Патріарху української селекції, Герою України Володимиру Моргуну – 87.

Якщо зважувати його внесок в інтелектуальний потенціал нації, становлення української науки, розвиток аграрного сектору, то він виявиться одним із найвагоміших.

Титанічна працездатність та надзвичайна наукова інтуїція дали змогу вченому створити понад 145 сортів і гібридів культурних рослин. Зібрана в Інституті колекція цінних зразків озимої пшениці й кукурудзи, включена до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Свого часу з ініціативи Володимира Моргуна спільним наказом Президії НАН України та Міністерства агропромислової політики України було створено мережу базових господарств Інституту фізіології рослин і генетики НАН України в різних агрокліматичних зонах, метою якої є вирощування високоякісного насіння та впровадження у сільськогосподарське виробництво країни нових високопродуктивних сортів озимої пшениці й гібридів кукурудзи селекції Інституту.

Уявіть собі: кожний третій український буханець випікається з сортів пшениць, створених колективом селекціонерів під керівництвом Володимира Моргуна. Його сорти щорічно висіваються на близько двох мільйонах га в Україні. Не кожна людина на цьому білому світі може похвалитися таким вагомим життєвим доробком. Пік його селекційної творчості припав на роки Незалежності, впродовж яких створено близько шести десятків високопродуктивних сортів озимих пшениць із потенціалом врожайності понад 100 ц/га.

Зустрічі з патріархом української селекції, Героєм України, директором Інституту фізіології рослин і генетики НАН України Володимиром Васильовичем Моргуном на полі, чи у стінах Інституту тисячі українських аграріїв вважають уроками хліборобської мудрості.

Серед багатьох сільгоспвиробників сьогодні поширена ідеологія досягнення максимальної ефективності, мовляв, неважливо, яка врожайність, головне – прибуток будь-якими шляхами. Ні, дорогенькі, заперечує їм Володимир Васильович. Світ підходить до тієї межі, коли ніхто не дозволить одержувати на ваших багатих землях 5 т/га хліба, коли можна збирати по 10 т/га і більше. Згідно з прогнозами демографів, чисельність населення Землі у 2050 році сягне 9 млрд людей. У той же час частка земель на планеті, придатних для сільськогосподарського виробництва становить лише 11 %. Щорічно площі орних земель зменшуються. Якщо сьогодні на кожного жителя планети припадає у середньому по 0,28 га родючої землі, то до 2030 р. цей показник може зменшитися до 0,19 га, а до 2050 – 0,10–0,12 га. За даними ООН, світова потреба у продуктах харчування до 2050 року зросте удвічі, в той же час обсяги виробництва харчів – лише на 80 %. Вже у 2020 році внаслідок глобального потепління на планеті від голоду страждав кожен п’ятий землянин. «А тому якщо хочеш зберегти свої угіддя для себе та України, працюй інтенсивно, збільшуй врожайність, а ми тобі в цьому допоможемо сортами і технологіями», – наголошує академік.

Немає більших українських патріотів, ніж наші аграрії, підкреслює Володимир Васильович. Вони допомагають армії харчами, коштами, технікою, справно сплачують податки, бережуть народні звичаї і мову, які народилися в селі. Але патріотом треба бути до кінця, тобто не лише у збереженні мови й традицій, але й інтелектуального потенціалу нації, без якого вона буде неповноцінною. Боротьбу за місце під сонцем можуть виграти лише високотехнологічні, інноваційні нації. Приклади – США, Японія, Китай, Великобританія. І відповідно, чим нижчий рівень технологічного потенціалу, тим гірше становище нації, аж до її занепаду і зникнення. Населення мігрує, вимирає, територія знелюднюється і поступово заповнюється представниками іншої цивілізації – вищої. Таких прикладів – сила силенна. Тож кожна нація, яка прагне зберегтися, докладає максимальних зусиль для розвитку свого інтелектуально-технологічного рівня. Війна до краю загострила цю проблему. Владі і суспільству нарешті дійшло, що без свого ВПК перемога неможлива. А тому спішно почали стягуватися кадри, відновлюватися технології та виробництва, люди почали збирати кошти на важливі інноваційні проєкти. Висновок простий: не чекаймо, поки смажений півень клюне в потилицю і в питанні селекції сільськогосподарських рослин. Для держави її розвиток має бути пріоритетною справою. Аграрії теж можуть зробити в неї вагомий внесок, а тому було б дуже патріотично використовувати у своїх господарствах насіння вітчизняних сортів сільськогосподарських рослин. Не можна клювати на приманки, коли купівля насіння закордонного сорту стимулюється різними фінансовими преференціями, агрохімічним супроводом, якимись особистими плюшками, бо таким чином український аграрій підтримує інтелектуальний потенціал чужої нації і потрапляє у технологічну залежність, застерігає академік.

«Ми не можемо конкурувати із транснаціональними селекційними компаніями за рівнем фінансування, яке вони витрачають на дослідження, впровадження та рекламу, але при цьому створюємо продукти не гірші, або навіть кращі. А тому сподіваємося на збільшення підтримки з боку держави і наших аграріїв. Дієвим механізмом такої підтримки могла би бути сплата роялті. Було б добре, аби він діяв хоча б так, як у часи, котрі ми називаємо неринковими, або неправовими. Держава збирала дані про обсяги насіння, яке вироблялося на основі того чи іншого сорту. На рахунок автора сорту потрапляло по одній копійці з гектара. Пригадую день, коли я стояв у Раді Міністрів у черзі другий за Василем Миколайовичем Ремеслом. Він одержував роялті за Іллічівку, а я – за Киянку. Так от, за Іллічівку він отримав суму, за яку можна було придбати чотири «Москвичі». Це була винагорода селекціонеру, але ж її окремо виплачували й установі, у якій він працював для подальшого проведення наукових робіт. В Україні відповідний закон, на жаль, не діє. Ми реалізували 3340 ліцензій. Та чи можемо судитися з такою кількістю покупців за роялті, адже вони можуть прозвітуватися про будь-який обсяг реалізованого насіння. Хто ж може це перевірити? Ми бачимо, що обсяги, про які вони звітують, не відповідають коефіцієнту розмноження, але зробити нічого не можемо. У той же час за кордоном роялті збирається дуже чітко. Має бути державна установа чи агенція, яка контролювала б процес сплати роялті. На жаль, нехтування державою проблем вітчизняної селекції поставило її в дуже скрутне матеріальне становище. Після війни треба все кардинально змінювати. Звісно, якщо ми не хочемо повністю залежати від закордонного насіння. Ми не такі багаті, щоб щорічно витрачати 5 млрд дол на його закупівлю. У першу чергу треба навести лад у земельній сфері, виділити нашій та іншим науковим установам площі угідь, яких буде достатньо для досліджень. І головне, захистити їх від рейдерських захоплень», – говорить Володимир Васильович.

Академік закликає бути пильними у виборі сортів. Бо закордонні не адаптовані до ґрунтово-кліматичних умов України, не посухостійкі і не морозостійкі, тоді як весняні заморозки можуть тривати аж до квітня, а тому посіви можуть підмерзнути. Окрім того вони мають низькі хлібопекарні властивості. Але головний їхній недолік – нестабільність урожаїв по роках. Так, вони досить успішно вирощуються в Західній Україні, але цей регіон ніколи не був зоною сильних пшениць, тоді як ринок, переробна і хлібопекарська галузі потребують зерна поліпшених характеристик.

Брак вологи внаслідок глобального потепління – головний виклик для аграрного світу. А тому вітчизняна селекція працює над формуванням такої ознаки, як посухостійкість. ІФРГ НАН України для роботи в жорстких умовах пропонує кілька десятків високопродуктивних сортів, серед яких лідерами є короткостеблові. Але чемпіонами продуктивності в Україні сьогодні є Софія Київська, Городниця, Київська 19, Київська 22 з потенціалом врожайності 13–14 т/га.

Як же поєднати всі адаптивні характеристики з якістю зерна? Це проблема з проблем, над якою б’ються селекціонери всього світу. Частка низькоякісного зерна у загальному обсязі пшениці, вирощеної в Україні, становить у середньому 80 %. Внаслідок цього втрачаються величезні кошти. Мало того, українські пекарі вимушені купувати високоякісне борошно у Туреччині. «Нам має бути соромно! Ми не повинні торгувати кормовим зерном, – говорить академік, – саме тому ініціювали розробку програми створення сортів із високою якістю зерна».

У результаті зусиль селекціонерів до лінійки продуктів ІФРГ НАН України додалися такі сорти екстрасильних пшениць, як Здоба Київська, Наталка, Синтетик 240, Донор Київський та інші. Останній, завдяки вмісту високоякісного білка в зерні до 17 % та відмінним хлібопекарським характеристикам борошна став справжньою знахідкою для українських борошномелів і хлібопекарів.

Хліб повинен давати людині не лише енергію, але й оздоровлювати її, вважає Володимир Васильович. Десять років тому ІФРГ НАН України під його керівництвом розпочав пошук механізмів створення цілющих пшениць. У результаті вперше в Україні було створено кілька сортів оригінальної пшениці та пшениці-спельти з кольоровим зерном. Зерно цих пшениць має високі антиоксидантні властивості та підвищену харчову цінність. Ці пшениці за користю для організму подібні до чорниці. Хлібом з їх борошна мали б, у першу чергу, харчуватися наші захисники, а також хворі та діти, вважає академік.

– Коли я виходжу в поле, одразу скидаю з плеч з десяток років, здоров’я додається, можу розповідати про всі наші сорти напам’ять, без зошита, і вже зараз визначити за станом посівів урожайність. Бо поле і хліб – це моя стихія, доля і життєва місія. Переконаний, що саме Хліб стане ключем до відродження України… – підсумовує академік.

– Щиро вітаємо Вас, з днем народження, дорогий Володимире Васильовичу. Наснаги і натхнення у Ваших справах, многих літ, нових творчих перемог, процвітання Вашому колективу!