«Тюнінг» зерносушарки – в пошуках додаткової ефективності

Які з додаткових елементів є надзвичайно важливими в певних умовах, які компоненти значно дешевше запланувати ще на етапі проєкту, які рішення економлять кошти – відповіді знають ті, хто експериментує, виробляє перевірене обладнання та багато років працює на ньому: Владислав Галяпа, керуючий мережею підприємств ТОВ «Новий Елеватор» із надання послуг сушки зерна, та Ігор Ропан, технічний директор виробництва обладнання ТОВ «Новий Елеватор».

Завальна яма: заглиблена чи приставна?

Владислав Галяпа: На нашу думку, майже не існує сьогодні раціональних причин вибирати підземну завальну яму– окрім звички та застарілої традиції. Мусимо визнати, що проєктуючи перший комплекс для власного використання, ми також за інерцією вирішили цей елемент «закопати в землю». І швидко зрозуміли помилку: це дорого й незручно. Якщо наземний варіант коштує в нашому виконанні близько $7 тис., то роботи з облаштування заглиб­­лення можуть легко перевалити за 1–2 млн грн (земляні роботи, бетонування тощо). А потім ви ще й можете мати проблеми з ґрунтовими водами, їх відкачуванням, нести додаткові витрати на транспортери й інші елементи механізації. До того ж збільшується шанс забруднення зерна сторонніми предметами – в таку яму, наприклад, може потрапити щебінь.

Теоретично велика заглиблена завальна яма має лише один плюс – вона може прийняти кілька машин, здатна слугувати невеличким депозитом зерна, згладжуючи нерівномірність постачання сировини. Однак ця перевага, на мою думку експлуатанта, переоцінена – рішення не вбереже від поганого менеджменту логістики, а коштує така не дуже потужна можливість занадто дорого.

Вибір, звісно, за клієнтом, але ми самі в експлуатації власних комплексів переконалися в тому, що приставна завальна яма максимально комфортна, економить багато ресурсів і значно простіша в обслуговуванні. Вибір самопливної конструкції дає змогу позбутися витрат на транспортні механізми. А без навантажувача на комплексі не обійтися в будь-якому варіанті.

Ігор Ропан: Батьки й діди нинішніх фермерів закопували завальну яму, щоб розвантажувати маленькими машинами. Так і досі за інерцією цієї традиції дехто тримається. Існує, втім, і сьогодні раціональна причина вибирати саме таке рішення – якщо у вас уже є потужне транспортне обладнання та наявні можливості для зберігання, коли зерно з кількох машин, що потрапило в яму, можна оперативно перекачати у великий бункер накопичення. Якщо такого ланцюжка немає, то яма швидко заповниться, тож наступні машини будуть уже вивантажуватися поряд на майданчику. Тому якщо яма під’єднана напряму до зерносушарки, ця функція просто не активна, вона відпадає, а витрати на заглиблення не мають сенсу.

Отже, не варто закопувати гроші. Ми пропонуємо одразу приймати зерно на майданчик. Варто розуміти, що зерновози – це ланка в логістичному ланцюжку. Якщо ми змушуємо машину чекати розвантаження, бо наша яма повна, це може зупинити й роботу комбайна. Це неприпустимо в короткий сезон. Значно краще оперативно розвантажуватися на майданчик, а далі телескопічним навантажувачем працювати на приставну завальну яму.

Порівнюючи операційні витрати, приставна яма також безумовно виграє. Немає проблем ґрунтових вод, немає іржі, значно простіше та зручніше обслуговувати. Взагалі просто немає чому ламатися.

Скальператор – кому він потрібен?

Владислав Галяпа: Скальператор, елемент попереднього очищення, допомагає позбутися забруднень зерна джутами бур’янів, стеблом і качанами кукурудзи – тобто це страхування вашої зерносушарки, елемент передусім пожежної безпеки. Забруднення можуть порушувати тік зерна, провокувати створення застійних зон. У таких зонах зерно може перегріватися та псуватися, а за певних обставин і займатися. У кращому випадку, за належної роботи аварійної автоматизації доведеться зупиняти комплекс для ліквідації проб­леми та відновлення роботи. У гіршому – можлива пожежа.

Тому ми дуже рекомендуємо не нехтувати безпекою та зручністю і встановлювати цей елемент на своїх сушарках.

Ігор Ропан: Чому ми розглядаємо скальператор як опцію, а не як обов’язковий елемент зерносушильного комплексу? Бо фермери часто покладаються на функції поперед­нього очищення, що здійснюється комбайном. І в цьому є раціональне зерно, оскільки сучасні комбайни дуже гарно очищують. По суті роль скальператора на себе все більше бере комбайн.

Проте якщо ви працюєте з сировиною різного походження, якість очищення якої не можете гарантувати, скальператор стає в пригоді. Багато дрібних фермерів досі збирають на старій техніці, тож тоді власнику зерносушарки варто перестраховуватися. Це значно дешевше, ніж мати справу з наслідками.

Однак зверніть увагу, що не всі скальператори забезпечують належну якість роботи. Деякі агрегати декларують пропускну спроможність, яку не здатні фактично підтримувати або не відбирати на такій швидкості роботи заявлену фракцію. Я зустрічав багато скальператорів, що обіцяють 50 т/год, але майже не відбирають сміття – лише кілька відсотків від необхідного. Заявлені завищені показники – це, на жаль, тенденція на ринку.

Перевірити все на етапі придбання досить важко, тому краще звертати увагу на практичний досвід і відгуки тих, хто вже експлуатував вибране вами обладнання.

Очисна машина чи ЗАВ?

Владислав Галяпа:Вже мало хто й пам’ятає, що ЗАВ – це абревіатура від «Зерноочисний агрегат «Вороніжсільмаш». ЗАВ давно став народною назвою застарілих технічно та морально капітальних споруд. Я досі не розумію, чому виникла традиція будувати «сарайчики» для очисних машин – сучасні агрегати чудово працюють просто неба.

Не має жодного сенсу вкладати гроші в будівництво споруди, що тільки заважає експлуатації. Ми встановлюємо наші очисні машини відкритим способом – це забезпечує до них вільний доступ і спрощує обслуговування.

Зазвичай повноцінною очисною машиною доводиться користуватися нечасто – але без неї ніяк не обійтися, якщо в партії зерна трапляються карантинні бур’яни. Звісно, це сповільнює роботу, тому варто звертати увагу на продуктивності. Наш сепаратор забезпечує попереднє очищення зерна зі швидкістю 100 т/год, первинне очищення зерна – 50 т/год, вторинне очищення – 15 т/год. При виборі по­дібних машин зверніть увагу на постійну доступність розхідників – щоб не чекати в гарячий сезон постачання сит, адже вони зношуються. І, звісно, краще вибирати інженерно відпрацьований агрегат, чия продуктивність і надійність перевірені практикою.

Ігор Ропан: Коли потрібно купувати очисну машину? Вже на етапі проєктування власної зерносушарки. Передусім це обов’язковий елемент комплексу, якщо ви плануєте працювати в регіонах, де поширені амброзія та дурман, карантинні бур’яни. Друга вагома причина – якщо ви плануєте закладати зерно за зберігання в силоси. З власного досвіду проєктування та будівництва, клієнти замовляють очисну машину десь у 50% кейсів.

Ми, втім, досі стикаємося ще з проханнями будувати ЗАВ разом із заглибленою завальною ямою. Таке рішення, на нашу думку, невиправдана данина традиції. Пропонуємо ставити очисну машину на дешеві й легкі металоконструкції та під’єднувати оперативні бункери. Немає сенсу робити їх великої місткості. Який би бункер не був під ЗАВом, він все одно закінчується. Потрібен транспорт або транспортне обладнання.

Пригнічення пилу – навіщо страждати й горіти?

Владислав Галяпа: Як експлуатант я обслуговую всі майданчики «Нового Елеватора» і вважаю, що система пригнічення пилу, можливо, одна з найбільш недооцінених і вагомих компонент комплексу. Коли немає систем пилопригнічення, робота зерносушильного комплексу – це пекло. На 200–300 м від сушарки все вкривається товстезним шаром пилу. Лише за добу можна отримати легкозаймисте покриття, що здатне спричинити пожежу від однієї іскри чи недопалка.

Інколи замовники запевняють: ми працюватимемо давніми способами, будемо замітати, у нас є трактор зі щіткою. Такий підхід неможливий, якщо поряд розташовані села і навіть поодинокі споруди, бо регулярно прибирати шар легкозаймистого пилу з даху ангара не так просто.

Наша система пригнічення пилу, на перший погляд, традиційна – це жалюзі на вихідному коробі, що закривається під час скидання зерна. Тоді ж за допомогою частотних перетворювачів оберти вентиляторів у відповідний період часу зменшуються. Проте ми так підібрали тонкі параметри роботи системи, що вона виявилася найбільш надійною й ефективною. Адже «Новий Елеватор», як завжди, на своїх комплексах порівнював різні підходи – ми ставили циклони, наприклад, підбирали режими. І знайшли недороге, але ефективне інженерне рішення. За вартості одного повного комплекту лише близько $9 тис. відмовлятися від системи придушення пилу просто немає сенсу. Бо якщо зерно поступає до сушки з базовим показником домішок, наша система залишає їх у зерні. Це невеликі від­сот­ки, але вони не розлітаються по вітру, а реалізуються разом із зерном за ціною зерна.

Ігор Ропан:Як не дивно, але система придушення пилу все ще не є обов’язковим елементом сушарки. Адже зрідка клієнти, що будуються в чистому полі, у віддаленні від інших комплексів і споруд, вважають, що пил роботі не сильно й заважає. Це, на нашу думку, нераціонально. Люди економлять не там, де потрібно. Проте в нас усе ж є опція не включати цей потрібний компонент у базову комплектацію.

Система придушення пилу начебто достатньо проста, але диявол криється в дрібницях. Головна схема однакова в багатьох гравців ринку, але режими роботи – це саме те, що ми довго доводили до ідеалу, роками експериментуючи на власних зерносушильних комплексах. Перетин жалюзі, час закривання, параметри відкриття – все це має значення. Адже наша мета не тільки подавити пил, а й не втратити ефективність роботи зерносушарки. Нам це вдалося.

Іскрогасник – кому він потрібен?

Ігор Ропан: Тут ми говоримо про іскрогасники на димохід твердопаливного теплогенератора. Не йдеться про ті елементи, що інколи встановлюються на теплогенератори за відсутності повноцінного теплообмінника, для убезпечення агента сушіння – в нашому випадку вони просто не потрібні. Повний теплообмінник, що ми використовуємо, принципово безпечний, іскра жодним чином не здатна потрапити в повітря, яким сушиться зерно.

Чому на деяких наших маленьких моделях теплогенераторов іскрогасники на димоходах є опцією, а не обов’язковим елементом, адже це додаткові компоненти безпеки? Бо ми розуміємо: якщо людина обирає сушарку продуктивністю до 100–200 т/доба, вона шукає дуже бюджетне рішення, переважно для епізодичної роботи, і капітальні витрати для неї мають величезне значення. У пошуках максимальної продуктивності з мінімальними капіталовкладеннями дехто бажає урізати всі додаткові елементи, покладаючись на знання рози вітрів, відсутність будівель на майданчику й поряд та на начебто низькі ризики.

Чому вони все ж потрібні й ми не рекомендуємо від них відмовлятися? Бо елеватори та зерносушарки – це завжди пил (особливо якщо ви працюєте без систем придушення пилу), отже й підвищена пожежна небезпека. Одна іскра, що впала на дах споруди, може знищити комплекс. Не варто нехтувати власною безпекою, це небезпечна економія.

Чим утеплювати: мінвата чи сучасні покриття?

Владислав Галяпа: «Ми обов’язково рекомендуємо проводити заходи зі зменшення тепловтрат, адже саме паливо є головним чинником собівартості процесу сушіння. У нас перед очима багато кейсів роботи однакових моделей сушарок в однакових кліматичних умовах, але з утепленням та без утеплення. Різниця витрат палива в сезон на однаковому об’ємі зерна становить близько 3%. Це дуже немало, набігає вагома сума, особливо якщо порівняти її з вартістю найкращих рішень з енергоощадження. А в якості одного з найбільш економічно доцільних – ми для себе шляхом експериментів визначили покриття металоконструкцій, що нагріваються, спеціальною фарбою, яка суттєво зменшує інфрачервоне випромінювання. Це можна одразу відчути, якщо порівняти температуру поверхонь із нанесеною спецфарбою та без неї.

Так, можна працювати й традиційними методами, утеплювати мінватою або матами, сендвіч-панелями. Однак це значно дорожче при порівнянному ефекті.

Сьогодні ми наносимо покриття на своїх комплексах на внутрішні поверхні – це захищає метал і прос­то естетичніше. Першу спецфарбу на обладнання ми нанесли ще сім років тому – вона досі чудово тримається, не вигорає.

Ігор Ропан:Головна причина вибирати спеціалізовану фарбу – мінімізація витрат і раціональність загального рішення. «Керамічне» покриття відбиває випромінювання в інфрачервоному спектрі, чим суттєво зменшує тепловтрати. До того ж воно не боїться вологи, зовнішнього впливу – на відміну від мінеральної вати, наприклад.

Усе вирішує калькулятор. Якщо фарба окуповує себе за перший рік, то теплоізоляційні наповнювачі – п’ять років і більше.

Рекуперація – справжня економія чи міф?

Ігор Ропан: Ми пропонуємо рекуперацію тим клієнтам, що планують спеціалізуватися на кукурудзі, особ­ливо в північних регіонах. Рекуперація найефективніша за максимальної різниці температур між зовнішнім середовищем й агентом сушіння. Якщо ж ми плануємо сушити соняшник на півдні в теплі місяці, рекуперація майже не дасть помітного економічного ефекту.

Формальним критерієм для вибору цієї опції можна назвати середню температуру сезону. Якщо вона у вас припадає на діапазон від -5°С до +5°С, додаткове обладнання обов’язково покаже суттєву економію.

На власних майданчиках ми спробували різні рішення та обрали оптимальне й найефективніше. Коли ми підмішуємо нагріте повітря із зони охолодження до агента сушіння перед робочими зонами, то нам навіть не потрібно додавати потужності вентиляторам. Споживання електроенергії не зростає, тільки міняється схема розподілення повітря.

Рекуперація здорожчує проєкт у середньому на 5%, але за допомогою пропонованої нами системи можна економити до 15% палива. Якщо ви сушите кукурудзу в холодну пору, окупність рішення – один сезон.

Тут бажано звернути увагу, що хоча система рекуперації – це окреме обладнання зі своєю ціною, вартість монтажу суттєво відрізняється залежно від того, інтегрується елемент у заводських умовах чи монтується вже на майданчику на готову сушарку. Апгрейд обійдеться помітно дорожче, ніж завчасне планування.