А за вікном майже весна, і, Боже мій,

як же вона змінює все моє майбутнє.

Отак Вакарчук проспівав про посівну. Авжеж. Посівна змінює все. А за вікном майже весна, і, Боже мій, як же вона змінює все моє майбутнє. Отак Вакарчук проспівав про посівну. Авжеж. Посівна змінює все.

Вітаю, дорогий мій друже, мій читачу!

У нашого агрокомплексу є багато вад і недоліків, про це скажемо нижче. Деякі досить смішні. Але є у нього одна риса, яка вибиває ґрунт з-під ніг скептиків та критиків: АПК працює. Фінансова система животіє, напівдохла, металургія кахикає, енергетика ледве світить, торгівля вішається за шию на власних вітринах, машинобудування… Тьху… А от АПК зібрався, підперезався, запхав у кишеню куфайки скибку хліба й шмат сала, цибулину, чвертку оковитої, пласку банку шпротів, кільце краківської, головку часнику, тепличний огірок, нарізку жовтого сиру у вакуумі, таку ж нарізку шинки, пачку картопляних чіпсів, жменю бубликів-сушок – і вперед! На посівну! Ще до світу в поле, а там і обід підвезуть.

І вже міністерство сурмить: буде рекорд. Рекорд експорту. Виростили багато всього і вивозимо, аж гай шумить. Йдемо на 37 млн т зерна на продаж світові!

Але навіть не надто видатний економіст скаже вам: такий величезний експорт сировини – не чеснота. Він свідчить, що ми самі не вміємо зерно споживати (тваринництва нема) і переробляти (клепки бракує?). Або ось: усі тішаться, що цього року буде засіяно 7 млн га соняшником. Ми і так на першому місці у світі за експортом соняшникової олії, а тепер будемо на нульовому! Перед першим! Хоча відомо, що соняшникова олія – регіональний продукт, у більшості країн її роль виконує оливкова олія, тому й перші у світі. Та й знавці сівозмін світового рівня кажуть, що такі площі під соняшником в Україні – свідчення, що наші аграрії не мають коштів, аби вирощувати щось путнє.

Така різна бідність

Дивна риса нашого АПК – багатозначність потрактування поняття «кошти». Грошей нема ні у кого, це всім відомо. Про це в усіх газетах написано, на всіх порталах новин. Однак то там, то там люди купують хто трактор, хто сівалку, хто елеватор споруджує. Днями забіг я до Миколи Васильченка, Героя України, в «Маяк». Микола Семенович зрадів, повів мене показувати новесенький комбікормовий завод, голландський, – ну лялечка, ну супер, Європа у Піщаному. Буде у Васильченка ще солодше й жирніше молочко. Дві банки елеватора доставив, по 2 тисячі, обідали у новенькому кафе агрофірми при трасі (і готельчик з євроремонтом). Їй-Богу, душа радіє. Ох і господар. Хоча на брак грошей Микола Семенович скаржиться, як і всі інші. Та воно так і є. Господарство росте, грошей бракує… Закордонний фермер, коли грошей немає, замикає хату, ключі віддає колекторам з банку, їде до Парижа жебракувати, на вулицю Ріволі. Де чимчикує делегація українських аграріїв проїздом з однієї насіннєвої фірми в іншу, і кожний кидає йому в бейсболку монетку у два євро. Або одне євро.

Про дешеве і фальшиве

Друга дивна риса – нестримне, непереборне бажання когось обдурити і кинути. Прибріхуючи з врожаями, мудруючи з податками. Особливо цікаві в підприємствах інфраструктури економічні злочини. Оце недавно гахнули на Дніпропетровщині фірму з виробництва фальсифікату насіння та засобів захисту. Є купа фотографій. Це ж ретельно відтворено фірмове пакування насіння, підібрані потрібної форми каністри для препаратів, а вони у різних компаній-виробників різні, – штрих-коди, спецпломбування, та ще й препарати й насіння треба якісь підібрати. Добра там було на 70 мільйонів гривень. Дивно це… Ну як можна отак сісти й придумати, – а давайте будемо виготовляти фальшиве. Підробимо щось хороше. А давайте всіх обдуримо, заробимо грошей і втечемо. Чому у мене це не вкладається у голові? Адже однаково в усій цій діяльності є неабияка затратна частина. Все треба налагодити, накупити обладнання, матеріалів, сировини, препаратів, підключити енергію, найняти транспорт, збудувати систему збуту, платити працівникам зарплату. І яка рентабельність такого виробництва? Продукцію ж доводиться збувати значно дешевше, ніж справжню, щоб у цій діяльності був сенс. При поверхневому аналізі виходить так, що заробіток ну може на кількадесят відсотків більший, аніж при дистрибуції справжньої продукції. Де сенс? Він може бути пояснений лише одним аргументом: цим займаються люди, які фізиологічно неспроможні працювати чесно. Є й такі серед нас. Ходять, тиснуть руку при зустрічі, просять підкурити.

В Іллічівську на митниці пропав вантаж бичачої сперми на 85 млн грн. Вкрали. Це більш зрозуміло. Просто вкрали, щоб продати. Однак мені незрозуміло: як шукати покупців у такій ситуації? Втім, знайдуть, у нас як вкрасти люди примудряються, так і купити крадене – залюбки. Треба радіти, що не дійшли ідеї – фальсифікувати цінний продукт.

Трохи про добрива і підручники

Окрема риса нашого АПК – в затятій жадобі зекономити кошти там, де не можна економити. Ну якби будинок для себе споруджуєш, фундамент кладеш і скликаєш село: давайте будемо всі плювати на фундаментні блоки, а далі цегла піде. Триматися буде слиною, а на цементі зекономимо. Не можна зекономити на насінні, не можна зекономити на добривах, на засобах захисту. Але всі намагаються.

При цьому ніхто не зазирає в підручник з хімії для середньої школи і почасти викидає гроші у воду, без найменшого розуміння, що саме відбувається. А треба конче володіти інформацією – який у ваших ґрунтах рН. Якщо рН лужний, вносити фосфор немає сенсу, фосфор одразу перейде у нерозчинну форму, рослина його не зможе взяти. А у кислих чи підкислених ґрунтах, як правило, фосфору багато. І вносити його можна тільки весною. Люди вносять добрива, в яких міститься калій-хлор, але вносити їх можна лише восени, щоб хлор промився. Тому що від’ємний хлор – вкрай небезпечний для рослин іон. Хлор токсичний, затримує утворення бульб, процес росту рослин. Ну і так далі. Починаючи з одвічного питання всіх фермерів на всіх конференціях: скільки треба давати добрив… Я розмовляв чи не з найкращим фахівцем з рослинництва на континенті, і він сказав:

– Азота мы даем, за исключением бобовых культур, столько, сколько требуется растению для формирования нужного количества протеина. А в протеине содержится 14% азота. Если культура у вас формирует некий урожай и вы знаете, сколько в ней протеина, то, например: в десяти тоннах кукурузы 9% протеина, то есть 900 кг на гектаре, и в протеине 14% азота. Значит, нужно 136 кг азота. В почве, в черноземе, примерно 70 кг азота. Все просто, отнимаем от потребности то, что наличествует в почве, и получаете количество, которое необходимо внести. Расчет – без учета разложения предыдущих растительных остатков. Предыдущие остатки забирают азот на свое разложение. Можно предположить, что количество азота в почве уйдет на разложение остатков, а то, что нужно на формирование протеина, следует внести. Иными словами, для получения 10 тонн кукурузы требовалось бы добавить 136 кг азота, если эта кукуруза не росла после сои. Если после сои, то можно смело отнимать 70 кг на черноземе.

Він же й розповів про бездумність внесення комплексних добрив, без урахування лужності чи кислотності ґрунту, без розуміння електричного заряду ґрунту та його відповідності зарядам елементів, що вносяться. Він детально розповів про специфіку внесення добрив залежно від рН та періоду, весною чи восени, й вийшло, що деякі добрива взагалі не мають сенсу, а деякі треба вносити з дуже міцною теоретичною підготовкою. То що ж треба вносити обов’язково??? – врешті пролунало питання.

– Никогда не вносите что-либо по традиции или по инерции. Вносите только то, что необходимо. Цинк под кукурузу – гарантировано неплохо. Серу под сою – очень хорошо. Только серу. Если вы вносите сульфат аммония, вы автоматически внесете 20 кг азота. Аммонийный азот – медленный и не помешает клубеньковым бактериям. Азот под кукурузу необходимо вносить. Расчет по протеину сделать просто, после любого предшественника, кроме сои или гороха – ровно столько, сколько нужно на протеин. Для пшеницы нужен азот и марганец, пшеница капризна к марганцу.

Под рапс вносить нужно серу, азот и бор, вот, пожалуй, и вся история.

Не знаю, чи ясно виклав вам думку. Десять років тому я спостерігав це дивне явище в АПК: усі прагнули орати. Чому? Та треба ж орати. Всі завжди орали, в усі часи. Згодом картина урізноманітнилася: багато хто орати перестав, а дехто й зовсім ґрунт не рухав. Подібне й з добривами. Всі вносять, бо треба ж внести. Але шкільний підручник з хімії може пояснити багатьом, що саме тут викидаються на вітер, у стічні води, без найменшої користі величезні гроші, яких так бракує.

Земля пообпікає руки

Щось я вас пригрузив технологічними роздумами. Тому що вони перестали для мене бути технологічними. Вони окреслилися у новий ваш завод, новий ваш позашляховик і новий велосипед для вашої дитини. Коли грошей негусто, час вмикати smart farming або просто мозок. Ви, звісно, можете себе потім картати, що дурно викинули мільйони гривень, недолуго скориставшись добривами, але те, що у вашої доньки не буде нового велосипеда, я особисто вам не прощу.

До речі, від експорту зерна, фальсифікованого насіння, добрив і до велосипеда – це все розмова про нашу країну і наше життя.

Я задоволений, що прем’єром не стане Яресько, що не буде технократичного уряду. Бо там ще зима, там ще не посівна. Ще повинен відсидіти своє у кріслі Гройсман, за цей час, може, вдасться звільнити 18 000 прокурорів, 8000 суддів, а вже тоді можна запускати технарів. Бо зараз їх запускати – все одно, що фосфорні добрива вкидати у лужний ґрунт.

До речі, Васильченко дуже просив передати президенту, уряду та депутатам – ні в якому разі не можна сьогодні продавати землю. Передаю. Без подробиць, – ну, там, руки пообривають, голови заодно. Просто не треба. Не зараз.

Політ над полями у бузкових сутінках

Посівна – це весна нашого серця. Коли ми кидаємо зерна у чорну землю, то це ж не зерна насправді, не насіння гібриду Тратата Сорок сім, це наша надія і наша віра у добро. У те, що земля ця вродить рясним достатком і упевненістю в дні прийдешньому.

І от після дня посівної випростаєтеся на ліжку, очі заплющите, а перед вами – поля, поля, поля. В цей самісінький момент, якщо майнути притьмом за село, у присмерку там можна побачити вас, читачу, хоч ви і засинаєте ніби під бульботіння телевізора, – там, над неозорими полями, можна побачити людину, що летить на висоті з півкілометра над землею, струнку постать між небесами і твердю. Лише зірками спалахують очі, пильно вдивляючись, як воно лягло, зерно надії і віри, та великі білі крила повільно змахують у бузковій імлі квітневого підвечір’я. Читачу, земля віддячить. Я не беруся сказати за врожай, – це ж, як витікає з нашого есе, не лише справа землі. Але вона зробить те, що може.

Провалиться під ногами агресора, забравши у пекло. Горітиме під ногами корупціонера. Двигтітиме під ногами брехливого політика. Плекайте її – і віддячить.

Ваш головний редактор