком. Дивний збіг прізвищ пояснюється просто: компанію будували та ведуть брати Лабазюки. Два козаки.

Офіс та інші приміщення штаб-квартири видалися мені оригінально пофарбованими, тому що фарба чітко відтворює фірмовий колорит найбільшого у світі виробника сільгосптехніки John Deere.

 

Лобазюк Петро

 

Пекучий рік

Подолавши чотири сотні кілометрів від Києва до Волочиська, подякувавши навігатору, який провів через Бердичів, Хмільник, Хмельницький, я вмостився у кріслі напроти молодого могутнього козака, хоч і дещо настороженого, Петра Петровича, і почав з ним розмову з того, що пече усім найбільше.

- Петре Петровичу, як ви переживаєте й оцінюєте цей рік, ці нечувані кліматичні умови, в яких дощі, спека, ранні морози змішали всю картину, звичну для агрономів?

- Легких років ніколи у сільському господарстві не буває, - жваво відгукнувся Лабазюк, відчувши, що говорити будемо по ділу, а не про абищо. - Колись казали: як маєш зайві кошти, займися сільським господарством, і зайві кошти - як корова язиком... Та не про кошти мова. Мова про кліматичні умови, які сформувалися на території України. Посуха, яка не дає рослинам розвиватися. Ми не мали й половини опадів від тих, що були у 2015 році. Вважаю, ми отримуємо критичні врожаї. Ми звикли збирати кукурудзу по 120 центнерів, а сьогодні збираємо 85. Цукровий буряк у заліковій вазі (я дуже люблю цю культуру) брали 700-750 центнерів, але нині - значно менше. Соя, кукурудза, соняшник. До 30% врожаю втрачаємо. Навіть і по гарбузу, понад тисячу гектарів якого ми сіємо. Брак вологи, це основний фактор.

 

Коли комбайн збирає... насіння

Гарбуз справив на мене враження. Не стільки тішить прагнення аграріїв освоїти якісь нішеві культури, скільки я вбачаю за цим господарський хист, пошук значно більшого прибутку з гектара. Тому що отримати пшик з гектара української землі, а так воно переважно й відбувається, коли за низької ціни на зерно дохід лише ледь перекриває видатки, я вважаю, не по-українськи. Не по-господарськи.

- А звідки ідея гарбуза взялася?

- Почули, що наші колеги посіяли гарбуз, зацікавилися. Провели переговори з австрійцем, який на терені України укладає угоди, дає насіння, технологію, який і забирає насіння гарбуза. Ми відпрацювали з ним один рік в таких умовах, віддавали насіння йому на переробку. Він його сам очищував, досушував. Швидко зрозуміли, що так ми далеко не заїдемо, й збудували власний сучасний завод з переробки гарбузового насіння, на 60 тонн потужності на добу. Наступного року подвоїмо потужність заводу.

- А збут?

- Самі безпосередньо будемо експортувати за кордон. Ми вже маємо контракти.

- А де гарбуз використовують? На олію?

- Австрійці широко використовують гарбузове насіння у фармацевтиці, роблять на його основі багато лікарських препаратів. Дуже цінується у них і гарбузова олія.

- А квоти?

- Богу дякувати, квот на гарбуз немає. Та й виробляється його в Україні мізерна кількість. Це ризикований бізнес. По-перше, коли у полі лежить безмежна кількість гарбуза, українець не може пройти повз нього і не взяти кілька штук. По-друге, культура вибаглива, вона хоче вологи,потребує тепла у період збирання, адже нульова температура вбиває культуру. Гарбуз починає гнити при -2°С.

- А яка врожайність?

- Бажана - мінімум 2,5 тис. т чистого насіння з гектара.

Ми купили комбайни, які відділяють насіння, воно йде у бункер, а вся решта як органічні залишки розподіляється по полю.

- Як корм не використовуєте?

- При сучасних технологіях жоден виробник, який себе поважає, не використовуватиме гарбуз у свинарстві... У нас 65 тис. голів свиней, вони всі стоять на сухому кормі, спеціальне обладнання за технологіями дає точні пропорції кукурудзи, пшениці, ячменя й комбікормів.

- Скільки ж коштує тонна гарбузового насіння на експорт?

- Його обліковують у. кілограмах. 4,5 євро кілограм сухого насіння. В Австрії.

- 2,5 т бажаної врожайності з гектара - це у бункерній вазі?

- Так, для сухого треба відмі-нусувати 12,5%. Тобто сухого можна очікувати до двох тонн, чищеного - 650 кг.

Наші козаки, а з-поміж них Петро Петрович - яскравий представник аграрного козацтва, це люди, здатні захоплюватися. Лабазюк неабияк вчарований цією екзотичною культурою - гарбузом, це відчувається. І це залишає приємне відчуття, адже найкраще - коли людина весь час перебуває у русі, у потягу до прогресу, до зростання. Я знаю багатьох людей, які у статусі Лабазюка вже давно б покинули всілякі активні рухи й присвятили себе споживанню рослинницької та тваринницької продукції і засмазі на Сейшелах. Ні, Лабазюку давай гарбуза.

 

Фото 1. Людина результату. Пліч-о-пліч з UKRAVIT

Фото 2. Людина результату. Пліч-о-пліч з UKRAVIT

 

Великий - значить холдинг?

Розмір має значення. Скептично дивлюся на популістські стрибки політиків: 100 га в одні руки, створити державу процвітаючих городників, відродити село, створивши мільйони робочих місць, жати серпами, косити косами, взимку ходити до вбиральні на город. Великі компанії здатні на великі справи, на сучасні технології, на сучасну техніку, на сучасну врожайність. Малі - не здатні, і це закон економіки. Село відродиться тоді, коли умови життя будуть рівні з містом, а в наші часи це робиться навіть без чаклунства, простим проведенням гарячої води та Інтернету, відкриттям супермаркетів та мультиплексів і так далі.

Розміри Vitagro приємно вражають. Але відчуття, що це - холдинг, у мене чомусь немає. Просто здорова агро-компанія.

- Ви вважаєте себе агрохолдингом?

- Ми називаємо себе групою компаній. Дванадцять років у нас працює рослинницька «Аграрна компанія-2004».

Але ми об’єднуємо багато підприємств. До нашої групи входить «Зоря» з Рівненської області, колишнє підприємство легендарного Плютинського. Ми ведемо там реконструкцію тваринницького комплексу, реконструювали елеватор... Є підприємство у Полонському районі, СВК.

Фото 3. Людина результату. Пліч-о-пліч з UKRAVIT

 

- Але які у вас підстави називатися холдингом?

- Ми багатогалузеве підприємство, у нас багато людей працює...

- Це ще не підстава. От візьміть Балюка, Героя України з Полтавщини, у нього 5600 га, половина тваринництво. Коли є добра ціна на молоко й м’ясо, він це й продає, а коли добра ціна на зерно продає зерно. Але ж він - не холдинг. Холдинг - це дещо інше...

Це фінансові інструменти, це будівництво, це промисловість паралельно з сільським господарством... А ви виглядаєте як нормальна сільгоспкомпанія. Тільки дуже велика. От коли ви постачали паливно-мастильні матеріали та одночасно обробляли три тисячі гектарів, ви більше були схожі на холдинг... Тим не менш. Як вам вдається цим усім керувати? Усі ж кажуть:

5-10 тисяч гектарів, а далі вже нічого не бачиш, не додивишся... А у вас таки 60 тисяч, та ви ще й два рази директор. З чим я вас і вітаю.

Фото 4. Людина результату. Пліч-о-пліч з UKRAVIT

 

- Дякую, - засміявся Лабазюк. - Знаєте, я це питання ставив собі неодноразово. За цими етапами, коли ми постійно росли, я стежив і відчував, що до ЗО тис, га впевнений, що керую ефективно. Процеси йдуть правильно. Все, що планується, контролюється й виконується. Але потім довелося делегувати повноваження багатьом людям. Росла компанія, ріс і центральний офіс, росли офіси на місцях... І почав добирати команду. Не знаю, може, хтось вам чесно скаже, може, й ні... Розумієш у багатьох випадках, що сам робиш краще. Але ж розумієш і те, що такого обсягу сам не зробиш. І я почав будівництво молодої розумної команди.

Не скажу, що на 100% все ідеально, але на 90% все вдалося.

- Тоді, значить, ви працюєте з керівниками напрямків?

- Так. Одна людина за рослинництво відповідає, друга

- за свинарство, третя - за садівництво, четверта - за інженерію, за ВРХ... У нас 5000 голів, 3700 молочного стада. Будуємо елеватор, будуємо свинарники, олійницю, все своїми силами, своїми будівельними потужностями...

- Йдете до переробки?

- З 1 листопада запускаємо переробку соняшнику потужністю 120 т на добу, буде олія. Маємо борошномельні цехи, млини, де виробляємо ЗО т борошна на добу. У свинарстві вивчаємо питання власного м’ясокомбінату. Маємо певний обсяг молока, ЗО т на добу, сьогодні вів переговори з трьома молокозаводами...

- Скільки платять?

Весь вересень ціна була 6,80 грн за літр, зараз пропонують - 7 гривень, 7,20 та 7,40 гривні.

- Я б сказав, непогано... У середньому по Європі закупівельна ціна 26 євроцентів. Це і є 7-7,20 гривень. З ваших напрямків - який найприбутковіший?

- Відверто? Рослинництво.

- Але ж, киваючи на менші врожаї цього року, ми повинні рахувати, скільки витрачено на гектар... Іноді ж можна виростити менше, а заробити більше...

- Врожайність має велике значення. Можна покласти чотири центнери амофоски, а можна шість, і при шести вже буде не 100 центнерів кукурудзи, а 130.

Фото 5. Людина результату. Пліч-о-пліч з UKRAVIT

 

Купуй українське. Якщо воно якісне

- Які технологи використовуєте, з ким у партнерстві?

- Ми вирощуємо озимі: пшеницю, ячмінь, ріпак, кукурудзу, соняшник, цукровий буряк, гарбузи. Є трохи гірчиці, гороху. Кукурудза у нас є й ФАО 180, є й 250, до 400, «Монсанто», «Піонер», черкаський «Маїс»... Один з основних постачальників засобів захисту для наших полів - UKRAVIT, понад 50% препаратів гербіцидної, фунгіцидної та інсектицидної груп. З ними працює головний агроном Анатолій Цимбал, і ми дуже задоволені цією співпрацею.

Це динамічна компанія, що впроваджує власні розробки у сфері захисту рослин та має найширший асортимент засобів для захисту сільськогосподарських культур. Власне виробництво та лабораторний комплекс відкривають перед ними великі перспективи.

Особливо подобається оперативність та гнучкість компанії. Ми отримуємо препарати саме в тому обсязі, в тій якості та у ті терміни, які потрібні нам. Гадаю, завдяки тому, що UKRAVIT - вітчизняний виробник, він має можливість оперативно реагувати на потреби великої компанії. На гороху і сої ми використовуємо гербіцид «Флагман», селективний, для знищення однорічних дводольних. Він діє на широкий спектр бур’янів. У його основі - бентазон. Добре працює гербіцид «Диво», післясходо-вий, широкого спектру дії, захищає зернові колосові культури від однорічних та багаторічних дводольних бур’янів. Він діє дуже швидко, результат бачимо за 3-7 днів. Він не має післядії на наступні культури у сівозміні. Обприскували кукурудзу у фазі 3-5 листків. Дуже задоволені ефективністю та ціною, у яку обійшлася обробка.

- Але ж гранди світової агрохімії пропонують такий великий вибір...

- Зазвичай усі препарати UKRAVIT, які ми у них беремо, створено абсолютно як препарати мультинаціоналів, і ми не бачимо різниці у їхній ефективності, а також у них дуже багато власних інноваційних продуктів. Препарати великих компаній дещо дорожчі, але, що є для нас головною проблемою, завозяться у певних обсягах. У разі потреби не так і легко їх отримати, якщо не замовив дуже заздалегідь. А UKRAVIT мобільний у плані виробництва. У нас були проблеми цього сезону з фунгіцидом мультинаціонального виробниками просто його ніде не могли знайти. З вітчизняним виробником подібні ситуації вирішуються простіше.

- Поруч з вами господарство Андрія Твердохліба, відомого практика технології No-till. Пробували?

- No-till - цікава ідея, ми вивчали, пробували, купили сівалки. Але - не йде. Що ми тільки не робили. Я вже й батюшку привозив, - посвяти, кажу, може, щось пороблено... Не виходить так, як треба.

 Фото 6. Людина результату. Пліч-о-пліч з UKRAVIT

 

Зберегти кожне робоче місце

Сподобався практицизм Петра Петровича. Він не має снобістських замашок, які іноді зустрічаєш у господарствах - трактор має бути тільки Fendt, захист має бути лише Bayer, бо німці, то є німці. Ні, Петро Петрович активно використовує вітчизняне, але якісне, недороге, але ефективне. Тому й партнер-ствує з UKRAVIT. Зручно й завжди домовитися можна. Хоча, розуміємо ми з вами, агрофірма на 60 тис. га може домовитися з будь-яким клієнтом, за нього змагатимуться мегаконцерни. Але в Лабазюка працює у сенсі вибору ресурсів для виробництва здоровий глузд, а не амбіції.

- Гаразд. А чому ви не концентруєтеся на рослинництві, а займаєтесь усім - тваринництвом, садівництвом, гарбузом?

- ВРХ прийшла до нас не за нашою ідеєю. Це політичне питання. Ми прийшли у господарство - а там є ВРХ. Ми ніколи не дозволяли собі скоротити у селі робочі місця. Якщо було тридцять робочих місць на тій фермі, ми зберігали їх, хоча ферма була збитковою, там не було ні кормової бази, ні генетики, ні приміщень, ні молокопроводів - все доводилося створювати. Два роки ми інвестували, кращі землі відводили під багаторічні трави... Не було й кормороздавальної техніки. Сьогодні, коли йде ^шг, він йде з подрібнюва-чем, з консервантом, вимішує, готує кукурудзу до якісного засвоєння. Техніка дорога. Але вона дозволяє піднести культуру праці, дає ефективність, а відтак - зберігає робочі місця. Свинарство починалося 2006 року, тому що рентабельність була вкрай високою. Нам це сподобалося, перший комплекс зліпили так-сяк. Але вже другий будували з залученням іноземних фахівців, за датськими технологіями, відправляли наших працівників на навчання за кордон. Переймали досвід. Сьогодні ми номер один за свинарством на Хмельниччині. Перші добрі консультації та поради ми отримали від сусіда з Тернопільської області Івана Адамовича Чайківського. Душа-людина...

- Це ваша остаточна відповідь на запитання про бага-тогалузевість компанії?

- Остаточно - це те, що ми дивимося на довгостроко-вість бізнесу. Ми не живемо одним днем. Думаємо про те, які продукти матимуть попит завтра й післязавтра, що даватиме прибуток та робочі місця. Ми віримо, що яблуко буде користуватися великим попитом в Україні, тому що раніше росія забирала багато, Крим забирав. Сьогодні у нас були переговори з австрійцями, араби цікавляться. Ми маємо холодильник на 10 тис. т зберігання, маємо найпотужнішу, повністю автоматизовану лінію з фасування, яка відбирає яблуко по кольору, по вазі, готові фасувати у пакети, ящики. Вивчаємо системи заморозки, тому що у нас і смородина є, і сливка...

Цікавимось лініями по соках. Розвиток і переробка - це те, що ми хочемо бачити постійно й у перспективі. Я простий українець з широкою замашистою душею, ми хочемо і збільшити земельний банк.

 

Хто хоче село рятувати й чи хоче рятуватися село

- Що ви думаєте про порятунок села?

- Я вам наведу простий приклад. У нас у Волочиську є машинобудівний завод «Мотор Січ», де людям платять відносно небагато. У нас механізатори отримують у багато разів більше. Але є така категорія людей, хто покидає новий, модний зернозбиральний комбайн, в якому кондиціонер працює, радіо грає, комп’ютер все показує, і йде працювати на значно нижчу зарплату. Це ж не комбайни «Колос» чи «Нива», де у комбайнера тільки зуби світяться. Людина хоче навіть не 8-годинний, а 7-годинний чи 6-годинний робочий день, хоче вже у п’ятницю поїхати на рибалку. Так, відмінність у тім, що на селі доводиться працювати майже цілодобово та майже без вихідних.

Але відмінність й у тім, що механізатор за два місяці заробляє річну зарплату робітника у місті. Проте є й категорія людей, які вже не хочуть жити у місті. Хочуть свіжого повітря, городини з власної грядки. Так, інтенсивна технологія - це реальність. Поставив «Кейса» 500-сильного, вчепив до нього 16-метрового «Фармета» - і за добу робиш 250-300 га. Але ми з братом поклали собі за мету відродження села, і тому у нас у кожному селі є зернотік. Це економічно невигідно підприємству, нам доцільніше було б мати один елеватор, вигідніше було б тримати одну механізовану бригаду... Але доки маємо механізаторів, ми не йдемо на скорочення робочих місць за рахунок продуктивнішої техніки. У нас навіть трактори МТЗ працюють у полях, щоб дати робочі місця. Люди повільно повертаються в село. Не так швидко й масово, як хотілося би... Юристи й фінансисти, які у містах сьогодні мають дві тисячі зарплати, приходять у село й кажуть: дай будь-яку роботу, будемо працювати. Кілька днів тому постало питання: на обслуговування сушарок потрібен хороший інженер-електрик. Знайшли людину, яка з 14-річним досвідом отримувала 3000 гри.Запропонувалг у кілька разів вищу зарплату, причому, як виявилося, в його ж рідному селі. Він йде до нас. Так, це нелегка робота цілодобова, позмінна... Але село - це означає, що яйце, сальце, картоплину він буде завжди мати, ще й зарплату хорошу. Ми у кожному селі робимо все по максимуму, аби воно жило. Це не лише робочі місця, а й соціальна сфера. Школи на нашому забезпеченні, ми постачаємо їх продуктами. Вікна пластикові, двері, меблі, комп’ютери... Все просто: будуть діти у школі - будуть у мене механізатори й доярки. Не буде дітей у школі - не буде й працівників. Те ж саме з дитячими садочками, з будинками культури. Включаючи обладнання для дискотек. Адже молодь збирається, а ввімкнути магнітофон - соромно...

 Фото 7. Людина результату. Пліч-о-пліч з UKRAVIT

 

Ціни на ринку кевларових касок

- Знаю, що місцеві аграрії багато допомагають АТО...

- «КамАЗи» Vitagro частенько можна побачити на блокпостах. Передусім продуктами допомагаємо. Одного разу була ситуація, - воїн підбіг до фірмового напису Vitagro, почав його цілувати й плакати, виявилося, боєць з села Попівці Волочиського району... Ми купували навіть автомобілі, броньовані «Мерседеси», у банку викупили броньований «КамАЗ», L200. А скільки бронежиле-тів. Вивчив ступені захисту, навіть сам їх випробовував. Знав на ринку всі ціни, на берці, кевларові каски.

 

Мораторій, мораторій...

- Як ви ставитеся до ідеї продажу землі?

- Дуже погано. Надто багато махінацій у державі, й не можна допустити, щоб земля стала найбільшою з них. На жаль, український аграрій сьогодні нездатний викупити землю, яку обробляє. Банки не дадуть під купівлю кредитів. Прийдуть іноземні інвестори, в яких гроші з кишень просто вивалюються. В українського аграрія гроші з кишень не вивалюються, тому що він кожну копійку вкладає у справу, щоб вона працювала в Україні й давала новий розвиток. Люди, які є власниками землі, щороку отримують добру орендну плату. Продавши її, вони позбудуться джерела доходів. Крім того, почнуться земельні війни. Це не дасть стабільності АПК. Не готове ні українське законодавство, ні українські аграрії. Не готові й люди.

 Фото 8. Людина результату. Пліч-о-пліч з UKRAVIT

 

Коріння і крони

Я це запитання ставлю кожному співрозмовнику. Це, мабуть, психологічний ефект. Я сам опинився в агрокомплексі майже випадково. Але одного разу потрапивши, поспілкувавшись з людьми агрокомпаній, прикипів серцем назавжди. Та й запитую у кожного: як він опинився у сільському господарстві? Воля випадку чи свідомий вибір? У Лабазюка це спадкове.

- Я народився у селі, в мене прописка у Хмельницькій області, Волочиському районі, в селі Богданівка. Всі літні канікули проходили у селі -корова, городи. Гени закладені дідівські, я й не знав, - він очолював колгосп. Першим нашим селом стали Попівці, де дід і був головою. Ми потрапили туди 2004 року. Землі майже не оброблялися: з 1700 га орної землі - лише 450 га! Все заростало бур’янами! У нас тоді був «Кіровець» з приладдям, якісь послуги ми надавали селянам. Для нас це була велика відповідальність. 600 пайовиків, які хотіли отримувати орендну плату, але земля ж лежала у бур’янах.

- Добре. Ясно, чому ви прийшли. Але чому ви залишилися? Багато кого з нас доля кудись закидає, але потім людина щось змінила.

- Мені це завжди подобалося. Коли я виїжджаю весняним ранком у поле, коли земля парує, дихає, коли перші сівалки лаштуються, вітерець, сонце, бруньки на деревах, пташки. Я до міста й офіса страшенно не хочу. З мене сміються, але мені це подобається. Я люблю село. Я люблю поле. Я людина результату. Я люблю бачити свою роботу. Якщо я зранку на якомусь полі почав посівну, я там буваю постійно. Напочатку подивився, як закладено насіння, на якій глибині, яка рівномірність забезпечена сівалкою, як потім зароблено, а потім приїжджаю й дивлюся, як відбувається вегетація. А коли заганяємо комбайни, щоб отримати результат.

Фото 9. Людина результату. Пліч-о-пліч з UKRAVIT

 

Це вже не філософія. Хлопці тоді стоять край поля й кажуть мені: «Батько, благослови!». Радість вирує у грудях. Від того, що родить земля. У нас 32 тис. пайовиків, які чекають цього результату разом з нами. У мене велика відповідальність, і це мене ще більше підбадьорює. Я так вихований: якщо взяв цей вантаж на плечі, мусиш його нести до кінця, не маєш права впасти. А якщо не дай Бог що, швидко піднімайся і йди далі. У нас 4,5 тисячі працівників, які кожного місяця чекають на зарплату. Ми сидимо й думаємо: невигідно продавати цукор, тому що ціни немає. Початок місяця, цукрові заводи, як правило, викидають багато цукру, тому що їм треба за газ платити. Ціна обвалюється. Продамо у кінці місяця. Але потім верх бере людина. Люди повинні вчасно отримувати заробітну платню. І ми керуємося принципами відповідальності, а не комерційної вигоди. Коли побудував нову ферму, новий холодильник, нову майстерню, новий елеватор, то думаєш, що колись хтось скаже: люди працювали, от на кого треба рівнятися. Встав би дід - він би нам руку потиснув і сказав: не марно ви, козаки, життя прожили. Мені подобається ця справа і я буду її робити завжди.

* * *

Правду скажу: кілька разів назвав Лабазюків козаками впродовж цього тексту тому, що вже знав оцю останню фразу - «встав би дід.». Але то не просто красиві слова, сама сутність Петра - козацька. Такими вони і є, сучасні українські козаки. Вони працюють у різних галузях, на різних посадах, а характерами схожі - сталева воля, незборимість, рішучість йти до кінця, який би важкий камінь не лежав на плечах.

До кінця.

 

Текст - Юрій Гончаренко