Сергій Омеляненко, директор ФГ «Омеляненко»

Шлях крізь смуток

Був похмурий день, пізня осінь, і дорога, села, дерева – все малювало смуток і тугу, все створювало настрій ана­біозу, в який природа впала до весни.

Кіровоградщина восени взагалі схильна справляти враження, ніби там сутеніє одразу пополудні, а це ще й день першого снігопаду був.

У такому пригніченому стані я в’їхав до Іванівки, і все почало змінюватися на очах.

Село було жвавим.

Рухалися автомобілі, проїжд­жали трактори, світ був спов­нений звуків та руху.

 

Я роззирнувся на просторому подвір’ї, де головним об’єктом був елеватор, а до нього тулилася 3‑мегаватна сонячна електростанція «Іванівка­2».

І в цю мить на подвір’я в’їхала Tesla X, і з неї вискочив вітатися Сергій Омеляненко.

Його господарство так і називається – «Омеляненко».

1992 року з 16 гектарів землі воно розпочалося. А 1993 року Сергій Борисович з легкої руки Асоціації фермерів вирушив до США, де півроку жив у фермерській сім’ї та працював на фермі. Цього виявилося достатньо, щоб збагнути, що таке сучасне фермерство та яка перспектива сільського господарства в Україні.

Перший фермер з «ДжонДіром»

– Ви звикли до великих господарств, холдингів, а ми тут невеличкі, на п’ять з половиною тисяч… – почав зі звичних фермерських бідкань Омеляненко.

– Чого це? Ми спілкуємося з усіма, і з фермерами в сто гектарів також. Якби ви своє господарство показали в Європі, то там були б найбільшим холдингом. Там би вас поважали. А тут пова­жають?

– Знаєте, є тут різні погляди… Не можна сказати, що всі отак однозначно ставляться… Проте я працюю відтоді, як почали з’являтися перші фермери в Україні. А до того я працював заступником голови колгоспу. За кілька років стало 50 гектарів у мене, потім було й шість тисяч. Зараз трохи зменшилося, тому що пайовики хочуть іноді господарювати самостійно, виходять, стають одноосібниками… Перший комбайн у нас став знаковим, ми його придбали 1996 року. Пам’ятаєте, тоді 1000 комбайнів надійшла у державу, і ми змогли взяти собі один JohnDeere. Повністю розрахувалися за нього. Мабуть, таки це було відлуння моєї подорожі до Америки, яка стала для мене великим відкриттям. Я мріяв про американську техніку, на якій працював. Тому, коли зайшла мова про те, що такий комбайн можна купити, об’їхав усіх чиновників. Тоді я був головою Асоціації фермерів Кіровоградської області, це допомогло справі.

 

Від Гіталова до власного методу

– А хто вас навчав аграрній справі, чи був у вас у полі зору майстер, який увів вас у предмет, чия майстерність була для вас дороговказом?

– Я ж починав з колгоспів, у трьох колгоспах працював. Це було у середині вісімдесятих. І жив у нас у районі двічі Герой Соціалістичної Праці Олександр Васильович Гіталов. Це була людина­символ, член Президії Верховної Ради СРСР… Я зустрічався з ним. Він справляв на мене велике емоційне враження, хоча про агрономічні тонкощі й не йшлося. Проте однаково. Хлібороб від Бога, титан. Ментор. Однак у той час було багато великих керівників колгоспів, які, само собою зрозуміло, стали й вчителями. Був такий Олег Георгійович Павленко, він і сьогодні ще діє, живе у Новоукраїнці, ми зустрічаємося з ним…

– Чи робите аналізи ґрунту і де саме, в якій лабораторії? Які у вас ґрунти? Як ставитеся до точного землеробства, супутникових знімків полів, програмних методів регулювання густоти висіву, форсунок, що відключаються, комп’ютерного обчислення врожайності тощо?

– Аналіз ґрунту ми робили в лабораторії компанії «Інгул­Лаб». Тобто поживні якості наших ґрунтів нам відомі, однак далі ми поки що не пішли. Хоча супутникові знімки, система точного землеробства мені здаються перспективними, там приховано великий резерв розвитку.

– Як ви вирощуєте озимі зернові? От є система, коли висівається 5 млн насінин пшениці на гектар, а є підхід, коли менше 3 млн, у другому випадку пшениця кущиться інтенсивніше, якщо по мерзло­талому ґрунту підгодована, і дає врожай вище, аніж при 5 млн.

– Ми тут діємо досить просто, для найкращого результату висіваємо 4,5‑5 млн, якщо це – сорт, а якщо гібрид, то – лише 1,5‑2 млн.

– От ви кажете – азот, фосфор. А сірка, чи приділяєте ви увагу цьому добриву? А інші мікроелементи?

– Сірка необхідна для доброго врожаю, й ми обов’язково кілька відсотків її додаємо при внесенні азоту. А от по мікроелементах ми працюємо з потужними компаніями: іспанською Tervalis та фінською Yara. Працюємо з одеситами, дистриб’юторами. Компанії приблизно однакові за якістю добрив, однак два постачальники дають змогу шукати варіанти по ціні.

– Чи дружите з комп’ю­тером, як ставитеся до навали інформації, яка сьогодні звідусіль насувається? Як орієнтуєтесь у ній?

– Знаєте, я комп’ютер використовую лише для перегляду новин. У нас вільно володіє комп’ютером дружина, і мені цього достатньо.

– Який у вас стиль менеджменту? Лідерський, авторитарний чи м’який, тактичний?

– Гадаю, років п’ять тому в мене стиль керівництва був авторитарним. А от сьогодні більш м’який стиль, я намагаюся людину зрозуміти й задіяти її внутрішній ресурс, розбудити ініціативу.

– Чи продали зібраний урожай? Як прибуток, як виглядає ситуація з фінансовим станом підприємства?

– Ми не продавали врожай та господарюємо на залишках фінансових активів минулого року. У мене лежить 8 тисяч тонн соняшнику й 14 тисяч тонн кукурудзи. Ми не спішимо їх реалізовувати, я сподіваюся, що у лютому­березні ціни будуть кращі. Врожай упродовж зберігання в нашому елеваторі не дорожчає, ми час від часу робимо продування, й інших видатків немає.

– Чи подбали про наступний рік у плані ресурсів, чи законтрактували насіння, добрива, паливо?

– Ми законтрактували доб­рива, а решта – є у вільному доступі. По ЗЗР є дуже багато компаній, які пропонують широкий вибір, і проблем з цим ніколи не було. Така сама ситуація з насінням, адже ми використовуємо брендові позиції. Більшість аграріїв шукає дешевшого.

Альтернативна енергетика – це модно!

– Давайте повернемося у сьогодення. Що ви маєте сьогодні? Чим живете?

– У ФГ «Омеляненко» – 4600 га землі. У нас є ще невелике господарство «Росток», то разом – понад 5 тисяч. ФГ «Омеляненко» має електростанцію на 1,5 мегавата, створили підприємство «Агротрейд», тому що у нас одному підприємству не можна мати дві електростанції… Це виводить нас з податкового кола, якщо почнемо виробляти понад 25 % несільськогосподарської продукції… Отже, ми виробляємо 4,5 МВт електроенергії. На електростанції 5300 панелей по 250 Вт кожна. Продуктивність різна. У липні­серпні, наприклад, може продукуватися 8 МВт щоденно, а у листопаді, коли похмуро й день коротший, лише 1‑2 МВт. Усю електроенергію ми продаємо державі за зеленим тарифом. Насправді сучасні панелі конвертують в елект­роенергію лише 15 % світла. І зношуються – їх ефективність через випалювання щороку зменшується на 0,5‑1 %. Проте на 25 років роботи електростанції вистачить, а потім доведеться змінювати на більш прогресивні розробки. Втім, експлуатація сонячних панелей досить безпроблемна, немає потреби в жодному обслуговуванні. Сонячні панелі стоять на металевих опорах, тому доводиться косити траву та бур’ян під ними. Для цього ми розводимо овець, які виконують роль газонокосарок. Раніше пробували задіяти гусей, але гуси нам пошкод­жували електродроти.

– Звідки у вас такі прогресивні погляди? Адже фермери – найконсервативніша соціальна група, тримаються старих уподобань до останнього.

– Багато читав, аналізував. Потім з губернатором їздили до Португалії. Сидимо там за чаркою, я й кажу: хочу побудувати електростанцію. Він дивиться на мене. Я почав роз­повідати детально, захопився, кажу – допоможіть землю оформити під електростанцію. Він покрутив головою та пообіцяв. Так воно й відбулося.

– Це, напевно, по грошах співставно з тим, що вам приносить фермерство?

– Фермерство приносить більше, однак, якщо відняти затрати, може й вийти так на так…

– Не було ідеї побудувати ще дві електростанції та покинути фермерство?

– Уже не виходить. Держгеокадастр категорично відмовляє мені у наданні ділянки під електростанцію. Там є старий сад, і люди погоджувалися відмовитися від паїв, але мені категорично відмовили у Держгеокадастрі. Я хотів ще сім­вісім гектарів… Загалом на один мегават потрібно два гектари площі.

– А чому у вас електромобілі?

– Це ж модно!

Ми довго сміялися, а потім Омеляненко посерйознішав:

– Так склалося, що ми – новатори в області. Я побудував тут перший елеватор. Я побудував першу електростанцію. І першу «Теслу» з­поміж сільгоспвиробників теж купив я. Такий шлях обрано, ним і йдемо.

 

Комерційна сівозміна

– Що сіє сучасний українсь­кий фермер? Як не дивно, все, що продається і що сіють усі.

– У нас структура посівів складається практично з трьох культур. По ранніх зернових – це пшениця та ячмінь, третина – куку­рудза і третина – соняшник.

– Місця у вас небагаті на вологу…

– Так, у нас дефіцит вологи.

– Яку технологію застосовуєте для господарювання? Самі розробляєте чи запозичуєте у тих, хто має досвід та хист?

– Ми застосовуємо різні методи обробітку ґрунту, залежно від культури: і оранку, і поверхневий обробіток. У ґрунт загортаємо рослинні рештки, не вивозимо їх і не спалюємо. Це я ще в Америці зафіксував. Американці з поля вивозять тільки зібраний урожай, а все інше слугує добривами. Під час посівної вносимо азот і фосфор. Калію в наших ґрунтах удосталь. Наша сівозміна вироблена у господарстві протягом 25 років. Практика нам показала, що вона виправдовує себе. Її сформувала фактично ціна на продукцію. Сьогодні можна було б ввести до сіво­зміни сою, але чомусь вона нам не припала. Кілька років пробували нею зайнятися, але вона у нас не дає результатів. А от кукурудза показує добрі результати, соняшник показує. Цього року була гарна ціна на ранні зернові. І врожайність в районі 60 ц / га – нормальна, особливо для озимого ячменю, оскільки ярий ячмінь болісно реагує на відсутність вологи у кінці травня – на початку червня.

 

На захисті врожаю

– Якусь мотивацію, стимулювання відчули завдяки тому, що ціни на ячмінь цього року були більшими від цін на пшеницю?

– Так, ми на третину збільшили посіви озимого ячменю. Якщо сіяли 300‑400 гектарів, то цього року посіяли 700. Добра ціна, добра врожайність. По кукурудзі у нас врожайність 80‑90 центнерів, цього року 82 через посуху у червні. Вся кукурудза посіяна до 1 травня. Соняшник прекрасний, дає врожай 35 центнерів. Ми обираємо перевірену селекцію, фірм зі світовим ім’ям, переважно зарубіжних. Це – якість та надійність, адже західні компанії дбають про своє реноме та випускають продукцію з перевіркою якості за найвищими світовими та європейськими стандартами. Це стосується і засобів захисту. У наших кліматичних умовах особливе значення має обробіток від бур’янів, хвороб та шкідників. Тут ми теж обрали надійного партнера, компанію Bayer. Ось погляньте на наші спільні плани… – Омеляненко розгорнув блокнот. – Під озиму пшеницю ми використовуємо таку систему: беремо Гроділ® Максі, гербіцид, який добре знищує бур’яни. Спочатку вони беруться хлорозними плямами, а за три тижні гинуть. Проти борошнистої роси використовуємо фунгіцид Фалькон®, а проти шкідників – Коннект®. Проти хвороб листя й колоса застосовуємо Солігор® та фунгіцид Фолікур®. По озимому ячменю беремо той самий Гроділ® Максі та хіт від «Байєр» фунгіцид Авіатор®, дуже ефективний для протидії плямистості. Проте ще використовуємо Церон®, це регулятор росту проти вилягання. Дуже зміцнює стебло. А от по соняшнику – Челендж®, гербіцид для широколистних бур’янів і фунгіцид Коронет®, за допомогою прилипачаМеро®.

– А що застосовуєте у своїй технології для кукурудзи?

– Теж препарати «Байєр», МайсТер® зокрема. Добре бореться з бур’янами: і з широколистними, і зі злаковими. Будемо пробувати Лаудіс®, новинку «Байєр», для боротьби з дводольними та злаковими бур’янами. У «Байєр» добре те, що для основних сільськогосподарських культур розроблено системи захисту. Там працювали науковці, практики, які добирали препарати й комплекси для всіх культур в усіх умовах клімату й ґрунту.

– У вас, бачу, серйозно поставлена робота.

– Ми взагалі, так склалося, з німецькими фірмами багато співпрацюємо. Поставили два елеватори фірми Riela – оцей, де ми знаходимося, на 41 тисячу кубів, це по зернових на 30 тисяч тонн. І ще один на 15 тисяч тонн.

– Отже, ви глобально налаш­товані на майбутнє позитивно?

– Так ми все робимо для того, щоб майбутнє було позитивним, дбаємо про врожай та загальну стабільність. Оскільки ми купували «Теслу» офіційно, нас запрошено на екскурсію підприємством, тому ми збираємося на заводи Ілона Маска. Інновації – те, що може наштовхнути на ідею непередбачувано. У таких поїздках не знаєш, що знайдеш.

– Усе може змінитися, згоден з вами. Нові ідеї, нові враження...

– От у нас дома все опалюється електроенергією. На кожному об’єкті стоять теплонасоси. Це спеціальні агрегати, які не потребують ані газу, ані дров, живляться електроенергією, але споживають її уп’ятеро менше, ніж звичайне електричне опалення.

Омеляненком можна милуватися й захоплюватися, це тип агропідприємця, який не знає спокою та не мріє про горизонтальне положення на сонці біля моря. Все дає йому нові ідеї, все наповнює життя новим змістом й підносить на крилах у вирій нових проектів.

– Чи дбаєте про інфраструктуру села? Якщо так, то це поклик душі чи обставини вас змушують?

– Звісно, допомагаємо. У нас – підшефна дорога до траси, 5 км, ми її ремонтуємо щороку.

– Чому щороку?

– Та якщо фундаментально перестелити, вийде багато десятків мільйонів гривень, не тягнемо, а так – поступово, потихеньку, то там, то там латаємо. Допомагаємо школі і фінансуємо масові заходи на прохання сільради (День села тощо) для молоді, для жителів.

 

Електрорайон

– Чи маєте учнів, друзів, які вашу справу підтримують, йдуть вашими слідами?

– Насамперед, у плані елект­ростанцій. Ця ідея сподобалася багатьом, її підхопили з нашої легкої руки. Наша елект­ростанція – перша в області, і після її побудови наш район став лідером у сонячній енергетиці. Сьогодні працює не менше 10 електростанцій по 1‑3 МВт. Це і ТОВ «Рассвєт», і ЗАТ «Рівнянське», потім у Комишуватому агрофірма ім. Гіталова, потім ТОВ ім. Фрунзе…

– Бачу, наступників у вас чимало, а декомунізація до них ще не дійшла… Як ваша «Тесла» поводиться на наших дорогах, скільки може без зарядки проїхати?

– Влітку проїжджає 400 км, а от коли холодна погода, то близь­ко 300 км. Цікавий автомобіль... Теж перший в області...

– А поточне техобслуговування? Зміна мастила? Є ж вузли, де є тертя… Коробка…

– Там немає мастила. І коробки немає. Там стоїть реостат. І вісім років гарантії. У мене вийшов з ладу передній амортизатор, пневматичний, на сервісі мені просто замінили його. Навіть ті вузли, в яких є тертя, ступиці, виробник не рекомендує обслуговувати. Або замінювати, або не відк­ривати. Зараз ми активно цікавимося акумуляторами, PowerPack, які приєднані до систем будинку і заряджаються вночі, коли електроенергія дешева. А вдень і ввечері можна користуватися. Проте в цій сфері нас цікавить також електричний дах. Оскільки придбали «Теслу», глибоко вивчаємо питання електричних вантажівок.

– А чому сушите зерно скрап­леним газом? У вас стільки задумів та альтернатив.

– У нас надто великий одночасний прохід зерна, 25‑45 тонн щогодини. Установка дає 120‑130 градусів, і поки що ми не знайшли адекватного ефективного рішення. Завіз газ – і вона тиждень буде працювати. На сушарці працює один оператор.

 

Кожний п’ятий – охоронець

– Скільки всього людей у вас працює?

– У нас 65 чоловік.

– Як боретеся з крадіжками на підприємстві?

– У нас це явище ще не викорінене, тому в охороні працює 12 чоловік. Виходить, майже 20 % колективу – охорона. Адже поліція наших питань не вирішує.

– Це поки ринку землі немає…

– Я підтримую ринок землі. Це ж не обов’язок людини – продати землю, це її право. І таке право людина повинна мати. Стосовно порятунку села… Я вважаю, відбуваються природні процеси. Сьогодні у нас працює близько сімдесяти, а у селі проживає 600 людей. Половина з них – пенсіонери. Проте працездатних понад 200. Отже, до півтори сотні не мають роботи. З них половина не хочуть працювати. Сидять вдома. Однак є й люди, які хотіли б працювати, а роботи немає. Гадаю, ця частина населення буде зміщуватися у міста, а села будуть компактні, комфортні.

– Як ви оцінюєте цінову ситуацію на ринку? Адже кукурудза стрімко йде до 140 доларів за тонну…

– Ціна дуже низька, це правда. Якби у державі стабільність була, якби я знав, що ці 5 тисяч гектарів у мене залишатимуться багато років, я б думав про переробку. Проте ж завтра люди заберуть – і землі не буде. Якби знав, що у нас стабільно будуть земельні ділянки, я б планував розвиток та роботу на них. А якщо землю розберуть… Скільки б ти людям не платив, скільки б не давав за гектар, кожного року кілька людей виходить. У когось трактор, у когось комбайн, тож беруться за одноосібне господарювання. Ми платимо зараз 120 доларів за гектар, а так він на якусь сотню більше отримає, господарюючи самостійно. Одноосібників ніхто не контролює, оподаткування у них ніякого немає. От у нас в Іванівці половина землі – у наших підприємств, а половина – одноосібники. Тому податківці приїздять до мене, а одноосібниками не займаються, невдячна справа. Хоча я вважаю, що політика в галузі сільського господарства повинна бути однакова для всіх.

– У вас, як я знаю, і тваринництво було.

– У нас було племінне господарство, абердин­ангуси, але, оскільки у нас м’ясокомбінати приймають абердин­ангусів як звичайне м’ясо («Ятрань» у Кіровограді), ми відмовилися від тваринництва. Тепер у нас тільки земля й енергетика. Зарплата у нас вся «біла», починаючи від охоронця й до директора. Хлопці на комбайнах у нас отримували у жнива по 60‑70 тисяч офіційної зарплати, зі сплатою усіх зборів до податкової. Так, це у жнива, близько трьох місяців такий період, а у період, коли йдуть інші роботи, теж отримують 20‑25 тисяч. Ми сплачуємо всі податки, і в цьому році заплатили понад 20 мільйонів податків, мільйон триста до місцевого бюджету.

– А де ви людей берете?

– Усі працівники у нас місцеві, всі мешканці Іванівки, поки що немає відтоку робочої сили. За кордон, як усі виїжджають, від нас дуже мало бажаючих. Обласний центр близько, але там зар­плати нижчі, туди ніхто не їде. Я ж сам з Іванівки, тут народився, хрестився, ходив до школи. Потім навчався в Одеському університеті. А потім знову повернувся до села.

– А що ви в цьому селі більше за все любите?

– Село люблю! Приїжджаю на роботу, спілкуюся з людьми. У мене тільки бухгалтери живуть у Новоукраїнці. А то всі місцеві: і головні спеціалісти, і механізатори. Щоб бухгалтерам їздити щодня з Новоукраїнки недорого, ми придбали для них електричний Hyundai. Приїжджають, ставлять тут на заряджання, а ввечері додому.

Нічого російського

– А як ви, лідер інновацій, ставитеся до української політики? Адже вона знач­ною мірою визначає стан справ та життя українського фермера.

– Нас надзвичайно виснажує агресія Росії. А у внут­рішньому питанні дуже шкодить інертність політичних процесів, незмінність політичних еліт. Ми весь час спостерігаємо одні й ті самі обличчя, знаємо, що люди, які рвуться до влади, крадуть на очах у суспільства, яке сплачує податки. Я все чекаю, що прийдуть молоді хлопці, які будуть працювати для України…

– Це правда, що ви відмовилися від російських добрив?

– Та це дружина наполягла... Ми одружилися 2014 року. Весілля пишного не робили, хоч у неї це перший шлюб. І вона наполягає, щоб ми нічого російського не купували, аж до того, що – заходимо до супермаркету, перевіряємо усі штрих­коди. Ми відповідаємо лише за себе, погляди у нас спільні. Ми обрали європейський шлях, без Росії. Тому йдемо цим шляхом на своєму рівні. Ми забули про російські добрива й зараз купуємо іспанські. Вони трохи дорожчі, але нас це влаштовує. Купуємо фінські, «Яра». Колись купували російську техніку, і ГАЗони, й КАМАЗи, а зараз перейшли на іншу і навіть зв’язків з родичами у Росії не підтримуємо. Купуємо німецькі MAN, наші КрАЗи. Я розумію, що це – піщинка у загальному потоці, але ми цієї позиції тримаємося. Віддали на АТО бензовоз, сплатили 700 тисяч військового збору. Дружина у мене собаками займається, тож вона возила в АТО корм для військових собак.

 

Читайте крізь рядки

Я, дорогий читачу, час від часу пишу розповіді та публікую бесіди зі звичайними людьми, звичайними фермерами, пишу про їхнє буденне життя, поточні справи й повсякденну практику. Річ у тім, що звичайних фермерів не буває. Кожна людина унікальна у своєму досвіді та своїх переконаннях. Так і Омеляненко – от куди не подивися, ніби все звичайне й зрозуміле, всім керує не унікальна ай­ті­технологія, а елементарні здоровий глузд і логіка. Та я знаю, що, читаючи матеріал, в якому нічого крім буденності немає, деякі люди роблять відкриття, які змінюють життя, які змінюють погляди. Той, хто вміє читати між рядків та крізь рядки, неодмінно прочитає найбільший секрет і застосує його у своїй практиці.

Омеляненко змусив працювати на себе сонце. Хто ще може похвалитися таким? Одного разу, покрутивши головою, запитав себе: навіщо сонце світить безкоштовно й тільки частково наповнюючи буття сенсом? Так, ініціює фотосинтез у рослинах і генерує врожай у компанії з дощем. Проте навіщо воно марно нагріває площини, де культурних рослин немає?

Народилося рішення.

Тепер таких електростанцій понад десяток у районі.

– От зараз йдуть новорічні та різдвяні свята, період спокою та відпочинку для аграрія. Як збираєтеся їх проводити? Чи я помиляюся щодо аграрних відпусток узимку?

– Ми летимо на місяць до США. Напевно, я поважаю цю країну за її енергію, могутність і талант розкрити можливості кожної людини.

 

Хто знає, з якими ідеями Омеляненко повернеться зі США? Хто знає, якими проектами буде захоплений район після його приїзду?

Побачимо!

Рік тільки починається.

 

Текст – ЮрійГончаренко