Мішель Терещенко, міський голова Глухова, ініціював разом з близькими за духом організаціями відродження Української Колегії у Глухові й скликав Першу Колегію з питань реформи агросектору:

  • Коротко кажучи, Колегія (щоправда, під назвою – Малоросійська) існувала в Україні упродовж століть й мала різні здобутки в історичному контексті, однак суть її та статус залишалися незмінними: це був найвищий орган влади в Україні, вищий від гетьмана.

Глухову з мером поталанило, оскільки у звичному нашому сприйнятті неминучим було б питання: які аргументи того, що дискусія з реформування АПК всієї України відбувається у Глухові? Але у ментальному розумінні Терещенка, українця і європейця, такого питання не виникає. Саме у Глухові, Тернополі, Полтаві, Одесі повинна формуватися візія України, повинні конструюватися засади функціонування держави, а не навпаки, спускатися у вигляді директив з центру. Так є у Європі, так має бути й у нас.

Наступна Колегія відбудеться з питання скасування анафеми Іванові Мазепі, накладена колись саме у Глухові. Це показує, наскільки широкий виднокрай суспільних проблем та завдань має намір охопити Колегія. Та й питання розвитку територій повинні геенруватися саме на цих територіях, а не в київських кабінетах з уявних інформацій про їх специфіку.

Перша Колегія зібрала дуже представницький склад спікерів та учасників. Думки були яскравими, але – конкретними й конструктивними. 

Мішель Терещенко, Глухівський міський голова: «Я переконаний в успіху»

  • Майже триста років тому у Глухові працювали малоросійські колегії, що фактично були урядами Гетьманської України. Саме у Глухові у ті часи зародився проект відродження української Держави, але цариця Катерина Друга була незадоволена цим і врешті-решт ліквідувала гетьманство та місцеву автономію. Відроджуючи ці традиції, ми започатковуємо в сучасному Глухові проведення вітчизняних колегій, першою з яких стане національна аграрна конференція. Наступною буде конференція з історичних питань нашого краю – обговорюватиметься можливість зняття анафеми з гетьмана Івана Мазепи, а наступною – з питань проведення адміністративно-територіальної реформи нашої держави та розвиток середніх та малих міст.

Ідею проведення сільськогосподарської конференції виникла давно і після підтримки авторитетними фахівцями галузі, такими як Жан-Жак Ерве, радник Президента «Креді Агріколь Банк», Алекс Ліссітса, Президент Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», Юрій Гончаренко, головний редактор журналу «Зерно», Віталій Скоцик, голова Аграрної партії України, Андрій Гордійчук, голова правління «Сварог Вест Груп», котрий також підтримує розвиток кооперативного руху та Володимир Ладика, ректор СНАУ, я був переконаний в її успіху.

Джордж Кент, перший заступник посла США в Україні: «Ви не перші на цьому шляху»:

  • Я не є експертом в аграрній галузі, але мій прадід був професором університету штату Нью-Мексіко (США), обидва діди викладали в університеті штату Корнуел. Так, один з дідів вивів кілька нових сортів яблук, які нині можемо зустріти тут, в Україні: Голден Делішес, Джанет та інші. Для мене це також знаковий результат співпраці між нашими народами.

Ми розуміємо, що Україна сьогодні знаходиться в складній соціально-економічний та військовій ситуації, але нагадаю, що ви не перші на цьому шляху. Глибокі американські сільськогосподарські реформи були запроваджені ще у XIX столітті за часів президента Авраама Лінкольна, коли тривала громадянська війна. Це доводить, що реформи можна і потрібно вести у часи війни, щоб країна зростала та розвивалася.

Сучасна програма допомоги США Україні також розвивається та поглиблюється. Сполучені Штати є та будуть партнером України, підтримуючи та поглиблюючи економічну співпрацю. Зокрема, це стосується аграрної сфери. Незабаром американський Уряд розпочинає програму на суму 25 млн. доларів, спрямовану на підвищення ефективності малих та середніх українських фермерських господарств, допомогу фермерів отримати доступ до сучасних технологій та сприяння експорту з високою доданою вартістю. Надалі впроваджуватимуться програми з розвитку сільських місцевостей, для стимулювання доходів місцевих жителів, кредитування малих та середніх фермерів тощо.

Американські компанії і надалі розвиватимуть діяльність в Україні, інвестуючи значні кошти в її економіку та створюючи нові робочі місця. Наприклад, компанія Бунге планує відкрити новий олієпереробний завод у Миколаєві, збільшивши власні інвестиції до 400 млн. доларів.

Віталій Скоцик, голова Аграрної партії України: «Ніхто не збудує нам заможну країну, крім нас»

  • Ніхто нам не збудує нам заможну та щасливу країну, крім нас самих. Про це писав у свій час Андрій Шептицький у статті «Як побудувати рідну хату», а наш сучасник Богдан Гаврилишин сказав, що тоді можна збудувати країну, коли суспільство готове до цього. Вітчизняна Революція Гідності довела, що суспільство готове. Але як говорив Андрій Шептицький починати треба з побудови фундаменту. І таким фундаментом має стати створення відповідної політичної системи з баченням кінцевої мети, що хочемо збудувати. Для цього треба створити довгострокову програму розвитку аграрної галузі. Не може бути реформа аграрна без реформи країни.

Якщо вести мову про аграрну реформу нашої країни, то підкреслю наступне. Усі країни, що вступали до ЄС, мали по 7 років на розробку власної земельної реформи, а Польща – навіть 12 років! Тому українці мають самі розробити власну формулу з ведення земельного питання, провести глибоке експертне оцінювання та відповідну роботу над ним.

Андрій Гордійчук, голова правління «Сварог Вест Груп», один з засновників «Першого Національного аграрного кооперативу»: «Мусимо здолати недовіру людей на селі»

  • Наш драйвер у підтримці кооперації в Україні наступний – не можуть існувати успіхи окремого підприємства без повноцінного розвитку вітчизняного села. Бо наша країна має конкурентною перевагою не лише чорноземи, а й географічне розселення людей на селі. Це треба уміло та ефективно використовувати. І світовий досвід розвитку кооперації говорить на користь такої думки. Той же «Креді Агріколь Банк» – найуспішніший кооперативний банк в світі у 2015 році. Прикладів такого успіху економічної діяльності в світі можна наводити багато.

Важливо об’єднуватися для розвитку власних громад на селі. Серед наших головних пріоритетів розвитку – підтримка органічного виробництва, молочного та м’ясного тваринництва великої рогатої худоби, рослинництво. Для потужного поступу кооперації маємо здолати недовіру людей на селі, вести просвітництво та навчання, відновлювати сільського підприємництва тощо.

Жан-Жак Ерве, радник Президента «Креді Агріколь Банк»: «Щодо ринку землі – більше запитань, ніж відповідей»

Чи потрібно продавати сільськогосподарську землю в Україні зараз? Вважаю, що час для цього ще не прийшов. Я – проти. Чому не час? Відсутні належні умови для введення цього ринкового інструменту. Кадастр, реєстрація земельних ділянок стали вже більш досконалими, ніж це було ще кілька років тому, але усе ще потребують доопрацювання. Також незрозуміло, якою має бути справедлива ціна за гектар сільськогосподарської землі. Поки що запитань більше, ніж відповідей.

Для мене важливим є три головних пункти для введення цього механізму у дію.

Перший – скільки фермеру потрібно сплачувати коштів для приватного володіння землею. Як банкір вважаю, що вартість повинна бути не більше, ніж у 6 разів EBITDA підприємства.

Давайте приблизно порахуємо. Скільки зерна може отримати аграрій з гектара –до 120 ц/га. Це – приблизно 120 євро/га, а з 4 га – майже 500 євро/рік. У власності держави та місцевих громад є понад 10 млн. га земель, в різних наукових академій – 320 тисяч га. Фактично за ефективного господарювання є можливість отримувати кошти, що значно перевищують їхні бюджети на рік. То ви ще хочете продавати свою землю на ринку?

Алекс Ліссітса, Президент Асоціації Український клуб аграрного бізнесу: «Створити адекватний бюджет підтримки АПК»

  • Чому ми сьогодні говоримо про аграрну реформу? Аграрна реформа нині складає багато складових – певний напрямок експорту, розвиток сільських територій, підприємництво на селі і т. д. Ми хочемо вийти сьогодні з напрацюваннями: куди рухатися нашому аграрному сектору?

Вважаю, що у нашій державі мають бути довгострокові програми діяльності уряду та зокрема, розвитку аграрної галузі. Як це робиться у світі і чому в Україні не працює? В ЄС діє програма розвитку з 1962 року і є чітку цілі того, що треба досягнути. Збільшення продуктивності виробництва продукції через технічний прогрес, забезпечення стандартів життя в селі тощо. Загальний сільськогосподарський бюджет ЄС в агросекторі сягає понад 50 млрд. євро щороку та до цього додайте ще 50 млрд. євро на підтримку сільської місцевості. У сусідніх з нами Білорусі та Казахстані щорічні сільськогосподарські бюджети обраховуються підтримкою агрогалузі у розмірі по 20 млрд. доларів США. В Україні цього року виділено на ці цілі лише близько 12 млн. доларів – відчуйте різницю!

Маємо зважати на усе це. Також не цуратися використання карток на харчування незаможних громадян. Навіть у США цим вдало користуються. І ще одне важливе питання – проведення реального погектарного обліку сільськогосподарських земель. Бо нині у нас 40% земель, що обліковуються. Треба завести цю землю в обіг та мати її офіційне використання.

Юрій Гончаренко, головний редактор журналу «Зерно»: «Стати з голови на ноги» (використовуючи службове становище, свою доповідь публікує повністю, але винятково з причин, що й без виступу на Колегії писав для публікації в журналі)

  • Я часто буваю в полях і господарствах. Я бачу різні типи, різні моделі, різний менеджмент. Різні картини. Оце недавно був у «Маяку», у Героя України Миколи Васильченка. Він похвалився новеньким комбікормовим заводом, голландське обладнання, новеньким готелем. За українськими мірками це не надто велике господарство, тисяч вісім гектарів. А за кілька днів побував у полях Сербії, на посівній, де середній за сербськими мірками фермер заряджав стареньку сівалку Моносем соняшником та стартовими добривами і тягав її по полю стареньким тракторцем Білорус, який завівся з четвертої спроби, незважаючи на те, що виступ був показовим, для журналіста.

Бачив я і німецьких фермерів, де потужний трактор Fendt рухає посівний комплекс Lemken, обробляючи півсотні гектарів і залишаючи мене у повній розгубленості – коли ж окупиться така інвестиція. Таку ж розгубленість я відчував, коли австрійський фермер з гордістю мені говорив – ось, придбав ще 20 гектарів.

«Скільки ж ви заплатили?» «10 євро… за квадратний метр!» Тобто, 100 тисяч євро за гектар. 2 мільйони за 20 гектарів. «А що ж ви збираєтесь вирощувати?» «Що й завжди, кукурудзу, пшеницю».

У світі є дуже багато різних моделей сільського господарства – від відчайдушної боротьби за виживання до хоббі.

В Україні модель – сільське господарство у стані перманентної реформи.

Його хочуть реформувати всі упродовж кількох десятиліть. Істотних реформ за цей час було дві: розпаювання колгоспних земель з правом їх оренди та спеціальний режим оподаткування сільгоспвиробників.

Коли сьогодні говорять про реформу, мова може йти про що завгодно: від зменшення митної ставки на експорт насіння соняшника до виставлення мільйонів гектарів земель на продаж.

Саме поняття реформи дискредитоване, і не тільки у сільському господарстві. В усіх сферах державного управління. В економіці. В суспільстві. Тому що суспільство не має відповіді на три запитання: заради чого реформа здійснюється, в чому її суть, коли вона буде проведена.

Якщо задумуватися, реформа АПК не є окремим проектом, вона складова частина великих перетворень, які повинні вивести Україну на новий, вищий цивілізаційний рівень.

І це питання не до законодавців, хоча й до них також. Це питання до стратегів, до філософів, до поетів. До речі, серед аграріїв поетів чимало.

В ході реформи ми, стоячи на голові, приймаємо рішення: зробимо кроки он у тому напрямку. Так. А тепер – в іншому напрямку, адже наша мета отам. При цьому ноги стирчать у повітрі, і ми не робимо жодного кроку. Щоб зробити бодай один крок, ми повинні стати на ноги. 

Багато разів я запитував різних міністрів економіки, Хорошковського, Пинзеника, — яку країну ми будуємо. Ніхто мені не міг відкрити горизонт більш як на один рік вперед.

Тому виходимо з того, що у нас є не готовий проект країни, а версія.

Україна найкраще вміє продукувати продовольство та інтелект. Ці дві сфери можуть бути фундаментом. Є у нас перспективна енергетика, металургія, гірничорудна промисловість, авіа- та автомобілебудування, космічно-військова галузь, суднобудування. В перспективі – природно-історичний туризм.

І є головна проблема, головний виклик, на який повинна дати відповідь будь-яка реформа: жахливо мізерний внутрішній валовий продукт. Виробництво товарів та послуг на душу населення в Україні таке, що в десятки разів поступається показникові Канади, Швейцарії, Норвегії та багатьх країн. Якщо в Канаді це 53-54 тисячі доларів на душу населення, то в Україні 1700 за деякими даними.

Для того, щоб підвищувати соціальні стандарти, розвивати бюджетні галузі, створювати внутрішній ринок споживання, підвищувати пенсії та зарплати Україна повинна у десятки разів збільшити виробництво товарів та послуг. Кожен політик заявляє з трибуни, що підніме пенсії та оплату праці, але жоден не говорить про те, звідки він планує добути на це гроші.

Отже, повинна бути глобальна програма підвищення ефективності та збільшення продуктивності в усіх галузях народного господарства, і всі реформи повинні бути складовими частинами цієї програми.

Це більше, аніж програма уряду чи програма президента. Це план життя і прогресу нації. Можливо, базові положення цього плану повинні стати частиною Конституції України. Ми повинні створити запашні умови для інвестицій та будувати готелі, дороги, заводи, фабрики, комбінати і так далі, і так далі. Кожний політик, що обіцяє додаток до пенсій, повинен відповісти: які заводи для цього будуть збудовані, скільки вони зароблятимуть для держави, в який термін це все відбудеться.

Тепер поглянемо, яким чином потрібно реформувати сільське господарство.

Давайте зробимо простий тест: чого найбільше потребує сільське господарство? А. Інвестицій та оборотних коштів. Б. Підтримки та захисту. В. Контролю та чітких вказівок. Яка відповідь неправильна? Правильно. Відповідь В.

Чому ж замість допомоги та грошей фермеру пропонуються штрафні санкції та тотальний контроль?

Отут і треба перевертатися з голови на ноги. Відповідь проста: структура державного управління у вигляді міністерств та відомств в України створювалася для управління соціалістичною економікою і відтоді не змінювалася (принципово) і не реформувалася. Я не рахую локальні зміни за реформу. Не змінився принцип: Міністерство керує галуззю.

Але в соціалістичній економіці працював метод прямих наказів та планування. В економіці капіталізму міністерство повинно співпрацювати з приватною ініціативою, приватним капіталом та приватним власником.

Воно повинно мати інструменти мотивації приватного власника до тих або інших рішень. Але у нас і нині міністри визначають, коли і що кому сіяти і дотепер звітують про врожай – «ми виростили», змушуючи фермера піднімати брови, адже він точно знає, хто це виростив, хоч сіяв не те і не тоді, коли це рекомендувалося у планах. Так державне регулювання та управління перетворюється на фікцію, або, як мінімум, різко втрачає ефективність.

Відтак, вважаю, в Україні вкрай необхідний Кодекс відносин між державними органами та суб`єктами підприємницької діяльності, в якому була б чітко прописана відповідальність чиновників за вимушені зупинки підприємств, за невиправдані перевірки та відволікання ресурсів фермерів та агрокомпаній, перешкоджання експорту та інші дії, якими живиться корупція в Україні.

Звісно, контроль потрібен. Але в розвинутих країні контроль держава делегує тим же суб`єктам галузі, їх галузевим об`єднанням та асоціаціям. В руслі децентралізації такий підхід мав би великий сенс. Але проблема в тім, що більшість асоціацій в Україні теж є рудиментом соціалістичної системи, вони більше створені для парадів, аніж для конкретної роботи і найголовніше – не несуть жодної відповідальності за свої дії або бездіяльність.

Відтак.

Вважаю за необхідне створити законопроект про галузеві об`єднання та асоціації із закріпленням широких прав – видача дозволів, ліцензій, реєстрація, сертифікація, контроль якості продукції та контроль виробничих процесів – і відповідальності за ці процеси.

Стосовно власне профільного Міністерства, вважаю, воно повинно керуватися власною Конституцією, — можливо, Концепцією, затвердженою Кабінетом Міністрів та Президентом, у якій би було зафіксовано мету та принципи діяльності Міністерства, а також засади взаємин з суб`єктами ринку.

Вважаю за необхідне створити в рамках Міністерства платформи (майданчики) розв`язання головних проблем аграріїв. Зокрема, Міністерство повинно мати власний підрозділ боротьби з корупцією в галузі, з гарячою лінією, з прямим зв`язком з НАБУ, СБУ та іншими компетентними структурами.

Наступним майданчиком повинен бути департамент або Агенція з інвестицій в АПК, яка акумулювала б інвестиційні потреби аграріїв, широко працювала б з інвесторами різних країн, створила б глобальну інформаційну систему стосовно інвесторів та інцест-проектів, забезпечувала б аудит проектів, комунікації, юридичний супровід та державні гарантії для інвесторів, дієвий захист інвестицій.

Окремою платформою повинен бути департамент розвитку територій, який, зокрема, забезпечував би створення в сільських місцевостях майданчиків з безплатним електро- та водопостачанням, комунікаціями, для розгортання там переробних, складальних або інших підприємств та широко пропонував би малому та середньому, великому бізнесу розгортати виробництва на цих майданчиках. Окремий напрямок – забезпечення будівництва доріг сучасними методами холодного пресування, будівництво підприємств інфраструктури, готелів, ресторанів тощо.

Наступна платформа – створення Агенції маркетинового просування національних продуктів. Це велика культурна програма виведення на зовнішні ринки унікальних українських продуктів та поширення їх через гастрономічну культуру Заходу, шоу- та кіноіндустрію, тощо. 20 років тому ніхто не знав, що таке сир фета або соус песто, крім гурманів, сьогодні це супер-бренди, і в Україні не бракує продуктів такого рівня та гатунку.

Розвиток зовнішніх ринків – головне завдання Міністерства. Це одне з найгостріших питань національної безпеки. Так, великим, невибагливим і доступним був ринок росії, але ж не будемо згадувати, яким ризикованим та непередбачуваним. Висока диверсифікація в цій темі, глибоко ешелонована оборона повинні бути вибудувані на державному рівні стосовно збуту сільгосппродукції.

Потрібна Агенція агроменеджменту. Відомо, що український фермер потерпає здебільшого тому, що намагається виробляти те саме, що й великий холдинг, маючи набагато гірші технології та ресурсну базу. Диверсифікувати діяльність, щоб підвищити ефективність, може допомогти експерт або консультант, а у самого фермера може забракнути освіти або управлінської волі.

Відтак, потрібен підрозділ, який би працював з усіма форматами бізнесу, від фермерського господарства до великого холдингу, чітко розуміючи потреби кожного і маючи інструментарій для задоволення цих потреб.

Головне завдання міністерства – створювати сприятливий клімат для розвитку та прогресу галузі і встановлювати баланс та противаги між суперечливими інтересами суб`єктів, такими, як прагнення зерновиробників продати зерно якнайдорожче і прагненням виробників борошна купити якнайдешевше.

Тому, мені здається, суть реформи – все-таки в зміні філософських основ державного регулювання.

Чому я назвав саме теми держрегулювання фундаментом реформ? Тому що, по-перше, це можна швидко зробити, включаючи законопроекти, а, по-друге, мабуть тому, що саме змінився Міністр і уряд. Тому якось це здалося логічним.

Що стосується питань реформи, про які говорять всі зазвичай…

Я б хотів, щоб реформатори відчепилися від агрохолдингів. Це така ж спекулятивна тема, як у популістів друга державна мова або підвищення комунальних тарифів. В Україні мають право на існування всі формати бізнесу, якщо вони ефективні. Холдинги в Україні концептуальні. МХП – це курятина, Кернел – олія, Астарта – цукор, і так далі. У нас не буде європейської моделі фермерства, у нас взагалі не європейська модель сільського господарства. Покажіть будь-якому європейцю поле у двісті гектарів – і він скаже, ні, це не Австрія, це Аргентина або Канада.

Так, дрібний фермер зможе самозайнятися, але він не зможе купити сучасне європейське насіння, сучасні засоби захисту рослин, сучасний трактор або комбайн.

Більшість аграріїв, яких знаю особисто, обробляють від трьох тисяч гектарів, будують за свій кошт дороги, вставляють євровікна в школах, ремонтують дитсадки, будують будинки перестарілих, ремонтують бронетехніку АТО, відправляють на фронт продукти, бронежилети, тепловізори, приціли для снайперських гвинтівок. Дрібний фермер не зможе тут допомогти. Тому що сам буде потребувати допомоги. Хіба що зметикує, що треба вирощувати трюфелі. І міністерство допоможе їх збувати.

Серед агрохолдингів є фінансові структури, які мають сільгоспвиробництво на другому плані, але це тимчасові явища, які на ринку ненадовго.

Друге питання. Я б хотів, щоб реформатори відчепилися від ринку землі. Ну немає в Україні суспільно-політичних передумов для створення цивілізованого ринку. Для створення глобального соціального конфлікту та економічного хаосу, глобальних спекуляцій та фатальних зловживань – є. У Франції ви не купите 5 гектарів землі, якщо місцевий підрозділ фермерської організації Safer не схвалить цю угоду. Йому може не сподобатись ціна угоди, або ваш ніс, або ваше минуле. І ви нічого не купите. У нас немає ані культури, ані структур, ані, знов-таки філософських підвалин для цивілізованого ринку землі. Ринок повинен бути, але давайте створимо все необхідне для нього, включаючи фермерські контролюючі інстанції, за якими повинно бути останнє слово. Гадаю, на створення правильного законодавства, правильних кадастрів повинно піти років 5, потім стільки ж – на тестові та пілотні проекти. А потім вже й ринок.

Третє питання. Дуже хотілося б, щоб регулюючі органи відчепилися від питання родючості землі. Тому що новий міністр вже щось таке говорив, про необхідність збереження. Це теж гучна тема, як комунальні тарифи, але не більше. Я ніколи не чув, щоб в Ізраїлі стояло питання родючості землі. Так, у нас земля в мільйон разів цінніша, аніж в Ізраїлі. Але не мені говорити і не вам слухати, скільки вирощує на своїй землі Ізраїль і скільки Україні. Жоден нормальний господар не буде знижувати родючість своїх земель невправними діями. Більшість моїх знайомих обліковують цикл дванадцятьма роками, їм зовсім не байдуже, що виросте після соняшника.

Нещодавно розмовляв з Войцехом Олейнічаком, міністром-реформатором у сільському господарств Польщі на початку 2000-х років. Він сказав, що польський досвід не годиться для України. Чому? Тому що, каже, у Польщі спочатку реформували саме державну вертикаль управління, прибрали з міністерства все зайве, все, що гальмувало розвиток та рух, а потім вже взялися навчати аграріїв новітнім технологіям. В Україні все відбувається навпаки.

 

Текст – Юрій Гончаренко, Олександр Горда

Фото – Олександр Горда