Анатолій Клименко, молочно-виробничий комплекс «Єкатеринославський»

Дитинство, пов’язане з полем

Є люди, яких доля випробовує на міцність. А є люди, які випробовують на міцність долю. Цікаво, що це можна легко зрозуміти за потиском руки або зовнішнім виглядом людини.

Клименко з таких, руку ледь не розчавив та сам – могутній дуб, кремезний й сильний. Коли такий почне випробовувати на міцність долю, тій буде непереливки.

Він її сам будує, долю, й не тільки свою, а й долі багатьох людей, пов’язаних з його справою, його підприємством, його мріями.

Така людина – мов колодязь у степу. І не вичерпаєш.

– Я народився і виріс у сім’ї працівника радгоспу «Дніпро» Володимира Клименка, -розповів про свої аграрні корені Анатолій Володимирович. – Батько з семи років у полі – по сьогоднішній день, не міняючи місця. Змінювалися лише посади. Вісімдесят років буде батькові у вересні, рослинництвом займається. Йому й сімдесяти не даси, тому що він усе життя з 5 ранку на ногах й у полі. Змалечку мене батько возив «на степ». Він був механізатором, комбайнером, бригадиром, гідротехніком… Все моє дитинство було пов’язане з полем, з польовими робітниками. До 1967 року господарство було тваринницьким та рослинницьким, а потім, у зв’язку з тим, що ми практично у великому місті знаходимося, нам дали напрямок – овочі та молоко.

На 5000 гектарів було зроблене зрошення, на 85% земель, і радгосп вирощував овочі для індустріального Дніпропетровська. Ми вирощували 26 тисяч тонн овочів 32 найменувань. Починаючи від ранніх кропу, петрушки, редиски, ранньої капусти, помідорів й весь борщовий набір.

– Дивно, що ви так чітко це пам’ятаєте…

– У мене дуже добра пам’ять. У районній газеті ми завжди були з 30 господарств у першій трійці-п’ятірці…

По молоку були у десятці.

У нас доїлося 1200 голів червоної степової, й усе це йшло на переробку у місто.

– А надої пам’ятаєте?

– Надої. Зараз не хочеться й говорити, щоб не тривожити пам’ять тих людей, які працювали тоді. Проте доїли ми мало. За однією дояркою було закріплено не 22 голови, а 50. Якщо доїли 9 кілограмів на голову, було добре. А за 12 дояркам уже давали Орден Трудового Червоного Прапора. Були приписки. 3200 на рік були реальними.

– Та тоді й врожайність була інша, всі параметри інші були…

– Тоді були інші технології. Однак був високий рівень заохочуваності людей та високе почуття патріотизму. В радгоспі працювало 1200 робітників. Було шість овочевих бригад, дві рільничих і дві ферми… Після третього класу мене батько привіз на тарний цех.

– І ви колотили ящики???

– Так, дуже багато тари було потрібно для овочевої продукції. І я після третього класу збивав ящики.

– А я після сьомого класу на виробничому об’єднанні «Полярон» у Львові збивав ящики у тарному цеху…

– Хе. Я після четвертого класу вже працював регулювальником дощувального агрегату ДДА-45. Я був високим, мені видали велосипед, службовий транспорт, і я їздив у степ. А після п’ятого класу я вже обслуговував дві дощувальні установки. Пам’ятаю по іменах усіх своїх наставників…

– Вам платили?

– Так, у мене виходило 45 копійок на годину, це виходило 3,5 рубля у день.

– Це ж сто рублів на місяць??? Зарплата вчителя, інженера?

– Так. А після шостого класу я вже був помічником тракториста на великій дощувальній установці з стометровими крилами.

І вже там отримував 75% від заробітку механізатора. Він виморювався вночі, а вдень я його підміняв. 1978 року я працював у полі і паралельно їздив до Дніпропетровська, здавав іспити на вченого агронома, і з 1 вересня я став студентом Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, який на той час входив до десятки найкращих вузів Радянського Союзу. Дніпропетровщина була сильна агрономами та гідротехніками. Інститут я закінчив з відзнакою.

Фото1. Перемога батькова. Анатолій Климекно

Я згадав спекотні літа, коли мене у дитинстві відряджали на все літо до діда на Кірово-градщину, у село з дивною назвою – Оленокосогорівка, де я бігав понад річкою, ловив рибу, ходив на ферму й чухав лоби бичкам, а іноді довго стояв край поля і дивився, як ходить просторами золотого моря самотній трактор. Мабуть, звідти росте особливе ставлення до землі та аграрної долі.

З дитинства.

Далі доля Анатолія Клименка робить такий собі пірует, з червоним дипломом агронома був призваний до армії, строкову службу проходив у Москві, повернувся у рідне господарство й за півроку був направлений у Вищу школ КДБ СРСР.

Агроном-контррозвідник

– Й стали ви агрономом-контррозвідником…

– Від лейтенанта, від райвідділу я дійшов до Центрального апарату Кар’єристом не був, завжди тягнуло до землі, душа там була, у полі, там батько був у рідному радгоспі… Працював на багатьох посадах, був і заступником мера, і народним депутатом, заступником губернатора… Після депутатської роботи я був у резерві Президента, Ющенка на той час, тому що й був діючим офіцером служби безпеки, генерал-майором.

– А ви зараз, виходить, діючий?

– У нас колишніх не буває. Зараз я керівник господарства, яке створив сам, з батько та своїми однодумцями. Створив з нуля, ні у кого нічого не захоплював ні з болгаркою, ні з автоматом, ні судовим рішенням. Зараз у нас 15 тисяч гектарів землі за 12 років, потужне й міцне господарство, на яке зазіхали ще в часи правління Януковича… Та поруч були люди, і Бог оберігав нас. Ми піднімали господарство з руїн, із зруйнованої зрошувальної системи, розбитих ферм. Сьогодні ми маємо потужний колектив і нормальну базу для виробництва молока. На добу ми виробляємо 50 тонн молока, утримуємо 6 тисяч корів, у тому числі у нас 55% – зарубіжна селекції браун швіц. Тих корів, що ходять на три доїльних зали, зараз 1850. Це австрійська, швейцарська, німецька селекція. Це основне стадо, а решта – червона, чорна, біла, перекривається кращими биками світу, браун швіц, у нас вже F2 телиться.

Фото 2. Перемога батькова

– А чому ви обрали цю генетику?

– Тому що вона мені подобається своєю міцністю, красою, а молоко відзначається високими жирами та білком. Ця порода має велич. Якщо відгодовувати бика на м’ясо, він на другому місці після симентала. В цю корову неможливо не закохатися. Вона пасеться на висоті 300 метрів над рівнем моря при температурі плюс 20, чотириста метрів – температура нуль. При висоті 550 метрів вона пасеться під снігом й градом. Й упродовж дня вона кілька разів піднімається вгору та опускається вниз. Уявляєте, який у неї вестибулярний апарат?

– Такий регулярний контраст дає сильний імунітет й високі кондиції.

– Дійсно. Вона дуже красива, корова третьої лактації досягає 900 кг ваги. Бики трирічні – 1200-1300, п’ятирічні -1600-1700. Браун швіц.

В Україні їх немає, вони тільки у мене. У нас проходить дуже багато семінарів, навчань, уже тричі на базі нашого господарства проходив Всеукраїнський День ферми.

– Скільки ж ви надоюєте?

– Зараз близько 26 кг на голову, близько 10 тонн на рік. А якщо переводити у жир та білок, то буде близько 11 тонн від бази. У нас зараз жирність 3,9, а тиждень тому була 4,1. Білок – 3,3-3,5. Здаємо комбінату «Придніпровський», «Лакталіс» («Президент»), морозиво «Ласунка» з нашого молока. Це морозиво з нашого молока йде на експорт до Ізраїлю та інших країн.

Ціна на молоко – знущання над виробником

Клименко сильний не фізично, хоча багато хто позаздрив би його могутній статурі та енергії. Сильний він генетично. Це особлива козацька порода, хоч би й скільки поколінь хліборобів там не було. Це справжній воїн. Воює за права виробників, за достойне життя й шанобливе ставлення до праці в агрокомплексі, за людську душу, щоб чорноти та нечисті в ній не було, за землю. Такі люди не ламаються. Такі люди кришать скелі. Хоча скелі міцні, та й шлях до них у рівчаках та болотах. Рівчаки – це стрибки цін на продукцію, болота – некоректна поведінка гравців ринку.

Фото 3. Перемога батькова

– А як вам нині ціна на молоко?

– Ціна зараз згубна для молочних фермерів. Вона принизлива. Ціна близько 8 гривень, а кажуть, буде 7,50, 7,20. У такого комплексу, як наш, грань – 8,50, тоді ми стоїмо по нулях. Інгредієнтна база шротів, соняшникового, соєвого, мінеральних добавок, натуральних преміксів підв’язана під євро-долар, ми не встигаємо за цим ціноутворенням.

– 26 євроцентів за кілограм, як у Європі.

– Так, але у них сама готова продукція коштує інакше й розкупається краще.

– І дотації.

– Так, дотації, ще й диференційовані. Фермер, який косить на висоті 200 метрів, отримує одну дотацію, а той, хто косить на висоті 300 метрів над рівнем моря, отримує іншу. За ухил луки -додаткова дотація. Дотація за те, що дітей возять до школи з високогірних районів. Держава там оберігає свого фермера, а наша кинула напризволяще й знущається.

– Та не сказав би я, що вона нас кинула.

– Це ваша особиста думка, я кажу реалії.

– Я вважаю так само, як і ви. Тільки вважаю, що держава не кинула, вона ніколи нас не брала, вона сама по собі. Те, що називають державою, МінАПП, Гройсмани та інше – це не держава, це жабуриння на чистому ставку. Дощ піде – піни не буде, а ми будемо. Держава – це ми. Держава – це те, що залишається після того, як тікають за кордон міністри й депутати. Я ніколи від них нічого не чекаю. Держава – це ми, ми повинні навести лад у цій країні, щоб держава була з нами одне ціле.

– Поки міністри, можновладці, політики, політикани, їхні доньки й дружини будуть народжувати дітей за кордоном, а діти будуть за кордоном навчатися, нікому той люд, який працює на землі, під землею, не буде потрібний. Доки «успішні» підприємства Києва будуть тримати рахунки на Кіпрі, на інших островах, розвитку держави не буде. Слід закрити всі ці рахунки, й гроші повинні працювати всередині країни. Дивіться, сьогодні бензин й солярка за божевільними цінами. Нібито в ціні закладено дорожній збір. Однак де дороги? Кожного дня ми бачимо на стрічках новин, що когось десь затримують. Проте ніхто з розкрадачів у тюрму не сів. Де держава? Ніхто нічого не боїться!

А як впіймають якогось сірого фермера, що розорав бур’яни, що буяли 15 років, піднімає шум прокуратура, інші каральні органи… Ніби він Батьківщину продав.

– Знаю… Хлопці он посадки почистили, так набігло поліції хмара.

– Посадки треба чистити. Вони посаджені у 1950-х роках. Вони старіють, заростають, дерева падають. Добрий господар, що дбає про свою землю, не повинен узгоджувати чистку з екологією, яка непрофільна й нічого не розуміє в цьому питанні. Туди прийшла зелена молодь, яка знущається над реальним сектором. Господар повинен визначитися, що йому прибрати з дерев, що віджили свій вік, що посадити. Ми щороку саджаємо близько 40 тисяч акацій, ми любимо її, акація на півдні України – королева. Ми її побачимо у квітучому вбранні. У нас у господарстві 250 бджолосімей, акація нам потрібна. Бджоли нам допомагають вирощувати соняшник та еспарцет, ми займаємося насінництвом еспарцету. Акація ще й значно покращує екологічний фон. Ми самі займаємося розчищенням посадок й нікого не боїмося. Це дуже важко.

– Важко – не боятися?

– І це важко, й узгоджувати важко. З ким узгоджувати, якщо ніхто не знає, що узгоджувати? Он сусіди, – самі з Києва, а землі у них у Дніпропетровську. Приїхали, засіяли, потім зібрали, стерню підпалили й поїхали. Горять посадки. Дерева підгоряють й падають на поля, ми розчищаємо…

– Люди чистять посадки й для того, щоб забезпечити паливом котли…

– Ми теж користуємося котлами, тому що, якщо купувати газ, можна закрити наші обидва комплекси, згорнути рослинництво й усе здати на металобрухт, сісти під церквою й просити хліба. Якби просила тільки наша сім’я, ще півбіди, але куди подіти 500 працівників?

Дали мінімальну 3200, але у нас у Дніпропетровську ще три роки тому ніхто не працював би за 3200.

Він не хоче навіть називатися бізнесменом. Ким завгодно, господарником, молочником, сільгоспвиробником, тільки не бізнесменом. Є такі люди, які, можливо, не вивчали термінології, не малювали діаграм й не володіють софтами для побудови презентацій (я особисто не володію), але глибинно розуміють, як працюють закони й механізми у бізнесі. Чому відбуваються одні явища, як підсумок дій, й не відбуваються інші. Кли-менко поговорив по телефону, й в очах його колихався смуток: два водії з Volvo звільнилися, люди, яким допомагав, яких лікував, яких оберігав та піклувався про них… Платив добре. На машини встановили GPS, й, зрозуміло, перевитрата пального у 250-270 літрів на місяць перестала бути складовою професії… Що тут скажеш?

Є такі, як він, є такі, як я, є такі, як вони. Є мораль, є Бог. У бізнесі не так легко закомпонувати подібні реалії життя, але вони невід’ємні від життя. Я взагалі вважаю, що український підприємець – особливий. Це дуже рухомий організм, який тонко відчуває настрої й емоції. Це не схематичний та заштампований матрицями менеджер.

Це – жива природа, як жива – земля, живі – рослини, живі молочні корови. Й боронь Боже того, хто стане на шляху сил природи.

Фото 4. Перемога батькова. Анатолій Клименко

Генетика хлібороба й тваринника

– То у вас два тваринницьких комплекси?

– Так, «Єкатеринославський» і «Перемога батькова».

– Перемога… батькова?

– Саме так. Першу свою заяву батько написав у колгосп «Перемога». То я так і назвав комплекс, там у нас знаходиться головний офіс. Батько не дуже схвалював, коли я у свої 48 років прийшов з Києва та зайнявся тваринництвом. Він знав, що таке тваринництво.

12 липня у нас відзначається 5 років відтоді, як ми подоїли першу корову, завезену з Австрії. Щоб тримати комплекс на 1200 корів, слід мати дуже високопродуктивних корів. Тоді ми збудували «Перемогу батькову», зроблену як селекційно-гібридний центр, там будуть стояти тварини, які дають від 35 кілограмів молока й більше. Там зовсім інші умови.

– Рослинництвом займаються всі, його більш-менш освоїли, є база, є засоби захисту та добрива, насіння, техніка, є швидкий оборот капіталу, в один сезон. А у свинарстві окупність інвестицій понад три роки, по ВРХ може бути й сім. Чому ви все-таки пішли у тваринництво?

– Діди були фронтовики, металурги. А прадіди були тваринниками. Те, що я чув від бабусь, – у прадідів були коні, воли, вівці були найкращі у повіті. А прапрадід по лінії батька тримав поштову станцію на Полтавській дорозі, як їхати на Петриківку… Розповідають, дуже любив коней. А якщо зізнатися, до майорського звання я тримав десять биків на відгодівлі та двадцять поросят, і ніхто про це не знав у мене на роботі.

На роботу треба було на дев’яту, я вставав перед п’ятою, управлявся, закладав кормів на день та їхав на роботу. Хотілося і квартиру обставити, й машину… Здав 10 биків та купив ненові «Жигулі». А тварин не покинув утримувати.

– То ви просто любите тварин…

– Так. Я ще не став бізнесменом. Я інтуїтивно до цього йду. Поки що виходить.

– Так господарство ж прибуткове?

– Так. Деякі мої колеги кажуть, що я лукавлю. Ні. Багато базових речей у бізнесі я не розумію, я їх відчуваю.

Я люблю ризикувати, я з дитинства йду ва-банк, так воно йде по життю. Ще я ставлю на вершину цього айсберга, справи, якою ми займаємося, людяність, і підходжу до кожної людини індивідуально. Це суперечить усім законам бізнесу. На підприємстві немає людини, з якою я б не вітався за руку, з якою не провів би бесіди. Якщо я бачу, що чоловік прийшов похмурий на роботу, завжди питаю, як у тебе справи, вдома. Потім – про роботу. У нас правило приймання на роботу таке: є три «НІ», алкоголь, брехня й крадіжки. Якщо у людини такі вади є, вона не приживеться, її вижене сам колектив. Плинність кадрів у нас дуже мала. Ми супроводжуємо наших людей від народження. Я плачу, без держави, 5 тисяч за хлопчика, а якщо народиться дівчинка, то 7 тисяч. Таких дітей у нас уже понад 70. За старим слов’янським повір’ям, якщо у часи війни народжується багато дівчат, війна закінчується. Багато людей з нашого підприємства були на фронті, повернулися, ми їх не покинули, і дітей їхніх. Ремонтували техніку, будували блокпости, наших фронтовиків забезпечували бронежилетами, всім необхідним. Осторонь не стоїмо.

– Знаєте, ви найправильніший бізнесмен. Скільки я бачив сильних людей у бізнесі, в аграрній справі, справжніх чоловіків, потужних, талановитих, – жоден не вчився ніякому сраному бізнесу. Те, що ви робите, точно так само роблять й інші талановиті підприємці.

Переробка як протест проти картельної змови

– Як я розумію, ви у числі лідерів молочної галузі. А які у вас плани, що ви збираєтесь робити? Ви ж міцний як камінь.

– Я живу за таким правилом: якщо не знаєш, що робити, роби крок уперед. Зараз я роблю крок уперед, тому що з нас знущається переробка молока. Переробники, а їх десятка два в Україні, раз на рік збираються й проводять картельні змови.

На жаль, і Асоціація виробників молока тут безсила. Давно слід підписати листа до Антимонопольного комітету. Я вчора купував кефір 1,5% по 29 гривень за літр.

А ми літр молока продаємо по 8 гривень. Де справедливість? Літр води коштує дорожче, аніж молоко. Державні органи, які повинні забезпечувати баланс між виробником та переробником, бездіяльні або ж сидять на глибокій конвертації корупційної складової. Собака гавка, караван іде, а ми будемо робить своє…

В Америці фермер, ковбой -шановані люди, а у нас фермер повагою не користується. У мене на комплексах немає в трудових книжках записів -«скотник», «скотниця». Ми записуємо – «майстер тваринництва». В одних батьки – президенти, директори, а у моїх дітей батьки -майстри, це гордо звучить. Таку професію не соромно вимовити вголос.

– Часи змінилися. Колись з бразильським ученим Дірсеу Гассеном розмовляв, він мені сказав: колись мені казали, як не будеш учитися, то будеш отут на фермі працювати… Сьогодні на фермах кажуть: якщо ти хочеш тут на фермі працювати, йди вчитися!

– Я це візьму на озброєння. Якщо хочеш працювати на комплексі, навчайся.

Мені дуже подобається його повага до слова. Оця поетична фігура, інверсія у назві «Перемога батькова», оце урочисте – «майстер тваринництва» -не просто слова. Слова – це теж вчинки. Це теж дія. «Перемога батькова» лунатиме віками, як пісня, як витвір мистецтва. Як шедевр майстра тваринництва.

– То ваш крок уперед – це…

– Переробка! Ми подивилися, що, продаючи кілька років тому насіння соняшнику, мали одні гроші. Коли я поставив переробку, 15 тонн на годину, майже дідівську, то продаємо олію, забираємо собі шрот, боремося з тим, щоб зменшити олійність у шроті. Сирим витискуванням ми цього зробити не можемо. Ведемо переговори з ПроКре-дитБанком. Ми бачимо, що найпростіша переробка дала нам 10 робочих місць, дала олію, зовсім іншу якість шроту, замість давленого невідомо з чого. Ще й продаємо, коли маємо надлишок.

Переробка як засіб боротьби за здоров’я нації

– А як у вас росте соя, вам же шрот теж потрібний?

– Ми не можемо сою вирощувати без зрошення, це у майбутньому. Ми вже маємо 400 гектарів під зрошенням. Займаємося насінням, у нас є на продаж соняшник Ясон і Форвард, упакований, калібрований і протруєний. Це наша селекція, я підстраховуюсь ним і сам. Я сію тритикале на сінаж, у фазі трубки знімаю, до 10 травня переробляю цю площу й сію цей соняшник. 20-25 центнерів буває. Це ж два врожаї з однієї площі на рік. Ми знаходимося на другій терасі Дніпра, і у нас є пагорби й піски. Тому займаємося еспарцетом, він на пісках -бомба. За смаковою гамою для кормів він кращий, ніж люцерна. Якщо давати у суміші, то залишаться цурпалки люцерни, а еспарцет корови з’їдають увесь. В еспарцеті багато магнію, заліза й цукру, чого немає у люцерні. Еспарцет підтримує бджіл.

– Однак переробка… Вам не здається, що це інший бізнес?

– Хай воно здається чи не здається, ми вже замучилися ставати навколішки перед закупниками сировини. Вони всі скаржаться, що у них немає заробітку, що їм важко, але продукція Lactalise -President виходить на зарубіжні ринки. Досить багато продукції переробними експортують. Як можна таким великим комплексам, як наш, впроваджувати ціни на сезонне молоко? Тварини годуються зі сховищ, ми авансуємо корми. Ми сьогодні закладаємо сіно, сінаж, силос на наступний рік, ми заморожуємо гроші. А хто у кредиті, ще більше страждає. Переробники, збиваючи ціну, не розуміють, що вони роблять. Вони знищують приватний сектор. Якби Антимонопольний комітет зробив хоча б кілька рухів, все б стало на місце. Завтра-післязавтра поголів’я буде скорочене не на три-чотири відсотки за півроку. Сьогодні м’ясокомбінати, я розмовляв з директорами трьох найбільших, не б’ють биків, вони б’ють молочних корів, їм дешевше, а у ковбасі однаково. Сьогодні у нас щезає молочне стадо, а від теляти до молока потрібно три роки. На селі з’являються нормальні закупники, люди з машинами, які дають кращу ціну, закуповують молоко, везуть у спальні райони й там продають справжнє молоко.

На жаль, сьогодні не прийнято депутатами Закон про роз’єднання натуральної продукції та продукції з молоковмісними добавками. Пальмова олія присутня у сотнях найменувань молочно-кислої продукції, і про це мовчать. Люди й труються, адже пальмова олія є як харчова, так і технічна, розмитнюється по-різному. І всі про це мовчать. Прибутки таких підприємств величезні… Візьміть статистику, скільки дітей народжується і з якими вадами. Давайте візьмемо статистику, скільки людей по лікарнях з онкозахворюваннями, з хворобами органів травлення. Подивіться на середній вік людей, що лежать під хрестами. Жінки, які повинні народжувати, під хрестами лежать. Це теж харчування. Тому ми й запроваджуємо переробку. Думаємо, це будуть вершки, масло, сироватка і сухе молоко.

– Ви не бізнесмен. А бізнес-план якийсь маєте?

– Ми працюємо над цим з командою. Найдорожче у людини – не здоров’я. Найдорожче – свобода, і саме через шлях свободи я й будуватиму переробку. Це – моє. Свободу не можна вкрасти.

Її можна ізолювати. Сорок сім тонн екстрамолока! Шалені затрати, кредити. Люди, які працюють з тобою. Вони дивляться на тебе й не можуть сказати. Я в очах читаю! Я під таким гаслом і людей підбираю. Мені рабів не потрібно, мені потрібні однодумці.

– Обладнання для переробки… – Клименко мені й запитання не дав закінчити.

– …вивчаємо як європейське, так і китайське.

– А терміни…

– Це буде блискавично швидко! Рішення прийняте, і танки бруду не бояться! – Клименко настільки енергійно реагував на мої запитання, що було зрозуміло – наболіло, накопичилося… Однак було й зрозуміло: він зробить. Він змінить ситуацію, за якої його чесне й потужне підприємство ставлять на коліна гендлярі й лихварі. Правда за ним. А сильніше від правди нічого немає.

Ненадовго прощаючись

– Мабуть, у вас й на якісь захоплення для душі часу не вистачає, господарство велике та багатопрофільне…

– Так, дня, буває, не вистачає. Я голуб’ятник, у мене близько 200 голубів високольотної миколаївської породи.

У мене багато мисливських собак. Я вирощую дуже цікавих алабаїв, сибірських лайок, курстхардів, й ще у мене десяток норних такс. Полюванням займаюся професійно, я відомий мисливець в Україні. Й будемо споруджувати кінний завод, з розведення спортивних коней. Українських.

Р. S. Чому ненадовго прощаючись. Я страшенно хотів сфотографувати Анатолія Володимировича з коровою надзвичайної породи браун швіц. Я страшенно хотів розпитати його про рослинництво, адже він у цій сфері – теж майстер, неординарний, цікавий агроном. Крім того, Клименко в захваті від техніки Pöttinger й доброго друга нашої редакції Вадима Андрущака, директора Pöttinger-Україна, й 26 травня запросив мене на семінар у господарство. Клименко мріє усю техніку переозброїти на Pöttinger. Я поїду. Тому що поруч з Клименком – як поруч з однодумцем. Комфортно. Не самотньо. Й скелі, які нам доведеться кришити, здаються не такими вже й незборимими.

 

Текст – Юрій Гончаренко