Комплексний підхід до весняного захисту ріпаку: хвороби, стреси та регуляція росту

Автор: Олександр Соловйов, менеджер з технічної підтримки, напрям «Фунгіциди на технічних культурах», компанія «Сингента»

Озимий ріпак — культура, що завжди посідає чільне місце у виборі українських аграріїв. Коливання розміру посівних площ озимого ріпаку частіше обумовлюються погодними умовами на час посіву, аніж економічною складовою вирощування цієї олійної культури. Також важливою його перевагою є те, що озимий ріпак встигає значною мірою сформувати врожай завдяки використанню запасів осінньо-зимової вологи та є менш залежним від опадів у весняно-літній період. Збирання врожаю відбувається в період, коли ґрунтова волога ще не критично вичерпана і до настання характерних для нас високих температур та дефіциту вологи в другій половині літа. Водночас технологія вирощування ріпаку є однією з найбільш інтенсивних і складних серед польових культур та вимагає особливої пильності від аграріїв.

У цій статті ми розберемо один із важливих елементів технології, що закладає фундамент для весняного росту й розвитку рослин — захист від хвороб і регуляцію росту рослин ріпаку озимого в ранньовесняний період. Зробимо ми це з огляду на особливості сезону 2025 року та на основі цього сформуємо стратегію застосування регуляторів росту — фунгіцидів на сезон-2026, звісно, зважаючи на стан і фази розвитку посівів, що ми мали перед їх входом у зиму.

Успішне вирощування ріпаку вимагає особливої уваги до захисту від хвороб і контролю морфології рослин. Варто зазначити, що втрати врожаю від основних захворювань можуть сягати 30–40 %, а в окремих випадках призводити до повної втрати посівів. Не менш важливим аспектом є регуляція росту культури, адже надмірний ріст вегетативної маси може призвести не тільки до вилягання посівів, а й до непродуктивного використання поживних речовин і вологи з ґрунту.

Особливої актуальності питання захисту та регуляції росту набуває на початку весняної вегетації, коли формується вегетативна маса й складові врожайності ріпаку — кількість гілок та стручків на них. Своєчасні та правильно підібрані заходи захисту в цей період можуть стати визначальними для розвитку культури надалі та реалізації потенціалу врожайності.

Основні хвороби ріпаку

Фомоз. Ріпак можуть уражувати кілька видів фомозу, але найпоширеніший Phoma lingam (Tode ex Fr.) Desm., сумчаста стадія Leptosphaeria maculans (Desm.) Ces. et de Not. З першими проявами хвороби ми можемо зіткнутися ще у ранній післясходовий період, у разі посіву ураженого насіння, результатом чого може бути зрідження сходів. Надалі характерною ознакою ураження рослин фомозом стає поява некротичних плям на листках (рис. 1 а) й у зоні кореневої шийки.

 

Ураження останньої призведе до низки небезпечних наслідків, таких як зниження зимостійкості рослин та навіть їх загибель. У разі продовження розвитку фомозу навесні, після перезимівлі, ми можемо спостерігати утворення типових некротичних плям з пікнідами на новому прирості листя, а також рак кореневої шийки — утворення виразок у прикореневій зоні (рис. 1 б).

За умови ураження фомозом прикореневої зони рослини відстають у рості та передчасно відмирають. Ураження кореневої шийки фомозом може стати і причиною вилягання рослин, оскільки в місці ураження стебла формуються виразки, що зменшує його щільність. Найчастіше симптоми ураження фомозом прикореневої частини рослин ми можемо спостерігати у фазу їх молочно-воскової стиглості. В цей час за візуальної діагностики в польових умовах ми можемо сплутати ураження фомозом із ураженням стебла білою гниллю, проте характерною діагностичною ознакою ураження фомозом є утворення пікнід, що видно неозброєним оком, та відсутність у стеблі склероцій, що типово для білої гнилі.

Основним джерелом інфекції є міцелій на рослинних рештках (первинне джерело інфекції) та уражені рослини, на яких формуються пікноспори (вторинна інфекція).

Борошниста роса (Erysiphe cruciferarum) проявляється у вигляді типового білого борошнистого нальоту на листках, стеблах і стручках. Хвороба починає уражувати посіви ще восени (рис. 2 а), проте найбільшої шкоди завдає у період завершення цвітіння — наливу насіння (рис. 2 б), оскільки саме в цей час через значну вегетативну масу в посівах формується специфічний мікроклімат — відсутність провітрювання та підвищена вологість повітря, що і є оптимальним для розвитку борошнистої роси. За її інтенсивного розвитку відбувається зниження фотосинтетичної активності рослин, що може призвести до втрат урожаю до 30 %.

 

Незважаючи на те, що масові симптоми ураження хворобами ми спостерігаємо під час репродуктивних стадій, початковий їх розвиток збігається з відновленням вегетації ріпаку, а подекуди може брати свій початок ще з осені, тому перша весняна обробка цієї культури фунгіцидами часто є визначальною для поширення хвороб надалі.

Інтенсивність розвитку хвороб може посилюватися при:

• Загущених посівах

• Надмірному азотному живленні

• Механічних пошкодженнях рослин

• Порушенні сівозміни

• Наявності падалиці та бур’янів родини капустяних

Варто пам’ятати, фунгіциди найкраще застосовувати не раніше ніж після формування нової розетки листя, оскільки більшість фунгіцидів, що застосовуються в ранньовесняний період, відносяться до груп триазолів (дифеноконазол, тебуконазол, флутриафол та ін.) та бензимідазолів (карбендазим, беноміл, тіофанат-метил), для яких характерні системні властивості та перерозподіл усередині тканин рослин. Тож внесення таких препаратів у більш ранній час на осінню розетку листя, що зрештою відімре, буде не виправданим.

Отже, застосування фунгіцидів — регуляторів росту у фазу видовження стебла є першим та дійсно важливим кроком у захисті від хвороб і стримуванні їх поширення надалі. Тому на сьогодні слід приділяти особливу увагу й фунгіцидним властивостям таких препаратів, зважаючи на мінливі погодні умови та складно передбачуваний розвиток хвороб і їх варіативний видовий склад.

Ранньовесняні стресові чинники та управління ними з огляду на досвід 2025 року

Весняний період вегетації озимого ріпаку характеризується інтенсифікацією метаболічних процесів та морфофізіологічними змінами, що визначають подальший розвиток генеративних органів та формування потенціалу врожайності культури.

При відновленні весняної вегетації спостерігається активація фітогормональної системи рослин, зокрема, підвищення концентрації гіберелінів (ділянка впливу більшості регуляторів росту), що стимулює процеси клітинного розтягнення та поділу. Інтенсифікація ростових процесів супроводжується відновленням фотосинтетичного апарату та підвищенням транспіраційної активності.

Критичним аспектом ранньовесняного періоду є вичерпані запаси накопичених восени пластичних речовин та інтенсифікація поглинання мінеральних елементів, особливо азоту, що необхідно для формування провідної системи й закладки генеративних органів.

Абіотичні стресові фактори весняного періоду, такі як температурні коливання та невідповідність між вологозабезпеченням і температурними умовами, можуть спричиняти зміну гормонального балансу в рослині, порушення водного режиму, пошкодження провідних тканин і некротизацію вегетативних органів, що ми й спостерігали навесні 2025 року. Особливу небезпеку становили пізні заморозки саме в той період, коли рослини були найменш стійкими до повернення морозів.

Пошкодження озимого ріпаку весняними морозами є комплексною проблемою, що виникає внаслідок складних фізіологічних процесів у рослинах після відновлення вегетації. З настанням весняного потепління рослини ріпаку починають активно відновлювати життєві процеси: посилюється рух води в тканинах, активізується ріст молодих пагонів та листя, відбувається перебудова внутрішньоклітинних структур. У цей період рослини поступово втрачають свою морозостійкість — знижується концентрація захисних речовин у клітинах (цукрів та осмолітів), змінюється структура клітинних мембран. Саме в цей момент раптове повернення морозів стає особливо небезпечним.

При зниженні температури до -3–5 °C починається пошкодження молодих листків, а при -6–8 °C можуть постраждати точки росту, що критично для розвитку рослин надалі. При цьому критичний рівень температури також має залежність і від фази розвитку культури. Механізм пошкодження (рис. 3) пов’язаний з утворенням кристалів льоду в міжклітинному просторі, що призводить до зневоднення клітин та порушення їхньої цілісності. Найбільш небезпечні різкі температурні коливання, особливо на фоні підвищеної вологості повітря та ґрунту.

Як наслідок, спостерігається відмирання листкового апарату, пошкодження точок росту, що призводить до затримки розвитку рослин і значного зниження їхньої продуктивності чи навіть загибелі.

 

Тож як із цим боротися? Звичайно, керувати погодою нам не під силу, проте ми можемо зменшити наслідки впливу абіотичних стресових чинників, в тому числі завдяки поєднанню комплексу агротехнічних заходів. До таких слід віднести збалансоване мінеральне живлення, а саме обмеження підживлення азотними добривами, якщо очікуються заморозки, і навпаки — підживлення рослин борвмісними добривами, оскільки вони будуть сприяти стабілізації клітинних стінок, покращенню транспорту цукрів та підвищать еластичність тканин і допоможуть зменшити пошкодження рослин (рис. 4). Також доцільним є застосування антистресантів для збільшення стресостійкості рослин, насамперед препаратів, які містять набір важливих амінокислот у достатній кількості в поєднанні з речовинами-осморегуляторами та цукрами (Квантіс®), що дозволить підвищити концентрацію клітинного соку та підготувати рослини до стресу. Однак критично важливим фактором, про який слід пам’ятати при використанні таких препаратів, є те, що застосовувати їх потрібно профілактично, за кілька днів до очікуваного стресу!

До того ж варто приділяти увагу і добору гібридів у межах господарства, оскільки швидкість розвитку та наростання вегетативної маси того чи іншого гібрида навесні також може впливати й на чутливість до впливу низьких температур.

Регуляція росту та стрес

При використанні регуляторів росту необхідно пам’ятати, що практично всі вони впливають на гормональний баланс у рослині шляхом інгібування синтезу гормонів росту — гіберелінів. На біохімічному рівні ці препарати втручаються в процес біосинтезу гіберелінів шляхом блокування ключових ферментів — ent-каурен синтази та ent-каурен оксидази. Внаслідок цього суттєво знижується рівень активних форм гіберелінів у рослинному організмі.

Такі біохімічні зміни викликають низку фізіологічних реакцій: сповільнюється розтягнення клітин, що призводить до формування компактнішої рослини з коротшими міжвузлями та потовщеним стеблом. Одночасно відбувається перерозподіл пластичних речовин, що сприяє кращому розвитку кореневої системи та посиленню галуження рослин.

З агрономічної точки зору, застосування інгібіторів синтезу гібереліну сприяє формуванню продуктивнішого посіву — покращується співвідношення вегетативної та генеративної маси, збільшується кількість продуктивних пагонів. Крім того, завдяки більш компактній будові рослин значно зменшуються втрати при збиранні врожаю.

На ринку України присутня велика кількість препаратів, що за характером дії є інгібіторами синтезу гіберелінів, але вони можуть різнитися за вмістом діючих речовин та впливом на рослину. До аналізу саме таких продуктів ми наразі й переходимо.

Регулятори росту рослин, що за механізмом дії є інгібіторами біосинтезу гіберелінів, поділяються на три основні групи, кожна з яких має свої особливості впливу на рослини (рис. 3).

Сполуки четвертинного амонію (мепікват-хлорид, хлормекват-хлорид) впливають на найранніші етапи біосинтезу гіберелінів, тому їх дія менш виражена й часто потребує партнерів з інших груп (наприклад триазолів) для підсилення. Ці речовини швидко метаболізуються в рослині та мають короткий період дії. Зважаючи на те, що ці сполуки діють на найранніших етапах синтезу гіберелінів, використання їх за стресових умов може мати вищі ризики порівняно з іншими речовинами.

Триазоли (паклобутразол, метконазол, тебуконазол) блокують синтез гіберелінів на середніх етапах їх формування. Вони мають виражену та довготривалу дію, впливаючи на три різні етапи біосинтезу гіберелінів. Ці речовини також проявляють фунгіцидні властивості завдяки впливу на синтез ергостеролу в клітинах грибів. За характером дії вважаються більш м’якими по впливу на рослини ріпаку порівняно з попередньою групою.

Циклогександіони (трінексапак-етил, прогексадіон кальцію) мають найбільш м’яку дію, блокуючи заключні етапи біосинтезу активних форм гіберелінів. Їх дія більш короткострокова порівняно з триазолами. Ці речовини краще працюють при помірних температурах та активному рості рослин. Вважається, що при температурних стресах ці сполуки є більш безпечними порівняно з триазолами та сполуками четвертинного амонію.

Основні фізико-хімічні показники найбільш поширених інгібіторів біосинтезу гіберелінів подано в табл. 1 (джерело — Pesticide Properties Database).

 

Характеристика	Паклобутразол	Метконазол		Тебуконазол		Мепікват-хлорид
Розчинність у воді (мг/л при 20 °C)	26	30		36		>500
Ліпофільність (log Pow)	3,2	3,85		3,7		-3,55
pH залежність	Стабільний при pH 4–9	Оптимум pH 5–8		Оптимум pH 5–9		Стабільний при pH 3–7
Тип блокування синтезу гіберелінів	Блокування ent-каурену на ранніх етапах	Блокування оксидази каурену	Блокування оксидази каурену		Інгібування синтезу попередників
Швидкість деградації в тканинах	Повільна	Помірна	Помірна		Швидка
Системність	Висока	Середня	Середня		Обмежена

 

Відповідно до цих даних ми можемо зробити висновок, що сполуки четвертинного амонію (мепікват-хлорид) мають вужчий діапазон стійкості щодо рН середовища порівняно з триазолами, і це може ставити під сумнів ефективність їх використання в середовищах із рН >7, яке є частим явищем при додаванні в бакову суміш мікродобрив на основі боретаноламіну. Щодо триазолів варто відзначити паклобутразол, який має вищу швидкість проникнення завдяки меншому показнику ліпофільності, а отже, і вищу системність порівняно з тебуконазолом чи метконазолом, незважаючи на їх вищі показники розчинності у воді.

Підсумовуючи тематику особливостей регуляторів росту, важливо підкреслити їх вплив у контексті впливу на стресостійкість рослин. Так, завдяки оптимізації морфологічної структури та фізіологічних процесів рослини краще протистоять несприятливим факторам середовища: підвищується їх стійкість до посухи й вилягання, а покращений водний баланс та міцніша механічна структура стебла забезпечують кращу адаптацію до стресових умов вирощування.

Та найважливіше, що слід пам’ятати, це те, що зазначеного вище впливу можна досягти, застосовуючи ретарданти за стабільних і сприятливих для їх дії умов. У разі коли рослини вже перебувають у стані стресу, наслідком чого є порушення гормонального балансу в рослині, ефективність регуляторів росту (інгібіторів синтезу гібереліну) буде знижуватися не залежно від їх складу, тобто діючих речовин, які вони містять, та навіть може нашкодити рослинам.

Стратегії регуляції росту посівів ріпаку навесні

Регуляція ростових процесів здійснюється диференційовано, залежно від фенологічної фази розвитку, і може мати різну мету:

1. На етапі відновлення вегетації (ВВСН 31–32) застосування регуляторів росту спрямоване на:

• посилення галуження рослин;

• стимуляцію розвитку кореневої системи;

• підвищення стійкості до низьких температур.

2. У фазі інтенсивного росту (ВВСН 32–33) регуляторні заходи забезпечують:

• контроль лінійного росту міжвузлів та стимуляцію галуження;

• оптимізацію транспіраційного коефіцієнта;

• підвищення ефективності азотного метаболізму.

Адаптація регламентів застосування ретардантів може здійснюватися з урахуванням гідротермічних умов.

При ранньому відновленні вегетації та підвищених температурах рекомендована інтенсифікація регуляторних заходів з можливістю роздрібненого внесення препаратів. За пізньої весни та низьких температур доцільне відтермінування обробок зі зниженням норм внесення та обов’язковим включенням антистресових компонентів.

Наступним фактором, на який варто зважати при визначенні строків та норм застосування регуляторів росту, є розвиток рослин на момент відновлення вегетації. Так, за умови добре розвинутих посівів слід використовувати середні-максимальні норми фунгіцидів — регуляторів росту та приділяти більше уваги їх фунгіцидним властивостям. У такому разі можливе і більш раннє застосування препаратів — у фазу початку видовження стебла.

За умови слабко розвинутих посівів, навпаки — варто дочекатися оптимальної фази (висота стебла 15–25 см) і необхідно використовувати мінімальні-середні норми препаратів, для уникнення негативного впливу на культуру.

Основними помилками при здійсненні регуляції росту є:

• Порушення термінів / фаз обробки

• Перевищення рекомендованих норм за стресових умов

• Ігнорування метеорологічних прогнозів

• Відсутність антистресових компонентів

• Недостатнє врахування фітосанітарного стану посівів

• Застосування в багатокомпонентних бакових сумішах (мікроелементи, гербіциди)

Як ми пересвідчилися, сучасна технологія вирощування ріпаку вимагає комплексного і виваженого підходу до захисту від фітопатогенів та регуляції росту культури, особливо за мінливих погодних умов і дедалі більшої інтенсивності розвитку хвороб ріпаку. Важливо щоб препарати, які застосовуються для регуляції росту в ранньовесняний період, з одного боку, мали ефективний вплив на морфологію культури, а з іншого — забезпечували дієвий фунгіцидний захист, і все це в поєднанні з селективністю стосовно культурної рослини.

Чому Сетар® кращий фунгіцид — регулятор росту для весняного застосування?

Відповідь криється в самому питанні, тому що Сетар® є збалансованим поєднанням виражених рістрегулятивних властивостей та кращої серед подібних продуктів ефективності проти основних хвороб ріпаку в осінній і ранньовесняний періоди, особливо фомозу.

Ключ до успіху ефективності Сетар® — це дві його складові, одна з яких (дифеноконазол) відповідає за надійний і тривалий захист від захворювань, а друга (паклобутразол) забезпечує рістрегулятивну дію. Тому на відміну від, наприклад тебуконазол- чи метконазолвмісних фунгіцидів, з Сетар® ми маємо дійсно універсальний препарат, завдяки якому отримуємо:

• компактніші рослини, що мають вищу ефективність використання поживних речовин та менший ризик вилягання;
• дружне цвітіння, яке допоможе запобігти втратам урожаю під час достигання та збирання;
• кращу реалізацію потенціалу врожайності, завдяки більшій кількості бічних гілок та стручків на них;
• м’яку дію на культуру, що важливо за умови коливання температури повітря чи запізнення із внесенням;
• вищу ефективність проти хвороб, порівняно з подібними за напрямом використання продуктами.

У сукупності все вище перелічене забезпечує кращу продуктивність посівів та вищий рівень окупності вкладень, що і є нашою основною метою.

Сподіваємося, наведена в статті інформація допоможе вам краще підготуватися та спланувати агротехнічні заходи в новому сезоні, який швидко наближається. Тож ми бажаємо вам у новому сезоні вчасних дощів, днів без стресу та прибуткових урожаїв з рішеннями від компанії «Сингента»!