Час повниться небезпеками й дивовижами. Істеричне жебоніння різноманітних малопрофесійних порадників (не підозрював донедавна, що в нас такий безмір вірусологів/інфекціоністів) щобожої днини сповнює наш карантин. День проз день читаєш наущання, які суперечать одне одному. Так, людині властиво гнати від себе зажурливі думки, натомість нишпорити Світовим павутинням у пошуках зерня оптимізму. А спамованих дурниць нині – аж-аж-аж!

До певних певнів був спокійний щодо посівної: хай там що, але вона має прийти за розкладом. Утім, дедалі виразніше відмінювання словосполучення «надзвичайний стан» у наднамних шарах українського суспільства змусило мене позбутися категоричності. Нині ухвалити вбивче рішення зопалу справді недовго. Карантин карантином, але не буде посівної – не буде економіки! Й це аж ніяк не перебільшення! Так, імовірно, мулький карантин – вимушений захід, але ж ми маємо щось їсти. А, уважно стежачи за нинішньою риторикою деяких державних верхоглядів, з острахом розумію: чимало й подеколи слушно твердячи про об’єкти критичної інфраструктури, вони якось погано уявляють собі важливість агросектору назагал і посівної кампанії зокрема. Либонь, плекають надії на безперебійні постачання делікатесів з Іспанії та Італії? До речі, принагідно щиро зичу якнайшвидшого відновлення переробних потужностей цим країнам і здоров’я їх громадянам!

У зверненні Українського клубу аграрного бізнесу до Президента України наголошується на тому, що «агропромисловий комплекс працює як єдина макросистема». Маленечкий збій у ній – і… Макросистема, хай які сподівання на неї покладай, – річ таки вразлива!

Все ж таки щиро сподіваюся на те, що у добреплатних владців стане розуму збагнути важливість весняно-польової епопеї. За нових «залізнозавісних умов» принаймні найближча перспектива відвідування елітних ресторанів у світових столицях навіть для них виглядає примарною. Якщо ж керманичі (чи перекидьки?) ставлять за мету тотальну руйнацію та приготування ральця кремлівським завсідникам у вигляді сповненої поневірянь України, то кращих шляхів, ніж гальмування всього дотичного до українських чорноземів, певно, й немає. 

Окремішня розмова – щодо популярного нині мему про придбання хати на селі (той, хто зробив таку інвестицію впродовж останнього року, тішиться нині від власної прозірливості). Настрашене мегаполісним велелюддям чоловічиння в думках і може пропрацювати такий варіант. Проте хай лише з’являться щонайменші паростки оптимізму, й шал коронавірусу піде на спад, чимало хто враз призабуде про свою хвилинно-годинну слабкість. А якщо, боронь Боже, впродовж пари місяців не піде, то тоді розмова й справді буде іншою.

У будь-якому разі не варто встановлювати штучні перепони буквально з перших кроків на шляху до врожаїв! Природність зрештою має перемогти штучність. Згода?

…А тиховина заміського рибалення карантинної доби все ж таки дає змогу дати ладу думкам, хай хто би що казав.