Вітаю вас, друже читачу!

Ми увійшли в непевне й небезпечне літо. Плюс 35 може нам дуже й дуже завадити у цьогорічних перегонах за врожайністю. Знову поля просять дощу, й знову небеса мовчать. Країна у нас велика, й саме я їхав з Тернополя, посмикуючи плечима від дискомфорту, на спусках стояло стільки води, що «Жигулі» пірнали мало не з головою. Стільки вологи земля на сході й у центрі й не бачила.

Я пихато обриваю усіх сторонніх експертів з інших бізнесів, фінансового, інвестиційного, коли вони заводять шарманку: сільське господарство - ризикований бізнес... Я тоді зазвичай говорю, що він ризикований для тих, хто не став у ньому професіоналом, а сучасні технології знижують ризики до мінімуму. Проте, чесно кажучи, аномальна температура псує настрій й сильно зменшує мою впевненість у безмежних можливостях посухостійкого насіння, вчасно посіяного, із вчасно закритою вологою...

Все-таки природа жорстока. Немає логіки у її законах та примхах. Може, і є, але вона точно не співпадає з логікою бізнес-планів та прогнозів урожаю.

Може, нам навчитися планувати врожай за законами природи? Хоча ми це вміємо, це називається - песимістичний бізнес-план. Є ще реалістичний та оптимістичний. Однак з якого дива нам писати песимістичні бізнес-плани... Кажуть, джерелами песимізму завжди є або зрада жінки, або хвороба шлунка. Це ж не про вас. Це частково про мене. А ви можете собі дозволити оптимістичні бізнес-плани. Світ належить оптимістам, вони ним керують, а песимісти лише глядачі.

Нехай це буде гаслом

Гаразд. Спека, посуха.

Й що робити?

Потужну фразу кинув у люди Андрій Баран, директор з рослинництва «Агро-продсервісу»:

- Робіть те, що інші робити не хочуть, і будете жити завтра так, як інші не зможуть.

Тут і елегантне галицьке раціо, і філософія, достойна європейського захвату.

А в сільському господарстві й поготів. Просто беріть цю тезу за індикатор й прикладайте до будь-якого свого починання чи проекту.

Якщо індикатор засвітиться - вперед.

Там же, на полях Тернопільщини, я познайомився з неймовірно симпатичним підприємцем, генеральним директором компанії «Терком» Леонідом Цвиком. Людині поталанило.

Не у сенсі, що йому впали гроші з неба чи біля його поля перевернувся «КамАЗ» з імпортним насінням. Ні. Просто він займався переробкою й від неї прийшов до рослинництва, зараз має близько 10 тисяч гектарів. Проте не вирощує сировину, а забезпечує нею власну переробку. Додана вартість утворюється ще у господарстві. Та й узагалі бізнеси акуратно збалансовані, є будівництво, виробництво будматеріалів, дерев’яних будинків, є тваринництво на 1000 голів ВРХ, 400 молочних голів, рослинництво і переробка. Це підприємство з 25-річною історією. Не нові ідеї, відпрацьовані, структуровані. Це системний бізнес, талановито, я б сказав, диверсифікований. І завважте, як лягає, мов насінина в ложе, фраза про - робіть те, що інші не хочуть. Усі ж кинулися вирощувати кукурудзу й стрибали від радості, коли вона по двісті доларів була. Однак це, виявилося, не правило, а момент аномальної спеки на світових ринках, який змінився тривалим періодом дешевої сировини. Коли ми тішимося падінням цін на нафту, тому що це завдає нищівних ударів нашому ворогу, то мусимо бути свідомими того, що й зерно буде дешевим.

А от про тваринництво й переробку, стрибаючи, ніхто не думав. Тепер схаменулися, хочуть переробляти, але не так уже це легко. Зауважте, галичани віддавна кривилися - роботи багато, а заробітку мало, сировину вирощувати невигідно.

Й почали робити борошно, макарони, крекери. Заробітки стали привабливішими. Проте ще багато, багато «агробізнесменів» зосереджені на тому, щоб побільше виростити сировини.

Або сподіваються на те, що виросте мало, а врожаї у світі будуть низькими в усіх, то й ціна виросте та вирівняє бюджет. Однак це марення. Сьогодні усі розуміють, вирощуємо дуже дешеву продукцію. Проте здатну зростати у вартості після переробки. Туди й варто дивитися. Слід ретельно продумати, хто купуватиме, й написати бізнес-план... Реалістичний. Багато хто задумався про нішеві культури. Вони дають шанс з малесенької кількості гектарів отримати дуже високі заробітки.

Однак нішеві - тому й нішеві, що не дозволяють гахнути тисячу гектарів коріандру або три тисячі гірчиці.

Ринок їхній почасти дуже вузький, викинь туди десяток тисяч тонн - і ціна буде ніяка. Багато хто замислюється - про органічне землеробство. Не тому, що засоби захисту дорогі, а тому, що поля - впритул до будинків, контролюючі органи з’їдять живцем.

Ах, цей державний контроль. Ніде правди діти, час від часу він украй необхідний, тому що, як відомо, люди без совісті також трапляються. Дивно тільки, коли накидаються на сільгоспвиробника, який годує людство, дає роботу селу, платить податки й наповнює скарбницю держави валютою. Й чомусь не давить, мов тарганів, рейдерів або тих, хто підробляє препарати й насіння, хоча це просто джекпот для правоохоронців та контролерів, ці злочини залишають багато слідів, вони залучають багато людей...

Галузь без міністра

Однак показовою є ситуація з нашим міністром агрополітики. Його нема. Торги за цю посаду, якщо й ведуться, то дуже мляво. Незабаром депутати підуть у відпустку, чого я особисто не розумію. Ані оплати їхньої праці, ані відпусток та всіляких витребеньок. Про це згодом, але - якщо нікому буде призначати міністра агрополітики, галузь зависне без міністра надовго. Й це вкрай непрофесійно. Тому що, коли галузь може обійтися без міністра місяць, два, півроку, висновок очевидний: міністр і не потрібен. А експерименти можна продовжувати. Наступний крок - прибрати заступників. Подивитися, чи не загине галузь без заступників міністра. Не загинула? Прибрати департаменти.

Я - за. Однак - коли?

Хоча смертельна загроза над галуззю висить. Й це - активно пропихувана ініціатива негайного відкриття ринку землі. Я особисто є палким прихильником ринку землі. Одразу після того, як буде проведена оцінка конституційності передачі землі жителям села. Тому що дуже багато жителів села залишилися без землі. Вчителі, працівники сільрад, лікарі, завклубом. Чомусь без землі залишилися городяни. Вони що, не громадяни України?

На яких підставах їм не було виділено жодного клаптика? Я є палким прихильником ринку землі одразу після того, як буде здійснена й оприлюднена інвентаризація земельних активів. Після того, як буде визначена земля приватних осіб, установ, комунальна й так далі. Після того, як нащадки отримають усю відумерлу спадщину. Я - найпалкіший прихильник ринку землі одразу після того, як буде випрацьовано земельне законодавство, запроваджено громадський контроль над угодами з купівлі-продажу землі з правом заборони продажу у разі сумнівності угоди. У Франції це робить організація SAFER, до якої входять самі фермери.

Я є ініціатором і активістом відкриття вільного ринку землі одразу після того, як будуть створені земельні банки, як будуть проведені кількарічні експерименти з функціонування ринку в одному-двох районах країни. І останнє - суди. Крім того, якщо компаніями укладені договори оренди на 10 років, то - який ринок? Без виконання хоча б цих принципових умов відкриття ринку землі - злочин проти нації та держави. Й він призведе до миттєвого знищення

України. Це може призвести до зупинки діяльності тисяч агрокомпаній, знищити бюджет України, позбавивши його 35% валютних надходжень. Я вже не кажу про продовольчу безпеку.

Й тут у мене вкрай песимістичний прогноз щодо реальності відкриття ринку землі. Забракне продажних спецназівців, щоб зупинити розлючений народ.

Спочатку висувають ідіотські бізнес-ідеї, а потім згадують, хто такі українці.

Вже висячи на вилах.

Ось воно

Однак - літо. Полудень сезону. Гаряче й тривожно.

Й саме час послухати серце. Ми линемо ланом любові. Хтось мріє про дітей, хтось мріє про те, що повернеться з роботи й обійме їх. Обійме жінку, яка струмує живою водою в жилах чоловіка, навіть тоді, коли він гримає кулаком по столу й наказує оце все переорати або пише задумливо й зосереджено оптимістичний бізнес-план... Любов до цієї землі, любов до цієї країни наповнює нас силою й перемагає спрагу полів і сердець.

Віра в Бога й милість Його до людей, що іноді віддають життя, щоб поліпшити цей світ.

Й абсолютна впевненість у тому, що переможе правда. Важко, друже читачу, зневіра й спокуса скинути камінь з плечей великі.

Проте йдемо. Минулого вже немає, майбутнього ще немає.

Є зараз і є ми.

Знаєте... Обіпріться на моє плече, а я на ваше.

На світі часто трапляються чудеса, й ми з вами обоє заслуговуємо на них.

 

Ваш головний редактор