«Здесь с копьями кресты святые сходны,

кровь Господа здесь продают в разлив,

благие чаши в шлемы превратив,

кончается терпение Господне.

Когда б на землю Он сошел сегодня,

Его бы окровавили, схватив,

содрали б кожу с плеч его святых

и продали бы в первой подворотне».

Микеланджело Буонарроти (1475-1564 гг.)

Вітаю вас, дорогий читачу.

Після свят годилося б узятися до роботи, усі й узялися. Я трохи помандрував країною, дякуючи м’якій зимі й сухим дорогам. Побачив хороших розумних людей, добрі господарства, стабільну зосереджену підготовку до посівної, мудру політику продажу минулорічної продукції – кукурудзу, пшеницю, сою, соняшник люди продають і перевкладають гроші у насіння, добрива, засоби захисту у дводенний термін, не більше. Курс не встигає з’їсти дохід. Але важка депресія в Україні, безумовно, є. Є драматизм ситуації, коли красива й потужна європейська країна опинилася сам на сам з лютим ворогом, ворогом всього людства. І все людство «із занепокоєнням спостерігає», як герої стікають кров’ю у нерівному бою. Світова гра зрозуміла: росію зламають і переформатують, але це має статися у найкращий момент для основних гравців, під час світової кризи 2017-го, а до того часу треба зібрати грошву, яка зараз сиплеться гравцям дощем у кишені. Військове протистояння з Україною основним гравцям напрочуд вигідне, воно виснажує агресора, дає змогу потроху щемити його санкціями і акуратно під лікоть підводити до могили.

Те, що Україна стікає кров’ю, турбує всіх, але всі сприймають це як історичну невідворотність.

* * *

Не треба бути аж надто мудрим політиком, щоб збагнути, що в цій ситуації Україна має чимало добрих нагод і повинна вести власну гру. Поспілкувавшись з керівниками кількох агрокомпаній останнім часом, я побачив, що кожен з них навів би лад у коморі краще від усіх наших разом узятих можновладців, включаючи й військові операції, тому що деякі повоювали в Афгані.

Ні, не могутній і страшний монстр росія, вона просто скажений вовк. Людину може скалічити навіть скажений щур, а тут – вовк. Як воювати із скаженою твариною? Головне – не наближатися, прибити каменюкою здалеку. Ми ухвалили здоровенний військовий бюджет, але виробник ракет «Південьмаш» на кілька місяців зупиняється, немає держзамовлень. Є об’єднання, які здатні робити високоточну зброю, але щось ми не бачимо її на озброєнні військ АТО. Та й танкові заводи працюють аж ніяк не у режимі «все для фронту, все для перемоги». Там нагорі що, подуріли?

* * *

Усім можновладцям й усім держслужбовцям усіх рівнів адресується послання: час збіг. Панове, ви змарнували рік, бездарно, безтямно.

Змарнували, коли боролися між собою на президентських виборах, на парламентських, коли кілька місяців торгувалися й виписували коаліційну угоду. Ви весь час вдавали, ніби в Україні немає війни. А ми весь час на цій війні, у нас немає ні дня, ні години спокою. Люди пішли добровольцями зупиняти армію скажених щурів, люди спорядили добровольців і продовжуть підтримувати воїнів, поранених, сім’ї героїв.

За цей рік корупційні схеми можна було б поламати капітально. Будь-який активіст впорався б із цим і отримав би лаври Героя України. За цей рік можна було б налагодити виробництво суперзброї або накупити потрібного. Будь-який підприємець впорався б із цією роботою. Ясно, що, аби не наближатися до скаженого щура, потрібні безпілотники, малі ракети – протитанкові та контрбатарейні, зброя GPS-наведення. За цей рік будь-який українець провів би реформи. Тому що, як не треба жити, ми всі знаємо. Треба зробити навпаки. За цей рік будь-який небайдужий громадянин випрацював би військову стратегію. Скажені щури нападають в одній точці великими силами на наших героїв, рівномірно розпорошених по фронту. Значить, треба дві надпотужні резервні групи, які не стоять на фронті, а приходять в те місце, де напали щури. Небайдужий громадянин при керівництві військом створив би стотисячну армію професіоналів з щомісячною оплатою 20-30 тисяч гривень кожному солдату і офіцеру і за три місяці підготував би її до бойових дій. Додатково до тих сил, що є тепер. У нас безробітних дуже багато, малозабезпечених також, а фінансові втрати, що їх несе Україна, та видатки на поранених і забезпечення військових, які робить населення та бізнес, сторазово перевищують усі можливі затрати на армію. За кілька місяців можна було б створити військову стратегію. І тактику. Дурневі зрозуміло, що не нас повинні оточувати, а ми повинні оточувати групи скажених щурів, адже ми оперуємо всією територією України, а вони туляться з краєчку.

Будь-який нормальний українець давно б стопроцентно припинив торгівлю з країною скажених щурів та вовків, з Кримом та окупованими територіями. Незрозуміло, як у київських магазинах з’являється свіжа ковбаса та цукерки, виготовлені на окупованих територіях.

* * *

Будь-яка людина у фактично військовий час, коли ми цілими селами виходимо ховати полеглих у боях за Україну героїв, запровадила б найвищий рівень відповідальності для вурдалаків. Вурдалаки – це ті, хто сьогодні жваво пиляє бюджет, дере по триста доларів за гектар за відведення землі, вимагає хабарів при перевірках, при оформленні вантажів тощо. Всі ті, хто вдає, ніби війни немає. Народ просто не може вести дві війни одночасно. Ми всі працюємо на перемогу, і немає такого агропідприємства, яке б не відправило на схід людей, яке б не знало, скільки коштують бронежилети, каски, що треба для ремонту БТР у майстерні агрокомпанії. Ми не можемо вести війну ще й з внутрішнім ворогом, а влада може. Мусить. Але не робить.

* * *

Так, наші військові поразки дозволяють Україні на європейській та світовій арені грати роль жертви агресії, нужденної прийми, яка йде боса, хилитаючись, стежкою степовою до Європи, вмиваючись сльозами. Але європейці не дурні і знають, що в країнах-жертвах аж по стільки не крадуть, як крадуть в Україні. І якщо якісь прийми йдуть до Європи, то принаймні в дорозі своїх казнокрадів провадять до буцегарні. А Україна плаче і йде до Європи з купою злодіїв та зрадників, вурдалаків. Звісно, уряд поставить собі в заслугу небачені кредити від МВФ, які вдалося отримати саме завдяки тому, що ситуація вкрай затягнута і не доведена до української перемоги або хоч військового стану, завдяки імітації мирної боротьби. Адже з країнами, що воюють, ніхто справ не має. Але, скажу я вам, будьякий фаховий підприємець за рік настарцював би більше, якби доручили кредитуватися у світових інституцій.

* * *

Читачу, скільки я мріяв про те, щоб поговорити з вами у своєму редакторському слові про те, що свіже сало – унікальний продукт без холестерину і важких жирів, що переробка продукції дає більші шанси на експортних ринках, що планомірна робота з відновлення родючості ґрунтів – шлях економії коштів на добривах і навіть захисті рослин, але вкотре веду розмову про загальні основи нашого буття.

Про політику і економіку. Тому що наша галузь буде відкинута на багато десятиліть назад, якщо ми не переможемо у війні і не подолаємо корупцію.

Час збіг, панове можновладці. Ми бачимо ініціативи добровольчих батальйонів, які дедалі голосніше говорять про альтернативний генштаб. Це не зрада. Це просто заява: час збіг, для нездар і зрадників годинник своє відстукав. Такі ж народні ініціативи йдуть щодо управління банківським сектором, щодо корупції чиновників, щодо казнокрадів. Влада не може впоратися з цими проблемами?

Люди впораються.

Коли перший вурдалак-чиновник буде повішений на дверях свого кабінету, можливо, для початку гуманно, за ногу, доведеться схаменутися.

* * *

Нам час формувати Аграрний Батальйон. Це буде мирна громадська організація сприяння реформам. З кожного району по кілька принципових і чесних людей, з кожної агрокомпанії. По всіх адміністраціях, комісіях і установах, над кожним столом чиновника наліпити напис: перебуває під наглядом Аграрного Батальйону. І номер телефону. Має бути комбат, давайте Березу покличемо. Розробимо стратегію і тактику. Посадимо людей на телефони, вони прийматимуть дзвінки від людей, які cтикатимуться зі свавіллям або корупцією. І будемо вести планомірну роботу: в синьожовтий зошит записувати все, що бачимо. Сьомий помічник заступника начальника департаменту приїхав на роботу на автомобілі «Туарег». Інспектор інспекції має будинок у чотириста квадратів при зарплаті дві сімсот гривень. Просто записувати. Воно придасться. Якщо зловити за руку, одразу подання в0020прокуратуру від Батальйону, з печаткою, і для гарантії – повідомлення про подання до Антикорупційного Бюро та ще кількох установ, до того ж – публікація хоча б у районній газеті про те, що громадська організація веде планову роботу. В рамках Закону. І це стосуватиметься не тільки держслужбовців, але й нас самих. Кажуть, стоїть гіркий плач навколо земель великого холдингу, який банкрутує: скільки ж фермерів тепер позбулися краденого дизпалива та добрив, засобів захисту. Люди, краденого купувати не можна. Це також громадська організація повинна пояснити. І з доріг усі таблички «куплю ДП» прибрати. Хочете, щоб вас не плюндрували й не гнобили – живіть по Закону самі. Таки слід затямити: держава – це ми, Україна – це ми.

* * *

Я оце став свідком того, що досі держава – це щось і десь, а ми – тут і зараз.

Телефонує побратим, каже, допоможи дітям, у Києві затрималися, по дорозі на схід, кажуть, у них залишилося 13 гривень. Зідзвонився. Приходить хлопчик Діма, позивний Тактик. Метр дев’яносто, просте й щире обличчя, видно, що хлопець чесний і – добрий, сердечний. Пішов маму захищати. Мабуть, у широкому сенсі, свою матір і неньку-Україну. Він кіборг, аеропортівець, він знищив сепарів стільки, що я побоявся запитувати. Ми просто пили чай і говорили про життя, менше про війну. Про те, що за ним не хочуть робоче місце тримати в БМУ, що ніякого статуса ніхто йому не дає, а купа крутіїв вже собі поробили, що деякі військові вже збираються йти в «мусора» – не в поліцію, а саме в «мусора» і поводять себе, як «мусора».

У нього такі очі.

У нього така дитяча усмішка.

Йому 19 років. Я тільки про одне прошу: Боже, збережи його, юного нашого Героя. Начальник Генштабу, збережи його, пошли писарів, щоб просто записали людину, яка громить ворога з крупнокаліберного кулемету – дайте йому статус учасника військових дій із захисту Вітчизни. Президенте, врятуй його, 19-річного Діму Тактика.

Я так і не розумію, як цей хлопець може опинитися в місті з 13 гривнями, чому його не несуть на руках площами й не закидують квітами. Куди дивиться держава, яку захищає Діма, хлопчик без статусу і практично без роботи.

Діма, плюнь на них. Україна – це ми, я і ти, не вони. Ти матимеш роботу, зарплату, землю, дім і без статусу. Тому що воюєш ти, і твій тил – я. Звісно, це ніякий не автопіар. Це реальність. Є Герої і є ми, агрокомпанії, підприємці, люди України. Ми всі сьогодні на фронті.

Поки формується Батальйон, Батальйон народного контролю за владою, у держзлочинців є час віддати награбоване на церкву і на потреби армії. Але час красти й знущатися над людьми збіг.

Ми вийдемо на посівну, як в атаку.

У широкому сенсі слова. Ваш головний редактор