У чому силос, брате?

Вентилювання і температурний контроль – наріжне каміння ефективної роботи

Швидко й на малій площі

Із плином часу дедалі більшого застосування для зберігання зерна дістають силоси.

Вони мають різну місткість (до 10 тис. т і більше), виготовлені зі сталі, алюмінію та різноманітних сплавів. Найчастіше їх виробляють із листової сталі, а є вони циліндричними за формою.

Переваги металевих силосів – зручність їх завантаження та розвантаження. Вони швидше будуються (монтуються), вартість 1 т їх місткості в 1,5–2 рази менша, ніж елеватора із залізобетону. Ще перевага: такі сховища потребують і небагато площі.

Так, на території, потрібної для зведення складу на 5,5 тис. т, можна розмістити три металевих сховища загальною місткістю 15 тис. т.

Металеві сховища надійно захищають зернові маси від гризунів, пожежобезпечні, зручні для газової дезинсекції, активного вентилювання тощо.

Силоси мають відповідати низці вимог. Поряд зі стійкістю проти тиску завантаженої до нього зернової маси, вітру та несприятливої дії атмосферних чинників вони мають сприяти збереженню зерновою масою вихідних показників якості.

Основна вада зернових силосів полягає в тому, що вони в змозі забезпечити надійне зберігання лише сухого зерна та зерна середньої вологості.

Однак практика свідчить, що за різких температурних перепадів створюються чималі температурні градієнти, які призводять до термовологопровідності зернової маси та утворення в ній вологи з конденсату.

Останнє стимулює активацію мікрофлори та низки інших негативних явищ.

У боротьбі проти них дієвий засіб – активне вентилювання (або аерація зерна).

Аерація – це ефективний інструмент для контролю якості зерна, закладеного на зберігання до зернового силосу або зерносховища.

Аерація має дві функції: 1) сприяє відчутному підвищенню характеристик якості зерна, позаяк підтримується потрібна вологість і температура впродовж усього періоду зберігання; 2) застосовується для доволі швидкого охолодження теплого (гарячого) зерна до потрібної температури, через що знижується ймовірність псування зерна та зараження його шкідниками.

Такий оптимальний режим за вологістю і температурою гарантує запобігання гниттю та відповідно появі плісняви на поверхні зерна, а також дії шкідливих комах. Аерацію зерна здійснюють за допомогою систем активного вентилювання зерна.

Базовими технічними елементами системи активного вентилювання зерна є конструкційне виконання металевого силосу та його пристосованість до відведення з його об’єму та від зерна надлишкової температури й вологи. До складу системи входять вентилятори, патрубки подачі повітря в силоси, повітровідводи, дахові повітровідводи й настил аероднища.

Особливості вентиляторів

Пневматичні вентилятори як супутня продукція машинобудування для зерновиробництва виробляються багатьма фірмами. Проте кожен вентилятор має свої конструкційні особливості та параметри, які й зумовлюють вибір покупця.

Приміром, пневматичні вентилятори компанії Neuero (Німеччина) мають потужність електроприводу від 1 до 22 кВт (таблиця). Вони здатні забезпечити подачу до силосу через товщу зерна заввишки до 30 м під тиском до 1000 МПа від 2000 до 45 000 м3 повітря. Цим самим домагаються високої швидкості, продуктивності й ефективності аерації зерна.

До інших позитивних переваг належать невеличкі витрати: один вентилятор оптимальної потужності, що, зазвичай, застосовують для цього, має потужність усього 5,5 кВт•год. Тривалість циклу аерації залежить від пори року й різниці між температурою навколишнього середовища та зерна в силосі, й може тривати до 120 год.

Залежно від режиму вентиляції, яким слід забезпечити силос, вентилятори можуть технологічно монтуватися на  різній висоті.

Для поліпшення відведення відпрацьованого повітря, яке пройшло через весь «стовп» зерна за всією висотою силосу – «знизу – догори», використовують витяжні вентилятори, які розташовуються на даху силосу (силоси серії 40-Series компанії GSI). Такі технічні рішення дають можливість домогтися потрібної ефективності під час вилучення відпрацьованого повітря та підвищити назагал продуктивність усієї системи повіт­ровідведення.

Із двох основних типів вентиляторів в АПК – осьових і відцентрових – у вентиляційних пристроях елеваторів, сільськогосподарських і зернопереробних підприємств найчастіше використовують відцентрові вентилятори середнього тиску (до 3 кПа).

Відцентрові вентилятори високого тиску (8–12 кПа) застосовують у системах пневматичного транспорту. Осьові вентилятори використовують для переміщення великих об’ємів повітря за потреби у створенні невеликого тиску.

Останнім часом, на жаль, наявні випадки руйнування (розривання) металевих конструкцій силосу. Серед інших причин називають вібрацію конструкції силосу, яку зумовлено використанням вентиляторів, що застосовуються для вентилювання зерна.

Відтак першочергова вимога до технічного стану вентиляторів – висока точність динамічного балансування крильчатки вентилятора. Ця робота має здійснюватися вже на місці монтажу та експлуатації вентилятора.

Вентилювання зерна охолодженим повітрям.

Функціонування звичайної системи активного вентилювання зерна передбачає використання звичайного атмосферного повітря, яке є більш сухим (тобто містить менше вологи) порівняно з вологим зерном (правильніше, вмістом вологи в зерні силосу-бункера). Поряд із нею також застосовують технологію охолодження зерна. Реалізується вона завдяки продуванню через нього охолодженого та сухого повітря. Для цього використовують спеціальні холодильники CRIO-MX (компанія MULMIX FACCO; Італія).

Контролюємо температуру зерна.

Наявність тепла в житті кожного організму, навіть простого, до якого належить зернина, завжди супровод­жується виділенням продуктів життєдіяльності. А їх поява в зерновому середовищі ой як не бажана. Відтак на часі – швидке зниження температури. Адже саме це зупиняє розвиток плісняви, токсинів, мікотоксинів, альфатоксинів, бактеріальної флори. Крім того, запобігаємо появі комах і відчутно знижуємо метаболізм – внутрішні фізіологічні процеси в самому зерні. Тому контролю температурного стану зерна та механізму його зміни та керування в силосах приділяють неабияку увагу.

Технічні рішення для контролю за температурою зерна в зерносховищі (силосі). 

Нагляд за температурою зерна в силосах здійснюють за допомогою термодатчиків. Відповідний сигнал від них надходить через електричні кабелі до комп’ютерної системи.

Температурні показники зерна можуть зніматися за графіком відповідно до температурних умов і режиму його зберігання з інтервалом навіть у годину. Використання комп’ютера дає змогу одержані дані роздрукувати у вигляді статистичної цифрової інформації або графіків. Водночас фіксується температура зерна та відхилення її від норми, а за отриманими результатами визначають потребу в аерації. Температурні датчики можуть бути розташовані в різних точках об’ємного простору зернової маси силосу: всередині, збоку, згори, знизу тощо.

Це дає змогу точно встановити локальний осередок «температурної тривоги» та ступінь і режим аераційного охолодження або нагрівання.

Система автоматизованого конт­ролю температури ЕСКТ-Ц  (Одеський завод елеваторного обладнання – «Зернова столиця») першочергово спрямована на контроль температури зерна під час його зберігання. Фактично це – програмний комплекс, який дає можливість вчасно визначити ймовірність виникнення осередку самонагрівання зерна завдяки вирахуванню кількома алгоритмами тенденції щодо зростання температури зерна. До складу комплексу входять:

 термопідвіски – являють собою кабель-трос із розміщеними на ньому датчиками температури фірми Dallas Semiconductor (США);

 блоки збирання інформації;

 станція опрацювання візуалізації інформації.

Програмне забезпечення дає змогу відстежувати в режимі реального часу стан температури як на рівні всього елеватора, так і в кожному корпусі, силосі, кожній частині силосу або зони складу окремо.

Наявність графіків зміни температури дає змогу візуально контролювати тенденції режимів зберігання зерна, а система тривожної інформації попереджає про виявлення критичної температури завчасно, до настання незворотних процесів.

Це достатньо зробити ручними замірами, дані обов’язково варто зафіксувати в паперових журналах.

Оригінальне виконання вузла кріплення термопідвіски дає змогу мінімізувати навантаження згину та її скручування, тим самим виключається руйнування елементів конструкції під час експлуатації. Система вимірювання не потребує проміжних перетворювачів, яким, своєю чергою, необхідні калібрування та метрологічні повірки. Відтак скоротилася кількість клемних паяних виробів.

Основні переваги системи ЕСКТ-Ц такі:

 використання цифрової технології опрацювання сигналів;

 застосування оригінальних алгоритмів опрацювання та візуалізації інформації;

 точність замірів підвищено втричі-вп’ятеро порівняно з аналоговою технологією;

 зменшення витрат на кабельно-провідникову продукцію;

 зниження терміну впровадження;

 низькі експлуатаційні витрати;

 зменшення часу окупності обладнання;

 наочність, кольорова індикація. Інтуїтивно зрозумілий інтерфейс дає змогу легко навчити обслуговувальний персонал і лаборантів. Достовірність одержаної інформації не залежить від особистих якостей обслуговувального персоналу, як за ручного режиму реєстрації температури.

Заслуговує на увагу система вимірювання та контролю температури компанії NEUERO (Німеччина).

Її функції:

 одержання інформації у вигляді протоколів різної форми; комп’ютерна програма отримує з центрального пульта показники температури та заносить їх до пам’яті в цифровій базі даних. Показники температури подаються у графічному вигляді й можуть бути роздрукованими у вигляді протоколів;

 візуальне подання. Можна з першого погляду побачити критичні ділянки за планом розташування у тривимірній панорамі, виявити актуальні (критичні) температури зерна в сховищі та негайно вжити відповідних заходів. Графічна оцінка процесу зміни температури допомагає під час складання прогнозу напрямів руху температури;

 інформація за бункерами. У склад постійних даних можна ввести додаткову інформацію за кожним бункером. Прикордонні дані за кожним бункером залежать від зерна (виду, сорту, фізичного стану) і можуть встановлюватися індивідуально. Застарілі дані можна автоматично вилучати або заносити до архіву;

 опрацювання даних. Можливо отримувати різноманітні друковані протоколи з класифікацією за групами бункерів. Для всіх видів опрацювання інтегровано попередній перегляд друку. Відтак користувач може будь-якого часу одержати всі конче потрібні дані для перегляду своїх документів простим натисканням кнопки.

Отже, система контролю зміни температури є ідеальним інструментом у сучасному управлінні зберігання зернових культур.

Як довести бур’ян до «самогубства»

Програмована загибель бур’янів, механізми дії гербіцидів, чи й справді новинки є новинками та як надійно скласти систему захисту у двох найпопулярніших ланках сівозміни.

Гербіциди вбивають бур’яни по-різному.

Одні руйнують гормональний баланс у рослинах, інші – втручаються в процес фотосинтезу, треті – не дають можливості утворювати специфічні амінокислоти, необхідні для продукування протеїну.

Розуміння дії гербіцидів важливо в складанні схем захисту, аби оминати утворення резистентності (звикання) з боку бур’янів.

Постулат «Нема захисту – нема врожаю» наразі актуальний як ніколи. Однак не все так просто. Препаратів на ринку – море, видання Переліку ЗЗР завтовшки вже з Біблію. Здається, обирати є з чого.

Однак чи справді новинки ЗЗР є новинками, за механізмом дії зокрема? Чи це лише нова комбінація добре відомих діючих речовин і нова назва? І головне – як правильно їх поєднувати в ефективну та безпечну систему, адже зі змінами в екосистемі й поведінці шкідливих організмів зокрема ці системи захисту мають модифікуватися теж.

Саме про такі особливості – наша розмова з Євгеном Мордерером, завідувачем відділу фізіології дії гербіцидів Інституту фізіології рослин і генетики НАН України, доктором біологічних наук.

Євген Мордерер

– Євгене Юлійовичу, глобальний ринок ЗЗР постійно зростає за обсягами продажів, у найближчих планах заявляється цифра у $ 80 млрд. Щороку зростає й ринок ЗЗР в Україні. Найбільша частка – 57 % цих препаратів – припадає на гербіциди. Давайте поговоримо про їх нові покоління, нові комбінації.

– Так, ринок цих препаратів гігантський. Однак нікого не має вводити в оману величезна кількість назв гербіцидів у цих товстих книгах Переліку.

Там їх сотні у різних розділах, однак за механізмами дії вони належать усього до 27 груп. Широко із цих селективних груп використовується лише вісім, а деякі групи представлені лише одним-двома препаратами. Вони займають близько 80 % ринку. Є ще неселективний гербіцид – гліфосат, який теж надзвичайно популярний. Серед цих восьми груп найпопулярніші інгібітори ферменту ацетолактатсинтази (ALS-інгібітори), які блокують синтез амінокислот із розгалуженим ланцюгом: валіну, лейцину та ізолейцину.

Препарати цієї найчисленнішої групи реально найефективніші й застосовуються в мізерних нормах (грамах, максимум кількох десятків грамів на гектар), не токсичні для тварин, бо інгібують таку ланку метаболізму, якої у тварин немає. Ці амінокислоти, синтез котрих блокують гербіциди–інгібітори ALS, тварини й люди отримують лише з їжею. Усе це й спричинило таку популярність цих препаратів. Оскільки ми їх застосовуємо на багатьох культурах сіво­зміни, серед бур’янів відбувається спрямований відбір на стійкість проти цих гербіцидів. Отака річ.

Отже, необхідно якомога частіше проводити ротацію гербіцидів із різними механізмами дії в сівозміні та застосовувати на окремих культурах гербіцидні комплекси та суміші. Однак можливості це робити у нас досить обмежені. Звичайно ж, нам хочеться застосовувати тільки найефективніші препарати – і для екології, і для економії, бо ж краще кілька г / га, ніж 1000 г / га. Відтак, украй потрібні нові гербіциди за механізмом дії. Однак за останні 30 років жодного нового класу гербіцидів не було знайдено.

– Жодної нової діючої речовини?

– Мається на увазі, що не було винайдено нової діючої речовини з новим механізмом дії, яка би стала першою ластівкою якогось нового класу.

І якби цей клас виявився ефективним, миттєво з’явилися би й інші речовини цього класу. Ось саме такого не відбувається.

– Який механізм дії найпопулярніший?

– Оскільки було створено культури, стійкі проти неселективного гербіциду гліфосату, то, починаючи з середини 1990-х років, стрімко зросла його популярність – на використання припадає доволі значна частина ринку.

Механізм дії гліфосату – інгібування ферменту 5-еноілпірувілшикимат-3-фосфатсинтази. Цей фермент є компонентом так званого шикиматного шляху, який забезпечує біосинтез ароматичних сполук, зокрема амінокислот фенілаланіну, тирозину та триптофану, необхідних для синтезу білків. Триптофан є ще й попередником фітогормону – ауксину. Цей клас гербіцидів представлений усього однією діючою речовиною.

Наступний популярний клас – інгібітори ацетолактатсинтази (ALS-інгібітори). Ця велика група містить кілька десятків препаратів, які належать до п’яти класів хімічних речовин, із них найпоширеніші похідні сульфонілсечовини (SU) та імідазолінони (IM). Ця група гербіцидів відзначається великою пластичністю як з погляду селективності щодо культур, так і за спектром чутливих видів бур’янів.

Перші гербіциди цієї групи застосовувалися на пшениці для контролю двосім’ядольних бур’янів. Потім з’явилися ALS-інгібітори для кукурудзи – римсульфурон, нікосульфурон, форамсульфурон, призначення яких контролювати злакові бур’яни.

Далі винайдено діючу речовину трифлусульфурон-метил, селективну щодо цукрових буряків. Потім з’явилися такі діючі речовини як сульфосульфурон, мезосульфурон і піроксулам, які дають змогу контролювати в посівах пшениці злакові бур’яни. Наступна сходинка – гібриди соняшнику, стійкі проти імідазолінонів і сульфонілсечовин трибенурону та тифенсульфурону, потім на ріпак це пішло, словом, на культури, на яких досі таких препаратів не було.

На третьому місці – грамініциди. Це інгібітори фермента ацетил-КоА-карбоксилази, які діють виключно на злакові рослини. Вони не впливають на двосім’ядольні, відтак застосовуються в їх посівах для контролю злакових бур’янів, а окремі, такі як піноксаден і феноксапроп, можуть використовуватися в пшениці та ячменю для контролю однорічних злакових бур’янів. У них уже є селективність навіть серед різних злаків.

Залишаються популярними й представники найстарішої групи гербіцидів – синтетичні ауксини: 2,4-Д, клопіралід, дикамба. Зараз з’явилася нова діюча речовина цього класу галауксифен, який ефективно діє у нормах порядку кількох г / га, тобто за ефективністю не поступається інгібіторам ALS.

Був дуже популярним клас гербіцидів – інгібіторів транспорту електронів, однак коли заборонили атразин, їх попит поменшав, проте кілька препаратів ще популярні – промет­рин (на соняшнику, сої та овочах), метрибузин (на картоплі) і ще деякі.

Наступна досить популярна група – інгібітори синтезу жирних кислот із довгим ланцюгом (хлорацетаміди) – ацетохлор, метолахлор та інші. Це дуже старі препарати, вони значно поступаються за ефективністю ALS-інгібіторам, однак певну нішу займають.

Найновіша група гербіцидів, які зараз досить широко застосовуються, – це гербіциди-інгібітори ферменту 4-гідроксифенілпіруватдіоксигенази (HPPD). Відомі представники цієї групи: мезотріон, ізоксафлютол тощо.

Практично всі вони застосовуються в посівах кукурудзи. Інгібування HPPD блокує синтез пластохінону, який є елементом ланцюга транспорту електронів у хлоропластах і, крім того, – кофактором біосинтезу каротиноїдів, котрі захищають хлорофіл від окиснення. Відтак рослини, оброблені такими гербіцидами, не можуть нагромаджувати хлорофіл і біліють – це так званий ефект блічінгу, за яким їх дію легко відрізнити від усіх інших.

Інгібітори HPPD – це остання група гербіцидів із новим механізмом дії, що була знайдена. Однак це було на початку 1990-х, практично 30 років тому. Жодної нової речовини, що різниться механізмом дії, відтоді більше не з’явилося.

Ідеальний захист пшениці

– Давайте розглянемо дві ланки сівозміни, найпоширеніші з огляду на те, який набір там гербіцидів: чи й справді тут різні схеми за механізмами дії, чи лише за назвами препаратів. Перша ланка: пшениця – соняшник, вони часто бувають попередником один одному.

– Беремо соняшник. Ситуацій і варіантів виникає кілька. Через те, що є грамініциди, захист соняшнику від злакових бур’янів не проблема. Існують кілька препаратів цього класу, які дають змогу контролювати злакові бур’яни в посівах двосім’ядольних.

Проблема – як проконтролювати двосім’ядольні бур’яни. Перший варіант – внесення в ґрунт комплексних препаратів, таких як Примекстра (метолахлор + тербутилазин) чи їх аналогів, або бакових сумішей, де першим компонентом є одна із таких діючих речовин (д. р.): ацетохлор, метолахлор, диметенамід, трифлуралін або пендиметалін, а другою – прометрин або тербутилазин. У таких сумішах перший компонент прибирає здебільшого злакові й частину дводольних, а другий – потрібен для контролю дводольних, передусім із родини капустяних, стійких проти ацетохлору та інших згаданих д. р. Однак існує проблема – настали посухи. Оскільки це ґрунтові препарати, то якщо в ґрунті нема вологи, ефективність дії цих гербіцидів сильно падає. Тому виникає інший варіант – контроль по сходах.

І виявилося простішим створити гібриди соняшнику, стійкі проти певних гербіцидів, аніж винайти новий гербіцид для контролю дводольних у соняшнику.

Так з’явилися гібриди, стійкі проти інгібіторів ALS: в одній компанії до імідазолінонів, в іншій – до сульфонілсечовин трибенурону та тифенсульфурону. Чималий плюс стійких проти імідазолінонів гібридів у тому, що в їх посівах можна контролювати вовчок соняшниковий. Однак імідазолінони персистентні й лишають фітотоксичні залишки в ґрунті, відтак виникають проблеми з наступними культурами. Восени можливо висівати озиму пшеницю, однак тільки якщо в період вегетації була достатньою сума опадів і ґрунт не закислений.

Вірогідність проявів фітотоксичності на озиму пшеницю можна зменшити завдяки механічному обробітку ґрунту на глибину не менше 15 см. На весну можна висівати бобові – сою, горох, що стійкі проти імідазолінонів, а також яру пшеницю. Цукрові буряки, ріпак, гречку, просо, льон, овочі можна сіяти тільки через два роки після посівів соняшнику, в яких вносилися імідазолінони.

У звичайних гібридах соняшнику для контролю дводольних бур’янів по сходах можна застосовувати препарат Челендж. Діюча речовина цього препарату – аклоніфен – доволі унікальна, оскільки має два сайти дії. Аклоніфен діє як інгібітор синтезу каротиноїдів і, крім того, інгібує фермент шляху біосинтезу хлорофілу – протопорфіриногеноксидазу.

Препарат Челендж може вноситися в ґрунт до появи сходів соняшнику, а також за зменшених норм застосування цього препарату можливе й у фазі 2 – 4 листків у соняшнику. Однак мій досвід свідчить, що все ж це доволі ризиковий варіант, адже соняшник може пошкоджуватися. Й усе одно це добре, бо хоча би щось є, що дає змогу захищати соняшник тоді, коли ґрунтові препарати не подіяли. Челендж не рекомендовано вносити в бакових сумішах, але я вважаю, що якби вдалося знайти синергічного партнера до аклоніфену, то завдяки синергізму можна було би зменшити норму його внесення й так підвищити селективність щодо соняшнику.

У соняшнику після пшениці є й інша проблема – кілька препаратів, що застосовуються на пшениці, можуть дати післядію. Наприклад, з ALS-інгібіторів, які використовують на пшениці, післядію на соняшник може спричинити амідосульфурон. Серед синтетичних ауксинів залишкову фітотоксичність має амідопіролід, який входить до препарату Ланцелот, що також застосовується на пшениці.

Безпечними для соняшнику є нові препарати на базі нового синтетичного ауксину галауксифен-метилу, рекомендовані для застосування в посівах пшениці. Зокрема – це препарати Квелекс і Паллас Екстра.

Квелекс прийшов на зміну популярного препарату Пріма, діючими речовинами якого є інгібітор ALS флорасулам та етилгексиловий ефір 2,4-Д. Заміна 2,4-Д на галауксифен-метил підвищила ефективність контролювання окремих видів бур’янів (зокрема підмаренника чіпкого) та дала змогу застосовувати Квелекс до фази прапорцевого листка у пшениці.

Інший препарат Паллас Екстра (піроксулам + галауксифен-метил + антидот клоквінтосет) є так званим крос-спектр гербіцидом, який контролює і злакові, й частково дводольні бур’яни. На мій погляд, Паллас Екстра доцільно застосовувати, якщо головна проблема – злакові бур’яни.

Та зазвичай в Україні це не так, адже основне питання в нашої пшениці – двосім’ядольні бур’яни. В інших країнах, де в посівах пшениці поширилися бромуси та інші злаки, там реально постала проблема контро­лювання саме цих злакових бур’янів, і в такому разі піроксулам допомагає її вирішувати.

Проблему в пшениці після соняшнику становить падалиця, особливо якщо гібрид соняшнику стійкий проти ALS-інгібіторів, які є основними гербіцидами для захисту пшениці.

Ми наразі цим займаємося – випробовуємо варіанти комбінацій гербіцидів для осіннього застосування в посівах озимої пшениці. Вони ще не готові, досліди ведемо лише другий рік. І взагалі для пшениці ця ланка – внесення гербіцидів восени – була не закритою.

Нині для розв’язання цього завдання запропоновано кілька нових препаратів, як то Чеккер і Бізон, останній ще в стадії реєстрації. Вони прийшли на зміну препарату Марафон, який забезпечує досить ефективний захист, але має дуже велику норму внесення – 4 л / га та певні обмеження щодо термінів застосування. У препарату Чеккер діючими речовинами є амідосульфурон, йодсульфурон і дифлюфенікан, у Бізона – флорасулам із пеноксуламом і дифлюфеніканом. Однак усе одно в цих нових препаратах основний компонент – ALS-інгібітори. Тому проблема – як контролювати падалицю соняшнику, особливо стійкого проти ALS-інгібіторів, – не розв’язується.

Падалицю соняшнику можна було би прибрати синтетичними ауксинами, зокрема 2,4-Д. Однак 2,4-Д можна вносити тільки у фазі кущіння пшениці, а восени пшениця не завжди встигає розкущитися. Отже, потрібно шукати інші варіанти.

Ми зараз випробовуємо для осіннього внесення в посівах озимої пшениці суміш трьох відомих діючих речовин, що мають різні сайти дії, але фітотоксична дія яких зумовлена дезорганізацією фотосинтезу. Маємо підстави очікувати, що нам вдасться отримати справді синергічну гербіцидну композицію, хоча про рекомендацію говорити ще рано – ця робота тільки розпочинається.

Синергічна суміш на сої

– Друга ланка: кукурудза – соя…

– На кукурудзі велика кількість препаратів. Тут головна проблема – контроль однорічних злакових, які страшенно пригнічують кукурудзу. Для її захисту є ґрунтові гербіциди. Зокрема це комплексні препарати, такі як Примекстра чи Люмакс.

Можливе, аналогічно, як на соняшнику, застосування бакових сумішей, де першим компонентом є ацетохлор, метолахлор чи диметенамід, а другим – тербутилазин чи пиридат. Інший варіант – посходові препарати на базі інгібіторів ALS римсульфурону чи нікосульфурону. Оскільки вони не дуже ефективні проти лободи та пасльону, то застосовують суміші препаратів на базі римсульфурону чи нікосульфурону з 2,4-Д або Прімою.

Дуже ефективний препарат для кукурудзи – Майстер Пауер, який складається з трьох діючих речовин. Однак усі вони – з класу інгібіторів ALS. Відтак для захисту кукурудзи проблема резистентності теж досить суттєва. Саме по злаках. Адже в контролі двосім’ядольних є різні варіанти, а тут – ні.

Остерігатися післядії на сої якогось препарату із захисту кукурудзи не варто. Соя толерантна до більшості ґрунтових гербіцидів, що застосовуються на кукурудзі, таких як ацетохлор, метолахлор, диметенамід і тербутилазин. Нікосульфурон і римсульфурон швидко розкладаються й не мають післядії. Тієнкарбазон-метил, який входить до складу препарату Майстер Пауер, має ґрунтову дію, але дані щодо його негативного впливу на сою мені невідомі. Навіть при застосуванні на кукурудзі препарату Таск Екстра, до складу якого входить дикамба, не існує обмежень щодо наступних у сівозміні культур.

Для захисту сої можливе застосування ґрунтових гербіцидів. Зокрема ефективним є внесення бакових сумішей ацетохлору, метолахлору чи диметенаміду з прометрином чи метрибузином. Для посходового застосування є два варіанти. Найпопулярніший – застосування по сходах сої суміші препаратів Базагран і Хармоні. Перший прибирає дводольні, але не контролює лободу, задля чого й додається Хармоні в невеликих нормах, не більше 6 г. Потім окремо для контролю злаків проводиться обробка грамініцидами.

Обробки роблять окремо через те, що утворювати такі суміші (особливо з Хармоні) – не можна, бо Базагран працює як антагоніст і зменшує ефективність грамініцидів. А якщо в суміші буде Хармоні, сою спалить чи не дощенту.

Інший варіант – застосування препаратів класу імідазолінонів (ALS-інгібіторів). Соя проти них стійка. Раніше був препарат Півот, але він був більш персистентним, більше лишав фітотоксичних залишків. Перейшли на Пульсар, який контролює і злакові, й дводольні, однак не діє на лободу. Ми додавали до Пульсару Хармоні й перевіряли чи є пригнічення? Спостерігали навіть не за всією рослиною сої, а за її симбіотичним апаратом, котрий чутливий до всіх стресів. І пересвідчилися, що наша суміш синергічна.

Відтак істотно зменшили норму внесення всіх компонентів суміші: Пульсар – до 0,5 л / га, Хармоні – загалом до 3 г / га, але з обов’язковим додаванням Тренду. Така суміш виявилася й селективною для сої, і забезпечувала задовільну ефективність контролю бур’янів. За моїми спостереженнями, до цього варіанта аграрії поки що не дуже схиляються – просто не розуміють, для чого це змішувати.

Комплекси складні – механізм дії єдиний

– За умов наростання посухи, зменшення вологи в ґрунті вироб­ництво гербіцидів, очевидно, має йти від ґрунтових до посходових – чи не так?

– Посухи насуваються й ґрунтові препарати стають усе проблемнішими, це так. Однак, за відсутності оновлення асортименту за механізмами дії говорити про напрями взагалі важко.

Основна тенденція нині одна – створення складних комплексних багатокомпонентних препаратів – із двох, трьох, а то й чотирьох діючих речовин, з якими споживач уже добре знайомий.

Тут новим є їх комбінація або ж збільшена концентрація. Однак ми маємо розуміти, що можливості створення таких комплексних препаратів, як і бакових сумішей, дуже обмежені. Обмежувальних чинників кілька. Передусім діючі речовини, що входять до складу комплексного препарату чи суміші, мають бути селективними для цієї культури. Наступне. Якщо ми хочемо уникнути резистентності, вони мають бути з різними механізмами дії. Бо є ж багато комплексних препаратів, де три діючі речовини, але з одним механізмом дії. Далі.

Ці речовини з різними механізмами дії повинні мати спільний спектр дії. Це нове. Бо ми раніше як робили гербіцидні комплекси та суміші? Компоненти підбиралися так, аби доповнювати: один – проти злакових, інший – проти двосім’ядольних. Начебто логічно.

Одначе, якщо хочемо запобігти резистентності, то спектри дії мають бути спільними. Бо інакше одна група бур’янів перебуватиме під дією однієї діючої речовини, інша – іншої, а не під дією двох! Розумієте?

– Розумію, але ж нам треба охопити весь спектр забур’яненості…

– Правильно. Сьогоднішня вимога розробляти комплексний препарат з діючих речовин, у яких спільний спектр, на той час видавалася просто безглуздою, згоден. Усі комплексували, аби розширити спектр!

Завдання на той час – створювати антирезистентні гербіцидні композиції – не було. Наразі, якщо резистентність стала проблемою, нові комплексні препарати або бакові суміші, щоб боротися з резистентністю, мають бути принципово іншими. Чим ми власне і займаємося – розробкою нових антирезистентних композицій.

Ці діючі речовини повинні мати такий широкий спектр, щоб забезпечувати задовільний захист. У всякому разі за більшою частиною бур’янів.

І останній чинник або вимога – між компонентами суміші з різними механізмами дії взаємодія має бути синергічною, а не антагоністичною. Тільки в разі дотримання всіх цих пунктів новий продукт нам підійде. Та, на жаль, кількість наявних механізмів дії нині недостатня, аби все забезпечити.

Тому конче потрібна розробка нових діючих речовин із новими механізмами дії. Оце проблема.

– Ви – не розробник препаратів, а відділ інституту – і займаєтеся пошуком таких композицій? Однак ваші рекомендації не ляжуть в основу розробки нових препаратів, бо це територія власного пошуку хімічних гігантів. Тоді у вас – наука заради науки, і все?

– Частина наших досліджень спрямована на розробку антирезистентних композицій. Якщо аграрії хочуть запобігти резистентності – хай дослуховуються наших рекомендацій. Хоча, хто сьогодні зважає на вітчизняну науку?

Аби це реалізовувалося в препарати, потрібно, щоб була вітчизняна хімічна індустрія, а вона у нас лише зароджується. Наразі маємо єдину компанію, яка хоча би перейшла від просто купівлі діючих речовин до розробки на їх основі препаратів. До створення власних діючих речовин їм ще дуже далеко.

Ми б із задоволенням з кимось співпрацювали заради створення нових препаратів. Адже завдання мінімізувати вірогідність виникнення резистентності є дуже важливим.

Де шукати нову молекулу

– А в чому складність пошуку нової молекули?

– Те, що за 30 років жодних нових діючих речовин не винайшли – не випадковість, адже весь час нові молекули з’являлися, з’являлися, а потім як відрізало! Нема нічого нового – і все тут! Усі діючі речовини, які відомі на цей момент, є продуктами емпіричного скринінгу (відсіювання). Тобто хіміки синтезують нові речовини, а біологи випробовують їх на різноманітних видах біологічної активності.

Вони не відають, що із цього вийде: гербіцид, фунгіцид, інсектицид. Робота зі створення нової молекули обходиться у 250 млн євро, адже таким емпіричним скринінгом треба дослідити до 100 тис. сполук! Уявіть собі масштаби цієї роботи. Аби знайти всього одну нову молекулу. В

ідтак це доступно лише потужним хімічним компаніям і це одна із причин постійного їх злиття, а не лише тому, що комусь схотілося масштабнішого бізнесу. Постала проблема збільшення капіталу, аби інвестувати в нові розробки. І ці злиття продов­жуються.

З багатьма великими хімічними компаніями на нашому ринку ми співпрацюємо. Однак ви ж розумієте, що із нас пара, як з миші з волом – через наші різні вагові категорії. Та й фахівці, які займаються такими речами в цих компаніях, глибоко законспіровані, це зрозуміло.

Ми маємо справу лише з тими, хто проводить випробування нових препаратів і вивчення їх особливостей: спектра дії, селективності щодо культурних рослин, оптимальних термінів внесення, можливих партнерів для сумісного застосування. Це важлива робота й ми беремо у ній участь, але щодо створення нових діючих речовин, то туди ми доступу не маємо.

– Однак якісь результати у вас є?

– Науковий спосіб спрямованого створення таких молекул полягає в тому, що обирається певна реакція і шукається її інгібітор.

Якщо ця реакція важлива для організму рослини, то можна очікувати, що знайдений інгібітор буде ефективним гербіцидом. Такі спроби були, однак виявилися невдалими. Так ось, ми займаємося вивченням причин таких невдач.

Дещо у нас таки є. Є первинна ланка, де починається фітотоксична дія. І ось, скажімо, в інгібіторів синтезу жирних кислот із довгим ланцюгом або інгібіторів транспорту електронів ефективна дія досягається лише за норм внесення порядку кг / га.

А от ALS-інгібітори діють у нормі одиниць грамів на гектар. Що слід зробити, аби зрозуміти різницю між ними? Ми вважаємо, варто вивчити процес патогенезу, тобто що відбувається після того, як гербіцид взаємодіє зі своїм сайтом дії і що є безпосереднім чинником загибелі рослин. І цим до нині практично ніхто не займався.

Усі вивчали те, як гербіцид надходить до рослини, як транспортується до сайту дії, який може бути його механізм детоксикації і врешті-решт, як ідентифікувати цей сайт дії. А не те, що стається потім. Виявляється, що далі починається низка подій – запускається процес програмованої загибелі клітин (ПЗК).

Механізм процесу «самогубства» закладено в кожній клітині організму. З’ясувалося, що незалежно від того, який механізм дії в того чи іншого гербіциду, ПЗК бере участь у розвитку патогенезу. Для того щоб зрозуміти, який препарат більш, а який менш, а який узагалі неефективний – слід зрозуміти, як відбувається ініціація цього процесу в рослинах, які чинники сприяють цій ініціації або пере­шкод­жають їй. Розумієте?

Це абсолютно не вивчене. І саме цим на ентузіазмі ми й займаємося.

– Будь-який гербіцид із будь-яким механізмом дії запускає цю програму самогубства?

– Так. Однак можуть бути особливості його протікання.

Наголошую, йдеться про запуск самознищення у бур’янах, у стійких проти цих речовин культурах він не запускається завдяки селективності. Дякуючи їй в одних рослинах гербіцид швидко розкладається й не здатен пошкодити ланки метаболізму, а в інших – детоксикація проходить повільно або взагалі не відбувається, і гербіцид викликає порушення у певних процесах.

В окремих випадках ці порушення призводять до утворення активних сполук, які здатні ініціювати ПЗК. Так, за дії всіх гербіцидів, котрі впливають на фотосинтез, утворюються активні форми кисню (АФК), які є універсальним індуктором ПЗК у різних організмів. Аналогічний механізм індукції ПЗК за дії грамініцидів.

Ми маємо докази, що ПЗК бере участь у патогенезі, індукованому гербіцидами інгібіторами ALS, але механізм індукції ПЗК за дії цих гербіцидів нам поки невідомий. Узагалі процес ПЗК значно краще вивчений у тваринних організмів.

У рослин є досить суттєві відмінності протікання ПЗК і залишається багато питань, які потребують дальшого дослідження.

Ми впевнені, що розкриття механізмів ПЗК, індукованої дією гербіцидів, дасть змогу розробити методи підвищення вибірної фітотоксичності гербіцидів. Також ми переконані: вивчення процесу індукованого патогенезу допоможе нарешті зрозуміти зв’язок між природою сайту дії та ефективністю гербіциду, що врешті-решт відкриє шляхи для розробки нових класів гербіцидів.

#Дєдитаргавалі

52-мільйонний зерновий (і зернобобовий) експорт з України цього маркетингового року – привід не лише для звитяжних звідомлень-благовістів (торішній показник перевершено вже більш як на 8 млн т), а й для історичних паралелей.

У жовтні 1939 р. німці закинули вудку радянському уряду щодо подвоєння обсягів постачання зерна – з раніше обумовленого 1 млн т до 2 млн т. Совєти зголосилися.

Прикметно, що тоді панівною культурою в радянсько-германських торгових взаєминах був ячмінь. Його у 1940 р. було поставлено 732 тис. т, вівса Радянський Союз відправив до Німеччини 143 тис. т, а, приміром,
пшениці – лише 5 тис. т.

Що далі, то більше: нова німецько-радянська угода, укладена 10 січня 1941 р., передбачала радянські зобов’язання продати Німеччині вже 2,5 млн т зерна.

У СРСР 1940 р. зібрали непоганий зерновий вал – 95,6 млн т (зокрема в Україні 26,42 млн т за  врожайності 12,4 ц/га). Натомість на німецьких ланах у 1940 р. був страшенний неврожай (британська блокада певною мірою перекрила німцям шлях до постачання конче потрібних елементів агротехнологій), і харчовабезпека величезної країни фактично опинилася в залежності від постачань з іншої величезної країни.

Природньо, ласий шматок родючої української землі просто не міг не опинитися в полі зору військово-економічних стратегів Райху, адже мати суверенітет над Україною тоді означало убезпечити себе від голодного животіння (водночас, власне, населенню самої України щедрі столи з хлібом і з тим, що до хліба, м’яко кажучи, аж ніяк не гарантувалися як із боку комуністів, так і з боку нацистів).

А назагал у першій половині 1941 р. СРСР поставив до Німеччини 632 тис. т зерна, 23,5 тис. т бавовни, 50 тис. т марганцю тощо. Промовистий факт: вночі 22 червня 1941 р. потяг із радянськими постачаннями рушив на Німеччину буквально за кілька годин до початку воєнної віхтелиці.

А двома місяцями раніше посол Німеччини в СРСР Фрідріх Вернер фон дер Шуленбург стверджував, що СРСР готовий збільшити постачання зерна до його країни в 1942 р. до 5 млн т на рік. Щоправда, з позицій нашого нинішнього знаття про специфіку радянсько-німецьких взаємин напередодні війни ця думка пана посла є вельми суперечливою.

Хай там як, а радянсько-німецька торгівля не вщухала буквально до перших пострілів.

Повернімося у нашочасся. Війна на сході України триває, і кінця-краю їй поки що не видко. У РФ торік було зібрано понад 120 млн т зернових, в Україні – понад 75 млн т. Напрями нашого зернового експорту загальновідомі – Єгипет, Китай, Іспанія, Туреччина, Нідерланди, Індонезія, Бангладеш, Ізраїль, Туніс, Італія тощо.

Справді, нині складно собі уявити постачання нашого зерна до сусідських засік, хоча по інших напрямах торгівля цілком собі живе. Менше з тим, чого не бува у сучасному цинічному світі! Торгові відносини з лиходіями («нічого особистого, лише бізнес») хай і опосередковано (а подеколи й прямо), але можуть і посприяти просуванню ворожої армії углиб країни.

Ситуативна зажерливість може стати зрештою напрочуд дорого. Не забуваймо про історичні уроки!

…У 1953 р. на жалобному мітингу під час похорону Сталіна один із радянських ватажків тогочасся Георгій Маленков принародно підкреслив: «Ми – слуги народу!» Збіг? Подумай-те…

Як позбутися аграрного страху

Держава та аграрії мають знайти відповідь на виклики глобальних змін клімату 

Засухи в Україні трапляються періодично, проте такої жорсткої вона ще не пам’ятає. Але якщо над центральними, західними та північними регіонами небо ще якось змилувалося, то мою малу батьківщину Одещину воно не пощадило.

Такої суші тут не було з голодного 1947 року. Аграрії у шоку, у відчаї місцева влада, стривожені власники паїв. Тут ніколи не розраховували на допомогу держави, самі тягнули роками свій гуж, проте сьогодні саме той випадок, коли вона мала б подати потерпілим руку допомоги. 

До редакції зателефонував голова Тарутинської райдержадміністрації, що на Одещині, Володимир Орехівський: «Бийте у всі дзвони, бо пропадаємо, потрапили в цьому році в якусь Божу немилість, увесь південь Бесарабії жорстоко постраждав, ситуація критична…»

Керівник району повідомив, що найбільших утрат зазнали поля озимої пшениці: на 40% площ ця культура загинула, а на 43%, образно кажучи, в стані клінічної смерті, озимий ячмінь загинув на площі 35%, ріпак – на 30%, а на 20% полів він ледве дихає.

Останніми днями пішли дощі, в деяких місцях поля одержали до 110 мм, але проблема в тому, що опади випали смугами, озимина, яка була трохи в кращому стані, почала відходити, проте для тих посівів, що засохли на пні, волога, як мертвому припарки. Шанси на відродження зменшують спека та сильні вітри, а тому волога дуже швидко вивітрюється. 

Аграрне спортлото

«Чим будете пересівати площі, на яких культури загинули остаточно?», – запитую у керівника району. «А який сенс пересівати, якщо земля, як асфальт?!» – відповідає Володимир Данилович. —«Проте навіть, якщо будуть опади, достатні для посіву, треба добре думати, чим сіяти, як обробляти землю, де брати вологу. Бо аграрний бізнес останніми роками перетворився на лотерею: «А раптом пощастить…» Але щастить все рідше й рідше, бо наш край із зони ризикованого землеробства, перетворюється на пустельну…» 

Майже кожна нарада в Тарутинському та сусідніх районах присвячена одному питанню: як вижити і господарювати далі, адже цьогорічний неврожай потягне за собою цілий ланцюжок проблем: брак обігових коштів, банкрутства господарств, дефіцити місцевих та районних бюджетів, відсутність коштів на утримання об’єктів соціальної сфери, втрату робочих місць.

«Я зараз проводжу зустрічі з аграріями і намагаюся їх переконати, що треба диверсифікувати виробництво, думати про запровадження технологій обробітку ґрунту без оранки, заміну традиційного для півдня соняшника такими посухостійкими бобовими, як нут, чечевиця, а також сорго, запроваджувати зрошення, але не дощувальні системи, які вбиватимуть землю більше, ніж сонце, інакше через борги перед кредиторами та пайовиками доведеться іти у світ з торбами…» 

 Для обласної державної адміністрації посуха – теж головний біль. Адже під загрозою опинилися плани соціально-економічного розвитку області не лише нинішнього, але й наступних років. Якщо торік врожай зернових становив 3,7 млн тонн, то цього року він може зменшитися більше як наполовину до 1,2 млн т. Озимі культури загинули на площі понад 500 тис га, що становить близько 50% від усіх посівів в регіоні. Господарства можуть втратити до 2 млрд грн. Відповідні розрахунки ОДА вже направила до Кабміну.

Крім того, ОДА звернулася до банківських установ, щоб ті відстрочили погашення кредитів або надали пільгові умови для сільгоспвиробників, які постраждали від засухи. «Завдання № 1, яке перед нами стоїть, — не допустити банкрутства низки агропідприємств, скоординувати зусилля з фермерами та гарантувати продовольчу безпеку нашому регіону», — заявив голова Одеської обласної державної адміністрації Максим Куций на одній із нарад.

Варіанти державної підтримки

Згідно з повідомленнями у ЗМІ, Верховна Рада та Кабмін почали інтенсивні пошуки шляхів розв’язання цієї проблеми, варіантів кілька: виділення коштів на відшкодування збитків аграріям за рахунок програм підтримки, затверджених Держбюджетом, компенсувати втрати з Резервного фонду, перекласти цей тягар на обласні бюджети. А що насправді? 

«Днями на аграрному комітеті ми розглядали пропозиції щодо змін до закону «Про державну підтримку сільського господарства України», — говорить народний депутат України Вадим Івченко, — йдеться про заходи, які досі в Україні не вживалися, оскільки південні регіони, зокрема Одещина потерпіли від жорсткої посухи. Пропонується надавати державну підтримку, в тому числі й тим господарствам, які опинилися складних умовах, внаслідок стихійних явищ чи інших надзвичайних ситуацій.

Порядок відшкодування сільгоспвиробникам їхніх збитків визначатиме Кабінет Міністрів, це може бути реалізовано або шляхом виплати дотації на один гектар орних земель, або відшкодування відсотків за всіма кредитами, які вони взяли в банках, можуть бути й інші форми допомоги, які визначить уряд. Ми говорили також про те, що ця ситуація може повторювати рік у рік, тому відповідна допомога може надаватися на постійній основі.

Ці пропозиції враховані аграрним комітетом, який їх озвучить під час розгляду змін до Закону №3295 «Про державну підтримку сільського господарства України» та інших законів України щодо функціонування Державного аграрного реєстру та удосконалення державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції». Ми виступаємо також за те, аби найближчим часом повернутися до роботи над законопроектом про агрострахування…»

Ще один спосіб допомогти аграріям у скрутну годину — створити «Фонд часткового гарантування кредитів в сільському господарстві», ухваливши відповідний закон.

Він навряд чи допоможе постраждалим в нинішньому році, проте в найближчій перспективі, а вона обіцяє бути доволі суворою для аграріїв, стане для них чимось на кшталт рятувального круга. За даними Національного банку України, станом на 1 листопада 2019 року кредити, надані сільгоспвиробникам, становлять понад 63,5 млрд. гривень.

При цьому середньозважена ставка за користування кредитами становить 16,5-24 % річних. Фонд гарантування кредитів, як стверджують автори законопроекту, допоміг би знизити кредитні ставки для аграріїв як мінімум удвічі.

Однак законопроект №3295. проходить коридорами парламенту доволі туго, комусь він, як більмо в оці, а тому рішення про включення його до порядку денного на днях було провалене. 

Страхування з-під палки

Звертає на себе увагу та обставина, що серед варіантів  підтримки АПК не згадується такий інструмент, як агрострахування з участю держави. Може, депутати та урядовці не знають, чи забули про нього? Скоріше за все не вірять у його реальність, оскільки свого часу (2008-2013) був скомпрометований.

Незважаючи на дію закону «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» та наявність аграрного страхового пулу, аграрії продовжують страхувати урожай з-під палки на вимогу банків та державних установ, які забезпечують їм доступ до фінансових ресурсів і дуже рідко за власною ініціативою. 

«Чому ж Закон України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» так і не запрацював? Як пояснив президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, йому бракує механізмів, які гарантували б аграріям виплати в разі настання страхових випадків та унеможливили б різні схеми з розпилення бюджетних коштів.

Чимало аграріїв спочатку повірили в нього, а коли держава почала виділяти для реалізації цієї програми кошти, їхнє коло стало розширюватися. Однак дуже швидко розчарувалися, бо коли стали наступати реальні страхові випадки, вони не змогли одержати відшкодування, бо страхові компанії нібито з об’єктивних причин збанкрутували, хоча одержали від держави сотні мільйонів гривень. В наслідок цього постраждали не лише аграрії, але й ті страхові агентства, які хотіли працювати на цьому ринку прозоро й відповідально.

У США та Канаді держави раз на 10 років виділяють шалені кошти на спасіння страхових кампаній, оскільки їм просто не вистачає коштів на відшкодування збитків після посух та інших стихійних явищ, від яких потерпають фермери.

Подібний механізм передбачений і під час фінансових криз, наприклад, у 2008 році уряд США виділив банку Морган Стенлі 68 млрд доларів, рятуючи його від банкрутства, але при цьому держава увійшла в долю, яку банк викупив впродовж шести років.

«Кілька днів тому ми проводили з членами УАК он-лайн конференцію, на якій обговорювали ситуацію, пов’язану із втратою посівів на півдні, я сказав, що треба дуже серйозно поставитися до питання агрострахування, комплексно його обговорити спільно з представниками Нацбанку, Мінфіну, аграрних асоціацій і сформувати стратегію створення дієвих інструментів страхування в АПК, яким всі довірятимуть. Оформили відповідний протокол, на його підставі й будемо діяти далі…», — підсумував Леонід Петрович. 

Повернутися до класики

Аграрна історія України свідчить, що сільгоспвиробник завжди рятував себе сам. Що ж він мав би зробити, аби захистити себе від неврожаїв, пов’язаних із глобальними кліматичними змінами? Кардинально змінити технології, а якщо бути точнішим, повернутися до першооснов агрономічної науки.

Стратегія вирощування озимої пшениці впродовж останніх десяти років, «з’їхала» в гірший бік, пояснює завідувач відділу селекції та насінництва пшениці Одеського селекційно-генетичного інституту, доктор сільськогосподарських наук, академік Національної академії аграрних наук України Микола Литвиненко. Озима пшениця останніми роками висівається після дуже поганих попередників, на 40% іде по соняшнику, після нього за класичною технологією завжди мав бути пар, а потім після внесення 40-50 т/га гною висіватися пшениця.

Соняшник збирається в жовтні-листопаді, а пшеницю треба сіяти в кінці вересня, тобто ця культура висівається в надзвичайно пізні строки в сухий ґрунт. Потім аграрій чекає з моря погоди, дивиться на небо, може, випаде дощ. А він може випасти і в кінці жовтня, і в листопаді, а інколи й в грудні, а сходи з’являються впродовж зими.

«І це вже не технологія, а казна-що, так пшеницю вирощувати не можна взагалі…» — обурюється Микола Антонович. 

Він звертає увагу на те, що ті поодинокі господарства на Одещині, які зберегли пар та сіють пшеницю вітчизняних сортів по кращих попередника можуть одержати в цьому році, незважаючи на посуху, по 3,5-4 т/га пшениці. Ще одна помилка —  практично повна переорієнтація сільгоспвиробників на насіння сортів зарубіжної селекції. Але вони створені для умов, де випадає 800 мм, причому рівномірно впродовж всього року.

А тому якщо закордонні сорти засохли ще місяць тому, то вітчизняні ще тримаються. Бо вони посухостійкі, коренева система проникає на глибину до 2,5 м. 

«Засухи будуть повторюватися, і до цього треба готуватися, має бути державна програма протидії глобальним змінам клімату, яка повинна передбачати зміну структури посівних площ, використання набору посухостійких культур, сортів, повернення до сівозмін, застосування кращих попередників. Якщо ж будемо господарювати, як сьогодні, за схемою: соняшник – пшениця – ріпак – трошки озимого ячменю, а в центрі України і на півночі – кукурудза й соя, то будемо мати результат який маємо», – підсумовує Микола Антонович. 

«Я 66 років тут прожив і 46 років на одному місці пропрацював. Але така затяжна посуха трапляється вперше, – розповідає директор ДПДГ «Дачне», що в Біляївському районі Одещини Олександр Баранов.В нас ситуація трохи краща, ніж в сусідів за рахунок традиційної сівозміни, парів, вітчизняних сортів, багаторічних трав( вони в нас займають п’яту частину всіх площ – 700 га), завдяки збереженому тваринництву земля одержує періодично органіку.

Оскільки в нас дослідне господарство, то ми посіяли і пшеницю іноземної селекції – французької, німецької, чеської, так от, всі загнулися, тільки стоять наші сорти, особливо добре себе в цих посушливих умовах зарекомендували такі сорти нашого селекційно-генетичного інституту, як Покровська, Спадщина, Оранта, (до речі занесена до держреєстру в Туреччині), Місія, Житниця, Нота, Ліга, Октава.

Велику роль грають люди: головні спеціалісти – інженер, технолог, бухгалтер, наші досвідчені механізатори і тваринники. І хоч це державне підприємство, вони працюють із повною самовіддачею, зацікавлено, наче в своєму господарстві. Якби не ці фактори, які я назвав, нас би вже не було. Дуже прикро, що в нас несправедливо паплюжать і гноблять державну форму виробництва, хоча вона показує себе доволі ефективно, принаймні не гірше, ніж інші. Кредитів нам не дають, допомоги від держави також немає, проте виживаємо.

Було б добре, якби нас звільнили на період подолання наслідків цієї катастрофи від податків, особливо відчутний тягар від ПДВ на продукцію тваринництва. Подали у відповідні органи наші розрахунки щодо відшкодування збитків. Сподіваємося на допомогу…» 

Дуже важливо, щоб ця допомога була вчасною, а не в свинячий голос, як це часто у нас буває. Бо надто вже повільно розкручується маховик державної фінансової машини. 

Угрожающая грызня

Актуально — из архивов «Зерна»

Как остановить экспансию подгрызающих совок

Михаил Круть, кандидат биологических наук (PhD), Институт защиты растений НААН Украины

В последние пять лет средняя численность гусениц подгрызающих совок на полях Украины составляла 0,1-2 экз./м2; максимальная плотность их популяции в очагах достигала 3-10 экз./м2.

При этом в слабой, средней и местами в сильной степени было повреждено 0,1-8, максимально 10-26% растений кукурузы, сахарной и кормовой свеклы, картофеля, подсолнечника, овощных культур, рапса озимого, пшеницы озимой.

Наиболее острая ситуация касательно названной группы вредителей наблюдалась во многих хозяйствах Винницкой, Донецкой, Запорожской, Ивано-Франковской, Киевской, Кировоградской, Львовской, Николаевской, Полтавской, Сумской, Харьковской, Херсонской, Черкасской, Черниговской и Черновицкой областей.

В отдельных очагах Запорож­ской области поврежденность растений подсолнечника достигала 50%.

В целом численность подгрызающих совок в агроценозах Украины была не ниже уровня или же превышала установленные экономические пороги их вредоносности. Как следствие – значительные недоборы урожаев.

Это связано преимущественно с погодными факторами и условиями хозяйствования. Так, в связи с дефицитом финансов технология растениеводства зачастую соблюдается далеко не в полном объеме и, как следствие, агротехника возделывания культур существенным образом нарушается, засоренность полей возрастает, до абсурдного минимума сводится применение трихограммы, крайне недостаточно осуществляются и химические мероприятия по защите посевов.

Стихийное изъятие земли из оборота и одновременно восстановление экологической ниши для многоядных фитофагов также способствуют ухудшению фитосанитарной ситуации и стремительному распространению вредителей, в частности совок.

Что представляет собой озимая совка? Это бабочка в размахе крыльев 35-45 мм. Передние крылья от буровато-серого до почти черного цвета с круглыми, почко- и клинообразными пятнами, черными штрихами вдоль внешнего края и двумя сдвоенными поперечными линиями посередине. Гусеница землисто-серого цвета с легким зеленоватым оттенком и жирным блеском, у нее 8 пар ног. Достигает 50 мм в длину.

Куколка красно-бурая, блестящая, размером 16-20 мм. Яйца шаровидные, диаметром 0,5 мм с плоской основой, молочно-белые.

Гусеницы озимой совки повреждают озимые культуры (зерновые, рапс), свеклу, кукурузу, подсолнечник, клещевину, картофель, капусту, морковь, лук, бахчевые и др. культуры; различные сорняки – всего около 150 видов растений из 36 семейств. Они подгрызают растения у корневой шейки. На свекле перегрызают черешки листьев у основания, выедают коронку и верхнюю часть корнеплодов. Высокие растения – клещевина, кукуруза и др. – вследствие повреждений совками полегают, посевы изреживаются, снижается урожай, ухудшается его качество.

Озимая совка в Украине развивается в двух поколениях. Зимуют взрослые гусеницы в почве на глубине пахотного слоя (18-20 см). Весной поднимаются в верхний слой (6-10 см), где окукливаются. Лет бабочек первого поколения приходится на середину мая – июнь.

Они активны в сумерки и ночью, а днем прячутся в куртины сорняков и под комочки почвы. Откладывать яйца предпочитают на паровых полях, посевах пропашных и овощных культур, выбирая изреженные и засоренные. Самки откладывают яйца (обычно по одному, реже небольшими кучками по 10-30) на нижнюю сторону листьев чертополоха, вьюнка полевого, мари белой и др. сорняков, а также на почву и сухие растительные остатки.

При благоприятных условиях одна бабочка может отложить до двух тысяч яиц. Гусеницы в своем развитии проходят шесть возрастов. В молодом возрасте они поедают листья сорняков, а начиная с третьего – повреждают культурные растения.

Питаются вечером и ночью, а днем прячутся в поверхностном слое почвы или с нижней стороны прилегающих к земле листьев. Питание гусениц длится 24-26 дней. Затем в почве на глубине до 6 см они делают колыбельку, в которой окукливаются.

Бабочки второго поколения летают с середины июля до середины сентября. Самки откладывают яйца преимущественно на засоренных паровых полях, на стерне, низкорослых и поздних посевах пропашных культур, посевах озимых культур.

Гусеницы этого поколения питаются сорняками, всходами озимых, могут выгрызать клубни картофеля, корнеплоды моркови, свеклы, а также уничтожать высеянные семена и проростки. Особо страдают поздние и недружные всходы пшеницы озимой, повреждаемые до кущения. В таких случаях растения гибнут. При более позднем повреждении узел кущения остается неповрежденным и растения могут выжить. Гусеницы питаются до начала либо до середины (при теплой осени) октября. Затем после достижения пятого-шестого возраста они проникают в глубокие слои почвы, чтобы перезимовать.

Погодные условия влияют на интенсивность размножения озимой совки: благоприятны осадки при высоких среднесуточных температурах в период развития гусениц младших возрастов и низкая влажность во время окукливания гусениц и лета бабочек.

Наличие цветущих растений во время лета бабочек способствует резкому возрастанию их плодовитости, в то время как недостаток таких растений зачастую приводит к почти полному бесплодию самок второго поколения.

Из естественных энтомофагов озимой совки большое значение имеют различные перепончатокрылые паразиты – яйцеед-трихограмма, наездники-ихневмониды, бракониды, мухи-тахины и др. Уничтожают личинок также некоторые хищные жужелицы, муравьи, земноводные, пресмыкающиеся, птицы (грач, скворец, чайка, удод), млекопитающие (крот).

Некоторые птицы поедают и бабочек. Кроме того, гусеницы поражаются грибковыми (белая, розовая и красная мюскардина), вирусными (гранулез и ядерная полиэдрия), протозойными болезнями и нематодами.

Несмотря на указанные факторы регулирования развития подгрызающих совок, численность этой группы вредителей в агроценозах Украины достаточно высока. В связи с этим необходимо регулярно разрабатывать мероприятия по защите от вредителя и планировать их проведение.

Эффективные мероприятия по защите от совок

Учитывая трофические особенности и образ жизни озимой совки, важная роль в ограничении численности и вредоносности этого вредителя и всей группы подгрызающих совок отводится организационно-хозяйственным и агротехническим мероприятиям. Именно они являются составляющими технологии получения высоких урожаев практически всех культур, возделываемых в том или ином хозяйстве.

Другие же специальные приемы (биологические, химические) должны лишь дополнять основные в интегрированной системе защиты.

В периоды вспышек численности подгрызающих совок необходимо усиливать наблюдение за их развитием и устанавливать степень угрозы на каждом поле.

Для этого нужно использовать феромонные ловушки или корытца для бродящей мелясы. Последние универсальны для всех видов совок и отлавливают множество самок перед откладкой и в период откладки яиц. Это позволяет помимо определения силы лета бабочек проследить за их потенциальной плодовитостью и созреванием яиц.

С помощью контрольных корытец на каждом поле можно установить начало и массовую откладку яиц, рассчитать плотность популяции вредителя, нормы, сроки и кратность выпуска трихограммы.

Немаловажными являются ранние и сжатые сроки сева пропашных культур, обеспечение оптимальной густоты растений и условий их оптимального роста и развития. Посевы, на которых соблюдены вышеуказанные условия, меньше заселяются совками.

В периоды откладки яиц и окукливания совок эффективно рыхление междурядий пропашных и овощных культур с присыпанием сорняков в рядках.

Максимально эффективный прием борьбы с совками в Лесостепи и cеверной Степи – это применение трихограммы в период откладки ими яиц. В других же регионах при использовании данного яйцепаразита обычно наблюдается избыток или недостаток влаги либо тепла, вследствие чего существенным образом снижается эффективность его применения.

Исходя из этого, трихограмму в виде паразитированных яиц лабораторного хозяина следует расселять повсеместно за 1-24 ч до выхода взрослого насекомого.

При этом ее необходимо выпускать утром или вечером не менее чем в 300-400 местах на гектар, поскольку максимальная активность трихограммы наблюдается с 7 до 11 и с 16 до 20 ч. В целях борьбы с совками на сахарной свекле, овощных и других пропашных культурах в благоприятных для использования трихограммы регионах вначале выпускают 50 тыс. ее самок/га, затем – 100 тыс. и в дальнейшем – до 150 тыс. самок/га. В регионах, менее благоприятных для использования этого яйцепаразита, его применяют с помощью метода насыщающих выпусков.

Первый выпуск осуществляют при численности не менее 4-5 яиц/м2, в случае одиночной яйцекладки его выпускают при численности 10-15 яиц/100 растений.

В борьбе с совками эффективны (результат действия – 60-85%) только следующие виды трихограммы – Trichogramma evanescens Westw. и T. pintoi Voeg. Выпуски этого энтомофага можно чередовать с применением химических и биологических инсектицидов в едином технологическом режиме. Так, в период откладки яиц совками трихограмму выпускают два-три раза с последующим использованием инсектицидов против гусениц младших возрастов.

Такой режим обеспечивает гарантированную защиту урожая сельхозкультур от совок.

В зоне орошаемого земледелия в период отрождения гусениц подгрызающих совок и их выхода на окукливание благодаря поливу дождеванием гибнут около 85% популяции этих вредителей.

При подготовке полей под посев озимой пшеницы после нестерневых предшественников и на чистых и занятых парах рекомендованы культивации в период откладки яиц и отрождения гусениц озимой совки. Эти меры способствуют очищению полей от сорняков и одновременно снижению плотности популяции вредителя на 80-92%. Эффективной мерой по ограничению численности гусениц в данный период является также выпуск трихограммы.

Учитывая определенную роль природных регуляторов численности совок, важное место в защите возделываемых сельхозкультур от подгрызающих совок отводится и природоохранным мероприятиям.

При высокой численности гусениц совок в посевах необходимо применять инсектициды. Опрыскивание целесообразно проводить, когда их количество в фазе всходы – кущение озимой пшеницы или 3-4 настоящих листьев у сахарной свеклы и других культур превышает экономический порог вредоносности.

То есть на озимой пшенице – 1-3 экз./м2, сахарной свекле – 1-2, кукурузе, подсолнечнике и других пропашных – 3-8, многолетних травах – 5 экз./м2. Рекомендованы инсектициды Арриво, к. э. (0,24-0,4 л/га), Борей, КС (0,15 л/га), Децис Профи 25 WG, ВГ (0,035-0,1 кг/га), Дурсбан 400, к. э. (2–2,5 л/га), Протеус 110 OD, МД (0,5-0,75 л/га), Суми-альфа, 5% к. э. (0,2 л/га), Сумитион, 50% к. э. (0,6-1,2 л/га) и др. Применять их следует согласно регламентам существующих технологий. Максимально эффективны обработки в вечерние часы, когда гусеницы питаются растениями. К тому же против гусениц младших (I-II) возрастов следует использовать низкие нормы расхода химических препаратов, старших (III-VI) – высокие.

Исходя из практического опыта, в борьбе с гусеницами совок старших возрастов более эффективно использование смесей фосфорорганических препаратов с пиретроидами в половинных нормах расхода. Против гусениц младших возрастов целесообразно применять также ингибиторы синтеза хитина Димилин, с. п. (0,08-0,12 кг/га), Матч 050 ЕС, к. э. (0,4 л/га), Номолт, к. с. (0,3 л/га). Для повышения эффективности обработок, особенно при высоких температурах, в рабочую жидкость можно добавлять 5 кг/га мочевины или жидких комплексных удобрений.

Если по данным долгосрочных прогнозов ожидается высокая численность и вредоносность подгрызающих совок на ранних этапах развития растений, целесо­образно высевать семена пшеницы, ячменя, свеклы сахарной, рапса, кукурузы и подсолнечника, обработанные инсектицидными препаратами. В настоящее время для этой цели рекомендованы препараты Гаучо 70 WS, Космос 500, Лорд, Сидоприд 600 и Юнта Квадро 373,4 FS.

На приусадебных участках в борьбе с озимой совкой существенная роль отводится агротехническим мероприятиям, способствующим улучшению роста и развития растений для повышения у них устойчивости к повреждениям. Тщательная обработка почвы и уничтожение сорняков – важнейшие элементы в борьбе с вредителями.

Осенью почву необходимо перекапывать, сорняки на границах обкашивать. При значительном количестве гусениц можно применять отравленные приманки: измельченные сорняки (марь, осот, пикульник) смочить раствором инсектицида (Альтекс, Энжио 247 SC) и небольшими кучками разложить вдоль гряд.