ТЕСТ меню

WikiHow делится полезными рекомендациями как для небольших домашних сельхозпроизводителей, так и для средних фермеров. Здесь много интересного и важного. Сегодняшняя тема — индюшки.

Индюшки совсем не похожи на куриц. Это абсолютно уникальные птицы, которые могут стать вашим лучшим другом, прекрасным ужином, бизнесом или чем-либо еще. Что бы это ни было, данная статья поможет вам с разведением индюшек.

Метод 1

Подготовка к выведению

1 Перед тем, как вы начнете разводить индеек, спросите себя, хотите ли вы заниматься именно этими птицами. Если вы их не очень-то и любите, вы будете меньше заботиться о них, а если не заботиться о них, то в чем же тогда смысл?

Удостоверьтесь, что в вашей стране (городе) разрешено разводить индеек. Уточните нюансы, при необходимости подготовьте разрешительную документацию. Проведите исследования, чтобы избежать неожиданных и неприятных сюрпризов.

Подумайте также о своих соседях. Хотя индюшки не так сильно пахнут, как курицы, а индюки не так громко кричат, как петухи, некоторые придирчивые соседи могут устроить неприятности или же сообщат о вас в надлежащие инстанции.

Подумайте о возможных финансовых трудностях. Не нужно их заводить, если это серьезно пошатнет ваш бюджет, это плохо и для вас, и для будущих птиц. Клетки, пища, вода, место, кормушки и поильники, инкубаторы, что еще? Все вместе, это может стоить сотни и тысячи долларов, которых у вас может не быть.

2 Купите индюка и индюшку. Если вы берете их маленькими, удостоверьтесь, что вы правильно определили пол. Очень часто люди ошибаются вследствие малого размера и возраста птиц. Птиц повзрослее можно употреблять в еду, а недавно вылупившиеся могут стать отличным другом вам, так как с маленьким индюшонком гораздо легче подружиться и установить связь.

3 Кормите и поите ваших птиц ежедневно, постоянно проверяйте, есть ли пища в кормушке и поильнике. Не поддавайтесь желанию поить из шприца молодую птицу, которая не хочет пить самостоятельно. Необходимо проверять молодых птиц как минимум 6 раз в день, поэтому не нужно их заводить, если вы не можете так часто следить за ними. За более старшими птицами нужно наблюдать 1-2 раза в день, так как они в состоянии самостоятельно добывать себе пищу (насекомые, червячки и другие лакомые кусочки, которые они находят во дворе в течение дня). Но, так же как и цыплята, птицы постарше могут иногда делать неприятные вещи, как, например, накакать в кормушку или поильник, поэтому следить за этим и прибрать как можно скорее!

4 Позволяйте взрослым птицам вместе бегать снаружи. Рекомендуется свободный выгул, но нужно удостовериться, что они находятся в безопасности от хищных животных. Если вы все-таки держите их в ограниченном помещении, постарайтесь сделать так, чтобы на каждую птицу было по крайней мере 10 квадратных метров.

5 Оставьте несушку в покое, когда она откладывает яйца. В этот момент ей нужна тишина и покой. Она не захочет вставать за едой или питьем, поэтому нужно поставить их рядом. Когда-нибудь она все равно выйдет для того, чтобы поесть и попить, но, еще раз повторимся, не нужно насильно поить несушку из шприца (ознакомьтесь с предупреждениями).

Метод 2

После высиживания

1 Цыплята вылупляются после 21-28 дней, вот когда вы, наконец, получите вознаграждение за ваш труд! У вас будут живые, дышащие индюшата. Поздравляем! Теперь вы знаете, как разводить индеек! Однако, не стоит забывать об индюшке и индюке – регулярно поите и кормите их. Пока что не стоит разделять индюшат от их мамы. Теперь вам нужен будет брудер, средних размеров коробка, в которой есть все необходимое для жизни цыплят. Коробка должна быть таких размеров, чтобы все индюшата смогли в ней поместиться, но также чтобы индюшка не смогла самостоятельно выбраться. Положите стружки и лампу для обогрева (по желанию) в брудер. Не нужно класть в коробку воду и питье на два дня вперед (см. предупреждения).

Советы

Если индюшка несет яйца со слишком мягкой скорлупой, дайте ей яичную скорлупу или устричную раковину. Устричные раковины помогут при недостатке кальция.

Не кормите индеек старшего возраста только зерном. Это не только наскучит им, но также приведет к истончению скорлупы вследствие недостатка кальция.

Не вытаскивайте индюшат из коробки, пока они не станут размером с молодку.

Когда несушка отложила яйца, поместите их ненадолго в инкубатор, затем переверните.

 

Предупреждения

Не давайте индюшатам еду и пищу на два дня вперед. Они все еще переваривают желток, который съели, находясь в скорлупе.

Не нужно поить молодых и взрослых птиц насильно из шприца. Птица может захлебнуться, неважно, как аккуратно вы стараетесь. Если птица не пьет воду, скорее всего, она умирает от болезни. То, что вы пытаетесь спасти птицу, вполне объяснимо, но в данном случае лучшим будет просто дать ей умереть. Если не пьет индюшка, скорее всего она высиживает яйца и готовится стать мамой. В этом случае просто оставьте ее в покое. Рано или поздно ее замучает жажда, и она попьет самостоятельно.

В независимости от того, что вам будут советовать друзья или продавцы, не пользуйтесь лампами для нагрева мощностью до 250 Ватт, не важно, сколько денег вы можете сэкономить при этом. Индюшата умрут, если будет слишком холодно.

Оставьте индюшку в покое, когда она высиживает яйца. Птица в это время очень раздражена и будет сильно клеваться, чтобы защитить яйцо, что вам вряд ли понравится. Не верите? Просто помните, что если вы возьмете индюшку или ее яйца, она может запросто бросить их.

Следите, когда ваши индюшата находятся рядом с лампой для обогрева. Если они толпятся около нее, значит им холодно. Проверьте, достаточной ли мощности лампу вы используете, и если это так, опустите ее пониже или добавьте еще одну. Если они стоят в отдалении, скорее всего, им жарко. Проверьте, не превышает ли мощность лампы 260 Ватт, уберите лишние лампы или поднимите их повыше.

 

Что вам понадобится

Индюшка

Индюк

Курятник средних размеров

Клетка средних размеров

Поильник, кормушка и маленькая коробочка

Инкубатор (по желанию).

 

 

Читайте также:

WikiHow: Как выращивать ваниль

WikiHow: Как сделать спрей против мучнистой росы (ГРАФИКА)

Земельна реформа: ні Богу свічка, ні дідьку кочерга

Те, чого так боялося, і водночас хотіло українське суспільство, сталося. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» №2178-10. Говорити про те, добре це, чи погано, все одно, що доводити шкоду приливів і відливів, настання дня і ночі, землетрусів, цунамі, повеней чи інших природних процесів. Так, вони можуть бути і руйнівними, і творчими, але ніхто не сумнівається в їхній закономірності, бо відбуваються згідно із законами природи. А у випадку із землею це відбувається згідно із глобальними законами економіки. Рано чи пізно так мало статися. Звісно, прикро, що саме зараз, коли держава найслабша, коли народ розгублений і не знає куди бігти, але що сталося те сталося. 

Ми опиралися цьому, як могли 29 років, але, зрештою, нічого не могли вдіяти, бо спусковий гачок цієї реформи було натиснуто ще у 1990-х, коли  розпаювали сільгоспугіддя і в нас з’явився клас землевласників, тож ту кулю зупинити було неможливо, вона й так летіла дуже довго, пробивши десять мораторіїв. А хто хоче повернути її у зворотному напрямку, той воюватиме, не лише із державою, а й сімома мільйонами розгніваних селян. Як ми не кляли б оте розпаювання, воно виявило себе ефективним засобом земельної демонополізації, який вручив селянам у руки інструмент впливу на агровиробників і місцеву владу. Із землею вони – королі, без землі – ніхто. І фермери, і агрохолдинги стають перед ними буквально на задні лапки, аби випрохати пай, пропонуючи один поперед одного кращі умови, завдяки цьому орендна плата сьогодні в деяких регіонах сягає 12%, тоді як починали із 3%. За 25 років селяни вже двічі-тричі повернули вартість цієї землі. Тож перш ніж продати свій наділ, вони сто разів подумають. 

Ринок землі – це шторм у безмежному океані з рифами, акулами і піраньями, ми мали змайструвати для плавання по ньому Ноїв ковчег, а що збудували? Діряві ночви. І ось потоп вже настав, це глобальний світ поглинає нас, і з цим нічого не можна вдіяти, хіба що переселитися на іншу планету, наразі нам треба вирушати у далеку і небезпечну подорож, але немає на чому.  

Упродовж останніх 25 років можна було написати ідеальний закон про обіг сільгоспугідь, відшліфувати Держгеокадастр, десять раз провести інвентаризацію державних та комунальних земель, реформувати судочинство, приборкати корупцію, розробити притомну аграрну політику європейського типу, спрямовану на підтримку дрібного виробника, сформувати середній клас на селі, а відтак закласти основи для створення справжніх, а не формальних громад на сільських територіях і багато чого можна було зробити. 

Але як тільки ухвалювалося рішення про черговий мораторій, всі дискусії навколо земельного питання стихали, прекрасні законопроекти про обіг сільгоспугідь запихалися в довгі шухляди, всі аграрії розповзалися по своїх хуторах і продовжували жити в координатах пострадянського болота, яке, мабуть, їх влаштовувало. Минав рік, і все починалося спочатку: «Матінку землю не можна продавати, земля належить Богові…» і тд. 

Рік тому ми схаменулися, заметушилися, кинулися надолужувати прогаяне. Фермерство і власники середніх агропідприємств були драйвером цього процесу, на своїх форумах вони стали висувати теоретично правильні умови, зокрема дочекатися закінчення війни, приборкання корупції, рейдерства, реформування судочинства, перебудову структури АПК за європейським зразком, тобто перевести їх на фермерські стандарти, покінчити з монополізмом в аграрній сфері, одне слово, небагато-немало – змінити кланово-олігархічну модель суспільства на цивілізовану. А тим часом, якщо в когось із селян виникне потреба продати свій пай, то купувати його має винятково держава, або громади. 

Проте якщо перевести цю концепцію на мову реалій, то виходило, що треба розтягнути цей процес ще років на 50 або й 100 і знову нічого не робити( як це було досі) аби реалізувати хоч із щось із задекларованого, бо наша система, боюся, вічна, позаяк її формує не влада і не олігархи, а набір звичаїв, фобій, традицій, накопичених ще з монголо-татарського іга, коли діють не закони, а схеми, домовленості, сила, кланово-родинні зв’язки, кругова порука, гроші тощо. Але це не означає, що з нею не треба боротися. Можна було б почекати ще сто років, але світ не може чекати. Він знає про наші чорноземи і чекає від нас великих обсягів високоякісних продуктів. І якщо ми не зможемо задовольнити ці очікування, то в когось виникне бажання реалізувати їх на наших землях замість нас. Нинішня орендна система чудова, всі до неї пристосувалися, але вона реально гальмує розвиток АПК: під ударом опинилося виноградарство, садівництво, тваринництво, переробка.

Можна було б відірвати від соціальних проектів(медицини, освіти, культури) гроші, і реалізувати ідею щодо викупу паїв державою, або громадами. Тобто викупити за гроші платників податків у селян наділи, які їм свого часу подарували. Мало того, впродовж двох десятків років за рахунок орендної плати вони вже фактично одержали ціну паю. Ну, супер подарунок, який може дозволити собі лише казково багата держава. Тут явно щось не те. Уявіть собі, якби цей проект не дай, Боже був би реалізований і в держави та громад почали накопичуватися солідні сільгоспугіддя, то не факт, що фермери та середні господарства одержали б до них доступ, бо в гру вступили б великі гроші, а корупція у земельній сфері сягнула б космічного рівня. 

 На різних земельних форумах, які відбувалися впродовж останнього року, звучали поодинокі тверезі голоси, які закликали аграрну спільноту вийти із мітингового русла і перейти у конструктивне, тобто брати більш-менш реальний законопроект і лобіювати його з допомогою політиків та сил, які розуміють потреби аграрного сектору. Зважаючи на те, що на земельному ринку гратимуть кілька інтересів: фермерів, середніх підприємств, українських агрохолдингів, компаній із іноземною часткою в статутному капіталі, місцевих громад, держави, власників паїв, то за круглим столом мали б зібратися представники цих категорій і домовитися про збалансування їхніх інтересів в законі про обіг сільгоспугідь. Своє слово, мала б сказати і аграрна наука, котра могла б математично прорахувати кілька варіантів земельної реформи, і виходячи з цього, запропонувати відповідні рекомендації. В результаті такої співпраці могла б народитися Модель земельного ринку, що ґрунтується на здоровому глузді. 

Вона мала б непогані шанси для реалізації. Бо аграрії – величезна сила, про що свідчить ухвалення низки документів, які спрощують їхній бізнес, або йому сприяють. Зрештою, 2178-10 – це результат їхнього тиску на владу, але тиску з боку дуже роз’єднаної і неорганізованої сили, яка складається, як мінімум із чотирьох прошарків адже замість спільних дій почалося перетягування ковдри. Фермери і середні агропідприємства – собі, агрохолдинги – собі, іноземці – собі, подекуди звучав несміливий голос громад, а власників паїв взагалі ніхто в розрахунок не брав, ніби їх взагалі немає, хоча вони на початку 2000-х об’єдналися у Всеукраїнську спілку власників паїв. Але якщо професіонали не можуть домовитися, то за справу беруться профани.

В результаті й вийшло щось таке, про що в народі кажуть: «Ні Богу свічка, ні дідьку – кочерга…», іншими словами, казна що. Сумбур компромісів. Всі учасники процесу одержали від цього закону подачку, котрою навряд чи можна задовольнити свої інтереси. Але найприкріше те, що подачку одержали і суб’єкти, не причетні до аграрного виробництва, тобто люди, які у чесний і нечесний спосіб накопичили капітали впродовж останніх 20 років і тепер намагатимуться їх відмити, адже в законі немає кваліфікаційних вимог до претендента на ділянку, хоча він повинен був би мати аграрну освіту, досвід роботи в сільському господарстві і жити в селі. І якщо оті «ідеальні» законопроекти від 2007-2013 років, які вже згадувалися, містили масу запобіжників від спекуляції, або нецільового використання ділянок, то в 2178-10 їх і зі свічкою не знайдеш. Як свідчать юристи, різних пасток у законі – сила-силенна, всі твердять, що закон потребує змін. Проте звучать, заспокійливі голоси, мовляв, часу – море, встигнемо. Від цього одразу ж – мороз по шкірі. Так було після кожного мораторію… 

Антискептик

«Ота ще напусть напустилася, ой, леле, що ж це таке коїться!» – це волання аж ніяк не про коронавірус, а прокльони на адресу верховнорадників, які під час карантину, гейбито ховаючись у нічній темряві, пустили з молотка «єдине, що в нас залишилося, нашу чистополину-нивку…» Що ж то воно буде?

Два дні вдивляюся в коментарі різних дотичних до агросфери осіб. Розмай думок – чималий. Проте серед цього багатоголосся мажорні нотки антискептиків, хай там що, а превалюють. Долучуся.

Що мені імпонує? Правка про заборону продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної форми власності. Не забули ще: «Все навкруги колгоспне, все навкруги…» Слово «моє» тому чи іншому наднамнику так і кортить підставити до знайомої формули, змінивши хіба що прикметник «колгоспне» на сучасніший. А зась! 

10-тисячна (звісно, у гектарах) концентрація землі сільськогосподарського призначення в одних руках? Як на мене, може бути. Чи варто було пристати на пропозицію Всеукраїнської аграрної ради й обмежитися 5000 га? Можна обговорювати, однак удвічі більша площа надпроблемою принаймні не видається.

Із 2024 р. буде дозволено купувати земельні ділянки сільгосппризначення винятково громадянам України та юридичним особам, заснованим громадянами України, а також державі й територіальним громадам. Щодо терміну висловлюся трохи нижче, але за суттю підтримую.

Норма про мінімальну вартість землі? Так, це важливий запобіжник. Шахрайські дії проти власників паїв, безперечно, є чи не найбільшим острахом під час впровадження реформи. До певночасся ціна продажу земельних ділянок не може бути меншою за їх нормативну грошову оцінку. Чи це буде повною гарантією від шахрайства? Ну, людський чинник у кожному конкретному разі, звісно, відіграватиме свою роль. Проте певний і, сподіваюся, не низький шлагбаум перед хватіями все ж таки постане.

Референдум щодо іноземного права на придбання нашої чорноземлі? Вибачайте, дещо зверхньо ставлюся до народної думки (народні мудрагелі – ті ще законодавці вектору розвитку), однак у цьому контексті цілком згода з таким положенням.

Що, на мою думку, потребує коригування? Я би не був таким беззаперечним щодо старту обігу земель сільгосппризначення з 1 липня наступного року. Аж-аж надто мінливим і буремним є сьогодення. Війна, пандемія (хтозна, скільки триватиме наше вимушене домування!) та економічна криза, що стає на повен зріст, – вибухова суміш, яка може вмент змінити будь-яку конфігурацію як на нашому владному олімпі, так і в геополітичній сфері. Як на мене, оптимальніша дата впровадження обігу стоколосового чорнозем’я – 1 січня 2022 року. Більше часу – з огляду на пребагацько криз! А перехідний (чи, як його ще назвали, «фізично 100-гектарний», до речі, тут я би був не проти десь утричі більшої цифри) період, вважаю, має тривати два роки – до 1 січня 2024 р.

Шлях до ринкового оптимуму сповнений тернами. Однак, якщо ми раптом збочимо з дороги чи, того гірше, розгорнемося до «світлого» минулого, то поворітьма втратимо й купу часу, й безмір можливостей. Нумо, не нехтуватимемо оновленням!

«Значить, добрі чоботи, слід брати», – кумедний коментар (пам’ятаєте героїню рязановського «Службового роману»?) у Павутинні щодо новини про пікетування ОПЗЖ (це, як на мене, просто еталонні злозичливці, рекордсмени за поправковою доскіпливістю) трибуни під час ухвалення земельного закону… Слушне зауваження! Вибачте на новомові, респектуха його автору.

УАК: закон № 2178-10 дає змогу виграти час для роботи над цивілізованою моделлю ринку землі

Верховна Рада ухвалила Закон «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» № 2178-10. За документ проголосували 259 народних обранців. Думки експертів та аграріїв з приводу цього рішення розділилися: одні його вітають, інші називають його катастрофічним, треті розумним компромісом.

Генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло Коваль закликає поставитися до цього спокійно. Процедура роботи над цим законопроектом була дуже суперечлива: закрита робота засідань комітетів, понад 4 тис поправок, це був якийсь Єралаш. Прийнятий документ не можна назвати ідеальним, але є в ньому і позитивні моменти. Давайте розкладемо все по поличках, пропонує Павло Васильович.

По-перше, ні якого ринку землі до 1 липня 2021 року не буде. Це дає нам змогу чітко зрозуміти економічний стан України: як ми вийдемо із карантину, як розвиватиметься світова криза, очевидно, що якісь країни за цей період покажуть плюсову динаміку. Китай вже офіційно оголосив, що карантин закритий, вірус подолали, понад 90% підприємств, які закрилися, починають відновлювати виробництво, але ніхто в Україні про це чомусь не говорить. Тим часом деякі європейські країни і США, можливо, тільки втягуються в економічну кризу, в складній ситуації через падіння цін на нафту опинилася РФ. А тому нам треба чітко розуміти, хто першим вийде з макроекономічної кризи, які стратегічні напрямки треба змінювати, тобто в нас з’являється резерв часу для впровадження цивілізованого ринку землі. 

УАК завжди підтримувала ідею необхідності перехідних періодів для впровадження ринку землі. Ми за те, щоб на першому етапі розпочинати його тільки з фізичними особами і тільки з громадянами України. А потім через 5-7 років – поступова лібералізація, перегляд осіб, які мають право купувати землю, ми зрозуміємо, як формується ціна попиту і пропозиції, які землі треба виставляти на продаж і так далі. Це той час, коли ми можемо дуже детально моніторити ситуацію. Другий позитивний момент – заборонено купувати державні землі. 

Якщо ми в такій конструкції спробуємо запускати ринок землі, то в принципі, немає нічого поганого. Обмеження: в одні руки 100 га – це компромісне рішення, ми пропонували навіть 200 га, закордонні експерти твердять, що це економічно не вигідно, але великий плюс в тому, що в цих умовах українець продасть землю українцеві. Але в Україні склалася дуже погана традиція, коли дуже багато людей намагаються обійти закон. А тому, можливо, будуть народжуватися різні схеми. Купуватимуть ті, у кого будуть гроші, і це не завжди будуть аграрії і фермери. Так, у законі передбачена норма про першочергове право купівлі для орендаря, але ми наполягали на нормі, коли першочергове право на це має належати тому аграрію, який живе в селі і вже зараз працює на землі, тобто закон має бути інструментом розширення тих господарств, які вже сьогодні функціонують. Треба дивитися на позитивну світову практику: ніде у світі нема такого, щоб першочергове право на придбання землі мав орендар, який живе десь на Женевських озерах, а в цьому селі ніколи не був і навіть не знає, де воно. Тобто в законі є немало слабких моментів, які потребуватимуть уточнення.

Але ми не повинні впадати в ейфорію і паніку, а повинні дуже уважно слідкувати за всіма рухами народних обранців, бо ця Верховна Рада вже завтра може внести прямі зміни до цього закону. Спокійно, в робочому режимі будемо спілкуватися з комітетом, з органами виконавчої влади, окрім того, якщо це рішення допоможе повернутися до переговорів з МВФ, це теж позитивний крок, макроекономічна обстановка показує, що більшості країн, особливо для таких, як наша, де економіка в тяжкому стані, доведеться співпрацювати з цією впливовою фінансовою установою. На яких умовах, це вже інше питання. А спроби взяти МВФ на «понт», мовляв, ми справимося і самі, я вважаю несерйозними, бо для цього в нас немає ні козирів, ні аргументів. 

Кажуть про велику небезпеку допуску до ринку юридичних осіб із 2024 року, але до цього часу треба ще дожити, я переконаний, що через чотири роки багато чого може змінитися і в політичному, і в економічному планах. Цілком можливо, що цим питанням займатиметься інша Верховна Рада, тож завдання аграрної спільноти працювати над тим, щоб там були компетентні і відповідальні політики. 

Я сподіваюсь, що Президент візьме із цієї ситуації позитивний урок, який полягає в тому, що треба вчасно реагувати на думку суспільства з приводу того чи іншого проблемного питання. Якби він пішов на цей компроміс три місяці тому, то не було б такого збурення в суспільстві, коли понад 400 місцевих рад висловилися проти ринку землі. Навіщо було доводити всю Україну до такого стану? Це свідчить про те, що керівник держави веде слабку політику. А тому нам треба не розвалювати політичну й управлінську систему, як це робилося досі, а вдосконалювати, цементувати її показувати, що ми розуміємо всі виклики і знаємо, як на них реагувати, нам треба вистояти. Для цього треба мобілізувати всі сили, підсумував Павло Коваль.

Надзвичайний спам

Час повниться небезпеками й дивовижами. Істеричне жебоніння різноманітних малопрофесійних порадників (не підозрював донедавна, що в нас такий безмір вірусологів/інфекціоністів) щобожої днини сповнює наш карантин. День проз день читаєш наущання, які суперечать одне одному. Так, людині властиво гнати від себе зажурливі думки, натомість нишпорити Світовим павутинням у пошуках зерня оптимізму. А спамованих дурниць нині – аж-аж-аж!

До певних певнів був спокійний щодо посівної: хай там що, але вона має прийти за розкладом. Утім, дедалі виразніше відмінювання словосполучення «надзвичайний стан» у наднамних шарах українського суспільства змусило мене позбутися категоричності. Нині ухвалити вбивче рішення зопалу справді недовго. Карантин карантином, але не буде посівної – не буде економіки! Й це аж ніяк не перебільшення! Так, імовірно, мулький карантин – вимушений захід, але ж ми маємо щось їсти. А, уважно стежачи за нинішньою риторикою деяких державних верхоглядів, з острахом розумію: чимало й подеколи слушно твердячи про об’єкти критичної інфраструктури, вони якось погано уявляють собі важливість агросектору назагал і посівної кампанії зокрема. Либонь, плекають надії на безперебійні постачання делікатесів з Іспанії та Італії? До речі, принагідно щиро зичу якнайшвидшого відновлення переробних потужностей цим країнам і здоров’я їх громадянам!

У зверненні Українського клубу аграрного бізнесу до Президента України наголошується на тому, що «агропромисловий комплекс працює як єдина макросистема». Маленечкий збій у ній – і… Макросистема, хай які сподівання на неї покладай, – річ таки вразлива!

Все ж таки щиро сподіваюся на те, що у добреплатних владців стане розуму збагнути важливість весняно-польової епопеї. За нових «залізнозавісних умов» принаймні найближча перспектива відвідування елітних ресторанів у світових столицях навіть для них виглядає примарною. Якщо ж керманичі (чи перекидьки?) ставлять за мету тотальну руйнацію та приготування ральця кремлівським завсідникам у вигляді сповненої поневірянь України, то кращих шляхів, ніж гальмування всього дотичного до українських чорноземів, певно, й немає. 

Окремішня розмова – щодо популярного нині мему про придбання хати на селі (той, хто зробив таку інвестицію впродовж останнього року, тішиться нині від власної прозірливості). Настрашене мегаполісним велелюддям чоловічиння в думках і може пропрацювати такий варіант. Проте хай лише з’являться щонайменші паростки оптимізму, й шал коронавірусу піде на спад, чимало хто враз призабуде про свою хвилинно-годинну слабкість. А якщо, боронь Боже, впродовж пари місяців не піде, то тоді розмова й справді буде іншою.

У будь-якому разі не варто встановлювати штучні перепони буквально з перших кроків на шляху до врожаїв! Природність зрештою має перемогти штучність. Згода?

…А тиховина заміського рибалення карантинної доби все ж таки дає змогу дати ладу думкам, хай хто би що казав.