Як вплинула війна на аграріїв Одещини? Чи змогла вона зупинити розвиток аграрного сектору регіону? Де виробники шукають джерела фінансування? Про це розмовляємо з головою депутатської групи «Аграрії Одещини» в Одеській обласній раді Аллою Стояновою.

– Наші аграрії відчувають такі ж труднощі, як і їхні колеги з інших регіонів України. Але в кожного є своя специфіка і ми – не виняток. Окрім подорожчання ресурсів та дефіциту коштів на нас тиснуть ще й кліматичні умови, які останніми роками стають все жорсткішими. Озимину сіяли восени в суху землю, а тому дуже раді, що у квітні випало два дощики, і зараз, коли я з вами розмовляю, йде дощ, а це для нас – справжнє свято, –  розпочинає розмову Алла Андріївна. – Наші господарства увійши в цей сезон виснаженими, тому що у 2019-2020 роках постраждали від жорсткої посухи, внаслідок якої на озимих культурах зазнали збитків на 6,5 млрд грн, на ярих  – 11 млрд грн. Щоправда, 2021 рік трішки перекрив витрати, але не повністю, Це величезні суми, які не можна компенсувати ні за рік, ні за два, ні за три. 2022-2023 роки також видалися не дуже врожайними, бо до відсутності опадів додалося здорожчання ресурсів…

– Але ж ваші аграрії перебувають у більш вигідному становищі у плані логістики, – зауважую.

– Це й справді так, адже на території Одещини шість портів, перевалочні потужності яких за роки війни збільшилися в чотири рази, жодна область таким багатством похвалитися не може, але виграш від логістики не перекриває втрати від неврожаїв та інших проблем. Якщо на цьогорічних жнивах наші ниви в залежності від розташування дають по 2,5-4,0 т/га ячменю, то в минулому році внаслідок посухи – в середньому по 0,8 т/га, а в позаминулому – 0,4 т/га! Жоден регіон України такими антирекордами похвалитися не може. Ось вам і математика, і нехай логістика коштує аграрію Житомирщини приблизно 1,5 тис грн/т, то наш одеський фермер із близькими портами і врожаєм у 0,8 т/га все одно у збитку. А тому, це діє як заспокійлива пігулка для нашого аграрія, котра створює ілюзію кращих умов господарювання у порівнянні з іншими. Так, був період у 2016-2018 роках, коли ячмінь на богарі давав 5-6-7 т/га, але, на жаль, клімат змінюється, а тому сьогодні таких врожаїв досягти неможливо. Наприклад, наше підприємство одержало за нинішній маркетинговий рік лише 148 мм опадів, тоді як нормальні умови для вирощування сільгоспкультур – 350-380 мм, ідеальний варіант – 550 мм. А тому фінансова ситуація у нас досить складна. Але наші аграрії далекі від того, щоб складати руки і, як кажуть, чекати біля моря погоди, а натомість шукають будь-які законні можливості не просто для виживання, але й для розвитку.

– І які ж це можливості?

– Насправді їх не так і мало. Зокрема, державна програма кредитування 5-7-9. Нагадаю, що за увесь час її дії дрібний та середній бізнес України одержали близько 200 млрд грн, а аграрний сектор з початку року – 51 млрд грн, з яких аграрії Одещини одержали 2,6 млрд грн лише за період воєнного часу. Це досить потужна підтримка, яку ми не можемо ігнорувати. Також діє програма компенсації вартості закупівлі техніки вітчизняного виробництва, низка грантових програм, серед яких «Єробота». Згідно з нею, можна одержати на умовах співфінансування до 7 млн грн із державного бюджету на будівництво теплички, або 8-10 млн грн – на підтримку проєктів з переробки. Перша тисяча заявок була задоволена на умовах, згідно з якими 30% суми вносять аграрії, а 70% – держава. Наступні претенденти можуть розраховувати на гранти на умовах співфінансування 50/50. Для країни є дуже цікавою програма підтримки розвитку багаторічних культур «Свій сад», в рамках якої аграрію виділяється сума до 400 тис грн на 1 га. Це порятунок для тих районів, де вирощування зернових на богарі стало неможливим. Чому занепадають сільські території? Бо молодь не бачить там для себе ніякої перспективи. Але завдяки тій же «Єроботі» відкривається нове вікно можливостей для сільського бізнесу. Можна взяти грант без співфінансування на відкриття аптеки, кафе, маленької пекарні, зеленого туризму, сироварні, винокурні та інших малих підприємств. Малі фермери з угіддями до 120 га можуть одержати держпідтримку по 4 тис грн/га, а якщо землі перебувають на деокуповних територіях, – по 8 тис грн/га. Якщо в тебе є власна ферма до 100 голів ВРХ, то можеш одержати до 7 тис грн у розрахунку на одну голову поголів’я, а якщо це отара овець до 500 голів, то по 2 тис грн на кожну тварину. У нас сьогодні набагато більше програм на відміну від довоєнних років. Для порівняння, якщо у 2019-2021 роках загальна підтримка аграрного сектору на рівні держави становила не більше 4 млрд грн, то сьогодні, в умовах важкої війни, з урахуванням підтримки держбюджету донорами, аграрії можуть одержати 15-20 млрд грн. Гроші заходять в Україну від Світового банку, МВФ, ЄБРР, Європейського інвестиційногого банку, ФАО, USAID Agro та інших фундацій. Розподіляються вони через державний бюджет, або напряму.

– Враження таке, що ці програми діють лише на Одещині, бо аграрії інших регіонів про них навіть не чули…

– Річ у тім, що моя команда робить все, аби наші аграрії, якомога повніше були ознайомлені з умовами всіх державних та грантових програм. Ми їх інформуємо про це у ЗМІ, під час особистих зустрічей, спрямовуємо до нашого  ресурсу «Аграрії Одещини», каналів усіх соцмереж, а також сайту Мінагрополітики або додатку «Дія», де можна познайомитися із порядками дотацій та грантів. Але аграрій зможе одержати фінансову підтримку лише за умови, якщо зареєстрований у Державному аграрному реєстрі та працює легально. А тому, всім рекомендую увійти до цього реєстру, бо це вигідно. Завдяки цьому одразу побачите у вашому електронному кабінеті всі пропозиції, які надходять від донорів, міжнародних фундацій і держави саме для вашого підприємства, відповідно до вашого земельного банку, ваших видів діяльності та матимете змогу ними скористатися. Все більше аграріїв нашої області виходять із тіні, реєструють свої земельні ділянки, узаконюють право оренди, тому що бачать переваги легального бізнесу, який може одержати підтримку. І рано чи пізно все буде працювати саме так і не як інакше, але ті, хто зробив це раніше, матимуть перевагу, бо встигнуть одержати більше підтримки. А ті, хто продовжують боятися засвітити свій бізнес, звісно, говоритимуть, що держава нічого не допомагає. Але хто дасть сьогодні гроші аграрію, який шукає тіньові джерела фінансування, у котрого оренда не узаконена, працівники одержують зарплатню в конвертах? Діяльність має бути прозорою.

– В якому стані зрошувальні системи області?

– До 1991 року площа зрошувальних систем становила 227 тисяч га, сьогодні  фактично зрошуються 43 тис га, а в цьому році – на тисячу га більше, ніж торік. Звісно, це дуже мало для області, яка постійно страждає від посух, але, в той же час має потужні водні ресурси – Дністер, Дунай, велику кількість озер, зрештою, море. Для відновлення зрошення аграрії залучають і власні, і грантові кошти. Наприклад, об’єднання водокористувачів (ОВК) «Вода.Життя», до якого входить наше господарство, виграло грант від USAID Agro на 18 млн грн. Цього року в держбюджеті передбачено на розвиток зрошення 200 млн грн. Якщо ви створили ОВК, держава може компенсувати 50% вартості проєкту відновлення меліоративних систем. З ініціативи нашої групи «Аграрії Одещини» облрада ухвалила рішення про фінансування 12 проєктів відновлення зрошення. Якщо вони будуть успішно реалізовані, то Одещина одержить ще 25 тис га угідь під зрошенням, котрі суттєво вплинуть на розвиток АПК і економіки області. За зрошення ми взялися серйозно. Якщо в Україні загалом створено 36 ОВК, то лише на Одещині подано 14 заявок на реєстрацію, а зареєстровано вже 8, тобто найбільше.

– Чи вже можна сказати, що аграрний сектор області вистояв? Якщо так, то завдяки чому?

– Наш АПК не лише вистояв і зберігся, але й розвивається, освоює нові технології, нові напрямки бізнесу. В нас не було підприємств, які зупинили б свою роботу, коли почалася війна, ніхто з аграріїв не виїхав, всі виявили величезну відповідальність перед країною, областю, своїми працівниками та матінкою-землею. Ніхто й думки не міг допустити, щоб хоч один сантиметр угідь не був засіяний. Вистояли, завдяки тому, що об’єдналися. І не лише під час війни, а ще раніше, в роки жорсткої посухи. А війна нас зробила рідними братами й сестрами. А тому, ми – одна дружна сім’я під назвою Аграрїі Одещини. Пишаюся, що належу до неї.