Доброго дня вам, читачу, вечора чи ранку. Хоча дуже сподіваюся, що зранку ви журнал «Зерно» не читаєте, бо мені було б лячно його робити, знаючи, що люди не сплять, чекаючи, поки розвидніється, й можна буде втупитися у життєдайні сторінки... Нехай зараз буде вечір. Вечір наших жнив.

Чому мені все ввижаються кораблі? Тому що комбайни у полі чимось подібні до колумбових каравел (хотілося написати - фрегатів, корветів, але перевірив - до колумбової флотилії входили каравели). Вони пливуть ланами, й самотність їхня у просторі поля - осмислена, наповнена гуманістичною філософією, вони дають хліб і життя, саме у такій послідовності.

Ви, може, й не замислюєтеся над тим, що даєте хліб і життя. Колумб до смерті не дізнався, що відкрив Америку. Він собі гадав, що відкрив новий маршрут до Індії. Й через багато років після його смерті труну з мощами здійняли на плечі чотири королі, і так він спочиває, на королівських плечах, в кафедральному соборі Севільї, Санта-Марія де-ла-Седе. Я там був, вклонився, подякував всесвітньо відомій насіннєвій компанії, яка проводила там конференцію і запросила мене.

Я упевнений, друже читачу, що ваша праця колись буде оцінена - і вами самими, і нащадками, й істориками - як найвищий акорд симфонії творчості людства. Тому що це не вибір способу ґрунтообробітку. Не химерні ваші маніпуляції з тим, як недодати рослині добрив, як зекономити. Не вибір насіння, системи захисту й підготовка технічного парку. Це творчість, результатом якої є хліб і життя. В тій чи іншій формі. От я іноді пишу вірші, іноді пісні, а оцінити їх нікому. Натомість вродили персики, як шалені, у Глобинському районі, де заміський і навіть заобласний будиночок. Вони подобаються всім, і, з’ївши п’ять трьохсотграмових плодів, точно не пропадеш. Це тобі не вірші. Ціла поема. До речі, накупили з дитиною закарпатського річкового каміння (тридцять гладких каменюк - 150 гривень), поїхали на дачу й почали розмальовувати, щоб розкидати для декору по подвір’ю.

Я чомусь намалював корабель. Ну, зрозуміло, з ясно-червоними вітрилами («Паруса! Паруса, - закричала Ассоль, - забери мою жизнь, заберу твою боль.»), але чому саме корабель - не знаю. Так спрацювала підсвідомість. Тому що, напевно, крізь бурі йдемо, крізь потопи, як-от Техас тепер. Тому що кораблі із зерном з України - теж свого роду колумбівські флотилії, так ми торуємо шлях у світ і шлях у майбутнє. Тому що доля людська така.

Фото 1. Корабель в океані вічності

То шторм, то штиль, то мілина, й вітрила твої обвисли, й сонце вбиває тебе. І спрага. Проте загалом - попутний вітер, і ти долаєш простір, непідвладний людині, і лише є одне справді неподолане - час. І кам’яне серце.

Чому, читачу, мені весь час кортить відірвати вас від землі й чи то підняти у небо, чи вирушити з вами у море? Для гармонії душі. Тому що земля - наша професія. На ній стоїмо, на ній працюємо, але її ж захищаємо, втрачаючи кращих побратимів та синів.

Є земля. Є небо. Є море. Все це наше. Все це - ми. Мені дивно буває, коли дехто запитує - в чому сенс життя, дехто ниє, що все без смислу. У вас і у мене таких запитань немає, та й взятися їм немає звідки. Тому що ми і є сенс. Ми і є життя. Зараз вигадали такий «синдром самозванця». Коли людина не вірить у свій успіх, уважає його випадковістю, а не прямою своєю заслугою, похідною від своєї особистості. Або якщо людина гучно називається, а насправді такою не є, - простий бухгалтер, якого називають фінансовим директором, наприклад. Чому у нас з вами такого синдрому немає? Ми - ті, хто ми є, і пишаємося цим. Для нас - створювати, перемагати, долати незгоди, океан - природні речі. Тому що земля і справа, яку ми обрали для себе або створили власноруч, є смислом і шляхом. Якщо всередині порожнеча, якщо немає душі, творчої енергії - весь світ здаватиметься безсенсовим, а всі навколо - самозванцями. Дехто ще говорить, що ми живемо у часи врєменщиків, тих, хто прийшов хапнути і втекти, для кого, окрім грошей, нічого цінного немає. Теж, мабуть, говорячи про це, зазирають усередину собі, адже бачать навколо справи й проекти, створені на віки, назавжди, в які вкладено не гроші, а серця - «Єкатеринославський» Клименка, діло й ідеї Хорішка, Огньова, Соколенка, Барабаша, Мостіпана, Шелестовського, Бернацького, Чайківського, можна тисячі імен писати людей, які створюють робочі місця, ремонтують школи, лікарні, дороги, висаджують квіти в селах.

Світ, яким ми його бачимо й сприймаємо, майже повністю створений нами самими й відображає нас самих.

Перекладаючи на нашу мову, бачив я сумних людей, які зекономили на насінні та добривах, й безмежний сум несуть в очах щодо того, що й землі бідно родять, і дощів Бог не дав. Вибачайте, ви ж самі вирощуєте свій сум. Бачив я оце тепер триметрові кукурудзи й сою, що на око точно за п’ять тонн з гектара тягне. Там усе зроблено з необхідними затратами й філігранно за технологією.

Спочатку люди обирають депутатів-злодіїв, а потім плачуться, що країною керують не ті особи. Так, їх не дуже й не обереш, вони вміють рахувати наші голоси так, що обирається й той, хто взагалі не балотувався. Однак ми... Скільки я - в хорі тисяч голосів - закликав до об’єднання, так і не об’єдналися. Пропонував створювати агробатальйони на базі Рад агропідприємців при районах, навіть фонд Сороса зацікавився цією ідеєю, погоджувався дати грошей, але так і не мало це успіху.

А роз’єднаних, поодиноких душать фіскали, рейдери, а Syngenta, Bayer не продають проти них інсектицидів. Коли вже зовсім припекло, Юра Крутько з товаришами на Кропивниччині зібрали загони агрорейнджерів. Накупили автоматів, ходять спокійно - вільні люди у вільній державі. Потрібно Юрі порадити: наростити підрозділ до дивізії й надавати людям платні послуги. Ліцензії купувати не треба. Роти автоматників-фермерів будуть приїздити на семінар до господарства, що зазнало рейдерського нападу. А ну стойте, читачу, я зараз щось перевірю.

Як ви кажете, метнуся кабанчиком по інтернету. Зараз, секунду. Ага, перевірив, єсть в налічіі. Вибачте, це я в «Ібісі» дивився, чи продають карабін охотнічій на базі АКМ. Двадцять тисяч гривень. Але ж це вєщь...

* * *

Попри жарти й анекдоти. Стосовно урожаю - все гаразд. Ціни низькі, але не смертельні. Так воно й має бути в часи збирання врожаю. Далі будуть рости, однозначно. Тому що погодні умови, про які ми делікатно натякнули вище, не стільки посіви понищать, скільки дадуть фондовому ринку сигнал. А фондовий ринок існує за власними законами. Він свої коливання цін на зернові вибудовує не від реальних урожаїв та попиту, а за сигналами.

Кукурудза зараз середня. Вона або дуже добра у того, хто все правильно зробив і не намагався заощадити на життєво необхідному, або дуже погана у того, хто схибив. Дуже доброї було б більше, але аномальна повітряна посуха таки своє робить. Соя буде як завжди. Культура складна, уніфікованої технології для України немає. Тут вже, як кажуть у нас на Галичині, хто на шо ся вчив. З пшеницею все нормально, соняшник обіцяє багато, тож ціни на нього будуть такі собі. Адже це культура не експортна, а така, що скуповується нашими ж переробниками.

* * *

Попри жарти й анекдоти.

Це місяць роковин нашої незалежності, і ми проростаємо корінням усвідомлення цієї цінності в наші чорноземи, такі шановані й ласі у світі. Кров наша стікає вглиб. Тому що це й роковини Іловайська.

Драматична картина - насправді й не помітно оком, що стоїмо біля своїх кораблів-комбайнів та тракторів, а нас не тільки фіскали, рейдери, можновладці, христопродавці (землеторгівці) хочуть зжерти, нам ще в груди стріляють з усіх відомих сучасних видів зброї справжнім свинцем і сталлю. Отака незалежність, така її ціна.

Ми заплатимо й помстимося. Ми проллємо кров і не забудемо ні краплі цієї пролитої крові.

* * *

Завжди мене дивують висліди бізнес-гуру або гіга-аналітиків щодо феномену Гонконгу чи Сингапуру, Японії і Німеччини, Китаю. В них ніколи не враховано основний фактор цього феномену - забуто про сингапурців, японців, німців, китайців, без яких ці феномени неможливі.

Тому я мов крізь рядки читаю прогнози або висновки експертів про Україну, політологів та іншої всякої мудрої братії, допоки у них не враховано основного змісту й смислу України - українців. Коли хтось з них зрозуміє, що собою являють українці, нація лицарів, воїнів та хліборобів, картина світу зміниться для них. Зміняться й прогнози й розрахунки. Тому що нація змінює все. Власне, картина світу зміниться і для українців, коли вони осягнуть, хто вони такі. Хоча багато хто з нас уже це осягнув. І незалежність тому становить для нас різну ціну і різну цінність, для тих, хто осягнув, і для тих, кому байдуже.

А зараз - ставаймо до штурвалу комбайна, читачу. Жнива.

Вона прямує крізь шторми, каравела Україна.

Шлях перед нею просторий і безмежний, як океан.

Трюми повні зерна і золота. Вона долає простір і час.

Вона вічна.

 

Ваш головний редактор