Пригадався мені цього разу Сашко Ірванець, я навіть зателефонував до нього й запитав – коли він оці вірші написав. Поет трохи покашляв у трубку й тицьнув у небо пальцем – чи то 2003‑й, чи то 2004‑й рік. Я так і думав. Оцей дуалізм, що описаний у вірші, в підсумку складається в комбінацію, яка й не снилася індійським йогам, – українсь­ку дулю.

Ця здогадка давня, але не іржава.

Її промовляти пручається рот:

В нас гарна країна й паскудна держава,

В нас люди хороші і кепський народ.

 

Але ми собі відповісти повинні,

Чи схочемо ми і чи стерпимо ми

Хорошу державу в поганій країні,

Хороший народ зі злими людьми?

 

Вітаю вас, друже ­читачу!

     Пригадався мені цього разу Сашко Ірванець, я навіть зателефонував до нього й запитав – коли він оці вірші написав. Поет трохи покашляв у трубку й тицьнув у небо пальцем – чи то 2003‑й, чи то 2004‑й рік. Я так і думав. Оцей дуалізм, що описаний у вірші, в підсумку складається в комбінацію, яка й не снилася індійським йогам, – українсь­ку дулю. Отак хитро й складно заплетені пальці, а в підсумку – дуля. Світлі й мудрі обличчя нових політиків – а політика стара й злодійкувата; ясні очі нових не корумпованих прокурорів – а вся сволота на волі і краде, як крала; чесні й рішучі образи нових реформаторів – а чиновники всі на місцях і всі беруть. Та є й гірші дулі. Подивіться в очі героям АТО, найкращим солдатам у світі, здатним голими руками душити по десять ворогів, – а влада торгує з ворогом й тисне руку на міжнародних зустрічах. Така от велика українська комбінація.

     Жити не те щоб гидко. Жити важко, коли нам не дають пишатися своєю країною, своїми героями. Тому й вдається нарід до крайніх методів. Дивишся, тому сепаратисту морду побили, там опори електромережі підірвали. А що робити, якщо люди, найняті для захисту країни і людей, своєї роботи не роблять? Підрив опор ви­явився куди більш дієвим засобом боротьби, аніж просте відімкнення Криму від електрики на кілька днів. Агресори терміново потяг­ли туди триста величезних дизель­генераторів, негайно заходилися тягнути енергоміст, а це для їхньої прибитої низькими цінами на нафту економіки – дуже суттєвий удар. Співставний із знищенням кількох ворожих дивізій. Чому ж такі ефективні найпростіші народні методи? Тому що немає фальші, дуля переформатовується в кулак. А ви пробували битися з ворогом дулями? Кулаками – ефективніше.

На сесії Черкаської облради попросив слова для виступу випадковий гість, Друг Немирний, є в ДУКу такий хлопчина з Харківщини. Сказав депутатам прості речі: «Сидите тут, у Лєксусах приїхали. Працюйте. Керуйте, як треба. Будете нас тягнути в ярмо – вас буде страчено. Я не кричу, не залякую. Я попереджаю». Це відео на ютюбі можна дивитися безконечно.

     А у нас – напівкулак-­напівдуля. Дерегуляцію слід провадити по всіх, без винятку, секторах та підсекторах господарства, від ягід, яєць, молока, кукурудзи, пшениці до слимаків та розведення джмелів, тотально, щоб люди відчули зміни всюди, і суттєві зміни. Щоб не приходили до фітоконтролю чи пожежної інспекції, а особ­ливо – землевпорядних органів, з оцими словами – «не будете чесними – вас буде страчено». А у нас все лише починається, через півтора роки після оголошення наступу на бюрократію та корупцію.

     У першому читанні прий­нято Закон, який відміняє 22 заборони та обмеження в агрокомплексі. Тепер не треба дозволу, щоб перевозити тварин або фуражне зерно з однієї області в іншу, не треба реєструвати добрива 500 днів, понад 30 тисяч підприємців позбавлені необхідності отримувати ліцензію на застосування засобів захисту рослин, поліпшилися умови для інвесторів і так далі, і так далі. Ніби й багато, 22 дозвільні процедури, але – здебільшого точкові дії, локальні впливи. Але і цим змінам дякуємо і сподіваємося, що це початок великого шляху розмотування мотузок, якими стягнуто руки аграріїв.

     Мені особисто в усіх позитивних процесах, які, безумовно, є, – і в реформуванні поліції, і прокуратури, і податкового законодавства, і в антикорупційних програмах, і спрощенні ведення бізнесу в агрокомплексі, бракує трьох речей – системності, простоти і динаміки. От ніби у нас є децент­ралізація, а ніби й немає й невідомо коли буде. От ніби оновилася влада на місцях, але старі кадри прорвалися й посідали у крісла. Ніби їм там медом намазано. Карні справи проти злочинців­попередників відкриваються – і раптом закриваються. Змінити податківців у повному складі, за принципом поліції, вирішили – та й передумали чомусь.

     То чого дивуватися, що люди починають потроху нищити сволоту власноруч, або просто пику товкти в людних місцях? Чи має право пхатися пожежний нагляд на елеватор після того, як горіла нафтобаза під Києвом, де, виявляється, елементарних протипожежних засобів не було?

     Ага, системно, рішучо і в один дотик, аякже… «А про наслідки ти подумав?» – спитають мене. Та ми вже по вуха у наслідках, чого нам думати про наслідки. Вилазити з багна треба. На це в інтернеті ходить такий діалог:

     – Дур­рацкий план!

     – Конечно. Вы со мной?

     – Разумеется!

     Ми можемо думати не про наслідки, а прогнозувати перспективи. Ми всі приходимо до висновку: виробляти сімсот з чимось доларів з гектара – дурне діло, бо сімсот треба вкласти. Потрібна глибока переробка або вирощування високорентабельних культур, треба знову знаходити сенс у рослинництві, тому що нас виснажать ціни у 148 доларів за тонну кукурудзи. І не тішить можливість піднімати врожайність, підвищувати технології, оскільки з ними росте собівартість. Недавно на Європейському конгресі кукурудзи я розмовляв з власником ферми з Португалії. Цікавий мужик. Має 500 гектарів кукурудзи. Любить американські гібриди, в сухому зерні вирощує 14,5 тонни з гектара, а взагалі – до вісімнадцяти. Гатить силу­силенну добрив, зрошує, фанатіє від точного землеробства – супутникові знімки, дрони літають. Але заробіток у нього – дотація, яку ЄС виплачує на гектар. Тому що вкладення в гектар – 2130 євро, не помиляєтесь, 2130 євро. Одна радість – кукурудза у нього по 170. «Чому дорожче, ніж у нас?» – питаю. Так ми ж на краю Атлантики, говорить. Від вас до нас довезти – от і буде 170.

     Думати треба сьогодні, а не коли виросте 5 тонн кукурудзи, і буде вона по 130 долярів.

     І думати системно. В ланцюжку: правильна про­українська влада (вгорі і під боком) – вірна концепція країни – добра стратегія – чітка тактика на рівні господарства, гарний бізнес­план, гарантований збут (на початку, не в кінці!!!), точний вибір культур, план урожаю.

     Так переможемо. Хоча, можете мене слухати, можете мене не слухати, так і так переможемо. Подивіться на початок цих записок – там сказано, що в нашому народі багато героїв і багато сміття, а йдемо вперед усі разом. Сильні несуть по кілька слабких на плечах. Бо є ще дорогоцінний метал, який не можуть загарбати рейдери та корупційні схеми, – наші люди.

     Незліченні поклади цього металу є на нашій землі, її головне багатство від давніх давен.

     Мені було років вісім, але я пам’ятаю розмову з сусідом­однолітком, Євгеном, який сказав якось:

     – От хотів би я бути козаком!

     – Навіщо це тобі?

     – Умів би годинами не дихати під водою, ловити кулі руками.

     Я тоді сміявся, а тепер би лиш кивнув із розумінням.

     Рецепт простий. Друже­читачу, починаючи справу, застосуйте голову, а потім руки. Це з виборів починається. Потім. Подивіться на свої руки, чи не скрутило їх випадково у дулі? Зробіть просту річ – витягніть з­поміж вказівного та безіменного великий палець, і отримаєте кулак. А далі робіть, що мусите, що вмієте, чого прагнете.

     Вирощуйте хліб.

     Бог вам допоможе і народ вам допоможе. Як нам поталанить, то й влада набіжить та й підіпре, якщо її не стратить Друг Немирний.

     Ваша українська доля у ваших працьовитих руках.

 

Ваш головний редактор