Вітаю, дорогий читачу!

От ми й побачилися, от і обнялися, вперше 2019 року.

От ви й повернулися з пляжів Єгипту, Гоа, Шрі­Ланки, та й куди ще вас носило. Нема в Україні аграрія, який би сльозами поливав ниву, збирав у порепані долоні колоски на дорозі… та й не назбирав би собі на Шрі­Ланку. Живемо непогано, Богу дякувати, та й так би жити й дякувати довіку.

Та ні. Є три фактори, які нам не дають змоги здобути такого жаданого сталого розвитку, стабільності чи бодай упевненості у завтрашньому дні. Перший – це політика. Другий – це посівна. Третій – це кліматичні зміни.

Політика… Стривайте, я ж зарікався про політику не писати. Однак воно ж, знаєте, як у дитинстві, – приходиш до крамниці, а продавець перепитує: «Тобі точно доручили купити 4 кілограми цукерок і 200 грамів картоплі?». Ти зарікаєшся, а воно ж стукає в голову. Добре, що в голову, а то б і нашкодити могло.

Наші вибори – наше горе. Причин дві. Ми страшенно обізнані й страшенно незалежні. Чужої думки ми не чуємо й чути не бажаємо. Проте зважте, мокшани виділили 350 мільйонів доларів на наші вибори, на їх псування, з них велика частина – на дезінформацію. Тому наша обізнаність – передусім обізнаність із кремльовськими інформаційними фейками. Критичне мислення у нас розвинуте погано, а більшість інформації ми підгрібаємо під себе як тепле сіно холодної ночі, добираємо те, що нам подобається.

Наведіть смартфон із додатком GRA на фото ліворуч, і все оживе!

Й не знаємо, що новітні технології давно вирахували, що нам подобається, й пропонують те, що нам подобається, а їм треба. І друга причина: заклопотані посівною, підживленням, обробками, жнивами, цінами й продажем, ґрунтообробітком і так далі, ми не виховали політичної еліти нового типу. Нормальних патріотів, які б мислили системно, масштабно й розглядали побудову держави як проект, як виклик, ми не виростили. Це сучасні люди, які вільно володіють українською й англійською, розуміють логіку й закони розвитку суспільства, економіки, культури, розуміють світові тренди та володіють навичками здобуття успіху, є синами й доньками України та її народу. Не ватної частини, а саме народу, нації.

Нема таких.

Тому голосувати нам треба буде за менше зло. Добре, що у нас чи не чотири десятки кандидатів, це дискредитує саму ідею демократичного вибору, робить з неї фарс. Я для себе це визначаю дуже просто. Голосуватиму за того, хто поведе Україну до перемоги. Мені потрібний мир. Після перемоги, а не замість перемоги. Я згодний на «мир за будь­яку ціну», якщо це буде коштувати мокшанам 10 тисяч їхніх бурятських танкістів, або сто тисяч «їхтамнєтів», або мільйон росєйських військовослужбовців. Люба ціна мене влаштує. Я розумію, що є різниця військових потенціалів і так далі. Проте я також розумію, що можна спорядити потяг у 50 платформ, на якому будуть нашпиговані надсучасною електронікою «Панцирі» та «Армати», але ж цей поїзд буде йти лісом або повз пришляхові хати, і я уявляю собі двох хлопчаків із гранатометами у кущах. Отже, я голосуватиму за того, хто поведе Україну до перемоги. І не звертатиму уваги на тих, хто пропонує дешевий газ, великі зарплати, хатнього лікаря й вродливу медсестру кожному, це все не президентські обов’язки.

Втім, досить про політику, хоча вона й зачіпає наші аграрні інтереси. От мораторій на продаж землі сільгосп­призначення потрапив у законодавчу халепу й не діє, але землю можна продавати тільки після прийняття Закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, а він поки що губиться у хмарах проектів, як всі ми у хмарах кандидатів у президенти. Дискусія про ринок землі – безсенсовна річ, поки немає проекту Закону про обіг земель сільгосппризначення. А там є кілька ключових пунктів, без яких неможливо сказати, чи потрібний нам ринок землі чи ні.

Гадаю, ринок таки потрібний. Якщо наша земля коштує 50 мільярдів доларів, то непогано б ці гроші перевести в активи й оперувати ними. Це не зробить багатшими широкі верстви населення, але дасть змогу Україні набагато швидше рухатися до перемоги над бідністю.

Однак. Ми повинні дочекатися Закону про вільний ринок землі, в якому б були застережені права тих, хто сьогодні, тепер, землю обробляє й забезпечує понад 30 % валового внутрішнього продукту та понад 40 % валютної виручки. 42 мільйони тонн експорту – це показник агросектору в умовах оренди. В умовах вільного ринку цей показник має зрости. Якщо наші 42 мільйона гектарів продадуться по 10 гектарів в одні руки, і кожний заходиться на них вирощувати спаржу чи кіноа, ми будемо мати купу гнилої спаржі й трохи крупи й хутко перескочимо з експортерів зерна в імпортери. Всі агрокомпанії, які працюють в Україні, повинні отримати пріоритетне право викупити землю, на якій господарюють, і півпроцентне фінансування на викуп землі.

ПОСИЛЕНА РЕАЛЬНІСТЬ!

Однак про це теж будемо думати упродовж року, адже раніше 2020‑го ринок не відкриють.

Що сіяти? Та те, що завжди, тільки краще. Пшона нема в супермаркетах. А те, що є, по 30 грн кіло. Не слід повторювати помилку з гречкою, яка теж коштувала дорого, а наступного року впала у ціні в 10 разів, бо насіяли як голодні. Ну трошки пшона можна посіяти.

Взагалі ринки завмерли, хоча, на мою думку, передчасно. Частина людей чекає на світову кризу, частина – на результат виборів. Потім та частина, що чекає на результат виборів, зітхне й почне чекати на результат парламентських виборів. А вони 27 жовтня. А ті, що чекали на світову кризу, чекатимуть світової кризи.

Справа ось у чому. Світова криза вже йде. Зараз її черговий етап, Венесуела й анігіляція ОПЕК. Світ шаленими темпами позбувається двигунів на нафті й бензині. Toyota виходить на ринок з водородним автомобілем. Це означає, що першим водородним трактором, напевно, буде Kubota. Якщо New Holland, який першим створив трактор на відрі води, застидався свого винаходу, то японці не стидатимуться.

Агрокомплексу боятися нічого, люди їстимуть і під час світової кризи, тільки більше й частіше, бо нерви.

Проте рік буде непростий. От Господи, який раз я вже це повторюю… Людина – цікава істота. Весь час прагне до поліпшення життя, власного та суспільного, до того, щоб не було потрясінь, катаклізмів, а тільки­но настає спокій і ситість, вона нудьгує. Час, у який ми живемо, не дає спокою та й ситість – лише ненадовго. Нас то плющить, то ковбасить, то кошмарить. З одного боку, життя витрачати на неспокій шкода. З іншого – на що його тоді витрачати? Нам випало збудувати цю державу, оборонити її, зробити лідером прогресу, то й робімо. Скиг­лити й бідкатися нема коли. Цей рік буде непростим, а минулий був важким. Позаминулий і згадувати страшно, а перед ним був чорний. Отаке. Насправді, як нам не тяжко, живемо ми все краще. Тільки це не є ментальною рисою, виголошувати оптимізм і свідчити про покращення. Ментальні риси у нас інші.

Однак чекати слід не на світову кризу. Не на результат виборів. Колись ми прийдемо до справді європейської культури, коли працівник або власник бізнесу не знає прізвища керуючого районом чи областю, – ті собі керують, ці собі працюють. Тобто, коли всі працюють, і ніхто не краде.

Чекати слід на Її Величність Посівну. Чекати активно, готуватися, багато працювати й багато думати.

* * *

Тепер про останню фразу. Я багато думав, як оце технології Інтернету сполучити з друкованим виданням. Адже кожен із нас стикався з ситуацією, коли говориш, пояснюєш, а потім – та тьху, давай я тобі зараз покажу… І все ясно. Один раз побачити – це як сто раз описати словами.

І я придумав.

Без перебільшень, це революція у друкованих медіа. Ми розробили програму, яка дає змогу прив’язати до сторінок журналу мультимедійні ефекти й зчитувати їх смартфоном або планшетом, пристроєм, оснащеним камерою й процесором.

Одразу скажу, що технологію цю ми запатентували, однак у процесі тестів модель докорінно змінили й продовжуємо роботу над нею.

Щоб побачити усі наші витівки, вам треба скачати з Інтернету наш продукт, прив’язаний до цього номера, він називається GRA, Grain Reality Amplify, дослівно – Посилена Реальність Зерна. Цей пакет інформації є у Google Play та App Store, для тих, хто не надто обізнаний з тонкощами Інтернету – це дві системи, в яких поскладані усі програми для Android та iOS, звідки ви скачуєте будь­яку програму для свого смартфона. Там слід шукати нашу програму або за QR­кодом, розміщеним у журналі на рекламній сторінці GRA, або за назвою – GRA ЗЕРНО.

Коли знайдете або коли вам допоможуть секретарі чи якась інша просвітлена молодь, програму треба скачати у ваш смартфон і відкрити.

А от уже після цих нехитрих маніпуляцій ми запросимо вас у захоплюючу подорож сторінками журналу.

Ви побачите 3D­модель трактора MF8737, яку можна обертати, роздивлятися, зазирнути до кабіни й через колесо побачити привідний шків. У рекламі Corteva ви зможете побачити повний каталог ультрасучасного препарату, фіксатора азоту, на екрані будуть дві стрілки, якими ви зможете гортати сторінки, залишаючись на одному об’єкті, рекламній сторінці. В рекламі Pöttinger ви все побачите в русі, роботу сівалки, секції, що відключаються тощо. До інших статей прив’язані відеоролики – все це ви зможете дивитися без Інтернету, лежачи на канапі.

Я непогано ставлюся до Стіва Джобса, але він, царство йому небесне, не уявляє, скільки разів я обматюкав його, створюючи цей проект. iPhone та iPad – мої закляті вороги, створити для них комп’ютерну програму – все одно що з’їсти мішок сухого вівса. Тому наразі ми перебуваємо в стані удосконалення, завершення експерименту і так далі, ймовірно, що версія для iPhone з’явиться на App Store із запізненням – на тиждень­два. І от що я забув, ваш пристрій має бути більш­менш сучасним, на кнопковий телефон ви цього не закачаєте.

Але.

Уявіть собі, які простори відкриваються перед нами, читачу. Ми зможемо разом зазирнути вглиб ґрунту, або подивитися на поле з висоти дрона, або простежити за секунди, як проростає зерно, три тижні за кілька секунд, або роздивитися комаху чи гусінь у мікроскоп, або збагнути, як гине бур’ян під дією гербіциду, – тижні за секунди!

Отже, майбутнє прийшло, і ми з вами вирушаємо у подорож. Шукайте знак GRA на сторінках журналу, дивіться, дивуйтеся.

Останнє: майбутнє приходить назавжди.

Кожен наш крок – це рух вперед, у потрібному напрямку.

Шануймося.

Слава Україні!

Ваш головний редактор