Новинні стрічки принесли таку звістку: «Сільського голову засуджено до позбавлення волі строком на 5 років із конфіскацією майна та з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських і організаційно-розпорядчих функцій, строком на 2 роки.

Його визнано винним в одержанні від підприємця неправомірної вигоди у розмірі 10 тис.  грн (ч. 3 ст. 368 КК України) за прийняття виконавчим комітетом сільської ради рішення про дозвіл на розміщення реклами на території села та укладення договору оренди рекламних щитів». Ця історія мала місце у Шполянському районі на Черкащині, хоча, як на мене, це не так важливо, адже подібне трапляється будь-де на просторах нашої Неньки.

У соцмережних коментарях під цією новиною – купа емоцій. Змусила замислитися фраза: «Ото і є ціна реформи». Ціна реформи… Власне, іронічну посмішку тут спричиняє чи не все! Сума хабара? Та за такі забавні гроші продавали совість хіба що пращури сучасних хабарлюг. Термін, на який провінційного грубаса позбавлено права обіймати поважні посади, так само смішний. А що, після відбування покарання і двох років на роздуми ласий до легких (і невеличких) грошей перетвориться на дбайливця за народне щастя? Реклама на селі та угода оренди рекламних щитів? Сміюся, аж луна йде! Певно, рекламодавець знайшов чималий ринок для своєї продукції і був готовий ледь не на все (розпрощатися з 10-тисячною сумою – той ще за вдалістю крок «стратегічного скоробагатька»). Й, безперечно, можна побризкати сміхом через «сенсаційність» цієї новини. Вона демонструє, що борцуни з корупцією «працюють». Якщо так піде й далі, чекатимемо повідомлень про героїчне протистояння бабцям, що незаконно окупували із своїм товаром непризначені для цього місця. Й тоді, як полюбляють казати вітчизняні кандидати на високі державні посади, ми точно «зламаємо хребта корупції». Чогось усі «кандидати у головлікарі» нації у передвиборчих обіцянках прагнуть щось зламати. Електорату, певно, злам більше імпонує ніж розбудова, чи не так?

«Голова сільради – це амбітна людина, яка свого часу не вибилася у голови колгоспу», – так колись мені в інтерв’ю охарактеризував цей соціальний прошарок один із тих, що «вибився». Сільрада у колишньому СРСР на початку 1930-х рр. (Положення про сільради було ухвалено у 1931 р.) відігравала роль такого собі провідника ідей колективізації. Тоді сільради дістали свої бюджети. У 1957 р. – новий виток реорганізації. На сільради планували покласти певні контрольні функції над колгоспами, але якось не склалося. У половині 1970-х рр. кількість сільських рад у колишній УРСР перевищила 8500. Під час агонії комуністичної химери – в 1990 р. – Верховна Рада УРСР ухвалила Закон, який знаменував початок новітньої історії адміністративної системи рад, і зокрема сільрад – «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», що був чинний до 1997 р. А надалі Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року визначили систему місцевого самоврядування держави, зокрема сутність сільської ради. Згідно з ним, Сільська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє сільську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені законодавством України. Сільрада є юридичною особою. У 2010-х рр. кількість сільрад в Україні перевищувала 12 200. У половині 10-х рр. запущено процес децентралізації. Консолідуймося, бо ми того варті! Кількість об’єднаних територіальних громад (ОТГ) наближається нині до тисячі, а кількість людей, що проживають на теренах ОТГ, близька до 10-мільйнної позначки. Власне, темпи міжмуніципальної консолідації в Україні міжнародні експерти назвали неабияк високими. Проте…

На заваді лібералізму стає його величність Совок. Хай як часто називають сільські ради анахронізмом, а це поняття в небуття не пішло. Закомплексований прихильник дрібняків (такий собі дрібнозичливець), що має вузький погляд на світ, триматиметься за сяку-таку владу й можливість хабарити до останнього. А могоричники екстра-класу в інтерв’ю своїм «майстрам художнього слова» (що, зазвичай, не гребують джинсою) висловлять неабияку готовність і надалі сприяти викриванню деріїв і підкупців. Отака от сільзрада, що замикає невеселе коло хирлявого світосприйняття випускника совкових світоглядних інституцій.

Олексій Рижков