Максим Бернацький, директор «Рост Агро»

 

Жнива попереду, вибори позаду, часи непевні й нелегкі. Часи, коли людина горіла справою та ентузіазмом, ризикувала всім, будувала заводи, школи, створювала робочі місця, дбала за свій край і своїх людей, врешті – рушила будувати державу, а – не вибрали. І не тому, що був достойніший. Навпаки – тамада на весіллі, весільний фотограф…

Чому люди чинять навпаки?

Отак узяли й вистрілили собі в ногу. Побачити, що буде?

Взагалі вибори з нами скоїлися – іншого слова не добереш – пару днів тому, і ЦВК ще рахує результати. Тому осмислювати те, що відбулося, зарано.

Однак оминути центральну тему також складно. Тому я приїхав до «Рост Агро», до директора компанії Максима Бернацького, з кількома темами: як агрокомплекс оговтується від політичних потрясінь, як будемо жити, а врешті – почали з цього – як живемо.

«Рост Агро» – один із провідних гравців на ринку українського насінництва, вирощує насіннєвий матеріал провідних українських селекційних інститутів, працює для світових компаній з гучними іменами, має відмінний потужний сучасний насіннєвий завод, елеватори, постійно працює над удосконаленням техніки та технологій. Тому думки керівника компанії певним чином відбивають ідеї прогресивної та активної частини АПК України.

 

Рік дощів, або Що занадто, то недобре

Оце «навпаки» нас не полишало, і ми балакали в сучасному офісі у Погребах під супровід нечуваного у цих місцях наприкінці липня дощу.

– От ви аграрій з досвідом, з історією, з ясними поглядами на сучасність і майбутнє – чим зайняті ваші думки сьогодні, саме зараз?

– Найближче зараз – виробничі питання, – буденно відповів Максим. – Це питання очищення насіння, відвантаження великих обсягів за короткий період, це питання завершення сортового контролю по кукурудзі та підготовка до жнив… Літні жнива – то таке, основне збирання восени.

– Це ви про насіння?

– Не тільки, зараз же основні маржинальні культури – осіннього збирання. Куку­рудза – найперша.

– Найбільш маржинальним називають ріпак, а у вас у регіоні його майже немає…

– Так, це цікавий феномен, і я намагався відповісти на це запитання. Відповідь досить проста: у нас сім­вісім міліметрів опадів упродовж серп­ня. В цей період ми не можемо одержати гарантовані сходи.

 

Позбутися розкоші сіяти те, що подобається

– А скільки у вас опадів у травні за статистикою?

– Близько 50 міліметрів.

– Гаразд, а цього року скільки було?

– О, цього року було гарно, було 150.

– Проте від серпня ви такого подарунка не очікуєте?

– Колись ставив собі запитання, чому я не отримую по сої масу тисячі бобів таку, як мені привозять з інституту? У сої критичний період – налив бобів. Я подивився статистику, і в цей період визначив, що опадів у нас від 5 до 9 мм, максимум – 15. І кожний рік це тільки підтверджувалося. Ми намагаємося сіяти сидерати кожного року, по стерні, і з досвіду можу сказати, що у мене один рік з п’яти буде сидерат пристойний, рік – так собі, два роки – щось, що можна ще назвати сидератом, і рік у мене сидерату може не бути, саме тому, що ми не маємо проростання в цей період. Коли я почав звертати увагу на терміни сівби по пшениці, з’ясував, що раніше традиційним терміном для нашого регіону було 5 вересня (дехто дуже нетерплячий сіяв 1 вересня). Зараз більшість сіє після 20 вересня, і пов’язано це з тим, що ми маємо пізні опади. У нас дуже сухий серпень і досить спекотний і сухий початок вересня. Отак, дослідним шляхом ідемо…

– Полтавщина – цікавий регіон… Він з найкращих в Україні по ґрунтах, а з іншого боку – впритул наближений до екстремальних по опадах… Які культури поводяться в регіоні найкраще?

– Зараз уже не до розкошів, щоб вирощувати культури, які подобаються. Ми багато експериментували і ще більше – дивилися на експерименти інших. Років 15‑20 тому більшість практикувала стару радянську сівозміну, коли в господарстві було все. Стандартна десятиполка. Зараз усе зводиться до кукурудзи (її найбільше на Полтавщині) і, звичайно, вигідний соняшник. Залишається у сівозміні соя, хоча ми на півдні області, і я ухвалив рішення відмовитися від сої на богарі на наступний рік. На поливі вона залишається, це її місце. І озима пшениця. Ось всі основні культури. Якби мене запитував фермер­початківець, я б йому сказав: кукурудза – соняшник – озима пшениця, ось яким шляхом слід іти. Додаткові нішеві культури не роблять великої погоди.

– А ви ніколи не думали, якби ваш масив у 8500 га поділити на 20 полів умовно й піти шляхом вирощування 20 нішевих культур? Таких як коріандр?

– Як процес виробництва – без проблем. А от брати участь у 20 окремих ринках по збуту – мене це лякає дуже.

– Це рубіж, до якого прийшов весь український АПК. Ми ж спочатку боролися за прибутковість, за врожайність. Потім взялися за ефективність та оптимізацію. От по вашій компанії: скільки вам клопотів завдає зміна клімату, непередбачуваність процесу вирощування і скільки клопотів ви маєте від проблем менеджменту, пошуку нових ринків, збуту, контрактування?

– Ми – насінницьке господарство і реалізація у нас – це надзвичайно напружена робота. Товарна продукція продається легко, всі питання давно вирішені. По насінню більше питань. Щодо виробництва, то у нас не така критична зона, щоб питання стояло – є врожай чи нема. Хоча зниження були. Наприклад, коливання врожайності по кукурудзі: 2014 року в наших місцях мали в межах 3 т / га, а 2011‑го – 11 т / га. Той набір культур, який ми маємо, витягує загальний обсяг виробництва. Диверсифікація по культурах проблеми вирішує. Бували провали й по пшениці з вимерзанням і втратою до 80 % посівів… Питання роботи на ринку є складнішим, аніж питання технології. Технологічні питання нами вирішені. А природа – вона така, як є, прилаштовуєшся до неї. Нашому підприємству 15 років, і за цей час навчитися можна було, хоча нюанси кожного року трапляються. Великих сюрпризів по технології я не бачу, у нас іде вже не перша ротація сівозміни. Питання клімату ми також тримаємо в полі зору. Минулий рік був останнім, коли ми вирощували горох. 25‑30 центнерів – реальний урожай, і при падінні інтересу до цієї культури через ціну 6500, сенсу її вирощувати немає. Зараз зовсім не ті умови для вирощування культур, аніж 10 років тому. Тоді у нас орендна плата становила 3 % від грошової оцінки, а зараз – 14 %. На відміну від багатьох сусідів, ми повністю платимо всі податки, і це дуже серйозне навантаження на бізнес. Для наочності – вартість оренди відповідає тонні пшениці. Тому, якщо ти вирощуєш 5 т / га, то однієї вже немає, повинен віддати за оренду…

 

Шукати в традиційних культурах маржинальні сегменти

– Які ви бачите шляхи підвищення конкурентоздатності та прибутковості компанії?

– По насінництву все зрозуміло – це дорого, але воно того варте. Так, у нас сильна конкуренція за землю, так, ринок жорсткий, але насіннєве виробництво, якщо тебе знають як порядного виробника, маржинальне. Як вирішувати питання по товарному виробництву, яке становить у нас в посівах 60 %, також є відповідь. Слід вирощувати максимально вигідні культури, і навіть із них шукати можливості додаткового заробітку. Соняшник? Так, але соняшник може бути кондитерським. Проте ще є соняшник високоолеїновий. Хотілось би дочекатися масового виробництва твердої пшениці. Однак це буде не скоро…

– Украй важко говорити про процеси, які будуть не скоро, сьогодні все відбувається з такою швидкістю, що ледве встигай.

– Дійсно так. Якщо говорити про сою, то приймання відбувалося за протеїном, був сенс вкладатися у високопротеїнові сорти. Варто шукати можливості навіть на стандартних культурах заробляти більше. Ми багато експериментуємо і, поки вийшли на робочу систему, дурниць наробили багато…

– В аграрному комплексі дурниць не буває. Є досвід і навчання.

– Згоден. В Україні останні 20 років сільське господарство – прибуткове. А коли 2005 року почали підніматися ціни на агропродукцію, воно стало настільки прибутковим, що навіть випадкові люди, приходячи туди, отримували зиск. Можна було непогано жити, навіть не рахуючи витрат. Зараз гайки закручено, відбувається природний відбір. Інтерес до галузі починає зменшуватися.

– Галузь наповнюється капіталом, і, коли вона наповниться достатньо, капітал піде далі. Сьогодні у нас АПК дає 30 % ВВП, 40 % валютних надходжень, але не тому, що він такий видатний, а тому…

– Тому що інші галузі просіли. Капітал може не наповнити, а піти в іншу галузь, прибутковішу…

– Це проблематично, адже в сільському господарстві оборот капіталу – рік, і аналогічних галузей просто не існує. Проте ми вже відходимо від рослинництва… Повернемося. Ви довгий час виступали пропагандистом і передовим загоном вітчизняної селекції…

– Це певним чином так і залишається. Ми процесинговий підрозділ для закордонних компаній, цього немає в нас у прайсі, але є у виробництві. Ми вирощуємо насіння на замовлення. А з вітчизняною селекцією – цікава штука.

– А що тут цікавого, середній вік українського селекціонера – 76 років чи що…

– І це також, хоча є винятки. Розумієте, українська селекція, в котрої не було внутрішньої конкуренції, мала цікаві напрацювання й навіть якість, стикнулася з ринковими умовами, в яких вона ніколи не працювала і вважала для себе антагоністичними, і як наслідок – виявилася безпорадною перед ними. Я зараз кажу не про якість селекції, а про вміння комерціалізувати результати наукової роботи та вивести їх на ринок. Технологічне відставання також є, але головне – втрачено час. Якби реформи, які намічалися, були б вчасно здійснені, галузь мала б сьогодні зовсім інше обличчя. Вітчизняні селекційні установи вирішували які завгодно питання, окрім ринкової позиції. Успіх, який є у деяких установ по деяких культурах, пояснюється просто кращим пристосуванням до місцевих умов, відповідністю сортів і гібридів місцевим умовам вирощування у поєднанні з конкретними людьми, які вчасно відстежували нові тенденції й включилися у вирішення актуальних задач. Це більше економічне питання, а не питання інтелектуальної спроможності наших селекціонерів. І в економічному плані українські селекціонери програють ущент. Свого часу ми починали працювати з установами, які давали ринку правильний продукт і, головне, турбувалися про його розвиток. По кукурудзі, пшениці і сої ця тенденція зберігається. Наскільки довго це збережеться? По кукурудзі, думаю, довго – там уже зараз можна говорити про хороший темп селекції. По пшениці – років 7‑8 точно, потім подивимося.

 

Теплична галузь, позбавлена конкуренції

– Ви вважаєте, що українська селекція має якісь шанси на існування?

– Велика аграрна країна повинна мати відповідну селекцію. Як інакше? З часом з’ясується, як це буде, чи буде розвиватися традиція, яка має надбання, чи це буде розвиток з нуля… Наша компанія намагається поєднати ці два підходи. Колись наша харчова промисловість програвала зарубіжним зразкам по якості, кількості, зовнішньому вигляду. Іноземний виріб від вітчизняного кардинально відрізнявся, а зараз ми цього не помічаємо.

– Все ж таки там зарубіжне обладнання… Проте я вважаю, що українські харчові продукти набагато якісніші, аніж західні. До того ж у нас є продукти, які на Заході майже не існують, стиглі овочі та фрукти.

– Дійсно так. Я люблю переглядати овочеві каталоги, там біля кожної позиції є різні графи, лежкість, транспортабельність… Якщо 5 зірочок по транспортабельності, то за смаком – одна. Проте загалом є однакові умови для всіх. У них слід показувати результат. На мою думку, по соняшнику стартові позиції були кращі у наших селекціонерів, але ринок соняшнику повністю програний іноземцям. По кукурудзі ще певна частка ринку тримається. Завдання – не втратити цю частку й по можливості наростити. Кліматичні зміни грають нам на руку.

– Чи ви бачите у світовій селекції якусь можливість серйозних проривів?

– Є приклади адаптивної селекції, коли селекційним способом або генетичним шляхом усувається чинник, який негативно впливає на врожайність. Хоча я, як виробник насіння, намагаюся досить обережно говорити про селекцію. Насінництво – це інша планета порівняно з товарним виробництвом, а от селекція – це інша галактика…

– Проте ви розмножуєте продукт селекції…

– Так. Є багато аспектів селекції, але два – наймасштабніші. Це селекція на продуктивність, тобто збільшення можливостей самої рослини краще засвоювати поживні речовини та давати позитивний результат, і тут я не очікую великих проривів у найближчі роки. По продуктивності точитиметься боротьба за півпроцента­процент зростання на рік. Спалахів і геніальних відкриттів я на цьому шляху не очікую. В плані адаптивності, розвитку здатності рослин ігнорувати чинники, які знижують урожай, поле діяльності надзвичайно широке. І тут будуть серйозні досягнення. І не обов’язково тільки в рамках використання ГМ­технології.

 

Земля як товар і небезпеки процесу

– Ми говоримо про логічні й математичні речі, ніби нічого навколо нас не відбувається… З одного боку, це добре, але, з іншого… Як ви оцінюєте ситуацію, в якій ми живемо, і як вона впливає на ваш бізнес? Я говорю про одні й другі вибори, про курс, який був в Україні і яким він буде відтепер…

– Нинішня ситуація характеризується одним словом, і слово це – невизначеність. Отак от. Ідеальною є позиція людини, яка дивиться у майбутнє та її подальший шлях точно повторює її погляд, тобто погляд як вектор розвитку. Так от зараз усе зовсім не так. Зараз ми стоїмо навіть не по центру кола, а по центру кулі, й ситуація може піти по будь­якому напрямку. І вгору, і вниз, куди завгодно. Це зараз, відразу після виборів, у мене таке відчуття, а півроку тому воно було іншим. Я розумів, куди йде країна, і на бізнес­клімат і ситуація впливала краще. Якби я зараз ухвалював рішення про будівництво чогось великого та дорогого, то швидше б за все його відклав.

– Я тривалий час був жорстким противником ринку землі, через якість кадастру, брак законодавства, неготовність населення… Дивлячись на те, як розтягують землю різними схемами, я змінив думку і вважаю, що ринок назрів до вирішення цього питання… Інша річ – як це зробити розумно й правильно… Зрештою, йде до того, що 2020 року ринок буде… Як ви ставитеся до цього, чи готові?

– Якщо взяти питання власності на землю по модулю, я вважаю його абсолютно нормальним, і Україна не має бути обабіч світових процесів. Особливістю всіх українських реформ є те, що в них головне – не «що», а «як». Тобто, окрім мети реформи, яка може бути чудовою, обов’язково слід бути уважним щодо методів її здобуття. Бо трапляється, що саме через методи результат не відповідає первинним очікуванням. Було б логічним і правильним, якби ринок землі вводився водночас з Указом Леоніда Даниловича про реформування сільськогосподарських підприємств. У тій ситуації ринок був логічний до нестями, і ми б сьогодні мали абсолютно інше сільське господарство. Це 1999‑2000 рік. Якщо робити це зараз… Ринок землі існує, є ціна, я навіть її вважаю дещо завищеною. Бо в ціну землі, як засобу виробництва, входить усе, що є навколо: дороги, доступ до залізниці, контролюючі служби, захист власності, суди… Чому ціна землі в Америці – умовно 30 тисяч доларів? Зокрема й тому, що водночас із землею тобі продають послуги поліції та суду. Дуже цікаво мені було подивитися на ринок землі в Словаччині, Болгарії, Румунії… Там невисока ціна, у Словаччині близько 1,5 тис. євро. За емфітевзисом – нехай це слово буде вимовлене – ціна на Полтавщині й зараз приблизно така. Якщо ми візьмемо країни ЄС, з їх правом, з дотаціями на землю, то це явно інші умови, ніж в Україні… Сьогодні ми маємо сільське господарство, яке склалося. Ми маємо величезні підприємства, на яких працюють тисячі людей, їх акції котируються на біржах, вони дають реальний продукт і вони успішні! Є ще більша кількість середніх і невеликих господарств, які також непогано дають собі раду. Загалом, йдеться про десятки тисяч бізнесів, створених з нуля, які забезпечують існування кількох мільйонів людей. Якщо буде ринок землі, буде турбуленція, в який бік хилитиметься, ми не знаємо…

– Ні, знаємо. В кращий бік воно ніколи не хитнеться.

 

Дослідники­оптимісти

– Припустимо, що ми – дослідники­оптимісти, дивимося на ситуацію, ніби вона нас не зачепить. Дійсно, краще ціну на землю мати і власність на землю мати. Як це робити? Я багато спілкуюся на цю тему і в соціальних мережах також – дуже велика розбіжність у поглядах на це питання. Легко міркувати про якийсь предмет, якщо в ньому не надто розумієшся, тоді думка легко летить. Коли ти на землі працюєш, виникає багато нюансів. У чиїх інтересах буде ринок землі? В інтересах власників землі, які повинні отримати високу ціну, або в інтересах сільгоспвиробників, які по факту тягнуть економіку України? А економіка України не в тому стані, щоб ще й у цій галузі робити якісь експерименти. Чи буде в принципі поставлено це питання? З іншого боку, зрозуміло, якщо пройде два роки, до цього питання не повернуться. Є небезпека, що питання вийде на широкий загал непідготовленим, без урахування довгострокової перспективи. Зараз існують підприємства, що вклали кошти в інфраструктуру, яка має сенс лише у прив’язці до землі. Яка буде поведінка людей у рамках відкриття ринку землі? Ринок зараз існує у вигляді довгострокової оренди. Я вважаю, що більше ризиків для орендаря – той, хто вклав кошти й уклав договір довгострокового користування, менш захищений, ніж власник. Чи швидко земля змінить власника? Не дуже швидко, це буде еволюційний шлях. Гадаю, близько 20 % ділянок буде одразу виставлено на продаж.

– Коли почалася інтенсивна діяльність з пропаганди ринку землі, я дивився на 8,5 мільйона гектарів державної землі… Я відчував, що є намагання продати її й поділити гроші, і це вбивало всі мої надії на справедливий і чесний ринок землі…

– Так, ця земля – окреме питання, і якщо її зараз продати на відкритому ринку, це було б правильно. Хоча нещодавно я подивився на результати торгів на СЕТАМі, з продажу прав оренди. Я там не побачив жодної угоди, яка б відповідала ринковим умовам. Там земля у два і більше рази дорожче, аніж вона повинна коштувати, думаю, що це чутливі за розміщенням ділянки, і люди їх викуповують, щоб не мати більших проблем. Якщо земля буде масово виставлена на продаж, ціна впаде.

 

Платформа спілкування – сільське господарство зміниться кардинально

– Ви кожного року проводите День поля. Навіщо ви це робите і що показуватимете цього року?

– Це завжди проблема, що показувати. А навіщо? Це ще один спосіб спілкуватися з колегами. День поля завжди був джерелом знань і досвіду. Коли у 2000‑ні роки я їздив на Дні поля, всюди ходив із широко відкритими очима й на все дивувався. Знання ж тоді можна було отримувати хіба з методичних посібників, а тут – реальні результати. Проте вже починався Інтернет. Зараз усе конкретизувалося, дивишся на те, що тебе цікавить. І День поля – платформа спілкування. Звірка координат, де знаходишся, куди рухаєшся. На Дні поля демонструємо спроможність зробити, досягнути.

– От зараз зростає населення, зменшується площа сільськогосподарських земель, тож дефіцит продовольства – завдання для сільського господарства світу… Проте ж сучасна система харчування людства має вкрай негативні наслідки для нього…

– Тобто вона вирішує питання калорій, але не вирішує питання здоров’я та тривалості життя.

– Саме так. Хоча є населення, яке зростає у В’єтнамі, Пакистані й лише прагне наблизитися до шкідливої системи харчування розвинених країн… А другий момент – все ж таки відсотків 30 продовольства викидається…

–…у розвинених країнах, це невідповідність розвитку країн…

– Ну так. Проте є загальний тренд і рейвах з цих проблем. Як ви вважаєте, коли нам доведеться долучитися до цього процесу і що ми можемо тут зробити?

– Ця проблема походить від розвитку. При досягненні певного рівня змінюються пріоритети, вони переглядаються. Поки не вирішиш питання калорій, не вирішуватимеш питання здоров’я та тривалості життя. Різні країни мають різні задачі, ми маємо велике розшарування. Розвинені країни вирішуватимуть питання якості харчування – нові продукти, свіжість, якість, смак старих і відомих, інші види м’яса… Проте якісь країни все ще вирішують проблему хліба, інші – на наступному рівні – проблему м’яса, ще вище – питання сиру й молока… Ще далі – овочі, фрукти…

– А в Україні?

– В Україні? Ой…

– Питання грошей?

– Та питання грошей також, але продовольчої проблеми в Україні точно немає. У світі є дуже обґрунтований запит на такі зміни, але відповідь на нього даватиме не сільське господарство, а наука. Головна проблема, окрім, власне, наукової, – це зміна харчових звичок людини. Універсального рецепта не буде, раціон формуватиметься штучно, на підставі наукових досліджень по країнах, і ця робота визначить завдання для сільського господарства. В Україні четверо з п’яти фермерів скажуть: ви нам повідомте ціну на наступний рік і ми виростимо вам що завгодно. Питання в іншому – чи будуть освоєні нами технології, придатні для виробництва продуктів майбутнього. Наприклад, питання штучного м’яса змінить образ сільського господарства. Ймовірно, сільське господарство залишиться у своїх межах, але змінить технології. Можливо, зникне тваринництво у традиційному вигляді. От у доповіді Уляни Супрун сказано, що за певну кількість місяців кількість медичних знань подвоюється – продукується велика кількість інформації, яка трансформується у знання та підходи, і цей процес невпинний. Щось подібне має відбутися й у сільському господарстві. На нашому рівні ми будемо успішними виконавцями, Україна стане успішним виробником. А може, і взагалі постане питання, чи потрібна буде земля як ресурс для виробництва…

– Ізраїль доводить, що не обов’язково.

– Справді, давно доводить. Це не нове питання, воно постійно існує. Сільське господарство інтенсивно буде змінюватися в найближчі роки. Є така теорія, що зі зростанням народонаселення зростає кількість зв’язків і збільшується їх швидкість – це породжує зміни. Однозначно, що за п’ять років сільське господарство не потребуватиме такої кількості людей.

 

Людський чинник – є нові рішення

– Коли спілкуюся з керівниками великих холдингів, бачу, що в них одне питання – як мінімізувати людський чинник…

– Це означає, що зараз є рішення, які перевищують людину в якості виконання операцій.

– Ви вірите в Україну?

– Відповідь на це питання дуже сильно обтяжується історичною освітою, яка у мене є…

– Дивіться, от певний час була російська імперія, а потім – Радянський Союз… Імперія не передбачала жодним чином створення Радянського Союзу. Та й Україна не мала державності сотні років. 1991 рік не дав державності, лише формально та юридично її виголосив. Здобувати ми її почали 2004 року та 2014‑го. Ніхто не гарантує нам успіху на цьому шляху…

–…оце і є основна умова.

–…проте ніхто й не говорить, що ми не здобудемо успіху.

– Потенціал у нас є й дуже великий, але існує проблема, яку не бачу вирішеною найближчим часом – це проблема самоідентифікації. У нас люди – майстри індивідуального виживання, чемпіони світу в цьому, але не мають державницького інстинкту, не асоціюють себе з цією землею та за натурою здебільшого космополітичні. Ці рудименти не зникають. Звідки з’являються соціалістичні звички у людей, які не жили при соціалізмі? Це неможливо пояснити.

– На нашому терені не було ринкових звичок. На цих територіях від рабовласницького та феодального устрою перейшли до соціалізму і раптово – до капіталізму. Тому суспільство спантеличене.

– У світі ще величезні маси населення мають відносини від первісних до феодальних. Перед Україною стоїть вибір. 1991 року країні було запропоновано західний спосіб життя, і Україна сприймає його надзвичайно важко. Активна частина суспільства користується ним з великим успіхом. Та основна маса населення виховувалася у патерналістській системі, держава – це все, ти – гвинтик, про тебе подбають. Ти не матимеш нічого надмірного, будеш бідним, але матимеш, де жити й з голоду не помреш. Мінімізація потреб людини не дає їй розвиватися, бо не створює інших бажань, окрім первинних.

– Однак активна частина у нас є, середній клас формується. Тож чи ви вірите в Україну?

– У стратегічній перспективі – так. Набагато менші країни здобули успіху, і я не бачу перепон, щоб ми не стали успішними.

 

Текст – Юрій Гончаренко