West Agro Group вже своїм першим сезоном засвідчила амбіції на лідерство з урожайності.

Справжню унікальність України і в Україні мало хто розуміє, а за кордоном й поготів. Мені, та й вам, відомі випадки, коли кілька полів соняшнику видавали 300% рентабельності. Мені, а вам навряд чи, відомі випадки, коли завод, збудований за кількадесят мільйонів доларів, окупився за рік. Вам, натомість, відомі історії успіху, невідомі мені. Ми ДИВИМОСЯ на ці речі, почухуючи потилицю, ти ба, а насправді аграрний світ навколо нас має одну спільну рису: там такого не буває. От створюється чи не з нуля компанія, збирає землі, господарства, щось планує, починає перший сезон. Й вистрілює рекордними врожаями чи не по всіх культурах. Хоча, за логікою, мала б пройти чималий шлях помилок та похибок. А – ні. Пішла шляхом перемог.

Інвестовано досвід й талант

Хоча, зрозуміло, щось з нічого не візьметься. Досвід та талант були. Вони й спрацювали.

– Ми почали виробничий сезон 4 вересня 2016 року, -розповів Ігор Зварич, директор West Agro Group. – У цей день ми завели техніку у поле, трактори ще були навіть не розмитнені. А вже ріпак підпирало. Ми зібрали на круг 4,5 тонни ріпаку, навіть при пізніх посівах. Літо було дуже спекотне, а у вересні були опади. Ми впіймали вологу. Пшеницю сіяли до 20 листопада, а взагалі у полях працювали до 28 грудня, погода дозволяла. Зима була м’яка. Перший сезон ми відсіяли 2200 га озимої пшениці, ячменю 700, посіяли 800 ріпаку, але з весни 300 пересіяли соняшником.

– Соняшник добрався й до вас? – розмовляли у лобі-барі львівського готелю «Шопен».

– Добрався. Ми мали його 2500 га, на круг зібрали 2,5 тонни. Весь продали місцевому переробнику. Місцевій переробці дістався й ріпак. На експорт поїхали соя, пшениця, ячмінь, горох. Кукурудзи поки що не вирощуємо, тому що в регіоні немає інфраструктури. Під власний елеватор ми визначили ділянку, робимо проект. Половина приймання запрацює в кінці року, це буде мікс, підлоговий склад і банки. Розраховуємо попервах на 2500 тонн сирої кукурудзи та 5000 тонн пшениці на добу. Загалом потужність елеватора складе 140 тисяч тонн. Великі компанії возять зерно за 200 км – у Волинську область. Решта елеваторів малі, функціонально слабенькі. Є елеватор «Укрландфармінгу», але він логістично неправильний, він стоїть на кордоні, а експортна позиція – тільки ріпак. Пшениця заквотована, ячмінь заквотований, а кукурудза неконкурентна з портовою ціною. Тому потрібний елеватор, у нас свого валу буде 30 тисяч тонн…

– Проте, якщо ви ставите на 140 тисяч тонн, значить, розраховуєте на бізнес…

– Так, ми розуміємо, що можемо перевалити мінімум 200 тисяч тонн. У мене досвід великий, я знаю всіх виробників, я працював директором з розвитку крупного холдинга. Потім був комерційним директором великого олійного підприємства. Я точно знаю, кого приведу на цей елеватор. Ми зможемо перевалювати й шроти олійників, а це 50 тисяч тонн на рік.

Фото 1. Ігор Зварич, директор West Agro Group

Ігор Зварич, директор West Agro Group

Фуражний сорт – другим класом

– Яку селекцію обрали для рослинництва у вашому регіоні?

– Торік на 90% була селекція австрійська – SaatBau, й вона дала найкращі результати, це була перша репродукція. Менше, ніж 9 тонн, вона не давала. Цієї пшениці в структурі було 70%. А от інші виробники насіння в цих умовах показали 6,5 тонни. Я не вірю, що премія за класність може перегнати підсумок валу по фуражу, я робив ставку на фураж. Ми й посіяли на 600 гектарах Фіделіус, суто фуражний сорт SaatBau. Він дав 10+ у тоннах. Більше того, спрацювавши технологічно з мікродобривами та основним живленням, ми його отримали другим класом! Самі фахівці SaatBau не вірили, відбирали зразки з-під комбайну. Адже це типово фуражна пшениця!

– Ви аналізували – за рахунок чого? У людей в рослинництві бувають різні випадки. Бабахнув соняшник 45 центнерів, і ніхто не розуміє чому. А от якби з’ясувати, щоб можна було повторювати результат!

– Гадаю, у нашому випадку спрацював комплекс факторів. Торік усі мали проблеми з натурою пшениці, масою зернини. Багато проблем, коли фермери мають клейковину, білок, але не мають натури. Ми чітко працювали на основну технологію і, знаючи проблему, що почасти недобирають 1-2% по клейковині та білку, працювали мікроелементами та амінокислотами. І – вдалося!

Інтенсивна концепція при 720 мм опадів

– Що у вас за ґрунти?

– В основному чорноземи, трохи суглинків. 70% земель у нас мають статус особливо цінних. Хоча середній бал невисокий. Однак питання не в ґрунті. Питання в технології та кількості опадів.

Який би не був чорнозем, нічого не буде без вологи. Це те, що я називаю базовою технологією. А решта, амінокислоти та мікроелементи, не дадуть прибавки у кілька тонн, але забезпечать оту шліфовку, доведення до вищої кондиції.

– Ви перфекціоніст? Чи можете як попало зробити? Інтуїтивіст?

– Я практик. Це – не як попало. Не слід вигадувати ровер. Слід чітко в заданій системі робити те, що вже придумано. Слід слухати людей, вивчати їхні помилки й не повторювати. Є технологічні флагмани, є на Хмельниччині «Лампка Агро», Зігмунд Лампка, я вважаю його гуру сої. Є загальні тренди; мода, яка йде від іноземних консультантів, яку впроваджують холдинги. Партнери у мене – поляки, у них більша частина компанії. В іноземців простий підхід: якщо повинна бути внесена певна кількість добрив, іншого варіанту не існує.

А у нас, якщо бракує, можна й зекономити. До того ж на Заході вважається, що техніки повинно бути багато, щоб все встигати. Йде це від легкого доступу до фінансування.

Коли я познайомився з цими підприємцями, здивувався, що у них 6 тракторів John Deere на 800 гектарів. Зараз ми все забрали в Україну.

– Отже, у вас є можливість перекинути техніку з-за кордону?

– Ми оформили продаж техніки.

– Тобто, ви поєднали потенціал закордонних можливостей фінансування техніки й наші можливості по земельному банку…

– Так, хоча й не все обіцяне було виконано. Перший сезон ми пройшли фактично на чужих фінансах, але довели результативність. У нас дуже сильна агрономічна команда. Коли іноземці запереживали, що ж ми тут наробимо самі, почали надсилати консультантів, то після розмов з нашими агрономами консультанти засвідчили -їм тут нема що робити.

У нас чотири агрономи, вони визначають технологію й несуть відповідальність за свої дії. Вони акуратно рахують гроші, я не повинен говорити їм – хлопці, не беріть цей препарат, адже є аналог дешевший.

– Яка у вас концепція рослинництва?

– Інтенсивна. Максимум доходу з гектара. Торік у нас була пшениця, ячмінь, ріпак, горох, соя, соняшник, цукрові буряки. Стратегічно ми з соняшнику будемо виходити, це поганий попередник. Ніби дорога культура, ніби нескладно вирощувати, але після нього пшениця дає на тонну менше. Ми залишимо ячмінь, пшеницю, ріпак, цукрові буряки і сою, й кукурудзу, коли побудуємо елеватор. По пшениці й ячменю ми триматимемося селекції SaatBau, яка показала свої виняткові можливості. По ячменю ми ще спробуємо Наомі, бачимо там потенціал у 9 тонн.

– Ви розкошуєте на українському терені завдяки опадам…

– 720 міліметрів.

Я не втримав зойк.

– Це в Україні нікому і не снилося…

– Це наша конкурентна перевага на сьогодні. 5-6 років Львівщину недооцінювали, ніхто не думав, що тут є земля. Коли я прийшов сюди з великим холдингом, підняли 15 тисяч гектарів цілини. На моєму досвіді розкорчовано 20 тисяч. Торік ми розчистили 500 гектарів. Це паї, вони стояли й заросли.

Фото 2. Додаткові кошти.. у собівартості

Секрети економії на ЗЗР та добривах

– А яка концепція компанії? Як я розумію, ви йдете в елеваторний бізнес…

– Це вимушений крок. Основне в інвестиції – збудувати приймання й відвантаження, а банок можна наставити хоч 40 тисяч, хоч 140 тисяч, розмивається середня інвестиція на тонну. Ми не очікуємо зростання банку землі, і основний акцент – максимальна виручка з гектара.

– Наша тема цього номера – додана вартість. Ми бачимо в Україні, що люди вперлися в те, що можна виростити багато, але чим більше вирощуєш, тим дешевша сировина, й виходить так на так. Куди йти далі? Хто йде у тваринництво, хто у переробку, хто у нішеві культури. Яке у вас внутрішнє відчуття? Куди рухатися?

– В ефективність і тільки в ефективність. Скоротити витрати й максимізувати врожайність. Я чітко бачу, що наші витрати на засоби захисту у перспективі двох-трьох років ми скоротимо на 20-30 відсотків. Є такі прості речі, як, наприклад, якість води. Ми нехтуємо нею, але там є секрети. Продавці засобів захисту не афішують їх, їм це невигідно. Вони знають, яка середня по Україні твердість води та рН. Однак, якщо копнути глибше, у реєстраційному свідоцтві кожного ЗЗР є рекомендована твердість води та рН, за яких цей препарат працює максимально ефективно. Я аналізував нашу воду, у неї рН в районі 7-7,5 а більшість препаратів вимагає 5-5,5. Про твердість ми взагалі не говоримо, вона має бути нижче 200 РРМ. А по гліфосатах лік йде на хвилини: ти влив тверду воду – тобі вже нема чого їхати. Діючу речовину скувало, фермер її розлив і каже, що Раундап поганий. Якщо ми прийдемо до того, що будемо готувати нормальний розчин, ми значно скоротимо витрати на ЗЗР.

– А яка середня твердість води, що застосовують фермери?

– Я зустрічав і 900. Уп’ятеро вище від норми. Нормальний розчин дасть можливість значно зменшити витрати препарату, до 50 доларів на гектарі. На секундочку – помножте 50 доларів на 10 тисяч гектарів. Півмільйона доларів.

– Неймовірно. Це єдине ваше спостереження по воді чи ви маєте низку таких ідей?

– Ідеї прості. Важлива річ – рН ґрунту. Ми внесли 2000 тонн вапна, підготовленого, формула була СаО2, вапно одразу вступає в реакцію, і рівень рН на 2-3 пункти стабілізується. Це дорого, це коштує 2000 гривень за тонну, і потреба – 2 тонни на гектар. А негашеного вапна потрібно 10 тонн, й чекати доводиться кілька років. Моя думка така: мінеральними добривами не слід зловживати. Поляки, коли бачать наш ґрунт, дивуються: у вас є хробаки. А у них повністю мінералізований ґрунт. Цьогоріч ми купували курячий послід, внесли 17 тисяч тонн органіки. Згодом слід буде й сидерати посіяти. Якщо я хочу довгостроково працювати на цій землі, нам потрібно буде це робити. Це все моменти, які дають змогу досягати додаткової ефективності. Проте основне правило – на насінні економити не можна. Насіння має бути першокласним, це половина успіху. А ще один з важелів – ефективність продажів.

– Ну при великому валі як тут зманевруєш…

– Не скажіть. Ціну слід вгадувати. Ми законтрактувалися по новому врожаю пшениці й ячменю три тижні тому, а за цей час ціна просіла в середньому на 6 доларів. 6 доларів на 6000 тонн – це 36 000 доларів. Це відчутні гроші, і якщо їх збираєш усюди потрошку, ефективність зростає.

Точне землеробство – також резерв

– Як гадаєте, точне землеробство сприяє зростанню ефективності?

– Однозначно сприяє, у нас усі трактори з СРБ-навігацією, посів іде за платним сигналом Б52 з точністю до 2 сантиметрів. Ми підрахували, що на наших площах платний сигнал скуповується вже на обробітку 10% площ. Перевага поляків в тому, що вони навіть не розглядають варіантів щодо придбання техніки без навігації. Тут ми відрізняємося від західних фермерів, які обробляють 100 гектарів. У нас гектари обліковуються тисячами. Недосів 20 см і потім накладка 20 см по звичайному сигналу в масштабах 10 тисяч гектарів потягне 100 гектарів зайвих затрат, по 500 доларів на гектар. Усі оприскувачі у нас виключають перекриття, розкидачі добрив вносять диференційовано згідно карт ґрунтів, навіть вапно ми вносимо диференційовано, де більше, де менше. Це величезна економія. На мою думку, зараз збирати менше від 8 тонн пшениці – просто нерентабельно.

– Як ви взагалі на посаді власника-директора почуваєтеся? Вам комфортно?

– Я люблю зібрати людей навколо якоїсь ідеї, згуртувати їх, люблю щось збудувати й відпускати цей проект. Коли процес уже пішов і працює, це вже не виклик. А я люблю виклики. Так склалося по життю, що я завжди розгрібав великою лопатою великі завали.

 

Текст – Юрій Гончаренко