Так ось ти який, рекорд

Вітаю вас, читачу, щиро вітаю з Днем працівника сільського господарства.

Ніби наш день. Жнива завершуються, хоча… Кажуть, кукурудза ще не вся зібрана. 21 мільйон тонн вже наскир-тували, але загалом, припускаємо, буде 26,3 мільйона. Соняшнику, кажуть, буде 13,5 мільйона тонн при торішніх 11 мільйонах. І врожайність на 0,7 тонни перевищує минулорічну. Сої вже маємо 4 мільйони тонн, а в минулому році було 3,7, і ще трохи зібрати залишилось. До того ж урожайність порівняно з минулорічною на півтонни більша з гектара. Цукрового буряку буде близько 14 млн тонн, а минулого року було 9,6. Ну і рахуйте, було ж 25 мільйонів тонн пшениці. Приросло так приросло.

Про що це свідчить?

Бідкалися всі страшенно. Грошей не було, погоди не було, то заливало, то сушило. Коли не треба, пекло так, що зерно вже й смажене можна було б продавати. Якби комусь треба було смажене. Гадаю, добрив цього року (втім, як і кожного року) недодали, на захисті якось перекрутилися, а тим не менш вродило. Висновок простий: люди навчилися вирощувати, закінчили життєвий університет. Технології кращих умів світу сьогодні успішно працюють в Україні, керовані вправними господарями.

Вийшов на трибуну Гройсман й сказав про рекордний урожай — 64 мільйони тонн.

Правда, всі статистики на той час нарахували 60 мільйонів, але це несуттєво. Ще добирають. І все-таки більше схоже на 67 мільйонів. Рекорд, безумовний рекорд. Тому, сказав Гройсман, агрокомплексу будуть допомагати й наступного року виділять 1% бюджету, 5,5 млрд гривень.

Які підуть на підтримку садівництва, виноградарства і тваринництва. Тому що виробники зерна і так добре справляються. Цього Гройсман не сказав, але це логічно витікало з його слова.

Мабуть, це була не нова думка. Мабуть, вона визріла, тому що напередодні уряд затвердив перелік професій загальнодержавного значення, їх 19, яким в профтехучилищах навчатимуть за рахунок бюджету. З аграрної сфери туди потрапили дві: виноградар і бджоляр. Аж так кортить вина і меду? Хоча, хтозна. Той перелік збагнути важко. У ньому, наприклад, значаться тістороб і живописець. Нема кому в країні місити й малювати. Спитайте будь-якого аграрія, і він скаже, що нема доярок, механізаторів. Хоча тістороб. Може, він і доїти зможе?

Хто з нас двох держава — ми чи влада

Отже, АПК розвивається всупереч зусиллям уряду. На осінній виставці не бракувало дядьків у куфайках від Gucci, які тицяли пальцями у виставкові експонати й купували їх просто з підставкою: мені оцей розкидач, а мені оцей трактор. Гроші чомусь у людей є, і вони хочуть їм припасувати ноги негайно. Навіть за такої низької ціни на зерно заробити вдалося, а впевненості у стабільності гривні нема. Експертне середовище качається по підлозі в корчах. Несила аналізувати, прогнозувати або осмислювати стан та перспективи вітчизняного АПК. Це незбагненний світ, світ думок та вмінь українського аграрія. Немає такої проблеми, яку б він не вирішив. Немає такої біди, яку б він не пережив.

З одного боку, це добре. Так гартується криця. Так створюються підприємства, які живуть сотні років. З іншого боку, світ працює інакше. Переважно аграріям допомагають дотаціями, пільговими кредитами, лізинговими програмами, форвардними закупівлями продукції, компенсаціями, звільненням від оподаткування тощо.

Галузь вийшла на 40% валютної виручки держави в окремі місяці, а в середньому, кажуть, на 25%. Як же держава мусить плекати цю галузь, молитися на цих людей, які продажем зерна та олії втримали гривню від падіння, та й державу заодно. Під державою тут мається на увазі управлінський апарат та бюджетники.

При цьому держава (управлінський апарат) для аграріїв — чи не найбільша небезпека. Вона люто прагне позбавити людей єдиної підтримки, спеціального режиму оподаткування, підвищити орендні ставки, змусити впровадити науково обґрунтовані сівозміни і таке інше. Мабуть, це все правильно. Але виникає питання: чому весь рух -лише в один бік? Чому немає балансу? Чому щось погане не компенсується чимось хорошим? Адже, як не крути, в АПК є аргумент: результат. А у держави? У держави результатів нема, зате є фіскальний апарат та інші неприємні методи. Корову треба доїти й годувати, вигулювати. Якщо ж винятково доїти, то скоро здохне корова, а за нею й господар. До речі, невідомо, хто перший. Можливо, позбувшись молока, господар здохне, а корова піде та й наїсться. Друге питання — робити правильні речі, наприклад, підвищувати ставки за оренду, треба правильно. Правила гри не змінюють під час гри. У підприємства повинна бути впевненість в незмінності умов господарювання на період стратегічного етапу. Тут держава має ламати голову, як це краще зробити. Але не так, як робить.

Будемо реалістами. Марно просити щось у когось, коли він цього не має. Аграрії нині пораються зі своїми господарствами важко, але пораються, а держава не може запустити промисловість, дати собі раду з дорогами, з опаленням, з війною врешті-решт.

Гаразд, не все вдається, але чому не бути чесними в такому випадку? Чому не визнати, що аграрії — оце і є держава, тому що вони дають результат. А управлінський апарат -сервісна служба, яка надає послуги.

Безвізовий фейк

Так, читачу, я погарячкував, про чесність держави — це я даремно.

Щотижня читаємо про нові розробки ракет — і таких, і сяких. Про успіхи оборонпрому. І такі, і сякі. Якої ще летальної зброї чекаємо від Америки та Європи. Зрозуміло, це політика, їх треба затягнути на нашу сторону та пов’язати зобов’язаннями.

А все інше? Щоб приховати недолугість управління, закидаються різного роду інформаційні фейки. То безвізовий режим, за який ми боремося так само затято, як за Донбас. Хоча кожний аграрій, який не раз і не двадцять виїздив за кордон і на виставки, і в гості до різних фірм, скаже на той безвізовий режим — та тю. З тих, хто подає аплікації до посольств, 95% візи отримують. Не отримують ті, кому не варто візу давати. То що, ми боремося, щоб могли виїхати ті 5%, які викликають сумніви у консульствах? Ні, кажуть, ми за те, щоб нас поважали у світі, щоб люди не почувалися кепсько у посольствах, чекаючи, відповідаючи на незручні запитання, не нудилися неясністю, дадуть чи не дадуть. Та хіба це вирішить безвізовий режим? Ну буде безвіз, але при в’їзді в ЄС однаково прикордонник підозріло буде на вас дивитися та задавати незручні запитання.

І може й завернути вас назад, якщо ви йому нагадуєте з лиця якогось лиховісного персонажа із «Зоряних війн». Але з двох гасел — «Україна їздить до ЄС без візи» та «Потужний український агрокомплекс нагодує світ» — обрано перше. Тому що воно більш цікаве для молоді, скажімо, для тих, хто мріє працювати, як в Україні, а заробляти, як у Європі, та й взагалі…

Якби в АПК так працювали, то давно б державні мужі нишпорили по світу — де купити дешевого зерна, бо свого нема.

Відволікання уваги як спосіб вирішення проблем

Щороку намагаються відкрити ринок землі. І це також фейк. Ринок землі можна відкрити за наявності відповідної інфраструктури, суспільних стримуючих інститутів, земельних банків, могутніх кредитних установ, досконалого законодавства, ретельного та безконфліктного обліку, якісних стандартів оцінки, процедур укладання угод, в яких гармонійно сполучалися б інтереси інвесторів, власників земельних наділів, аграріїв. Тому, розуміючи, що на голому місці перерізати червону стрічку до дверей величного палацу неможливо, мораторій продовжують. Звісно, якщо отак зненацька відкрити ринок землі, конфліктів буде стільки, що зметуть і владу, і величний палац Ради. Фейками закидають суспільство щедро. То вся країна, затамувавши подих, чекає -що ж там з’ясується з квартирами Лещенка? То — шалене обурення з приводу електронних декларацій влади. До того ж абсолютно незрозуміло з якого дива. Ну, понаписували. А що, ми цього не бачили на власні очі? Ми не бачили багатомільйонних будинків навколо кожного обласного центру? «Порш-Кайєнів», «Рейндж Роверів» та «Мерседесів» S-кляси? Вони ж у цих будинках живуть, цими машинами повз нас їздять чверть століття. І чи ми не знаємо, скільки коштує годинник Vacheron Constantin, яких у депутата, що виступає по телебаченню, чомусь два, на правій і лівій руці? Щоб точно встигнути, коли доведеться тікати світ за очі? Ні, електронні декларації всіх дратують.

Аграрію загалом уся ця катавасія на руку. Поки можновладці займаються гризнею між собою, розробляють фейки, різні Шатуни і колен-вали, а суспільство заходиться криками «Кашма-а-ар! Як так можна?», аграрій може спокійно віджнивувати, продати врожай, бігом купити трактор і насіння, ще й потім підбігти до роззяв, затесатися в їхні лави, та й собі: «Кашма-а-ар!».

І ніхто не може збагнути, звідки взявся рекордний урожай. Напередодні Дня працівника сільського господарства Лабазюк та Юрчишин зареєстрували у Раді законопроект про скасування ПДВ взагалі. Нібито ідея здорова, оскільки цей податок взагалі народився у країнах розвинених для того, щоб стримувати перевиробництво. Україні він не надто потрібний, якщо сказати культурно, а не матюками. Однак у такому вигляді законопроект шансів не має. Слід було б замінити ПДВ податком з продажів, як є в багатьох країнах. Цей податок сплачує покупець за кожної операції, продавець тут ні при чому. Теж не мед і не виноградарство, але все-таки — конструктив. Просто скасувати ПДВ… Ну не знаю, не знаю.

Чого нам бракує й коли воно буде

Українським аграріям не бракує клепки й технологій, таланту й ресурсів, ідей та наснаги. Бракує організованості та вміння працювати командою — на рівні власників компаній, регіональних груп, стратегічних центрів. Кожен сам за себе. Лише на Кіровоградщині фермери озброїлися та об’єдналися сяк-так, відстрілюються. Бракує дешевих кредитів та незмінних правил гри.

Чи буде все це скоро?

Навряд чи. Можливо, наступна влада буде краща від цієї. Адже подивімося на резюме нашої з вами сьогоднішньої розмови: нам постійно здається, що ми йдемо у безвихідь, що проти нас — влада, погода, світовий ринок, і вже нам ніби й гаплик.

А — вродило.

І бігом купувати розкидач. Результат щороку кращий, це факт. Влада щоразу буде кращою, це майже факт.

Ми будемо незмінними.

Так, ми будемо розумнішати, ставати заможнішими, більш структурованими і організованими, але сутність наша не зміниться. Ми будемо вирощувати зерно, поросят, корів, яблука, малину, будувати переробні підприємства, створювати власні торгові марки, захоплювати світ черкаськими помідорами та полтавським медом.

Ми будемо робити справу, яку вміємо робити найкраще, творити добро в цьому світі, який так спрагло і так тужно потребує добра.

Зі святом вас, дорогий читачу, брате, друже.

Обнімаю.

Тільки закусюйте, закусюйте.

 

Ваш головний редактор