Вітаю, дорогий читачу!

Настав час кидатися камінням! До того ж не працює правило – не судіть і непідсудні будете. Якщо ви не кидаєтеся камінням, нема жодної гарантії, що у вас не кидатимуть. До слова, хай кине у мене камінь, хто без гріха, теж не працює, грішники кидаються найбільш влучно та боляче.

Це я про наш інформпростір, який нагадує туалет на провінційному автовокзалі. Радує, що є об’єднавча ідея, усі кинулися боротися з бідністю. А бідність віртуальна. Я не відкидаю ймовірності, що в Україні досить бідних людей, я не з тих, хто не їздить у метро, хто відірваний від народу, хоча й не їжджу у метро. Зате я їжджу селами й бачу чимало депресивних сіл. Однак це довга й не надто весела розмова, про те, чому села бідні. Можна було б бідкатися з цього приводу, якби не було в Україні величезної кількості багатих та процвітаючих сіл, в яких керують енергійні та тямущі люди. Оце і є наш трабл, недостатня кількість енергійних і тямущих людей.

Показником нашого сільськогосподарського зубожіння є неможливість парковки на Броварському під час виставки «АгроВесна». Забито автівками, найдешевшими з яких є «Опель Астра» компанії «Астра», а так «Тойоти», «Лєксуси», «Пасати», «Хонди», «БМВ». «Мерсів» небагато, вони по оранці не дуже йдуть, а от «Прадо», «Лендкрузер» та «Паджеро» – вони годяться. Так годяться, що дилери не встигають підвозити, черга на «Лендкрузер» на півроку.

Хоча зараз, може, й немає. Черга утворюється восени, коли врожай продається.

Про «АгроВесну» я писати не буду, всі там були, всі один одного обійняли, я особисто обнімався з Андрієм Бараном, директором «Агропродсервісу», і з Євгеном Дудкою, з «Вілії», і з Іриною Івановою з «Агроскопу» і… ой, не буду перераховувати, бо так про головне не розповім. Голов­ним на виставці була наша нова технологія Grain Reality Amplify, яка нарешті пішла у світ. Правда, поки що вона тільки намацує вірний шлях, – ми ще не задіяли як слід формат електронного мікроскопу, слайдера з аудіосупроводом, ще боремося з iOS, щоб розмістити версію для «Еппла». Та нехай. Прорвемося. Айфонами користуються 25 % нашої аудиторії, а на Андроїді – 75 %. Зробимо для всіх.

Скажу лише, що на виставці була потужна робоча пропозиція інновацій, обладнання та ресурсів для агрокомплексу і агрокомплекс, який здатен був усе це купити, щоб розвиватися. Ну, якби не відкладав гроші на новий «Прадо».

Чому ж так сумно й незатишно? А, вибори насуваються. Саме насуваються, мов хмара, в якій не дощ, а купа агітаційних листівок, бігбордів, рекламних кліпів та наметів на вулицях, словом, рейвах й закаламучення.

Поки ще не посівна, поки ще можна відірватися від землі й поринути у небо, я відірвався у прямому сенсі й прибув до Вільпена на півночі Парижа, де раз на два роки відбувається друга за розміром та значенням європейська сільськогосподарська виставка. І спочатку вона мене трохи засмутила. Ні, гіганти аграрної технічної думки виглядали потужно, Case, Claas, John Deere, Krone, Kuhn, Machio Gaspardo, Fendt, New Holland, Horсsh захоплювали людей інноваціями та лискучими корпусами унікального машинізму. На виставці було організовано аж два селища прогресу, перше – Village Innovations Awards, алея медалістів виставки, і друге – Village Startup. Багато було ботанічних стендів – це коли на стенді нічого аграрного немає, зате є комп’ютер і три ботани в окулярах. Гарно був представлений завод Кобзаренка. До того ж Париж продемонстрував чудеса локального потепління й плекав гостей та учасників виставки неймовірними у кінці лютого +19°С і заливав ласкавим сонцем.

Однак.

Не було вибуховості свята, драйву й затятості, бракувало того, що є головною рисою аграрної справи – пристрасті. Чому? Не знаю. Можливо, через певну етапність, – технічна думка прийшла до диджиталізації, озброїла техніку інтелектом, а зробити наступний крок боїться. Або й не знає, куди його робити. Насправді попереду зрозумілі орієнтири, – повна роботизація, переміщення людей в офіси, і енергетична автономія, свобода від нафти. Обидва ці кроки дуже небезпечні, отже, інженери вагаються. Можливо, причина інша: очікування світової кризи. Більшість компаній на SIMA скоротила виставкові площі, бюджети й поводилася обережно. Побачимо на Ганноверській «Агрітехніці», чи підтвердиться оце відчуття прихованої втоми й занепаду...

Я прийшов на стенд міжнародної преси й приніс журнал. Сказав дівчатам, щоб приклеїли його до стенду, поки я принесу ще кілька, що взяв з собою до Парижа. Повернувся за півгодини. Журналу на стенді не було. Вже хтось забрав.

– Я ж сказав – приклеїти до стенду! – суворо наїхав на стендисток.

– Ми приклеїли!

Отак. Значить, хтось відірвав із свіжим клеєм, обравши мій журнал з­поміж видань Нігерії, Німеччини, Британії, Франції, так йому знадобилося. І виставка мені здалася не такою вже й кволою. Тим більше, що інновацією мене порадував і «Вадерштад», який у рекламних цілях роздає олівчик. Не простий. Коли він спишеться, залишиться капсулка, яку можна посадити, і виросте соняшник.

– Як це гарно! – замилувався я. – Як дотепно й романтично! Дайте мені кілька, я посаджу!

– Вам скільки? На чотири гектари?

Ех. Завтра на літак та й додому. З сонячного Парижа та в нашу... реальність. Де всі захоплені однією ідеєю, як провести вибори найкраще. Всі трохи нахилені в один бік, оскільки кожен завжди має при собі у правій руці відро бруду щодо кандидатів. Окрім одного кандидата, якого вибрав для себе. Однак он до вашого вибору спішать з десяток людей з відрами.

Господи, прости мене грішного, адже я кожного разу зарікаюся писати про політику. Та нехай, дещо скажу, оскільки така нагода випадає раз на п’ять років. Я скажу лише дві думки. Перша – обираючи, будьте свідомим, що президент у нас в країні – це безпека і зовнішня політика. 44 кандидати – це певною мірою показник гіпер­демок­ратизації суспільства, і показник втручання кремля у наші вибори. Не виходить через #опоблок, то хоч засрати мізки людям, щоб плуталися. Я повторюю одну з своїх двох виплеканих думок: президент – це безпека й зовнішня політика, всі тарифи й податки, пенсії та зарплати – брехня. Що б з цього не обіцяли кандидати, президент не вирішує таких речей. Зовнішня політика у нас зараз на найвищому рівні, ніколи Україна не була так потужно представлена у світі. З безпекою гірше. Однак можна працювати.

І друга думка. Кого б ви не вподобали з кандидатів, пам’ятайте, що настане день після виборів. Ви, насвистуючи, заведете машину, браво рушите за ворота й тут... Бебемц. Колеса нема, дорога, як після бомбардування. На другий день після виборів ви потрапите до власної країни з власними дорогами. З тими ж тарифами. З тими ж пенсіями й зарплатами. З тими ж чиновниками, крадіями, схемниками. Це я вам гарантую. І все це залишиться таким самим не один місяць. Не один рік. Поки новий обранець фасуватиме посади, плестиме інтриги, розподілятиме грошові потоки. Не потоки. Грошові цівки. За півроку ваш обранець згадає про вас, але на цей момент ви вже будете його ненавидіти.

Оці дві речі майте на увазі, коли підете голосувати.

А третю річ я скажу спеціально для власника серйозного заводу, який збирається голосувати за одного актора... З­поміж кандидатів є відверті фейки, ну просто, щоб посміятися з вас. Зважте все. Нові обличчя? Однак голосувати треба за нові ідеї та нові методи. На жаль, іноземні дипломати, що зустрічалися з митцем, засвідчили, що він не компетентний ні в чому. Сценарій його серіалу писало сім сценаристів. Читає він зі сцени не свої тексти. І я не виключаю, що за 5‑10 років він стане мудрим політиком, але країни нашої за цей час не стане.

Тобто, третя думка – на виборах ми повинні голосувати за Україну. А вона не в тому стані, щоб здійснювати над нею експерименти.

Вона потребує прориву, і над цим ми повинні працювати. Зрештою, Греції, щоб загасити її борги, вкинули 300 мільярдів євро. Нам для створення принципово нової країни вистачило б і третини. Ось і треба думати над тим, який проект ми повинні створити, щоб залучити ці кошти й збільшити ВВП ну хоча б у десять разів. Наприклад, ми можемо кинути всі сили, всю IT­потугу на розвиток ракетної та космічної галузі. Бо ракети – прекрасний стримуючий фактор для агресора і товар, що користується у світі постійним попитом, а до космосу ласі вкрай розвинені держави, які неодмінно прийдуть з інвестиціями. Так, ми можемо оголосити Україну органічною територією для всього світу, але попит на органічну продукцію у світі буде задавлений натовпом бажаючих купити ракети.

Або можна піти шляхом інвестиційного освоєння надр. Давайте копати марганець, уран, мідь, молібден, цирконій, олово, вольфрам, титан, германій. А що? У залізних рудах Запорізького та Кременчуцького родовищ германій зустрічається, і його у нас радо купувала б Германія. Тьху, Німеччина. Цінний напівпровідник. На Українському щиті мінералів аж чорно, а в Європі майже немає. Вони вже у себе все повидзьобували, а тут ми зі жменями самоцвітів. Розбити країну на квадрати, на концесії й копнути в дупу тямущих та енергійних, давайте, копайте й пакуйте на експорт, залучайте інвестиції. А, забув, у нас же трабл з розумними й тямущими.

Я думаю. А ви думаєте?

Завважте, мені думати можна хоч рік, а у вас час йде на години.

Весна.

Час діяти.

Ви в поле? Я з вами. Пішли ранні зернові, читаємо «Зерно» з посиленою реальністю, голосуємо за Україну й сіємося.

Україна виходить на посівну. Вирівнюється й розгортає крила.

 

Ваш головний редактор