Вітаю вас, друже читачу.

Ніхто не досконалий

Парламентська і урядова криза в Україні, судомисте створення нової коаліції замість старої за методом patchwork (клаптева мозаїка), панічне призначення нового уряду за методом long trades (довгі торги), гібридна війна руських у Європі за методом buy all (купити всіх) і беззуба політика Заходу за українським методом moyakhatazkrayu українському аграрію до дупи. Тому що на полях вирує посівна.

Світ недосконалий. Ніхто не досконалий. Тому триває пошук противаг, гармонії, балансу. І, зрозуміло, хорошої ціни. А ціна якийсь час тішила тих, хто не продав, а притримав у коморі до кращих часів. Соняшник підріс, кукурудза скочила до 160 доларів у порту.

  • З якого дива? – поцікавився я у Дмитра Мотузко, нашого компетентного експерта.
  • Та якийсь час ціни зростали на біржах, до п`ятниці. А у п`ятницю включилися фонди, і ціни поповзли додолу. Зростання відбувалося на тлі пророцтв про політичні негаразди у Бразилії та ймовірні погодні катаклізми, у Бразилії та США. А в Україні зростання цін було зумовлене тим, що нафрахтовано багато кораблів, і їх треба було терміново вантажити. Та й послуги перевалки, як ми і прогнозували, зменшуються. Ящо раніше трейдери твердо закладали в ціну 20 доларів, то тепер – 15, а то й десять, і копійка впала у кишеню аграріям. От вони й сіються радісно, йдучи на рекорд посівних площ із соняшника…
  • То рік буде добрим?
  • Хтозна. Рано говорити про це. Якщо будуть природні потрясіння…
  • Ну неодмінно ж будуть.
  • Хотілося б. І щоб не у нас. А якщо не буде, то матимемо ще один рік низьких цін. 

Ясний хрон, посіяли

Я бачу, що на зернові справила вплив ще й нафта, яку силоміць підняли з 30 доларів майже до 45, — не тому, що вона стільки коштує, а тому, що її падіння з сотні з гаком до  тридцяти було надто тривалим, а ринок не любить тривалих негативних трендів, він мусив зумовити відскок… перед ще більшим падінням. Уявіть собі, ви сидите під грушею (ні, груша і дуб – це кліщі, не годиться), під вишнею та й гойдаєтеся, уже й задрімали, і Forbes в траву упустили… І раптом вас вперед гойднуло, вниз опустило і так уклякло. І трохи далі тягне вниз… Воно ж некомфортно. Туди-сюди – куди приємніше. Отже, підросла нафта й потягнула за собою зростання усіх commodities. Невеличке таке. Але все-таки туди-сюди.

Так і посіяли. Нібито 26,7 млн гектарів, як і минулого року. Ясний хрон, купа людей насіяли ячменю, щоб бігом і гроші, хто сильно впертий – кукурудзу, хто жадібний – соняшник. Бо соняшник минулого року засяяв рентабельністю понад 80 відсотків (за даними Держстату, тобто, плюс-мінус вісімдесят).

Рік буде важким, за кліматичними умовами. В останню декаду квітня на Західній упав сніг, і фермери криком кричали – йой, шкода, ялинки повикидали. На переважній більшості території весна трохи прохолодна, але волога, тобто, хороша, хоча це практично гарантія тривалих посух улітку і аномальних температур.

Сонячний і Денний

Гадаю, нам усім треба щось змінити у собі. У ментальності, у ставленні до життя, до бізнесу. Є така одна давня легенда… (Якби хто хотів передруковувати, посилайтеся – Ю.Гончаренко, квітень 2016).

Між дивних країв, краю тлустих лемурів, яким очі й мізки запливли жиром з одного боку, та краю канібалів у куфайках, з головами, повернутими назад, бо жили вони лише минулим, лежала квітуча долина з величезними багатствами у нетрях і назовні, з пухнастими від смерек горами, золотими від пшениць полями, синім від глибини морем. Люди, які жили у долині, працювали небагато, більше вовтузились між собою, чубилися, сварилися, тому що половина хотіла біти схожими на лемурів, а друга – на канібалів, і зовсім небагато людей працювало у полях і ще менше – були вищими від суперечок і бачили свій край, і свою долю, і свій шлях.

І один з небагатьох усім серцем любив свій день, свій кожний день, і Ніч, — її він безтямно кохав, жадав усім серцем і молив Бога, — нехай ця ніч настане.

Інший понад усе любив своє сонце, а кохав – крижану постать, яка діамантовими променями сяяла між гір, червоними, золотими, пурпуровими, і молив Бога – дай мені її за жінку. Кохання було таким пронизливим, таким щирим, таким могутнім, що Богові й не довелося тягати крижану брилу, вона сама прийшла на поклик Сонячного й стала перед ним, сяючи, – бери мене. І він побачив, як змінюються її риси від сонячної сили, як починає танути лід, як тьмяніє лискуча поверхня, як проступає її сутність, безбарвна й мокра…

Іншому Бог таки дав ніч. І Денний занурився у неї, і не міг мовити й слова, так йому було солодко й неймовірно, так захопила його пітьма й так чарівно роїлися зірки… І ніч купала його в собі, і тривала, тривала, тривала, тривала…

І Сонячний сказав – о, повернися у свої гори. Залишся мрією моєю. О, повернися. І Вона повернулася.

А Денний нічого не говорив, він лише стривожено дивився на схід і чекав чогось, що втратив, підсвідомо шукав цього… Бог сказав – «ну-ну, а я знав, що так буде», — й на сході заструмували промені нового дня, сонце випливло між хмаринок, і Ніч пішла, озиралася, але пішла. Мабуть, ще прийде.

Мрії залишились мріями, сонце залишилось сонцем, день залишився днем.

Денний і Сонячний зустрілися за невеликим столом для трапез і поділилися своїми таємними мріями:

  • Буду розвивати тваринництво, адже з ним віддача з гектара зростає у десятки разів. Досить експортувати сировину, треба створювати власні бренди, власну репутацію на Заході. Будемо створювати та просувати продукцію з високою доданою вартістю.
  • А я зосереджуся на розвитку територій. Є багато бізнесів, яким тісно у містах, і є багато сіл, де могли б ефективно працювати фабрики та заводи. Використовуючи можливості децентралізації, сполучатиму ці вектори, й це дозволить в стислі строки змінити наш край і життя людей в ньому.

Вони випили по каві, відмовилися від бізнес-ланчу й пішли змінювати край, і у кожного був День і Сонце, і у кожного була мрія, і кожен знав, що її треба залишити мрією. 

Драстуй, реальність

Про що це я (легенда закінчилася, попереджаю). Про те, що 80 і навіть 40 відсотків рентабельності в зерновиробництві – штука хороша, але неприродна. Не кажучи вже про стоні відсотків, які були в кишені. Це мрія, а не реальність. Це було й минулося. Гадаю, реальна рентабельність більшості бізнесів в Україні – відсотків тридцять. Із зростанням капіталізації та обсягів вона ще знижуватиметься. Концерн Audi, колись я був зчудований, працює з рентабельністю 6-8%. Але масштаб і обсяг дає непоганий заробіток.

Нам доведеться звикати до того, що агробізнес – це 30-відсоткова рентабельність (за умови хороших технологій та талановитого менеджменту!), несприятливі кліматичні умови, висока волатильність цін. Хто захоче, залишиться. Зараз ми можемо поборотися за збільшення доходу, зменшуючи собівартість виробництва, про це і йдеться у головній темі цього номера. 

Час – не гроші, але його завжди бракує

У житті так переплітаються романтика і цинізм, що іноді втрачаєш відчуття реальності. Як-от з призначенням нового прем’єра.  Це що було, лірика чи цинізм? Соціологи геть втратили роботу, жоден дурень не скаже, що очікує від нового прем’єра разючих змін у внутрішній і зовнішній політиці, стрімких реформ тощо. Бачимо, що темні сили нині беруть реванш, йде реакція. Чомусь їм, темним силам, здається, що Майдан розійшовся, і майданчик для танцю вільний. Майдан – він назавжди. Танцювати можна, але недовго.

Гройсман у цікавому становищі, в інтєрєсном положеніі. Йому треба продемонструвати потужні реформи швидко й наочно. Цього вимагають лемури… Тобто… Західні партнери України жорстко наполягають на невідворотних і стрімких реформах. Є запит суспільства. Тому можна прогнозувати, що найшвидшим чином будуть продемонстровані дії з деолігархізації, з лібералізації бізнес-умов, зміни у Податковому кодексі, буде прибрана на якийсь відсоток корупція на митниці, просунеться судова реформа, реформа прокуратури. Що таке – імітація реформ? В середовищі системи, що укорінилася, склалася за десятиліття, імітація реформ – це злам 5% системи з криками – всьо, всьо. Наш виграш у тому, що, кожний новий уряд, ламаючи для імітації 3-5% системи, таки її нищить. А що, як Гройсман здамає не 5% системи, а десять, захопившись або задивившись на чарівні промені крижаної постаті? Здивуй нас, Гройсмане. З одного боку, можуть прибити, а, з другого, таки є у людини історичний шанс стати таким-сяким Де Голлем чи Ататюрком. А що? Людина романтична, судячи з вінницького фонтану, може й захопитися. Нам на радість.

Цинізм, кажуть, — мистецтво називати речі своїми іменами.

Ми довго можемо терпіти, але терпіння, кажуть, — форма віри. Вкрай важливо розуміти, заради чого триває наше терпіння й скільки воно триватиме.

Можливо, лише до того часу, коли закінчиться посівна, і ми зможемо відірватись від ріллі й випростатися.

Недовго. Вже недовго.

 

Ваш головний редактор