Доброго дня вам, дорогий читачу!

От так посіялися.

Це я про вибори.

От посіялися.

Це я про посівну.

Більшість аграріїв цього року зробила ставку на ріпак (буває й стійкий проти вірусу жовтухи турнепсу), пшеницю, кукурудзу, сою, соняшник і горох. Соняшник по плану.

Насправді посіялися потужно, таке враження, ніби до твердження «Кернела» – за три роки виростити 100 мільйонів тонн – поставилися всерйоз. Слава Богу, сходить. Озима пшеничка така густа й сильна, що армію точно прогодуємо.

Мені не близька й не симпатична тенденція Заходу – відмовитися від пестицидів. Їсти здорове й смачне краще, тут не посперечаєшся. Проте переходити на безпестицидний метод вирощування ми можемо тоді, коли переважно подолаємо шкідників та захворювання, сівозміною, сидератами, але й зараз мало у кого з поважних в агросекторі людей немає кілька грядок на пару сотень гектарів для вирощування здорової городини для себе. А на полях люди відмовляються від кукурудзи, бо таки дісталася до нас з Європи діабротика, лютий кукурудзожер. Боротися з нею можна, але потрібні хоча б дві інсектицидні обробки, які з’їдають увесь прибуток не гірше від діабротики. Однак пестициди нам потрібні не для цього. Росте кількість шкідників навколо та поруч. Їхав я дорогою й у Новограді­Волинському почув гірку розповідь місцевого фермера на місцевому радіо (люди бідкаються!) про те, що, виявляється, через Казахстан до нас везуть руську гречку, гидку, яка не відповідає нашому ДСТУ по 9 показниках, і тим самим вбивають сільгоспвиробника, який не може конкурувати з дешевим руським крамом. І минулого року завезли… 50 тисяч тонн. Звісно, ми вирощуємо дорожчу. І кращу. Проте споживачу все одно, він закуповує тоннами для роздачі на виборчих дільницях.

Однак хтось це робить! Хтось завозить! А росія пішла далі. Після неякісної гречки вже таки почала постачати й гидку нафту. Я й не знав, що нафта може бути гидкою, але Білорусь, Польща й Німеччина хутко від неї відмовилися. Виявлено хлоровмісні сполуки та агресивну корозійність. А це взагалі‑то кінець імперії, яка лиш на нафті й тримається. Гигне нафта – кінець росії. Тому, щоб якось метастази запустити навколо, росія прийняла рішення роздати паспорти в линири­динири. Я спочатку засмутився і мене почало ковбасити, адже це голосна заявка на перехід в гарячу стадію війни… А потім, поговоривши з мудрими людьми, повеселішав: яка може бути війна, коли ми посіялися? Окрім того, перехід у гарячу війну від гібридної останні 5 років міг статися будь­коли, незважаючи на формальний привід. Крім того, росія вибила з­під себе козир говорити «іхтамнєт». Вони там є. І це прекрасна новина для наших снайперів та артилеристів. Тьху, ми ж про пестициди говорили. Так от, я налаштований знайти того, хто везе до України неякісну гречку й запропонувати йому з’їсти миску пестицидів. Гадаю, аграрна спільнота мою пропозицію підтримає.

Слід потрусити Міністерство. Інфраструктура не витримає великого врожаю. Потрібні вагони, нові гілки, добрі дороги та дешевий автотранспорт. Це питання національної безпеки. Виростимо й не зможемо довезти до покупця – нема гіршого для українця. Це питання національної психологічної безпеки. Ми й так нація драматична. Я оце добирав назву для теми журналу й натрапляв весь час на «Посіяли гайдамаки в Україні жито, та не вони його жали…», «Посіяла огірочки близько над водою, поливала огірочки гіркою сльозою», «Як посіяв ячмінь, жито, да й нікому жать…». Все не годиться. У нас як посіяв сою, то мусиш зібрати. До речі, зверніть увагу на наш «Полігон». Там льон і гірчиця. Це дуже й дуже важливе послання до вас, читачу. Слід думати про стратегію й розуміти, що вивезти з поля 3,5 тонни ріпаку – не те саме, що вивезти 12 тонн кукурудзи. Слід думати про те, що товктися у черзі тих, хто виростив кукурудзу, гірше, аніж відпускати дефіцитну продукцію по черзі, яка стоїть до вас. Шикуйте черги за продукцією своїх господарств.

Завовтузилися поборники вільного ринку землі, потягли законопроекти, але чомусь вони крутяться навколо двох тем, – яка етапність ринку землі, хто перший отримує право купити землю, приватні особи чи юридичні, і навколо квоти відпуску земель в одні руки. По два гектари чи по двадцять тисяч гектарів відпускати. Водночас ніхто не замислюється, що у нас в кадастрі кількість пайовиків у районі чомусь може перевищувати площу всього району. Напевно, нова мода, цифрові технології, тому на всю бюрократію й паперові носії наплювали… А це ключове питання: не перетворити ринок землі на земельний базар. Де кишенькових злодіїв більше, аніж покупців і продавців разом узятих. А загалом ринок слід запускати за двох умов: перша – завести в Україну крупний західний банк з кредитуванням під заставу землі під 3 % і друга – першочергове право на купівлю землі надати компаніям і фермерам, які її обробляють. Тоді, може, й буде здоровий глузд, хоча після цих виборів здорового глузду тут годі шукати. Я все ж таки скажу свою думку, хоча вона може й не збігатися з думкою ліберальних демократів. От Bunge взяла на роботу нового директора, Грега Хекмана, який до того добре показав себе у The Gavilon Group та ConAgra Foods. Як ви гадаєте, взяли б вони на роботу нашого менеджера, якого ми взяли до керування Україною? А попереднього? Так отож. Знаєте, один мій знайомий аграрій свого часу бідкався: ну не можу приймати рішення, де сума 10 мільйонів доларів. Мільйон – можу, десять поки що ні… Є співставність форматів особистості та завдань. Ми вибрали особистість, яка неспівставна із масштабом України, не кажучи вже про виклики сучасності. І особистість у момент загострення російської агресії, в момент необхідності звернень до міжнародної спільноти, в момент прийняття Закону про мову майнула до Туреччини, бо там дає гастролі 95 квартал. Я не політичний експерт і не знаю, чи це добре, чи це погано. Я знаю, що нам з цим жити. І спростовувати драматизм українських пісень, коли посіяли, а жати нікому. Жати теж будемо ми. На своїй землі. А от скільки це нам буде коштувати, побачимо. І я зараз зовсім не про ринок землі говорю.

На відміну від усіх попередніх епох сьогодні Україна має підтримку та захист. Ми це продемонстрували 2014‑го, коли оборонилися самі. Дамо собі раду. Живі добровольці, живі волонтери. Україна жива. Ще й з рекордним експортом продукції АПК, 7,2 млрд доларів. Прорвемося.

На жаль, критична посуха прогнозується на 60‑70 % території України на кінець квітня – початок травня. Це ускладнює роботу землеробів, але, знову ж таки, це не вперше у нас, нам не звикати. Хоча це так емоційно важко, коли господар виходить на поле й тоскно дивиться на сонце, а на небі ані хмаринки. Тільки ледь чутний гарячий вітерець та крик шуліки над рівненькими рядками сходів. Однак яка радість, коли з небес падають важкі краплі й спочатку здіймають пил з розпушеної поверхні, а потім линуть потоком і течуть углиб, до коренів, і рослини випростовуються…

Посівна – найвідповідальніший час у полях і господарствах. Хто встиг, хто закрив вологу, хто обрав посухостійке насіння, хто подбав про підживлення, всі будемо з урожаєм.

І зараз – Світле Христове Воскресіння, з яким вітаю вас, обнімаючи. Христос воскрес. Воістину воскрес. Воскресне Україна, вже вона нашими зусиллями та талантами міцніє й здобуває повагу світу.

Ми посіяли зерна надії.

Ми личимо на удачу й Божу допомогу у нашій нелегкій справі.

Наш єдиний шлях – перемога. Наш курс – процвітання.

Не звернемо з цього шляху і ніхто нас з нього не зіб’є.

До роботи, читачу, друже. До поля.

Ваш головний редактор