Популярність вирощування ріпаку в Україні досі стрімко зростала. Ось і нині під врожаєм 2022 року золотиться найбільша площа озимого ріпаку за останнє десятиліття – 1,4 млн га, що на 40% пере­вищує аналогічний показник минулого року. Добірне збіжжя цих коричнево-чорних кульок–насі­нин торік коливалося навколо цифри 2,9 млн т. Наразі мали б отримати знову не менше, але війна внесла свої корективи. Україна стала важливою ланкою в ланцюжку постачання ріпаку на глобальній арені, зайнявши 3-тє місце за обсягами світової торгівлі. Однак майже третина посівів ріпаку наразі знаходиться в регіонах активного ведення бойових дій або й узагалі в окупації, і ми реально втратили значну частку посівів.

Війна, блокування морських портів, порушена й дорога логістика, падіння цін – абсолютно нові реалії. Які подальші перспективи ріпаку в Україні? Чи є майбутнє на внутрішньому ринку для цієї, однієї з найрентабельніших культур?

Говорити про одну з культур наших ланів у відриві від загального стану агрокомплексу складно – війна й криза, породжена нею, торкнулася без винятку всіх аграріїв, де б вони не були та які б культури не вирощували. І все ж, ніде правди діти, основний заробіток хороший аграрій отримував з експорту. Насіння ріпаку завжди було в попиті. Й у ціні.

Логістика, ціни, жнива

Через російську воєнну агресію експортний ринок агропродукції фактично паралізовано – його майже повністю відрізано від виходу до моря. Напрямки експорту переорієнтовано на автошляхи до ЄС. З початку червня на українському експортному ринку спостерігається зниження цін попиту на насіння ріпаку врожаю 2022 р. Передусім здешевленню ріпаку нинішнього врожаю сприяє загальний знижувальний ціновий тренд на ринку рослинних олій. Додатковий тиск на ціни чинять прогноз підвищення валового збору ріпаку в країнах ЄС порівняно з минулим роком і ймовірно доволі висока пропозиції насіння ріпаку від нас самих на західних сухопутних кордонах. Наразі озвучену ціну 600 $/т ніхто виробникам не дає, в середньому по ринку України реальною є ціна 350 $/т. У виграші – виробники ріпаку із Західної України, які виходять на кордоні на іноземних закупівельників із ціною близько 500 $/т. Виробник же з центральної та східної України оці 150 $/т надбавки втрачає на логістиці до кордону. Сьогодні він в очікуванні якихось змін у цьому секторі: або порти розблокують, або ж ціна підніметься. За 350 $/т здавати ріпак вони не збираються. В аграрній спільноті побутує навіть думка, що у випадку замороженості низької ціни на ріпак, виробнику вигідніше продати за низькою ціною пшеницю, навіть у нуль собі чи в мінус, але ріпак лишити на певний час на зберігання. Так, із ним складніше це зробити без втрат якісних характеристик зерна, і все ж тут більше шансів на те, що ціна на цю культуру зросте. Для таких аграріїв ріпак уже не буде приносити «перші гроші» й це погано, бо нині вони зовсім без обігових коштів.

Аграрії восьми областей уже розпочали збирання озимого ріпаку: обмолочено 43,5 тис. га (4%), намолочено 67,3 тис. т насіння, врожайність наразі не перевищує 1,55 т/га, однак це лише початок. Прогнозованого врожаю ріпаку в Україні 2022/23 МР цілком достатньо для забезпечення споживчих потреб і завантаження потужностей для виробництва й подальшого експорту ріпакових олії та шроту. Наразі основ­ні переробні підприємства розташовано у відносно спокійних регіонах, а їхні потужності суттєво перевищують наявні потреби з вироб­ництва. Звісно, не останню роль відіграватиме вартість перевезень залізницею й автотранспортом, котрі зросли щонайменше вдвічі проти довоєнного часу.

Водночас ледь не дамокловим мечем над нами висять жнива пшениці з її нереалізованим експортним потенціалом і великими перехідними запасами, а також триватимуть спроби вивезти рекордний урожай кукурудзи 2021 року. Добряче мулятиме й потреба звільнити склади під зернові й олійні врожаю поточного року. А ще, в цей самий час, розпоч­неться сезон збирання та експорту зернових із країн ЄС, які зараз допомагають нам реалізувати агропродукцію, хоча і їх потужностей та вжитих заходів явно замало…

Везти в ЄС – це не в Китай та Індію

І все ж ситуація в секторі ріпаку в Україні здається не такою вже й критичною, як в інших секторах рослинництва. В загальному обсязі виробництва ріпаку в країні на переробку припадає в середньому 12%, тоді як частка експортних відвантажень становить близько 86–87%. До того ж майже всю ріпакову олію, яку переробляють усередині країни, експортують.

Основним імпортером українського ріпаку та продуктів його переробки є Євросоюз, куди за поточних логістичних реалій доставити насіння ріпаку, це далеко не те, що довезти соняшникову олію до Індії та Китаю – наших основних покупців цього продукту. Український ріпак покриває суттєву частку потреб країн ЄС, тому вони стратегічно мають бути зацікавлені в його безперебійному імпорті, особливо за умов уведення ембарго на російські нафтопродукти та ще більшу увагу на розвиток біопаливної галузі.

Утім, ситуація підштовхує нас замислитися над експортом продукції з доданою вартістю, чи не так? До того ж ЄС скасував мита на українські товари – гріх не скористатися цією можливістю.

А з огляду на дефіцит і дорожнечу пального, можливо, й Україні час уже реально розвивати біопаливну галузь? Якщо порахувати всі технічні олійні культури, які Україна експортує та які використовуються в інших країнах для виробництва біодизеля, то це може становити близько 2 млн т пального в рік. При цьому існує потенціал, достатній для заміщення всього традиційного дизеля на ринку. Ця кількість могла б замістити до 30% імпортованого дизеля, ще 10% імпорту бензину можна замістити внаслідок додавання біоетанолу вітчизняного виробництва. В Україні простоює 14 великих біодизельних заводів загальною потужністю 300 тис. т/рік. Ще працює близько 50 менших підприємств, які здатні робити до 25 тис. т біодизеля щорічно. Як кажуть фахівці, з 1 га українського ріпаку можна отримати понад одну тонну біодизеля. Чи отримаємо?

І якщо на сьогодні уряд не проявив ніяких рухів у цьому напрямі, це не означає, що ситуація буде «мертвою» весь час.

АРТЕМ ЮР’ЄВ,
продакт-менеджер ТОВ «Лімагрейн Україна»:

– Попри те, що на ринку суцільна невизначеність, можна сміливо прогнозувати, що ріпак лишатиметься чи не головною експортною пропозицією на ринку олійних культур. Якщо ж порівнювати з наявними культурами в Україні, в нього одна з кращих позицій. Він був найрентабельнішою культурою разом із соняшником, нею й лишиться. Три переконливі чинники: ЄС потрібен наш ріпак, у підготовці до експорту він не потребує таких витрат, як кукурудза, цілком можливий розвиток внутрішнього ринку. Ну й підґрунтя для цього: вирощувати ми ріпак навчилися, нам доступні найкращі світові гібриди.

Тому тенденція популярності ріпаку як мінімум буде зберігатися за будь-яких умов, однак якщо ціна на збіжжя буде загалом у межах 500 $/т, то площі під ним перетнуть і нинішній рекордний рубіж. Багато хто про це думає. Найімовірніше це стосується центрально-західних регіонів України. Аграрії сходу й центральної частини України – Кіровоградської, Дніпропетровської, Полтавської, Черкаської, Чернігівської та Київської областей – ще не визначилися. Насамперед усі чекають ясності з цінами на врожай. Наразі нищівно низька ціна на озиму пшеницю може змусити багатьох аграріїв восени задуматися над тим, чи сіяти взагалі? Й тоді шансів замінити її ріпаком у них збільшиться. Сьогодні найбільше ріпак вирощують у південних областях, одначе там величина захопленості ним залежить від наявності вологи на момент сівби. В західних же регіонах під ріпаком у структурі хоча й менший сегмент сівозміни, однак стабільний. Утім зараз така ситуація, що саме на заході можуть суттєво зрости площі під цією культурою.

В умовах кризи в технологіях немає другорядних речей. Такою важливою деталлю є правильний підбір гібридів з огляду на терміни сівби та ширину міжрядь. Один цей крок здатен зекономити кошти, насамперед на використання рістрегуляторів, а правильно сформована рослина буде відчувати менше стресів і, відповідно, давати вищий рівень урожайності.

Для ранньої й ультраранньої сівби пропонуємо гібриди Андерсон, Александер, Аквіла – вони помірні з погляду осіннього розвитку, не переростають, стійкі проти витягування шийки. У них не буде сформована зайва вегетативна маса, яка схильна до ураження морозами та весняними хворобами. Для пізніх термінів сівби варто обирати гібриди зі швидким ростом, котрі здатні за короткий проміжок часу встигнути сформувати оптимальну вегетативну масу й не матимуть ризиків із перезимівлею і так само швидко стартуватимуть навесні. Такими є гібриди Абсолют, Анністон, Астроном, Акапулько, ЛГ Авірон, Амбассадор, Аурелія.

Є гібриди зі збалансованим ростом і пластичністю до термінів сівби, у них довше вікно сівби – їх можна висівати як у ранні, так і в пізні терміни (Архітект, Аспект, Артеміс, Альбатрос та інші). Коли говоримо про широкорядний спосіб сівби (50 чи 70 см), де слід зменшувати норму висіву (300–400 тис. насінин), найбільше підходять гібриди нової генерації, котрі з’явилися в нашому портфоліо протягом останніх 3–4 років. Ну й ще одна група, яка придатна для виробничої системи Clearfield, – Карлтон КЛ, Конрад КЛ. І хоча в нас у всіх гібридів генетична стійкість проти розтріскування стручків, у цій технології вона має виняткове значення.

Якщо ціни таки зміняться, попит на ріпак буде шаленим. Ми зараз відчуваємо високу зацікавленість насінням ріпаку, однак основні закупівлі будуть відбуватися безпосередньо перед посівною компанією.