Ігор Бур’яненко, «БІРІТ­Фортуна», Олена Сурменко, «Ярило»

 

Аграрій узимку – явище дотепне. Закутаний у светри, куртки й шарфи, він з’являється у «канторі» й розбурхує простір і час своєю невитраченою в полі енергією, робить безліч зайвих рухів, виголошує півгодинні тиради з приводу рахунку на оплату, хоча справа потребує лише рішення: платити або ні, почекати чи платити зараз. Принагідно включається функція виховання персоналу та навчання його сучасним методам діяльності, шліфуються корпоративні правила поведінки, відпрацьовується механізм ухвалення рішень.

Навесні та влітку так себе не поводять, хіба що в дискусіях з агрономом чи механізатором. Весна потребує присутності людини в полі, літо… Ах, літо…

Проте говорили ми з Бур’яненком у грудні. Саме в час, коли природа засинала, засинала й міцно заснула. Коли свята наближалися, а сніг та морозець уже гуляли надворі.

Однак почалося з перегляду журналу.

 

Реакцію на публікації зумовить економіка

Ігор Бур’яненко, «БІРІТ­Фортуна», Олена Сурменко, «Ярило»

Слід зазначити, що до Ігоря В’ячеславовича ми приїхали з Оленою Сурменко, адже він активно використовує добрива «Ярило».

– От скажіть, – строго почав Ігор Бур’яненко, – хто реагує на ваш журнал? От дивіться, гарна розумна жінка написала статтю з критичними зауваженнями. Хто на це звертає увагу? Я колись працював у міськкомі, так у нас, коли навіть журналіст районки щось писав та критикував, треба було упродовж місяця зреагувати. А тепер що?

– Ой, було дуже багато реакцій на статтю! – похопилася Олена. – Можу вам найсмішнішу розповісти. Була виставка, і до нашого стенда підходило багато людей, впізнавали мене по статті в журналі. Двоє чоловіків допитливо знайомилися з нашими продуктами, а потім відійшли й, чую, один до другого говорить: «Прикинь, вона не тільки красива, а ще й говорити вміє!». Вони хотіли пересвідчитися, чи я сама статтю писала. Люди читають!

Усмішка – корисна річ, коли розмовляєш з зимовим аграрієм. Так його легше розтопити.

– Ну, гаразд. От я проштудіював журнали, – показав позначені фрагменти Бур’яненко. – Проте коли буде реакція? Коли люди почнуть користуватися якісними продуктами для вирощування врожаю?

– Реакція буде тоді, коли складуться відповідні економічні умови. Яка орендна платня в цьому регіоні? Шість тисяч? П’ять з половиною тисяч? Отже, тонну врожаю треба віддати тільки за оренду. І поки ми сьогодні маємо рентабельність, яка дає змогу аграріям розслабитися, вони не звертатимуть уваги на те, що ефективність розкидання суцільним способом добрив у п’ять разів нижча. Тобто ми багаторазово знижуємо ефективність використання цих добрив, не отримуємо назад ресурсів. Той, хто вносить сухі добрива, аргументує: я їх внесу, а заберу на другий, третій рік.

 

– Так, є такий підхід…

– Однак невідомо, чи буде ця земля у вашій власності чи в оренді на третій рік. Крім того, більшість елементів не чекатиме у ґрунті кілька років. Вони промиваються, випаровуються. А фосфор зв’язується, стає недоступним для рослин, – говорить Сурменко.

 

Рідкі чи сухі добрива? За і проти

– Мене агітувати не пот­рібно, я загітований. Коефіцієнт використання елементів живлення із сухих добрив знаходиться в межах 50 %, рідкі ж використовуються на 95‑98 %, – зазначив Бур’яненко. – Ми давно співпрацюємо, і хочу лише збагнути, чи буде якась роль держави в цих процесах. Я добре уявляю собі, що буде весною, де буде фосфор і де буде калій. Та навіть азот. Колись ви привозили нам технічний карбамід і селітру й ми самі готували розчини, була економіка. А зараз? Пам’ятаю, рахували для себе: питома вага добрив у продукції доходила до 40 %, а зараз – 11 %. Дуже подорожчала оренда. Сьогодні виграє той, хто в ролі лихваря скуповує у нас сою по сім тисяч, а продає по 12. Ми вже й задумуємося, чи потрібно нам займатися всім цим. Можливо, краще назбирати грошей та й піти заготівельниками? Купувати дешево й продавати дорожче? Короткі гроші, більший оборот, більше заробиш. А все впирається в ціну: врожайність і ціна. От я заходив до економістів, запитував: три тонни врожайність високопротеїнової сої – і 72 тисячі збитку! Як це може бути? Тому що ціна на сою встановилася у 8 тисяч, а раніше ж була 11‑12. Ми розуміємо свою помилку, продавати слід не тоді, коли потрібні гроші, а тоді, коли є ціна. Проте ж треба розраховуватися з кредитами… Менше затрати, більша врожайність – це єдиний вихід.

 

– Яка у вас структура посівів?

– Найбільшу площу займають кукурудза та соняшник, менше пшениці, є ріпак і зовсім трошки – ячмінь, на паї. Колись ми спеціалізувалися на цукрових буряках, співпрацювали з цукровими заводами. А коли цукрових заводів стало менше, почали займатися комерційними культурами, усім, що приносить прибуток. Почали з цього господарства, «Агро­Дніпро», з тисячі гектарів. У мене була фірма, власна – «БІРІТ­Фортуна». «БІРІТ» – абревіатура: Бур’яненко, Ігор, Роксолана, Тетяна… Землі у Житомирській області, у Вінницькій…

 

У пошуках фланця до Ксеріона

– Чому у вас на столі підручник для водія 1957 року? – не втримався я, роздивляючись паперове господарство, покреслені вузлами машин аркуші. – Якийсь колінвал чи кардан…

Чому у вас на столі підручник для водія 1957 року?

– Ні, це не колінвал, – посміхнувся Бур’яненко. – Це передній міст трактора Claas Xerion. У нас виникла проблема – знос фланця, і ми сиділи з колегою, Віктором Дмитровичем, обговорювали, думали, як будемо його реставрувати. Віктор Дмитрович довгий час працював головним інженером цукрового заводу, а зараз мій партнер і помічник… Якщо просто йти та все купувати, як це роблять німці, – то в нас просто грошей не вистачить. Багато речей ми намагаємося самі вдосконалити, відновлювати.

 

Гірчиця, яку посіяла Фортуна

– Чому у ваших назвах підприємств присутня Фортуна? Ви вважаєте, що у роботі землероба головне – удача?

– Удача – потрібна, щоб вона була. Почалася моя співпраця з вінницькими партнерами. Прийшли в поле у травні, поле заросле, безнадійне. Техніки немає, є лише створене підприємство. Десь у закутку знайшлася тонна старої гірчиці. Я й кажу: «Давайте хоч сидерат посіємо…». Найняли трактор і засіяли 600 гектарів гірчицею. Навколо народ хазяйновитий – кукурудза, пшениця, цукрові буряки, а ми тут з гірчицею… Коли зацвіла, було гарно: запах, усе жовтеньке, але більшість аграріїв бачила поля й біля скроні пальцем крутила – «дурачки якісь». Після сезону приїхав якийсь заготівельник, каже, хочу у вас відходи ріпаку купити. Та ні, кажу, немає, але от є гірчиця… Дивлюся – він якось дивно зреагував. Каже, добре, дам 5 тисяч за тонну. Та ні, кажу, це дешево, давай вісім тисяч. І бачу, що попав у точку. Забрали вони в нас гірчицю, заплатили, а ми ж сіяли її чисто на сидерат, не підживлювали, не боролися зі шкідниками, мікроелементів не вносили. Проте дві тонни з гектара зібрали. Ми її ж ще не напряму молотили, спочатку скосили. От що значить – фортуна. І я запитую досвідчених аграріїв: «Скажіть, скільки треба було б отримати врожаю пшениці, щоб зіставити з урожаєм та вигідністю гірчиці?». На наступний рік ми свідомо посіяли трохи пшениці по сидерату, а решту знову засіяли гірчицею. І знову вдалося, хоча ціна була трошки нижча. А на третій рік сусіди перестали показувати на нас пальцями, що ми божевільні, а посіяли гірчицю й собі, але ціна впала. Такі моменти я вважаю втручанням Фортуни, коли випадковість надає поштовх й дає можливість розвиватися. Далі ми вже сіяли цукрові буряки, сою – і соя нас виручала. Була добра ціна… Однак ми не вважаємо себе надто успішними аграріями, не розумію, чому ви прийшли до нас…

– У вас досвід. Різний. Успішний й неуспішний. Ми ж спілкуємося з багатьма аграріями, й важко зустріти такий рівень розуміння технологій, розуміння економіки, біологічних процесів.

 

По полю на колінах та з пінцетом

По полю на колінах та з пінцетом

– Я за освітою авіаційний інженер і цілком випадково потрапив до сільського господарства. Свого часу доля склалася так, що мене обрали директором цукрового заводу. Трохи попрацювавши, збагнув, що таке цукровий завод. Якщо немає сировини, він нікому не потрібний. Якщо є сировина, то… вона має бути дешевою, адже вона у собівартості цукру становила 70‑80 %. І ми самі почали вирощувати буряки. Запросили на допомогу француза, Дан’ян Коляр, він у нас працював консультантом: приїздив тричі на рік, на посів, у період вирощування й на збирання врожаю. Нас вразив підхід Дан’ян до процесів. Якщо наш агроном з вікна машини зиркнув та й поїхав, то цей француз із лупою та аркушем паперу лазив по полю по діагоналі, з пінцетом та довідником, зривав якісь бур’янці, а потім приходив до нас і розповідав: за три дні мені потрібно бетанал, через тиждень мені потрібний фюзілад. Ми на нього дивимося… Тоді ж нічого цього не було, ми возили хімію літаком з Німеччини, Франції. Проте чого ми досягнули? 1995 року приїздив Кучма подивитися на завод, а ми тоді переробляли ще й цукор­сирець, найдешевший, як кажуть, і цукрові буряки. Можна було порівняти. Тоді нам вдалося довести, що виробляти цукор з наших буряків на 31 долар дешевше, ніж із сирцю, можливо. Агрономи нам розповідали: треба дати по 100 кг селітри, потім по 50 кг карбаміду… Ми кажемо: а чому сто, а не 98 або 102? Ми розуміли, що треба знайти математичну формулу, реальну потребу, скільки азоту потребує ґрунт, скільки мікроелементів. Ніхто не рахував собівартості, оскільки добрива були дуже дешеві, й вираховувати собівартість було зайвим клопотом. Першу експрес­лабораторію аналізу ґрунтів ми отримали з Ля Рошель. Чому ми одразу знай­шли спільну мову з фахівцями компанії «Ярило»? Вони робили листковий аналіз, ми дивилися не лише те, чого бракує рослині у ґрунті, а раціон для кожної рослини. Однак підсумок такий: зробивши аналіз ґрунту, підібравши культуру, яку ти хочеш сіяти, виходиш на те, який мінімум поживних речовин потрібний рослині, та ще й у який період, адже підкормка позакоренева. А далі дійшли висновку, що – одна справа розкидати добрива по полю, інша справа – внести локально. Були приклади. Тут у Ксаверівці були фіни, здається, фірма ЮККО, які сівалкою вносили не просто туки, а – індивідуально розроблені комплексні добрива, правда, гранульовані. Дивно, що ніхто не взяв на озброєння цей метод… А з рідкими добривами ще простіше. Так і ми прийшли до рідких добрив. Спочатку робили свої саморобки, чіпляли діжки, шланги, локально вносили. Відомо, що за локального внесення мінеральних добрив, іхня засвоюваність в 1,5‑3 рази вища від суцільного способу внесення. Фахівці з компанії «Ярило» контролювали сходи, аналізували, як рослини реагують на внесені елементи. Результат було видно, і в кінцевому підсумку це давало можливість зекономити, знизити собівартість. Ми вважаємо, продукти «Ярило» дуже ефективно допомагають у цій справі. За рідкими добривами – майбутнє. Ми зараз сіяли сівалкою Great Plains, яка розрахована виключно на рідкі добрива, – таких сівалок в Україні практично немає. Гранульовані добрива точно вкрадуть. Чи мішок, чи відро хтось потягне додому. Рідкі добрива простіше доставити на поле, використати в обприскувачі, по листку або позакореневою підкормкою. Ми – за рідкі добрива.

– Коли кажуть, що рідкі добрива можна розбавити, – долучилася до розмови Олена Сурменко, – то це останній аргумент тих, хто прагне заперечувати очевидне. Є багато експертних методів, є лабораторії, в яких можна переконатися в тому, що ти купив.

 

Дбаєш про землю – вона дорожчає. А купувати її тобі

– Я з вами 12 років працюю, – запевнив Бур’яненко. – Й у мене навіть думки такої немає. Зараз говорю про те, як реагують консерватори… Добре, що цього року була волога, а от позаторік? Накидали люди суперфосфату, а восени переорювали, а він однаково на поверхні. З рідкими добривами все інакше. Можна чисто, адресно на це реагувати. Вважаю, всі, хто буде рахувати гроші, прийдуть до рідких добрив. А ви, – звернувся Бур’яненко до Олени, – першими почали це робити, у вас вже й досвід, і партнери… Адже той самий фосфор і калій, його ж можна давати в різному вигляді. Мені дуже подобалися ваші ідеї щодо розкислення ґрунтів. Якщо всі елементи скласти у комплекс і поставити у залежність від собівартості, буде справжній успіх.

 

– Питання розкислення ґрунтів – політичне, воно пов’язане з питаннями власності на землю… Вона може завтра належати іншому власнику. Або, наприклад, буде ринок землі, і ви захочете купити цю землю. Прийде оцінювач, подивиться, скільки вкладено вапняку, добрив, мікроелементів, як розпушено, і ваша ділянка замість 5 тисяч буде оцінена у 10 тисяч. Тобто, ви працюєте над поліпшенням родючості, і вас змушують заплатити дорожче за ваші ж зусилля. Немає економічного підґрунтя для того, щоб вкладати в землю те, чого не зможеш забрати цього ж року. Можуть бути різноманітні форс­мажори.

– Наскільки свідомим має бути власник землі. Він повинен бігати за тим, хто обробляє, й просити: допоможи мені розкислити ґрунти, піднести вміст гумусу, зробити мої три гектари привабливішими… Як орендар я зацікавлений у тому, щоб покласти у ґрунт мінімум, який рослина витягне за рік.

 

– У вас загалом ґрунти кислі чи лужні?

– У нас є різні ґрунти: є нейт­ральні, є й кислі, є й лужні, хоча більшість полів у нормальному стані. Ми експериментували з польськими добривами, зробленими на м’ясокісткових відходах птахофабрик… Однак – питання ціни добрив… Із землею, справді, складно. Угода оренди на сім років, але приходить власник і каже: «Я продав цю ділянку, давайте без судів – віддайте мені цю землю…». Тому, вважаю, зараз усі будуть грати тільки на коротку дистанцію одного року. Ніхто не зацікавлений у тому, щоб погіршити якість землі, однак і віддавати своє також нерозумно.

 

Цукрові рекорди колись і тепер

– Ви робите якийсь науковий аналіз ефективності використання рідких добрив?

– Що означає – науковий?

 

– Будь­яке спостереження агронома я вважаю науковим.

– Звичайно. Є ж найпростіший метод. Залишаємо без внесення ділянку й дивимося, як виглядає порівняння внесення / контроль. Тому науково виходить так: там кукурудза по пояс, а там – вище голови. Чисто візуально різницю видно. Проте по композиціях ми вже шукаємо варіанти – скільки фосфору, скільки калію…

 

– Так вам це аналіз ґрунту має показувати.

– Справді, але ж спеціалісти компанії «Ярило» ще листкову підкормку роблять, аналізують, розкладають живлення за періодами, перевіряють, чи не помилилися з композицією…

– Базовим для композиції є аналіз ґрунту, – сказала Олена. – Проте далі йде коригування, враховується можливість рослини взяти необхідні елементи. Й після листкової діагностики ухвалюємо рішення про підживлення іншими компонентами.

 

– А коли вирощували буряки, то скільки виходило з гектара?

– Ой, я буряки вирощував і не згадаю коли…

 

– Я до того, що рік рекордний по всіх культурах, і по буряках також. Здається, врожайність була 49,4 тонни буряків з гектара в середньому по Україні…

– Знаєте, що я вам скажу… Раніше було 192 цукрових заводи, але середня врожайність по Україні була 230 центнерів… А в цих місцях, де ми зараз перебуваємо, були знатні буряководи, такі як Ольга Климівна Диптан, Двічі Герой Соціалістичної Праці… (у 50‑ті роки ХХ ст. кожен гектар у колгоспі О. Диптан дав 637 центнерів цукрових буряків. – Ю. Г.). А в середньому, якщо люди вирощували 300‑350, то це вже було добре. А сьогодні, з сучасною селекцією, технологіями, вважаю, 500‑600 центнерів – норма. До чого я веду? На ринку вижили не випадкові люди, а власники цукрових заводів, які були зацікавлені у врожайності та низькій собівартості. Сьогодні – душа радіє, коли подивитися, як вирощують буряки. Які технології, яка техніка. Раніше на цукровий завод звозили все сміття, а тепер ROPA, Case, Claas… Зовсім інший підхід! Хоча ціна на цукор, гадаю, занижена й не є мотивуючим чинником для виробника.

придніпровська контроль

– З цукром у всьому світі проблема. Він або на дотаціях, або на квотах, борються з ... перевироб­ництвом. В Україні ситуація змінюється, тому що не так давно набагато більше цукру споживало населення, для консервування плодів та ягід, для самогоноваріння. Тепер цього значно менше. Само­гоно­варін­ня в Україні, напевно, занепало найбільше…

– Я пригадую, ми виробляли 5,5 млн т цукру бурякового й 2,5‑3 млн т цукру­сирцю, й на весь цей цукор була реалізація. Проте потім ми добровільно пішли з ринку! Найбільшим нашим ринком були країни СНД. Ми на своєму заводі виробляли 70 тисяч тонн бурякового цукру та 120 тисяч із сирцю – один завод у сезон виробляв 190 тисяч тонн, і була рентабельність! Був попит. Я пам’ятаю бартерні часи, коли нам за тонну цукру давали 25 тонн мазуту. Або за тонну – 15 тонн солярки або 7 тонн бензину. Сьогодні паритет цін різко змінився. Нам треба продати три тонни цукру для того, щоб купити тонну солярки. Яка економіка це витримає?

 

– Однак нам слід бути свідомими того, що колишній паритет – це як дешевий газ у Білорусі… Цукор, може, й мав добру ціну, але коштував нам дуже­дуже дорого.

– Я говорю про ціну попиту. Проте не розумію, чому ми добровільно пішли зі світового ринку. Виробляли ж 8 мільйонів тонн цукру! А навколо заводу скільки розвивалося господарств! Скільки машинобудівних заводів!

Ігор Бур’яненко

– Насправді буряковий цукор не може конкурувати з тростинним…

– Я ж вам казав, що ми виростили на 31 долар дешевше, ніж тростинний!

 

– Та це вам Фортуна допо­мог­ла… Тростина росте як трава, не потребуючи підживлення, захисту. Проблеми має й французька цукрова галузь. Я свого часу знайомився з кооперативом Terios, провідним виробником цукру. Коли Євросоюз відкрив свій ринок для товарів слаборозвинених країн, Terios поставив завод у Мозамбіку й почав завозити до Європи свій цукор, адже власне його виробництво було суворо обмежене європейськими нормами…

 

Усе, що знижує собівартість, – прогрес

– Однак повернемося до собівартості. Як ви дивитеся на точне землеробство, на смарт­фармінг, на те, що вважається модним? Не лише зробити аналіз ґрунту, а зробити супутникові карти, комп’ютерну аналітику, роздільну норму висіву, локальне внесення добрив, обприскування з автономними форсунками… Яка ідея? Зробити відповідним те, що ми вносимо, тим ресурсам, які є у ґрунті. Досягти оптимального методу господарювання.

– Усе, що скеровано на зниження собівартості, отримання якісних посівів, ефективного використання дорогих матеріалів, добрив, засобів захисту, – це прогрес і вища математика, й до цього всі мусять дійти. Проте для цього потрібні грошики. Звичайно, працювати на новому тракторі краще, аніж на тому, запчастини до якого ми на папірцях тут малюємо. Купи новий трактор – і чотири­п’ять сезонів не маєш головного болю. Однак він скільки коштує? Якщо закласти його в собівартість, відбити складно. Ми хочемо займатися точним землеробством, але коли воно окупиться? Проте, вважаю, рано чи пізно, це прийде. Коли земля буде твоєю, коли з’явиться стабільний дохід, а не на кредитних ресурсах, якісна технологія буде повсюдною. Локальне внесення рідких добрив, кореневі та позакореневі підживлення по результатах листкової функціональної діагностики – усе це забезпечує зниження собівартості. Наприклад, є поле 160 гектарів, але як пройти в середину, зрозуміти, чи воно вимерзло чи ні? Ми використовуємо дрон. Я вам розповідав про француза, який поле на колінах вивчав. Проте так вивчити можна одне поле, а решта полів?

 

– Мені здається, істина посередині лежить. Технологія має допомагати, а не замінювати талант і фаховість.

– Погоджуюся. Та випадки бувають різні. Різного типу загадки іноді можна розплутувати й перебуваючи в полі, а не в комп’ютері. От скільки ми мучилися з агрономом над однією ділянкою, на якій нічого не росте. І партнерів з компанії «Ярило» залучили, думали, може, якась післядія… Можливо, якась кислотність чи просто там болото… Зразу не виявили, в чому причина, хоч і досліди проводили, аналізи. Проте тепер знаємо, що в цьому місці потрібно посилене живлення, спеціальні підходи.

– Точне землеробство допомагає у стратегії аграрія, – зауважила Олена Сурменко. – Адже набагато простіше господарювати, знаючи відмінності поля, особливості. Наприклад, поле ділиться на п’ять ділянок, і ми можемо скоригувати живлення хоча б NPK. Однак найбільш високі технології – коли ми ділимо по квадратах. Тут уже потрібна відповідна техніка, потрібні роздільні форсунки, роздільні штанги – маючи програму, ми повинні її закласти й забезпечити роздільне внесення. Тим більше, що роздільне внесення ми можемо скоригувати якимись комплексами NPK, то на повне внесення маємо використовувати монокомпонентні препарати для високої точності коригування живлення. А цей ринок у нас сьогодні не надто розвинений.

 

Де дядько, який керуватиме роздільним внесенням?

– А люди? – запитав Бур’яненко. – Найголов­ніше – це той дядько, який буде керувати внесенням. Чи це буде робот? Кажуть, є такі господарства, де трактор сам виконує операції, а механізатор у посадці сидить… Комусь і така буває фортуна. До мене механізатор їздить із Миронівки, ближче не знайшлося. Найголовніше, вважаю, це – люди. Треба, щоб вони хотіли тут працювати, тут залишитися. Ще й молоді, які б могли користуватися й комп’ютером, і смартфоном. Нам потрібні союзники й у владі, ті люди, які за нас вирішують та пишуть якісь закони… Той, хто сидить у Міністерстві та розробляє державні програми, повинен враховувати молоді креативні кадри. Слід формувати зацікавленість творчої молоді у праці в АПК. Колись казали, у цукровій галузі працюють або ідіоти, або патріоти… Це стосується всіх галузей сільського господарства. Дайте нам патріотів побільше. А мені розповідають, у Таращанському технікумі вже факультативно викладають польську мову. Навіщо? Це ж зрозуміло, готують кадри для виїзду за кордон. У мене працював хороший механізатор із Житомира. Я йому кажу: «Давай залишайся на наступний сезон». А він: «Та ні, чекаю робочу візу у Францію». Чого ти туди їдеш? Ти ж не мало зароб­ляєш. Та ні, каже, поїду, інші краї подивлюся.

– Це системна проблема, – сказала Сурменко. – Ми маємо проблему з кадрами, але не чекаємо, що за два­три­п’ять років кадри з’являться...

– У колишній школі все було зрозуміло, – згадав Бур’яненко. – Було у класі два відмінники, десять хорошистів, були трієчники. Перші два йшли до інституту, другі – до технікуму, а останні – до ПТУ. Й невідомо, хто виграв, тому що добрий зварювальник добре заробляв, а інженер був обділений. А зараз у нас суцільна вища освіта, але – де зварювальник? Хто його готує? Де взяти механізатора, токаря? Ні, критикувати можна, але вихід буде дуже простий. Повинна сказати своє слово економіка. Вигідно займатися сільським господарством, а невигідно – спекуляцією. Вигідно займатися добривами для аграрія, а не возити їх з Польщі або Китаю. Все впирається у правильну державну політику. Якщо все впирається у коливання цін, є ж такі структури, як Держрезерв. Що заважає державі скупити продукцію, щоб втримати зацікавленість виробника? Підтримує ж вона стабільність гривні, є у неї механізми.

 

– Це теж прерогатива багатих країн… Наприклад, у США фермерів не підтримують, але, коли приходить поганий рік, включаються механізми державної підтримки, страхування ризиків, відшкодування збитків… У Європі – пряма дотація на гектар. Українське сільське господарство позбавлене такої підтримки, але формується, як здоровий організм, самодостатній. А ви вірите, що колись у нас настане порядок і передбачуваність, усе владнається?

Наведіть смартфон із додатком GRA на фото вгорі, і все оживе!

– Вірю! – твердо вимовив Бур’яненко. – З України всі не поїдуть. Коли буде краще, всі сюди приїдуть. От про що я думаю: хто раніше процвітав? Рекетир якийсь. Проте потім почали заробляти такі, як компанія «Ярило», ті, в кого інструментом є інтелект. Я ж знаю, з чого Сурменки починали: з нуля чи з мінуса. Однак вони патріоти. Патріот – це той, хто заробляє тут гроші, дає робочі місця своїм людям і зацікавлений у тому, щоб завтра було краще, ніж сьогодні. По­іншому не буде. Я бачу, як міркують молодші. Якщо вчора була одна думка – до Польщі, Німеччини, сьогодні вже кортить залишитися та реалізуватися на батьківщині. Все починається з власного подвір’я. Якщо там наробив смітник, накидав ще й розповідаєш про патріотизм – це шлях до занепаду. Якщо кожний владнає власне життя – владнаємо справи в країні. Я переконаний, люди справи й інтелекту візьмуть верх над балакунами.

 

* * *

Ми дружною компанією по­їхали на технічний двір та оглянули величезну сівалку Great Plains із баком для рідких добрив, трактори, ґрунто­обробне обладнання. Які ще справи в аграрія взимку? Переговорити з давніми партнерами та постачальниками рідких добрив та комплексів живлення, звірити плани й графіки – словом, готуватися до виходу в поле. Не так довго залишилося чекати.

Поле мовчить під сніговою ковдрою, вбирає вологу, дихає.

І скоро покличе – інтелектуалів, трударів, господарів.

Уже скоро.

 

Юрій Гончаренко