Віктору у жовтій сорочці

На з’їзді Аграрної партії в Палаці «Україна», на сходах до тераси для паління, мене зупинив симпатичний молодик у жовтій сорочці:

– Я вас впізнаю! Ви головний редактор журналу «Зерно»!

– Так.

– Знаєте, я за вашими рекомендаціями сіяв ріпак, зробив точно так, як у журналі написано.

Тут я починаю нервувати. Я точно не писав про технології вирощування ріпаку. Це писав хтось із авторів. А як я можу гарантувати, що там у тексті не пройшло – а потім введіть у сівозміну цукрову тростину або назва гербіциду переплутана…

– І виросло?

– Отакенний виріс!

Фух. Слава Богу.

– Передплатили вже журнал? Ми ж разом повинні бути.

– Передплачу неодмінно. Візитівки у нього не було, він звичайний аграрій, тому я пообіцяв йому, – напишу про нього в журналі як про Віктора у жовтій сорочці.

Однак насправді цей Віктор отаким своїм привітанням мимохідь мені ніби ще один орден вчепив на піджак. Немає для журналіста більшої честі та слави, аніж визнання читача, що написане журналістом дало певну користь у житті й праці.

Я ще гукнув йому навздогін:

– Ви ж дивіться, не кваптеся з ріпаком у цьому році, бо невідомо, чим справа з ПДВ закінчиться!

Віктор посмутнів і сказав без надії:

– Так посіяно ж уже…

Отже, і нам нікуди відступати. Мусимо добитися свого. Ні, не свого прибутку. А своєї справедливості.

От скаже зараз влада: люди, страшна біда, грошей немає, гинемо. Скиньтеся, продайте обручки й принесіть у скарбницю, бо пропадає Україна. І люди пішли б.

Як влада може щось подібне сказати, сідаючи у «мере» Б-класу вартістю з сільський дитсадок разом із нянечками й провіантом на рік?

Як влада може звернутися до народу з борту яхти на дрейфі біля Монако? Зміна податкових умов на вже посіяний ріпак  – таке ж аморальне явище. Нібито бажають, щоб бізнес у нас був легальний та цивілізований, але створюють  нецивілізовані умови для нього. Так не буває. Це стара приказка, – не можна корову сім разів доїти й один раз годувати.

До того ж корову, яка несе золоті яйця, адже третина економіки – агросектор. Так, от не треба мені тут підказувати, що яйця несуть кури, а не корови. Ви ж бачите, твориться шо попало, то й пишу шо попало.

Влада поводиться з аграріями навіть не те що нефахово – необережно. Таке враження, ніби випробовують: а що буде, якщо отак? А отак?

Траси перекриють, і отак. Трактори й комбайни поведуть на Київ. Може, вам цікаво, чи переверне трактор бронетранспортера? Переверне. Тільки не так, як ви думаєте. Розверне БТР в інший бік, тому що нема такого господарства, де б на тракторному дворі не ремонтували техніку для АТО. Не відряджали б на фронт вантажівки продовольства, тому що влада, бачте, всі гроші на оплату стоянок для яхт витратила.

У владних кабінетах, здається, йдуть до того, щоб одним махом вирішити завдання, яке я вже багато років на сторінках журналу виконую й виконати не можу: об’єднати аграріїв у єдиний кулак.

Дайте людям справедливість. Продайте свої «рендж-ровери», багатоповерхові особняки, тоді й люди попродають свої «лендкру-зери» та й віднесуть до скарбниці.

Тому ще живемо ми не так і погано. Одні на крутих тачках, тому що вміють красти, інші – тому що вміють заробляти, але загалом усі на крутих тачках. Бракує справедливості, чесності. Марно з цим звертатися до Св. Миколая. Марно застерігати владу від самознищення.

Нам шлях один: чесно працювати й боротися за справедливість.

Щоб наші корови залляли молоком Європу, а кури засипали золотими яйцями континенти.

І всі були б на крутих тачках.

Заплатіть фермеру за маки й волошки

Мандрував у відрядженнях, завдяки «Агроскоп Інтер-нешнл» побував в Англії. Знаєте, буває, – їздиш, їздиш, а потім кудись приїжджаєш – і ніби вперше за кордоном. Таке враження у мене було на острові. Найвищий рівень технологій. Настільки вдумливий, деталізований підхід до рослинництва… Настільки дбайливе ставлення до землі… Я ж бачу вже, дякуючи українським аграріям, все, як у мікроскоп. От звичайний фермер, але на подвір’ї – пересувна станція доробки насіння.

От незвичайний фермер, автор світового рекорду врожайності пшениці -16,52 тонни з гектара на 250 гектарах. Новозеландці рекорд побили, 16,57 тонни, але видатки мали такі, що вирощене зерно їх не окупило, а у нашого фермера – чималий прибуток. У 2018 році планує побити новозеландський рекорд. Тому що деякі ділянки на полі давали і 22, і 25 тонн. Учасники поїздки у соцмережах пишуть – та… нам би 700 мм опадів, і ми б таке виростили. Ой, думаю, ні. Тому що до максимально уважного ставлення до професії в Англії я побачив ще втілення новітніх технологій, забезпечене надпотужним набором техніки.

І – дрібниця: втрати врожаю при збиранні – 0,5%. Ніхто не думав, як погода у нас на це впливає, коли розсипати можуть і 15%? Коротше, наші великі поля, які нібито неможливо так випестити, як європейські чи англійські, – черговий міф. Можна. Техніка й технології дозволяють.

Це не ви мусите збільшува-ти-зменшувати кількість добрив залежно від стану ґрунту, а сівалка все відрегулює. Й розмір поля тут ні до чого.

Коли Род Сміт, англійський фермер, приїздив до України, побував на деяких полях. Господар жаліється:

– Ось, поле, завжди одну технологію застосовую, а цього року чогось не спрацювала.

Англієць лише подивився й одразу вказав на хибу: під-плужна підошва. Так доброго врожаю не буде. Господар походив, поміряв – ти диви, і правда. А я й не звернув уваги.

Англійські трактори усі на спарених колесах або гумових траках, за ущільненням ґрунту стежать пильно.

Однак не це мене емоційно вразило. На кожному англійському полі – при дорозі або десь посередині – острівець квіток, бур’янців, кущів.

Як це так?! – дивувалися українські фермери, адже поля «прочитані» супутниками, приладами, аналізами до квадратного дециметра, а тут раптом… А не раптом, виявилося. За те, щоб при дорозі були маки й волошки, уряд фермерам доплачує. За те, щоб могли на деревцях мостити кубельця птахи, а під ними плодитися звірятка, уряд платить. Уряд платить за те, щоб поля мали приємний, звичний для англійського пейзажу вигляд. Тому Англія така чарівна, тому така охайна й мальовнича. Тому що про це треба дбати, і про це дбають.

Ось чим повинен уряд займатися, а не тим, як краще отруїти життя аграрію. Уряд повинен опікуватися кожним звірятком, якому потрібен кущик, щоб зробити кубельце.

Я вже не кажу про людей.

І я все думаю про наші 42 мільйони сільгоспгектарів, якими ми хизуємося. Розорали 70% країни.

І не так давно, багато земель пішли під сільгосппризна-чення у 50-ті роки минулого століття. Чому ніхто не реагує на мою другу, після об’єднання аграріїв, ідею -віддати хоча б 5% цих земель під ліси і 5% – під озера? Земель державного резерву цілком вистачить. Проте. Якщо на території України у 603 549 кв. км додасться 42 248 кв. км лісів та озер, ми однозначно змінимо клімат на більш помірний.

У швецькому саюзі це був би проект століття. За теперішніх технологій, особливо фінансово-дотаційних, це можна зробити за 10 років. Проблеми посух, вимерзань тощо будуть вирішені раз і назавжди. Вже не кажучи про те, який приємний і мальовничий вигляд матиме Україна. Проте хто може взяти в голову проект десятиліття при тому, що влада планує категоріями вибори-крадіжка-шлях на Бориспіль?

Ну й останнє, що я зауважив, – плідне й активне співробітництво фермерів з дистриб’юторсько-консалтинговою фірмою, в даному разі це була Origin, Agrii, сестринська компанія «Агроскоп Інтернешнл». ф Вони супроводжують фермера увесь сезон, від досліджень до врожаю, забезпечують усім необхідним.

І це дає результат. Саме вони приводять на поля останні здобутки науки й техніки. Українські учасники поїздки кепкували з приводу, що в Україні поки що компаній супроводу такого рівня й такого класу обмаль… На жаль, у нас часто трапляється, що коучем, тренером, консультантом стає людина, вкрай бездарна у цій справі, й свідома цього. На що розрахунок?

На те, що, намагаючись навчати інших, по дорозі чогось навчишся й сам? Вважаю, це вищий ступінь лицемірства, елементарна патологічна брехня, відсутність совісті й передусім душі. Проте справжні вчителі й майстри в Україні обов’язково з’являться.

Гасло дня – собівартість

Яким воно буде, майбутнє сільського господарства?

Я запитував це у Міхаеля Хорша, Патріка Бессона, Хайнца Пьотінгера, Жан-Мішеля Суффле, у всіх, хто причетний до створення цього майбутнього. Потужна комп’ютеризація тракторів, ґрунтообробної, посівної, обприскувальної, збиральної техніки, точне землеробство з супутниковими картами й дронами, метео-станціями спричинять зменшення робочих місць у цих сферах. Й це абсолютно не повинно непокоїти депутатів-популістів. Свого часу поява трактора на полях на початку ХХ ст. призвела до того, що на планеті в сільському господарстві мусили працювати не 90% населення з метою прогодувати себе й 10% городян, а лише 30%. 60% населення не вимерли й не зубожіли від цього витка еволюції. Вони пішли в міста й здійснили революцію індустріальну. Якщо поставити в селах підприємства з елементарної переробки, складальні виробництва, екскурсійні бюро зеленого туризму, відкрити магазини й готелі, кінотеатри й музеї, майданчики для проведення фестивалів, кінноспортивні клуби, роботи вистачить усім. Тому що революцію зупинити не можна, а зберегти село, змушуючи людей гортати гній вилами та ходити до вітру через город узимку, неможливо й поготів. І сьогодні селяни, які збагнули, що їхнє життя – це їхня турбота, а не милість держави, мають пральні машинки й бойлери, Інтернет і супутникове телебачення, енергоощадні вікна та термообшивку будинків. Знайомі, що влітку приїхали на дачку до полтавського села, волали вголос – «Боже, гаряча вода, а у нас у Києві вже місяць як відключили». А забезпечити робочі місця у селах для депутатів – раз плюнути. Дати волю бізнесу, дати преференції, і зробиться за рік. Депутати й плюють, але чомусь в обличчя власному народу.

Проте майбутнє сільського господарства не тільки в цьому. Колись, у Севільї, на відкритті насіннєвої станції Рїопеег, дякуючи Ганні Бабич, хай принесе їй Миколай відро цукерок, я почув чарівне слово CRISPR – технологія редагування генного складу ДНК.

У цьому номері журналу є широка дослідницька стаття з цієї теми, не проґавте. Це і є майбутнє. Хочете, щоб культура не хворіла на фузаріоз – замовляйте генетикам; вони з’ясують, який ген відповідає за вразливість до цієї хвороби, акуратно його виріжуть, а ген, який посилює опір хворобі, скопіюють й помножать.

І все в рамках організму, з його ж ресурсів, без привнесення чужих генів.

Як кажуть, не ГМО.

На порозі – технології, які дадуть рослинам виняткові якості. Рослина самотужки виконуватиме функції пестицидів. Однак про це – серія статей у наступному році.

От тільки не замовляйте Миколаю всю цю розкіш під ялинку. Замовляйте за 5-7 років.

Й це майбутнє повинно врятувати світ, принаймні, аграрний світ, оскільки на наступний рік прогнози вкрай кислі, я зараз в одній фразі сформулюю, що говорять FAO, USAID та всі світові аналітики. Якщо не буде страшних природніх катаклізмів, усього буде вирощено стільки, що продаватиметься воно по собівартості. Відтак, ключовий принцип наступного року -собівартість. З погодою, особливо в Аргентині, Бразилії, Канаді, США, ми нічого зробити не можемо, а от з собівартістю – можемо. А все, що принесе майбутнє, нам допоможе.

Калькулятор є?

Потрібно думати про тваринництво й переробку. Смішна система є в Англії по свинарству: називається В&В, Bad and breakfast. Це коли людина своїх свиней дає комусь на утримання й відгодівлю, а потім забирає, сплачуючи за харчі й проживання. Можна почати з такого, а далі рухатись до забезпечення своїми кормами, ну й так далі. За один рік, що минув, ми поїли півмільйона свиней, так поголів’я зменшилося. Скоро прийдемо до ажіотажного попиту. Про баранів та овець я вже писав, вони страшенно корисні для полів, їх можна використати замість гліфосату, і дуже цікаві для експорту, оскільки Європа потерпає від збільшення мусульман, а овець там небагато. Потрібно думати про логістику, адже 100 мільйонів тонн зерна від України – дуже близька перспектива, а шляхів, транспорту, терміналів для такої кількості немає. Так, це глобальна дурість, виробляти таку кількість сировини при невпинному падінні цін на неї, але процес має величезну інерцію, й пригальмувати його не вдасться.

Ми мусимо наступити на ці граблі, а потім схаменутися й піти у виробництво продукції з високою доданою вартістю. А поки що ми продаємо Італії зерно по 15 євроцентів кілограм, а там його змелюють і продають борошно по 3 євро. Калькулятор є? У 20 разів дорожче.

Варто думати.

Нотатки з окопу

Я сидів в окопі до останнього. Я дочекався 21 грудня 13-ої години, коли Рада скасувала своє рішення про неповернення ПДВ при експорті олійних. Вони схибили вдруге. Відшкодування ПДВ при експорті сої вони продовжили до 1 вересня 2018 року, а по ріпаку – до 1 січня 2020 року. А по соняшнику взагалі залишили назавжди відшкодування ПДВ, та його ніхто й не вивозив, він весь добре продається всередині країни, тим самим олійникам, яким було вкрай вигідно не повертати ПДВ при експорті олійних.

А це обіцяло аграріям втрату 10 мільярдів гривень.

Ось чому вони схибили.

Свої наміри вони засвітили, і обґрунтувати їх не можна. Ну немає логіки й чесності в тому, щоб не повертати ПДВ аграріям-експортерам. Вони не доведуть доцільності й державної сутності цього рішення, а ми їх засудимо.

Вони схибили, тому що втратили останні крихти довіри найвпливовішого сектору економіки країни. Вони схибили тому, що показали: вони нас бояться. Вони бояться страйків та перекриття трас, вони бояться наших тракторів. Вони схибили тому, що дали нам час.

За цей час їх не стане, а ми будемо стояти на своїй землі, як стояли.

Ми всі мусимо подбати, щоб їх не стало до 1 вересня 2018 року, поки почне діяти норма скасування відшкодування ПДВ при експорті сої. До цього часу, зрозуміло, нам треба цю норму прибрати. Коротше, робота є, робота звична. Є шкідники і є інсектициди.

Фото 1. Головний редактор журналу Зерно в 12 номері 2017 року

І Вітання

З Новим роком та Різдвом Христовим, читачу!

Нехай вам Бог помагає.

Щоб ви не робили, вирощуючи хліб, ви праві, і янголи Божі з вами, охоронці.

Ніхто не забере у нашої землі хлібородної сутності і ніхто не має права скривдити вас, людину, яка вирощує хліб.

Бог не злий і не добрий.

Я взагалі думаю, він такий самий хлібороб, як ви. Щось вирощує, про щось дбає, він простий і роботящий. Тому він завжди на вашому боці. Тому ваші кривдники будуть горіти в пеклі, і, я не виключаю, ще до кінця своєї каденції. Бо така Божа воля щодо тих, хто заважає вирощувати хліб.

Тому під ялинку вам – здатності єднатися і справедливості.

Від вас також чекаю на подарунок, на квитанцію про передплату нашого журналу, точніше – вашого журналу. Немає в нас сенсу без вас.

Обнімаю вас, читачу, і – до скорої зустрічі в новому році.

 

Ваш головний редактор