Доброго дня вам, рідний читачу

Доброго настрою й хорошого врожаю.

З найбільшим українським святом, 25-ю річницею Незалежності, щиро вітаю. Нещодавно навіть таку пронизливу пісню написав:

Пресвятна земле, в полі срібних доль

твоя одна зелена, юна, доля. О Боже, скільки видно того поля —

лише одна суперниця тополь…

План по валу, вал по плану

Я знаю, що всі ви вкрай незадоволені, що ми ще не живемо так, як у Німеччині. Але я точно знаю, що у Німеччині ви бували, а майже точно — у Ганновері, і добре роздивилися емігрантські квартали навколо Мессе, виставки, і точно знаєте, що у Німеччині досить народу, який живе ну так собі. Не кажучи вже про Італію, Францію і так далі. По-різному там люди живуть. Залежно від того, як кажуть у нас на Галичині, хто на шо ся вчив.

Та не в тім справа.

Бідкатися й плакати — риса вітчизняного архетипу, такої зажури й суму на світі ще пошукати. При тому, що здорове й заможне куркульство — теж частина архетипу. Тож двоє кумів, які з’їхалися «лендкрузерами» над ставком, посідали, дістали кришталеву пляшечку з бортового холодильника, порізали генеральського сальця та заспівали сум-ної-сумної, якраз картина типова для центральних областей.

А врожай усі — затамували подих — чекають нечуваний. Дзвонять на Черкащину відомому аграрію:

— Здоров. Як справи?

— Дванадцять!!!

— Що дванадцять?

— Дванадцять тонн пшениці убираємо!!! Бреше, але як натхненно і радісно. Мабуть, 9 тонн таки взяв.

Експерти пророкують 63 мільйони тонн, я переконаний у семидесяти. Поправити мене може тільки невдале збирання, якщо ляпнуть дощі чи ще якась біда. А так — сімдесят матимемо. У сумній нашій країні. Кукурудзу всі чекають по дванадцять у сухому зерні, дуже гарна стоїть. Соняшник, кажуть експерти та експертки, буде три тонни в середньому. Ну соя як соя. Хто вміє, той має, хто не вміє, той навчиться. Загалом пшениці, ячменю, ріпаку, вівса нарахували на середину серпня 37,8 млн т. Якщо буде 14 млн т соняшнику й 20 млн т кукурудзи, що дуже реально, матимемо 71,8 млн т валу.

І кожний шостий зрадник

Перед Днем Незалежності наслухався я розмовних радіо у машині, аналітиків та політологів, сам засумував трохи. По-перше, всі додзвонювачі в один голос скімлять, що за 25 років все стало гірше. По-друге, експерти аргументовано доводять, що країна валиться, корупція та фінансово-промислові групи її нищать. Світовий банк виділив Україні 26 мільярдів доларів, а з них освоєно тільки 4, оскільки ці гроші не можна вкрасти. Стало складно красти при закупівлі вакцин — в Україні перестали закуповувати вакцини. Соціологи провели дослідження, виявилося, що 15% населення українцями себе не вважають, кожний шостий громадянин хоче жити у сусідів або під протекторатом сусідів чи у СРСР. Про економічний спад і мови нема, всі галузі здихають. Сумно, так і не засну. Ооооо…дна калина за вікном, одна родина за столом, одна стежина, що додому йде сама. До речі, і не така сумна пісня.

Що ж воно таке, незалежність?

Жодного разу я не чув, щоб по радіо на тему «було-стало» висловився Віталій Шелестовський, невеликий фермер, який сам виготовляє соєву олію та без посередників експортує її у Китай. Ніколи не чув по радіо, щоб оцінив співвідношення «СРСР-Незалежна Україна» Михайло Бернацький, який у своїй агрокомпанії вже кілька років повністю обходиться без газу, на альтернативному паливі, а минулого року зібрав 45 центнерів сої, підтверджено. Чомусь не дзвонять в етер (ефір) кіровоградські фермери, які легально купили 150 автоматів Калашникова і здобули незалежність від свавілля місцевих фіскальних служб, їх просто бояться, мирних фермерів з мисливським знаряддям. Не дзвонить Соколенко з «Агро-мілка», розводить племінну худобу, продає по ЗО тисяч гривень за голову, продає молочко, оце посадив гектар порічки, а ну, — як воно? Та й взагалі нікого з людей, які дають собі раду, з-поміж додзвонювачів я не чув, їм нема коли дзвонити на радіо.

Відвідуючи господарства, я бачу картину, коли дратують ціни на молоко, м’ясо, зерно,рейдерство,корупціонери, хабарники, здирницькі податки, фальсифікат — і при цьому люди працюють з прибутком і будуються, інвестують, розвиваються. Дають гроші і на дороги, і на школи, і на лікарні. Допомагають фронту. Будують абсолютно європейські офіси, приносять культуру і порядок в регіони.

Та й в інших бізнесах я знаю чимало успішних людей. Та й не у бізнесах. Знаю успішних художників, літераторів, композиторів. Усі вони незалежні. При тому я не надто тусовочна людина, і якщо вже я знаю їх тисячі, то насправді їх точно не один мільйон.

Але, пам’ятаємо, кожний шостий -антиукраїнець, і їх також кілька мільйонів нашкрябається.

Незалежність може мати лише той, хто її прагне

Так що ж це таке, незалежність? Незалежність від волі будь-якої іншої держави? Так нібито 27 країн Євросоюзу в цім сенсі всі залежні. Відома взаємозалежність США, Великобританії, Канади та Австралії, при тому, що всі країни декларуються як незалежні. Незалежність фінансова? Так усі найрозвиненіші країни мають величезний зовнішній борг і прямо залежать від кредиторів. Незалежність енергетична? Так чи не 90% країн у світі не мають ані нафти, ані газу. Сингапур, економічне диво світу, закуповує навіть питну воду і будівельний пісок, бо й цього не має. Незалежність — це воля й дух. І віра. Незалежний той, хто потребує незалежності. Очільники країни незалежності не потребують, адже незалежність — це відповідальність, це велика праця. Тому агрокомпанія обирає незалежність, а уряд — ні, краще керуватися вказівками Госдепу та випрошувати грошву у МВФ. Незалежність — це майстерність управлінця, тому власник господарства дає собі раду й молиться, щоб йому не заважали, а чиновник прагне інструкцій згори та обмеження власних функцій… Незалежний — той, хто хоче бути незалежним. Купа наших бід та проблем -від того, що влада двох десятиліть не боролася за Незалежність і не проливала за неї кров. Вона дісталася можновладцям як безплатний додаток до країни, і ціни Незалежності ніхто не знав і не відчував, доки не гримнув грім. Справжній Незалежності в Україні заледве виповнилося кілька років. До того, до Майданів, до війни, сусіди керували Україною як одною з своїх областей, і наші президенти літали во Внуково отримати вказівки і бігом назад. У нас були присаджені на купівлю газу галузі, яким було зась переозброюватися, модернізуватися, ставати енерго-ощадливими, у нас навіть міністр оборони був руський і чимало зусиль витратив на знищення оборони. І лише в останні кілька років ми стали по-справжньому незалежними, коли протекторат сусідів було анульовано, власне, їхньою ж ідіотською політикою.

Ми маємо величезну кількість незадово-лених і відвертих антиукраїнців тому, що суспільству ніхто не пояснив, як працює капіталізм чи то пак, капіталістичний соціалізм, що найголовніший капітал кожного — ініціатива і підприємливість. В ідеалі держава — не спонсор, держава — партнер. Але людям ніхто цього не пояснив, вони переважно очікують від держави якихось пряників, пенсій, збільшення зарплати. Не розуміючи, що треба вимагати побудови нових заводів, галузей, виходу на світові ринки, створення сприятливого інвестиційного клімату, словом, гарної роботи на збільшення кількості продуктів і грошей, щоб було з чого платити пенсії і зарплати. Тому що без цього замість реального підвищення рівня життя люди отримують обіцянки-цяцянки, але зате у великих обсягах. Нарід багатіє думкою.

Як воно тепер і як воно скоро буде

Ми живемо на зламі епох. У нас не сформувалися політичні та державницькі еліти. У нас є геніальні бізнесмени, у нас є лідери суспільної думки, талановиті економісти. Не кажучи вже про літераторів, філософів, музикантів. У нас є мільйони патріотів, добровольців, волонтерів. У нас є просто багато й дуже багато чесних і працьовитих людей. Але вони мінімально беруть участь в управлінні державою та країною. Їм протистоїть система, яка складається з корупціонерів, політиків, чиновників, управлінців, суддів та прокурорів, силовиків, — і вони, маючи зовсім інші цілі, аніж представники першої групи, якраз радо й затято намагаються взяти управління країною у свої руки. Цей суспільно-філософський парадокс нам і належить розв’язати. І бажано швидко. Країною повинні керувати чесні, патріотичні, талановиті і працьовиті люди. Ось і все. Звісно, всі корумповані інститути треба реформувати. І незалежність стане реальною, а не уявною чи декларативною.

Є багато здорових і цікавих ідей. Світ неспокійний, і попит на українську зброю хороший. То давайте збудуємо могутній ВПК, який вирішить два питання: забезпечення безпеки України і забезпечення безпеки багатьох країн за розумні гроші у твердій валюті. Давайте збудуємо потужний авіапром, суднобудування і дотаційний, підтримуваний державою сектор ІТ. Давайте зробимо сучасними газо-, нафтовидобування та гірничорудну промисловість, металургію та енергетику. Грошей нема? Та тьху, грошей вистачить усім і на все, тільки-но перестануть красти та розбазарювати.

Зауважте: я нічого не сказав про сільське господарство, хоча вже зойків і скавуління навколо нього — хоч вуха затикай. Кажуть, ой, жодна країна ще за рахунок сільського господарства не зросла, ой, ми сировинний додаток… Але сільське господарство стало прибутковим бізнесом у світі, не у нас, лише в останні два десятиліття. І такого сільського господарства, як в Україні, ще не було. Сировину ми продукуємо тому, що на сировину є попит. Відкрийте ринки для переробки, для готової продукції, негайно буде готова продукція. Вирощувати пшеницю та кукурудзу за ціни півтори-дві сотні за тонну теж мало хто хоче. А французи прямо кажуть: всьо, поруч з таким зерновим монстром, як Україна, їм нічого робити. Хоча є що, сир, вино, насіння, багато що вони вміють краще від усіх у світі… Для того, щоб виробляти не сировину, а продовольство, уряд повинен підняти внутрішній ринок, наростити купівельну спроможність та активність населення і відкрити ринки для готової продукції. Поки що ми продукуємо те, що продається без зусиль уряду. Але ми таки змусимо його працювати. Ми змусимо суддів бути чесними і приймати правосудні рішення.

Ми змусимо силовиків та нові антико-рупційні структури посадити всіх крадіїв та хабарників.

Ми здобудемо Україні і своїм дітям незалежність. При тому не припиняючи вирощувати пшеницю, кукурудзу, сою, соняшник, ячмінь.

Пісня, взагалі-то, як пронизливо починалася, так пронизливо й закінчувалася…

Пресвітлая, в безмежності світів Пройдеш до щастя темним шляхом болю…

О Боже, я не бачу краю поля.

О Боже, це і все, що я хотів.

Ми зараз усі йдемо і не бачимо краю поля.

Але йдемо незалежні.

 

Ваш головний редактор