Это наша последняя встреча, дорогой читатель, в 2006 году, хотя мы знаем, журнал будет жить у вас долго, и время от времени вы будете заглядывать в таблицы и формулы этого выпуска спустя месяцы. У вас, кстати, может возникнуть (и давно должен был возникнуть) вопрос — почему украинский журнал «Зерно» издается по#русски? Що вони там, у тому Києві, геть чисто мови не знають, оті журналісти? Та ні, шановний, мову ми знаємо і надзвичайно шануємо її, нашу соковиту, неповторну, співочу мову. Часто#густо при появі головного редактора журналісти звертаються з проникливими інтонаціями: «Юрію Івановичу, а ви повз Володимирський ринок їхали?» — «Авжеж». «А сала випадково не купили?» Ні, це таки український журнал, надзвичайно патріотичний. А мова — то почасти наслідки міжнародного статусу, а почасти технічні й маркетингові примхи. Хоча, з огляду на сало, ми іноді й шкодуємо, що журнал спеціалізуємо як рослинницький. І в ці грудневі дні ми так хотіли з вами, читачу, поділитися ювілейною радістю, адже саме тепер поширилася новина відомими агентствами: 300 літ відзначає український борщ. І подивіться — ані урочистого засідання уряду з цього приводу, ані святкової музики у Верховній Раді з вставанням депутатів. Щось не те, зметикували ми. Полізли перевіряти в архіви й визначили, що перша письмова згадка про український борщ датована ХV століттям. Борщу нашому не триста років, а мало не шістсот. Так ми й самі можемо будь#які новини продукувати, наприклад, 450 років першій галушці, 800 років перепічці та 275 років вареникам із сиром, 276 — з вишнями. А ви не засмучуйтесь, читачу, у нас з вами життя на свята не бідне. Земля родить добре. Жити людям, як не міряй, краще, ніж колись, коли у колгоспників і пашпортів не було. І всі інші свята — справа наших власних рук. За рік праці нашого журналу ми зустрілися й подружилися не з одним десятком видатних землеробів, науковців, не з одного десятка країн. Усіх їх об’єднує те, що їхній успіх — не усмішка долі, не подарований кимось, а здобутий власним талантом та працелюбністю. Іноді для того, щоб йти своїм шляхом, потрібна мужність, іноді — героїзм. Та й цього не лякаймося. Героєм бути приємно, погодьтеся, тому не бійтеся йти всупереч негараздам та обставинам. Рік, що минув, не обіцяв безхмарного майбуття: урядовий захист вітчизняного зернового ринку ще невідомо чим закінчиться для цього ж ринку. Допомога селянству полегшення не принесла, податки крутішають, але ж і гарт справжнього аграрника міцніє. Колись воно буде, й підтримка ділом, і державне розуміння проблем галузі й кожного її трудівника, незалежно від форми власності. Може, й наступного року, адже рік аграрний, рік нібито рожевої свині за східним календарем. Недарма ми згадували про сало. Тепер будуть гарні й довгоочікувані свята — Миколая, Новий рік, Різдво, Водохрещення. Щастя вам, читачу, й вашій родині, свіжих небес, сонця й дощу вашій ниві, успіху вашій справі, повного колосу, важкого буряка високої цукристості. Будьте щасливі, — нам так це необхідно, нам, вашим щирим друзям. І — читайте нас, щоб ми вас не загубили в цьому вирі ринкових перетворень. Веселих свят, читачу! Шануймося, бо ми того варті! Ваша редакція