Добридень, читачу!

Ще не вечір, але прогнози вже люди ліплять, мов глечики, та й розвішують на тині. То я й свій повішу. Сидячи на призьбі, ворожити на врожай приємно й безпечно. Правда, я не на призьбі, я завтра на Дніпропетровщину на лани, а там завжди під сорок. Добре, що Андрущак з Пьотінгера подарував мені ловкий бриль з італійської соломи. Так от, з призьби повідомляють: зерна буде сорок сім-п’ятдесят мільйонів, тому що озимина пропала, та й дощі були не тоді, не туди й не так. А от я у своєму глечику бачу, що буде під шістдесят. Чому? Експерти беруть посіяну площу, внесені добрива, колишні врожаї. А я ще додаю те, що клепки у людей побільшало. Себто, технології кращають та досконалішають, агроменеджмент підвищується. Купують кращу техніку та краще насіння. Відбувається зростання культури. А за вищої культури можна отримати ліпші результати порівняно з такими ж умовами, але коли господар чи господарство перебувають на нижчому щаблі. Знаєте, Мерседес, точніше, Бенц, винайшов автомобіль й відтоді клепає, а корейці роблять ніби те саме, однак автомобілі виходять різного класу… То я передбачаю, що за рахунок зростання культури агрокомплексу зерна буде багато, база продуктивності збільшиться. Гадаю, 50 мільйонів стануть для України нормою на ближчі часи, а десяток-півтора мільйонів будуть понаднормовими. Згодом нормою стануть шістдесят мільйонів. То й що? Знову ціни не буде? Та ні, буде. Навіть якщо утвориться надмірна кількість кукурудзи, 25 мільйонів чи більше, ціна буде хороша. Нещодавно міністр домовився з китайцями про дві важливі речі, про будівництво заводу в Україні з виробництва пестицидів та про укладення контрактів на продаж Китаю трьох мільйонів кукурудзи. Буде завод чи ні, справа каламутна, а от кукурудзу точно їм продадуть. А ще ж є постійні ланцюжки збуту. З усього сказаного випливає, що можемо сподіватися на нормальний заробіток. Чи вам це, читачу, не на часі? Ви переймаєтесь футболом? Я теж. Хоча мені душа болить аж двічі, один раз за футбол, а другий – за те, що навколо нього коїться. Хоча бувають й дотепні речі, такі, що усмішку викликають. Наша збірна ніби дихає енергією й патріотизмом трибун. От у Києві нівроку заграли, а в Донецьку ніби щось не те вдихнули. Прифутбольна тема ще й на такі роздуми наводить: був я у Штатах, дивувався там, що на кожному подвір`ї зоряно-смугастий стяг плескотить. Як вони це роблять? З’ясувалося, й у нас таке зробити легко: у «Сільпо» якийсь час продавали синьо-жовті прапорці з кріпленням на автомобільне скло за… копійку. Миттєво Київ прикрасився автоколонами з державним прапором, який гордо майорів над «Ланосами» й «Порше». Багато хто вчепив і по два прапори. Зметикувавши, «Сільпо» почало продавати прапорці по сім гривень, а «Епіцентр» – по двадцять. Мабуть, маркетинг називається… Хоча я б це жлібством назвав. Ні, не тому, що за гроші почали продавати прапори людям, у яких прокинулась національна гордість. Тому що спаплюжили ідею, високість й кришталева чистота якої бриніла на початку: ти українець, патріот – ось тобі прапор, не за гроші, нехай він буде над тобою завжди, й це наша спільна гордість. Здається, продавці більше втратили своєї гідності, аніж заробили на продажу сувенірки.

Ще одна думка: а от чому жодній партії не спало на думку роздавати людям не свої прапорці, а прапори України? Біда наша, читачу, в тому, що ми обидва знаємо відповідь на це питання.

Але відтепер прапор України супроводжує нас у дорозі, й наша впевненість у майбутньому міцніє.

Ви, мабуть, зчудувались, чого це я, всупереч міжнародній концепції журналу, пишу ці рядки українською? Так зараз же розглядають закон про засади мовної політики… Засада – українською мовою буде засідка. Чи про що він, той закон? Таки про основи, про підвалини? Та ніби не про це. Про що б він не був, не віддамо ми нашої мови, нашого прапора, нашої держави.

А зерно вже налилося золотом. Скоро й жнива. Зоряний час України, час її звитяги й світової слави.

Тому – шануймося! Бо ми того варті.

Обнімаю вас.

Ваш головний редактор