Кожного року читачу доводиться не раз брати участь у заходах, присвячених озимим культурам, що їх проводять вітчизняні селекційні установи. Ось і цей регіональний семінар, учасниками котрого ми стали, був добре організований, продуманий і прагматичний. Його цілком можна вважати зрізом стану у вітчизняному рослинництві. Думалося, оскільки залучили майже всіх основних оригінаторів, тож в одній системі координат є можливість порівняти підходи та виділити проблемні питання. Цьому, здавалося, сприяла висока явка виробничників і адміністраторів регіонального рівня та вишів. Однак, усе відбулося як завжди. Представник одного з провідних оригінаторів із озимої пшениці в Україні просто цитував каталог нових сортів, «вистрілюючи» в залу показниками потенційної врожайності. Аудиторія звично впадала у «сплячку»...

Прагматичні аграрії вже не реагують на слова «потенційна врожайність». І цьому є причина. Національний рекорд урожайності озимої пшениці перетнув межу 13 т/га, а потенційна врожайність кращих вітчизняних сортів вийшла на рубіж 14 т/га. Красива динаміка, правда ж? Натомість, за даними Держстату, середня врожайність озимої пшениці в Україні є значно скромнішою - 3,26 т/га (рис.1).

Рисунок 1. Середня врожайність озимої пшениці в Україні

Отже, якщо брати за основу рекордні показники та потенційну врожайність, виходимо на рівень реалізації генетичного потенціалу продуктивності (РГПП) - 92,8%. Просто дивовижний показник! Проте наскільки він є прагматичним для виробництва? Якщо ж візьмемо, наприклад, рекордний рівень урожайності та фактичну середню врожайність, отримаємо зовсім не виняткову РГПП - 23,2%. Що сталося? Поглянемо на ситуацію з іншого боку. Не так давно досить активно заговорили про 80 млн т українського зерна. Проста арифметика свідчить, що при 16 млн га задіяних площ рівень урожайності має складати 5 т/га. Підкреслюємо, не рекордної, а середньої врожайності. На сьогодні таким вимогам відповідають кукурудза й частково озима пшениця.

В окремі роки можуть також додаватися ячмінь і жито. Так, на Харківщині рівень урожайності ≥5 т/га кукурудза показала протягом трьох років (2011,2014 та 2015), або 12% від 25-річної вибірки. При цьому в 2011-2015 рр. урожайність, більшу за середньообласну за 25 років, кукурудза перевищила по чотирьох роках. Рівень урожайності ≥5 т/га пшениця озима показала на рівні одного (!) року (2014), або 4% від 25-річної вибірки. При цьому 2011 -2015 рр. урожайність, більшу за середньообласну за 25 років, пшениця озима перевищила по 5 роках (рис.2). А як бути з іншими, менш урожайними культурами? Наступне. Світовий рекорд урожайності озимої пшениці в Новій Зеландії становив 16,7 т/га при середній урожайності на зрошенні - 12 т/га. Тобто можемо умовно говорити про рівень РГПП - 71,8%. Досить високий показник, ось тільки площа рекордного врожаю становить менше 12 га, тут подовжена вегетація, продукція пішла на фураж і наявні ресурси, про які наші аграрії можуть тільки мріяти.

Рисунок 2. Аналіз продуктивного потенціалу основних культур

Деякі нюанси

Всі учасники подібних дискусій оперують даними щодо високих урожайностей озимої пшениці в низці розвинутих країн, на фоні яких Україна виглядає скромніше свого потенційного рівня. Водночас усі також чітко розуміють різницю в кліматі та технологічному забезпеченні сторін, що порівнюються. Отож, розставимо акценти. З одного боку, майже всі ці розвинуті країни різною мірою використовують ресурс Гольфстріму як природній ресурс-дарунок. А з іншого - абсолютно всі вони реально оперують ефективнішими технологіями, системою преференцій та мають розвинену ринкову систему споживання.

На додачу ринкові умови зумовлюють першочергову орієнтацію на ефективне використання ресурсів. Іншими словами, з одиниці площі намагаються отримувати максимальний економічний ефект. При цьому високий урожай далеко не завжди співпадає з високим прибутком. Показово, що Україна належить до небагатьох країн, в яких аграрне виробництво поки зростає з більшою орієнтацією на ресурс задіяних посівних площ, а це стратегічно не активує РГПП.

Високий урожай чи високий прибуток?

До речі, а про що свідчить урожайність? Мабуть, про рівень агрокультури. Однак це - суто проблеми виробника. Споживача (покупця) не цікавлять ані площі, на яких здійснюється виробництво, ні рівень урожайності. Його інтереси зосереджені на ціні, торгових лотах, логістиці та якості. Ціну визначає ринок, причому ринок достатньо регульований і такий, що враховує все світове виробництво і споживання. Показники якості й логістика також жорстко регламентують ціну. Основні показники - це ціна і якість (як складові успішного процесу і технології наступної промислової переробки). З іншого боку, ці самі показники притаманні при оцінці продукції (сировини) у виробництві, що дозволяє розглядати генеральний перехід на рівень стандартизованих сировинних ресурсів як стратегічний вектор розвитку галузі рослинництва в середньостроковій перспективі. Саме з цього огляду в рамках оцінки технології основними етапами формування якісних показників сировини можуть розглядатися технологічні операції періоду догляду за посівами (враховуючи біологічні особливості культур). Цілком зрозуміло, що для формування уніфікованої за розмірами і якістю сировини значну роль можуть відігравати етапи підготовки до посіву, посів та збирання, але період догляду за посівами є стратегічно важливим.

Аграрне виробництво на рівні рослинництва є однією з небагатьох сфер економіки з позитивним енергетичним балансом. Виходячи з характеру механізмів утилізації сонячної енергії, саме період догляду за посівами більш повно збігається з біологічним формуванням кількісних і якісних показників сировини. Своєю чергою повноцінна реалізація конкурентних переваг вітчизняного АПВ досить гостро ставить питання ощадливого й ефективного використання енергетичних ресурсів та відповідної енергетичної оцінки як безпосередньо продукції, так і технологічних складових її виробництва, переробки, утилізації. Підсумуємо.

На ринку прагматично конкурують ефективні й неефективні об’єкти, зони та механізми трансферу. Якщо коротко, при ефективному виробництві маржа є вищою порівняно до недостатньо ефективного виробництва. А це все реалізація комплексу конкурентних переваг.

Фото 1. М. Пимоненко. "Жнива на Україні"М. Пимоненко. "Жнива на Україні"

Свідчення Пимоненка

Спробуймо викладене вище розглянути в історичній ретроспективі. На жанровій картині відомого українського художника Миколи Пимоненка «Жнива на Україні» можна побачити ідилічне до обрію золоте море пшениці. Це емоційний та потенційний рівень.

А якщо розглянути сюжет з позицій прагматичного аграрія? Картину датовано 1896 роком, в який згідно архівних статистичних даних урожайність пшениці в царській Росії складала 6,1 ц/га. При цьому врожайність в Україні була дещо вищою (біля 7-8 ц/га). Про жодні сівозміни, звісно, не йшлося (на картині майже сама пшениця і невеликі наділи). Навіть родина невелика і з невеликим достатком -тож і мова про технології безпідставна. Посіяно найімовірніше пшеницю, ось тільки яру чи озиму - питання відкрите, як і стосовно попередника та добрив. Якби це було б жито, колір був би темнішим. Стосовно зони - то з підвищеною вірогідністю це не Полісся. Тепер щодо посіву. З одного боку, сухий ґрунт та елітні будяки свідчать про значний період посухи, а з іншого - зелена (не пожовкла) трава по дорозі вказує на певні опади.

До речі, бур’янів небагато, тобто рівень забур’яненості - нижчий за середній. Фітосанітарний стан - непоганий. Урожайність - невелика, бо зжато від дороги близько 4 м, а снопів небагато. Ні про яку якість на продаж не йдеться - найвірогідніше збирають для себе. Якщо перекласти на сьогодення - умовно рівень фермера, вище середнього. Уявімо, що цій родині хтось пообіцяв сорти і технології, які замість реальних 7-8 ц/га можуть забезпечити, скажімо, 20 ц/га потенційних! Повірять? Ось так і в нашому житті аграріям за середньої врожайності рівня 3,3 т/га говорять про 14 т/га... Ретроспективний моніторинг та поблоковий аналіз розподілу років із урожайністю пшениці вищою та нижчою за середню за період 1801-2016 рр. вивів цікаву закономірність. При нормальному розподілі кількість років з урожайністю, вищою за середню (50,1%) та нижчою за середню (49,9%), майже збігаються і відбивають співвідношення 1:1. Зверніть на це увагу (табл. 1). Тепер згадаймо про генетично (і не тільки) обумовлений рівень продуктивності. Нині реалізація генетичного потенціалу продуктивності (РГПП) реалізується практично на 30-60%. Як приклад можемо навести відповідні дані Харківської області (табл.2).

Таблиця 1. Аналіз розподілу років з урожайністю пшениці, вищою та нижчою за середню, 1801-2016 рр.

Таблиця 2. Реалізація генетичного потенціалу продуктивності (РГПП) у Харківській області

І це при тому, що потенційна врожайність селекційних інновацій дає значні підстави очікувати добрий урожай на виробництві. Річ у тім, що селекційна розробка (навіть найвищого рівня) реалізується не сама по собі, а через відповідні ґрунтово-кліматичні умови, рівень ресурсного, технологічного й наукового забезпечення. Повторимося, але на сьогодні в кінцевому результаті для багатьох найдієвіших агровиробників парадигма «високий урожай» концептуально змінилася на «високий прибуток».

Тепер, щоб картина була більш повною, наведемо дані щодо РГПП озимих культур у системі демонстраційно-технологічних полігонів (табл. 3).

Таким чином, певне прояснення щодо порівняння з рекордною врожайністю в Новій Зеландії спостерігається. За останні роки потенційна врожайність пшениці озимої зросла від 65 до 115 ц/га (і вище), а реалізація врожайності в господарствах залишається на рівні 32-37 ц/га. Водночас різниця між потенційною врожайністю на сортодільницях та в системі демонстраційно-технологічних полігонів і реальною на рівні товарного виробництва є практично системною. Слід також зазначити, що навіть у селекції рівень урожайності пов’язаний із розміром ділянки (рис.3).

Таблиця 3. Дані РГПП озимих культур у системі демонстраційно-технологічних полігонів

Потенціал кооперації

Отже, можемо достатньо аргументовано говорити про те, що потенціал урожайності (генетичний) реалізується через відповідні технологічні й ресурсно-організаційні рішення. Тут слід згадати про стратегічну взаємодію чинників «генотип - середовище» і про те, що реально майже всі працюють із фенотипом. Тому, коли ми говоримо про потенційну врожайність, маємо задля справедливості уточнювати - для якої зони, яких ґрунтово-кліматичних чинників, якого ресурсного забезпечення тощо. Інакше можемо отримати незрозумілі цифри, коли РГПП перевищуватиме 100%!

Сьогодні нікого не дивує постійно зростаюча роль технологій та наукового супроводу як специфічного виробничого ресурсу. Супровід може бути як внутрішній (вітчизняний), так і зовнішній (від іноземних компаній). Хоча, якщо говорити про українців, що працюють в іноземних компаніях, це питання певною мірою дискусійне. Для виробника ж головне - оперативно отримати та використати необхідну інформацію. Тим паче, що в рамках децентралізації для сільських громад такий підхід є досить актуальним. Насамперед виходячи з того, що Україна у світі вже є визнаним лідером експорту соняшникової олії (57% ринку), на 4-й позиції за експортом кукурудзи, на 3-й - ячменю, 6-й - пшениці, 7-й - сої, 11-й - борошна і цей перелік постійно зростає. Отже те, про що так довго говорили, таки відбулося - Україна поступово повертає свої позиції в аграрному виробництві.

В умовах глобалізації та євроінтеграції України з підвищеною актуальністю виступають системні підходи трансформації аграрного сектору економіки та аграрної науки, як його невід’ємної складової, які переважно ґрунтуються на наявному комплексі конкурентних переваг, задіяних ресурсах та рівні реалізації експортного потенціалу. Характерною рисою останніх років є активізація напрямів створення серій спеціалізованих сортів і гібридів та інтеграції селекційних інновацій в інші галузі як стандартизованих сировинних ресурсів та складових цілісних агротехнологій (саме ці питання все гостріше ставлять ринок та виробники). Водночас усе нагальніше розглядається можливість активного залучення потенціалу наукової та міжгалузевої кооперації. Сьогодні орієнтація тільки на одну галузь - розкіш, яку Україна без втрат в ефективній реалізації комплексу конкурентних переваг уже не може собі дозволити.

Проте характерною рисою економічного розвитку сфери АПК є постійне нарощування частини врожаю, що йде на переробку, та розширення сфер її практичного використання за традиційними та диверсифікаційними векторами. Можна констатувати - переважна кількість активних об’єктів аграрного й господарського використання на сьогодні орієнтовані на 1-2 провідні сировинні вектори, необґрунтовано залишаючи широкий спектр супутніх продуктів другого ешелону без відповідної уваги. Тобто нині рівень інтегрованості в переробку і практичне споживання популярних сільськогосподарських культур як об’єктів трансферу стає все чіткішим індикатором їх ефективності та повнішого використання біологічних особливостей культур як додаткових конкурентних переваг. Сьогодні все більш затребуваними стають універсальні та ефективні культури й технології (об’єкти трансферу), роль і позиції яких достатньо динамічно трансформуються в напрямах їх використання як відновлювальних стандартизованих сировинних ресурсів. Стосовно ж технологій слід визначити таке. У разі ефективної технології маємо розраховувати на генетичний потенціал продуктивності за виключенням середовищних коливань. Щоб зрозуміти це, наведемо приклад Харківської області, яка належить до групи детермінованих (рис.4).

Рисунок 4. Специфіка Харківської області по врожайності озимої пшениці

Якщо ж накласти «детерміновані» області на зону Пшеничного поясу України - вони майже збігатимуться. Тобто в цих областях РГПП обґрунтовано може дорівнювати 70%. У «схоластичних» та «проміжних» областях РГПП вірогідно буде іншим. Головне, щоб умови зони збігалися з біологічними особливостями культур.

З іншого боку, слід згадати про агрокволітметрію, яка говорить, що кожен з елементів технології впливає на кінцевий результат. Наприклад, провели якісно певну операцію - коефіцієнт 1, наступну - ще 1. У результаті маємо 1х1=1. Якщо виконали операцію не зовсім якісно - отримали коефіцієнт 0,9.

Загалом матимемо 1х0,9=0,9. Ще одна неякісна операція (0,8) і результат дорівнює 0,9х0,8=0,72. Ну і так далі. Це наводить на цілком логічний висновок, що гонитва за високими рекордними врожаями за наявності низьких середніх показників - не найефективніший підхід. Стабільне виробництво більшою мірою базується на технологічному підґрунті, ніж на потенційно високій урожайності. При цьому край бажано було б максимально зменшити різницю між мінімальними і максимальними показниками.

Технології і науковий супровід

Проаналізуйте наступний рис.5. Річні розподіли врожайності озимих пшениці та тритикале за районами Харківської області свідчать про недостатню компенсаторику технологій.

Рисунок 5. Річні розподіли врожайності (т/га) пшениці озимої і тритикале озимого в Харківській області

Ще кілька слів стосовно технологій. Чому в технічній галузі задекларовані показники реалізуються, а в аграрній сфері - це зробити дуже складно. Подивіться на технологію (технологічну карту) і проаналізуйте: якщо ви все виконаєте, чи отримаєте задекларовану врожайність? Ще запитання: ви вибрали технологію, а на які умови вона зорієнтована - на сухі чи вологі? І як зреагує на динамічні виклики? У цьому сенсі можна згадати про побудову цілісних технологій за модульним принципом і конвергентні технології, на які зараз орієнтується світ. Спробуймо за прикладом медицини поставити діагноз наявним застарілим технологіям: Технології, які не мають адаптованої методології, механізмів та не гарантують отримання задекларованого кінцевого результату, достатньо важко вписуються в процес їх комерційної реалізації.

Успішні технології як цілісні об’єкти трансферу мають ґрунтуватися на принципах стандартизованих сировинних ресурсів та наскрізної координації.

Як обов’язковий елемент успішної реалізації технології має бути інтеграція її продукції в інші галузі та диверсифікація всього спектра спів продуктів. Технологія, що ґрунтується на основі традиційно діючої технології із залученням окремих нових (можливо навіть інноваційних) елементів, достатньо важко вписується в процес її комерційної реалізації.

Технології, побудовані за принципом операційного листа, не повного мірою відповідають необхідним вимогам.

Рисунок 6. Аналіз рівня споживання послуг

У разі виникнення запитань щодо іноземних технологій можемо навести таке (рис.6). Давайте згрупуємо за формами власності й векторами розробників і споживачів. Наявний їх розподіл за типовими модельними групами за формою власності й локалізацією (приватні, державні, іноземні) як домінуючих сегментів розрізняє: а) за науковим супроводом - переважно розробників із державною формою власності; б) за напрямами селекційних інновацій - майже паритет між державними та іноземними розробниками; в) за технікою й пестицидами - чітке домінування іноземців.

А тепер накладіть на це реалізацію складових технологій, і відразу ж стає зрозумілим, що завдяки комплексному підходу іноземні компанії є ринково ефективнішими, ніж установи з державною формою власності. Проведеними дослідженнями за 2012-2013 роки було встановлено, що частка сільгосптоваровиробників у Харківській області, готових до системного впровадження технологічних блоків та цілісних технологій, не перевищує 20%. Порівняйте, які технології та їх складові ви використовуєте? Засоби захисту, техніку, добрива, насіння, паливо-мастильні матеріали...

І мало хто назве науковий супровід. Усе це залишки й відлуння радянської системи. Звісно, що супровід має бути ефективним і оперативним, але, як свідчить ринок, за все слід платити. Отже, головне питання в якості супроводу й гарантуванні отриманих результатів (хоча б частково).

Тож, ми підійшли до того, що аби ефективно реалізувати технологію, необхідні спеціалізовані знання та науковий супровід. Звісно, що можна спиратися на власний досвід. Проте, як свідчить практика, слід бути або неординарною особистістю з менеджерським типом мислення (і таких у нас немало), або покладатися на систему консалтингу й наукового супроводу (хоч закордонного, хоч вітчизняного). Головне, що в умовах швидких змін клімату, ситуації в агрофітоценозах тощо необхідно оперативно й адекватно давати відповідь на виклики, які виникають. При цьому в Україні минулого століття було зафіксовано 43 посушливих роки, з яких 7 - за останні 15 років. Зробіть висновки.

Маленький приклад. Нами було проведено розрахунок на рівні Харківської області щодо 9 польових культур (табл.4). При виході на рівень РГПП 70% вартість річної додаткової продукції (в цінах 2012 року) становил біля 2,9 млрд грн!

Таблиця 4. Реалізація ГПП

Рисунок 8. Реалізація генетичного потенціалу пшениці озимої

Стратегічне запитання - куди все це подіти? Окрім цього добре відомо, що 1% логістичних витрат є адекватним 10% виробничих. Знову виходимо на необхідність системних рішень та принципи наскрізної координації.

На завершення повернімося до РГПП та озимої пшениці, з яких починали статтю.

На рівні річних блоків ретроспективного моніторингу РГПП по Харківській області за напрямами синтетичної селекції було встановлено наявність слабкого тренду на зростання (рис.7). Водночас на рівні останніх шести років за напрямами синтетичної селекції було встановлено наявність слабкого тренду на падіння (рис.8).

Тобто нарощування потенційної врожайності без відповідного нарощування РГПП через технологічні й організаційні блоки не є ефективним вектором розвитку вітчизняного зернового комплексу. Україні потрібні системні рішення.

 

Віктор Тимчук,

Владислав Іодковський,

Зоя Усова

Інститут рослинництва ім. В. Я. Юр'єва НААН України