Доброго здоров’я, друже читачу!

Обіймаю, місяць не бачилися. Життя вирує, бринить, струмує, а ми з вами на вітру жовтня, холодного цьогоріч, робимо своє, боремося зі своїми демонами, дякуємо своїм янголам, — живемо.

 

Ціни нема, на джипи черга

Мені бракує власної мудрості, щоб збагнути механізм дії нашої країни. Все вкрадено до останньої нитки, а крадуть, і крадуть, і крадуть. Усі бідні й нещасні, а в добрий ресторан не завжди й втрапиш. Ціна на пшеницю до 160 доларів не дотягує, на кукурудзу — ще менше, а скільки сил і праці в неї вкладено. Здавалося б, чорна біда. Як кажуть у нас, зрада, все пропало. А ні. І дешево продане зерно спричинило дивний ефект на ринку нових автомобілів — черга на «Лендкрузер» в Україні розтяглася на півроку, на «Рейндж Ровер» — на дев’ять місяців. Читачу, ви мудріші за мене… Ні, не мудріші, — разом ми мудріші за кожного з нас. Тож давайте зметикуємо, як це у нас виходить?

Богдан Гаврилишин, світла йому пам’ять, говорив, що й не так багато у світі країн, де збалансована політика й економіка, соціальна справедливість, а також — дружнє співіснування з навколишнім середовищем, й у підсумку є багаті, але немає бідних. Називав Норвегію, Австрію, Швейцарію… Першим принципом називав -повну економічну свободу. З того всього — не прощу собі, що вісім років збирався поговорити з Гаврилишиним і не встиг. Він пішов від нас цього жовтня, 90-літнім мудрецем, з вірою у щасливе майбутнє України.

 

Ну не можу, не можу — знову про економіку

Добра новина у тім, що ми не одні такі недобудовані. Погана — що ми недобудовані. Держава не виконує своїх функцій. На економічному форумі у Києві був Райнерт, всесвітньо відомий економіст. Він вважає навпаки, що лібералізм — це зло, й навіть Штати, ядро світового капіталізму, вважають, що це не працює. Райнерт відомий теорією, що багаті держави пройшли етапи державного регулювання, захисту внутрішнього ринку та нарощування виробництва, й бідні країни не можуть стати заможними, не подолавши цих щаблів. Це стосується земельного ринку, який у нас прагнуть відкрити, ігноруючи всі ці необхідні етапи. До речі, Ерік Райнерт порадив українцям провести нову індустріалізацію, не полишати економіку та благополуччя країни на плечах одного лише аграрного комплексу. Аграрний комплекс без індустріалізації деградує. Та й виробництво сировини… Ну самі знаєте. Про ціни на зерно ми вгорі зачепили. За Райнертом, цікаво повелися австралійці, які налагодили у себе переробку вовни, хоч і не могли конкурувати із країнами, які на цьому спеціалізуються. Але зрозуміли, що виробляти сировину — повний швах, масове виробництво сировини веде до зниження цін та розорення; треба створювати робочі місця, оскільки промисловість задає вищий рівень зарплат, стимулює тих самих виробників сировини. Щось подібне ми бачимо в Україні по соняшнику. Всю сировину забирає переробна промисловість, яка утримує першість у світі за експортом олії, й утримує вигідні ціни на «сємєчку». Тому цього року лише хворі та незграбні не посіяли соняшник. З соєю та сама історія, будуються переробні заводи, попит на сировину зростає.

 

Балакаємо

Біда в іншому. В Австралії мотивацію переробки зумовили економісти, урядовці. У нас це — природні процеси, їх ведуть підприємці. Тому росте воно як пшениця без добрив.

— Якось воно так склалося… Ніби й логічно. Спершу дикий капіталізм. Потім — ще дикіший. — міркуємо ми з вами разом, читачу.

— Та вже ж не такі ми дикі! Зерно ж вирощуємо краще від багатьох цивілізованих? А скільки цивілізованих взагалі не вміють вирощувати?!

— Читачу, не гарячкуйте. Ми ж з вами культурні люди, сидимо, балакаємо.

— Як не гарячкуйте? Скільки ж можна? Диви, наполовину соціалізм, пенсії половині України платять ті, хто працює, всі витрати держави за рахунок податків, а державний сектор мертвий, значить, знову за рахунок тих, хто працює. Виходить, якщо ти в Україні працюєш, то ти тут найдурніший, бо на тобі висітимуть грона тих, хто не працює.

— Та ви праві, та ви праві. Що держава не зробить, все таке, ніби пороблено. Зурочено в сенсі. Мені бідкався знайомий: купив культиватор уживаний, завозить його, аж раптом митниця пише — «даний механізм має ознаки інтелектуальної власності, тому митне оформлення призупинено». Бачте, вони взялися демонструвати повагу й пошану до законодавства про захист авторських прав. Та яка ж залізяка не має ознак інтелектуальної власності, коли вона зроблена з використанням голови? Оформлення стоїть, гроші за транспорт та інше течуть, представництво John Deere пише листа, що не має застережень щодо ввезення, врешті оформлюють. Хіба ж так охороняють інтелектуальну власність?!

— У нас податкова може оштрафувати й за те, що на балансі стоїть мобільний телефон, оскільки телефонування -непрофільний вид діяльності для агрофірми.

— Стривайте, я ж про загальний устрій держави хотів сказати… Склалася олігархічна модель капіталізму, кілька крутих захопили великі металургійні комбінати, енергетичні компанії, виробництво труб та щось таке… Та й жирували. Розрослася корупція, для жирування тих, хто не потрапив до числа олігархів. Потім з’ясувалося, що народу це не подобається.

— А що народу подобається?

— Якщо чесно, то народу також подобається жирувати. Політологи пишуть, народ протестує не проти корупції, а проти того, що його не беруть до участі у корупції.

— Єй таке. Але, думаю, ані політологи, ані економісти не можуть осягнути весь народ. Будують свої висновки на якихось окремих народних групах. Ми ж з вами працюємо чесно?

— Чесно.

— Багато?

— Багато.

— Заробляємо мало?

— Ну… Хотілося б більше…

— Отож. А що нам для цього треба?

— Щоб країною керували професіонали. Щоб вони розуміли наші потреби, що нас спонукає працювати більше, створювати робочі місця, піднімати зарплати. Щоб влада на всіх рівнях керувалася одним: інтересами держави.

— Може, вже час по морді їм?

— Та давно час.

— То що? Народна люстрація? У смітники вниз головою?

— Давайте підготуємося. Давайте налагодимо виробництво смітників, у нас же стільки їх нема, щоб усіх повкидати, весь непотріб. Доки будемо виготовляти смітники, вони схаменуться.

— Вони не схаменуться. Вже їх саджають, вже у них конфіскують, вже їх за кордоном відлов-люють та арештовують рахунки, а вони не зупиняються…

— Зупиняться. Це ж як у фізиці, критична маса набирається. Тільки-но буде посаджено та арештовано першу сотню рахунків, все піде, як по маслу.

І, задоволені й усміхнені, обмінявшись мудрістю та однаковими думками, ми розходимося по своїх робочих майданчиках та енергійно беремося за творення країни, кожен на своєму місці. От тільки ми не домовилися, хто буде виготовляти смітники, ви чи я, й хто їх буде встановлювати під ґанками міністерств та відомств.

 

Ментальність в автоформаті

Автомобільна тема — тема нашої ментальності. Раніше чоловіки мірялися. а тепер міряються автомобілями. Раніше козак був не козак без коня, тепер — без автомобіля. Але ментальність проявляється ще й такими несподіваними автофеноменами. Я їх помітив за собою мінімум два останні місяці. Як і ви, я ненавиджу стояти у пробках або зненацька утикатися в якийсь об’їзд, перекриття дороги. Проте коли у Києві був парад, я просто млів і мружився, мов кіт, стоячи у пробці: йшла військова техніка, і повз мене йшли гармати «Піон» з дальністю пострілу 42 кілометри, акуратні й стрімкі ракети.

Так мені було хороше, так радісно на душі. Скільки ж погані можна одним пострілом знищити! А другий раз, коли раділа душа українця, стався вчора від часу написання цих рядків: під якимось закладом юстиції на Подолі впираюся в об’їзд, матюкаюся, але дивлюся — а там аварія. Міський квадратовий жовтий автобус, величезний, пробував повернути у вуличку, а напарковано ж можновладцями де попало підвод, і правим переднім кутом в’їхав у чорний «Порш Кайєнн», а заднім лівим — у «Порш Кайєнн» кольору мокрий асфальт. Я навіть вийшов і замилувався. Бувають же щасливі дні. І об’їзд мене чомусь зовсім не засмутив.

 

Щодо кліматичних змін

Мені аграрії, що обробляють 80 тисяч га, розповіли легенду, яка пояснює бабине літо. Була війна, чоловіки усі на ній. Жнивували жінки, солдатки. Та й не встигли з жнивами. Задощило, похолодало, прийшли й морози. Пан Бог на то все подивився й сказав: ех, сердешні… Та й дав ще два тижні тепла й сухого, щоб встигли дожнивувати.

Ми на солдаток не тягнемо, надто ми ситі й доглянуті, але може таки і нас пожаліє Пан Бог, дасть кілька теплих днів. Сумно якось без сонечка.

 

Індустріалізацію здатний зрушити АПК

Якщо ви, читачу, передплатите журнал «Зерно» на наступний рік, то це питання ми неодмінно з вами дотягнемо. До речі, наступний рік у нас запланований як рік міжнародного обміну досвідом, у нас буде багато практичних статей іноземних науковців, у дослідження й відкриття яких мультинаціональні та всесвітньо відомі компанії вклали сотні мільйонів доларів. Варто передплатити. До того ж річна переплата на журнал «Зерно» коштує як половина баку вашого «Лендкрузера». А проїхати ви на цій передплаті можете багато років й багато тисяч кілометрів.

Ми з вами вирішимо найважливіше питання: як розгорнути нову індустріалізацію України, не суперечачи розвитку аграрного комплексу, а саме силами аграрного комплексу. Скільки є потенціалу в агро-компаніях щодо створення промислових підприємств. І це не тільки переробка. Я знаю чимало компаній, які займаються, окрім вирощування зерна чи курей, чи свиней,

ІТ-розробками, виробництвом техніки, будівництвом тощо. Осмислити й здійснити. Не так багато від нас і треба.

Знову мені закидатимуть, що я віддалився від землі, від проблем жнивування по-мокрому, від тонкощів вирощування озимого ріпаку та впливу ранніх заморозків на ячмінь та пшеницю.

Хлопці, якщо ми не збудуємо державу, у нас не буде куди сіяти той ячмінь, ми втратимо землю, хату, Батьківщину.

 

Тільки покличте

Про силу соняшнику мені розповіла санітарка із зони АТО, пташка на сорок з чимось кілограмів ваги. Бігла полем під обстрілом, а сумка ще совєцька, велика й незграбна, то зачепилася тою сумкою за соняшник… І соняшник виявився сильнішим, не вирвала його з землі, а сама перекинулася. Хтось добрий соняшник виростив. Тільки не там, де треба.

* * *

Що ж.

Дозбируємо кукурудзу, пильнуємо озимі, купуємо «Ленд-крузери», плануємо наступний рік, передплачуємо журнал «Зерно»… Записали? Секретарці передайте -«передплачуємо журнал «Зерно», для себе, для агронома, для інженера».

Життя вирує, струмує, кипить. Внизу працюють, вгорі крадуть, весело наближається час по морді тим, хто вгорі. Обнімемося, читачу. Ми не на місяць розбігаємося. Давайте приїду до вас, посидимо, побалакаємо вживу. Подзвоніть, покличте. Разом ми мудріші, аніж кожен поодинці.

 

Ваш головний редактор