Серед різних категорій агрономів найбільшою є армія польових трудівників, не діловито-кабінетних із новітніми моделями смартфонів та айфонів і в лакованих штиблетах, а обвітрених та обпалених сонцем — тих, хто щодня в полі: в погоду і негоду біля рослини. Вони працюють у найвіддаленіших глибинках і їх не ваблять великі міста. Невидимим ланцюгом доля прив’язала їх до тутеш-ності — кількох сіл із полями навкруг та вигонами для пасовищ, де пройшло все життя їх батьків, а то — й дідів та бабусь. Вони знають кожне поле з його горбами та долинками, кожну вибоїну звивистих польових доріг. У словах цих людей поєднується і високе, і приземлене, при цьому вони чітко усвідомлюють жорстку необхідність своєї присутності саме тут. І часто такою буває вся родина. Наприклад, Склярових, що на Сумщині.

 

Віктор Скляров від першого дня по закінченню навчання і до сьогодні працює головним агрономом — ось уже 31 рік.

І жодного дня — на іншій посаді. Щоправда, один раз змінив саме місце роботи -із Чернігівської області, де чотири роки працював за направленням, повернувся на батьківщину — в Недригайлівський район Сумської області. «Агробізнес ТСК» — компанія, де працює Скляров, — одна із кращих в області. На кількох зимових семі-нарах-конференціях від брендових компаній «Сингента», «Басф», «Байєр» та інших Скляров був одним із найактивніших учасників дискусій та вікторин. Він не втомлювався цікавитися додатковим щодо почутого, а то й висловлював іншу точку зору. А відповідь на агрономічні запитання в нього завжди була ще до завершення їх озвучення. Нагородою його невтомної зацікавленості була купа різноманітних призів від організаторів, зокрема й квадрокоптер. Ну як не поспілкуватися з таким агрономом!

— Розкажіть про себе, Вікторе Миколайовичу: про родину і витоки захоплення агрономією.

— Проживаю у селі Вільшана Недригайлівського району на Сумщині. Працюю в сусідньому селі, де засновано господарство «Агробізнес ТСК». Закінчив УСГА (нині -НУБіП), факультет агрохімії та ґрунтознавства, 1986 року. Працюю і справді весь час лише головним агрономом. Що на Чернігівщині у Бахмацькому районі, що вдома з 1990 року. Спочатку тут було одне господарство, потім утворилася компанія «Агробізнес ТСК». От навесні якраз і буде рівно 31 рік моєї агрономії без жодної перерви.

Сім’я у нас була сільська, багатодітна, семеро синів і дві доньки. Я якраз посередині серед них — три брати старші за мене, три — менші, одна сестра — старша, інша — менша. Із семи братів четверо — агрономи.

— Чотири агрономи у сім’ї? Оце родина! А батьки?

— Батьки — звичайні сільські трудівники, агрономами не були. Три брати — Микола, Іван і Леонід — закінчували Полтавський сільськогосподарський технікум, потім нас троє — Іван, Микола і я — вчилися в Українській сільськогосподарській академії в Києві, а Леонід — у Сумському аграрному університеті.

А ще ж у нас є двоюрідний брат — теж агроном, найстарший у нашій династії. Він першим проторував стежку в цей фах ще в середині 1970-х, учився в Полтаві. Він був і агрономом, і директором радгоспу, і начальником районного управління, і моїм безпосереднім керівником -директором «Агробізнес ТСК», зараз — на пенсії.

— Таки точно, клан… Знаю, що «Агробізнес ТСК» спеціалізується на овочах. Розкажіть про господарство.

— Засновник компанії має ще два господарства — «Біловоди» в Роменському районі та ТОВ «Маяк» у Гадяцькому районі на Полтавщині. «Агробізнес ТСК» — це 4903 га землі, у нас — чорноземи типові крупнопилуваті середньосуглинкові, з середнім балом — 68, — нагадав про свою спеціалізацію випускник факультету агрохімії та ґрунтознавства. — Вирощуємо зернові (кукурудза, озима пшениця, ячмінь, соняшник, соя) й овочі (столові буряки, морква, капуста, картопля).

У регіоні ми — найбільший виробник овочів. Раніше картоплю вирощували на 400 га, а зараз, коли втрачено споживача Криму та сходу України, обмежуємося 250 га. Решта овочів має стабільну площу -кожен по 10 га. Продукцію переважно забирає Київ — «Фоззі», «Велика кишеня», інші торгові мережі. Ну і Суми, звичайно. Але моя справа — вирощувати, реалізують інші. Маємо сучасне овочесховище, зведення якого почали 2012 року, коли була прийнята програма відродження овочівництва в Україні. Овочева спеціалізація тут була й раніше, ми продовжуємо її. Довелося не те, що відновлювати, а заново зводити зрошувальні системи, закупили сучасні дощувальні агрегати кругового руху ^ (США). Воду беремо із ставка. Якщо весною він заповнюється повністю — нам на полив її вистачає, якщо ж зима була малосніжною — то у весняний паводок добираємо воду з річки Сула, перекидаємо у ставок спеціальною магістраллю. За останні три роки так було лише одного разу. Влітку це робити не дозволено.

— Зрошуєте лише овочі?

— Не тільки. У нас же сівозміна. Але розміщуємо культури так, щоб під полив потрапляли ті, яким це потрібно найбільше. Наприклад, соя чи кукурудза. Пшеницю тут не сіємо. Як і соняшник. Проблеми його падалиці в картоплі намагаюся не створювати.

— Яка була краща врожайність картоплі? І взагалі, які у вас урожаї?

— Середня врожайність картоплі — 42 т/га. Але є різні сорти, і їх урожайність різна. Одного разу сорт Тоскана забезпечив нам рекорд — 67 т/га. Озима пшениця минулого сезону вродила на 79 ц/га, соя дала 32 ц/га. Кукурудза ж була посередньою, а от 2015 року гібрид ДКС 4590 (ФАО 360) забезпечив рекорд — 159,3 ц/га за вологості 22%. Овочі мають таку врожайність: капуста — 1200 ц/га, морква -950 ц/га, столові буряки -700 ц / га.

— Як на роботу агронома впливають стосунки із власником? Що при цьому є важливим?

— Ну, а які тут можуть бути стосунки: він ставить завдання, а я виконую.

Дає завдання по всіх культурах — скільки і чого виростити. Я складаю програму -чого і скільки треба. Потім з ним і рештою керівництва все обговорюємо разом.

Із власником не завжди легко. Він же не агроном. Його треба переконувати, і для цього слід мати силу волі й уміння. Ось тут важливим є твоя наполегливість і аргументація, вміння логічно доводити свою правоту.

— За обробіток ґрунту під картоплю не питаю, там -оранка. А під зернові?

— Так, під овочі, звісно, що глибока оранка. Картопля, є такий вислів, любить, щоб її поклали на пухову перину і пуховою периною вкрили. Та й під усі овочі ґрунт треба готувати добре розпушений, з хорошою аерацією. Для глибокого рихлення без перевертання скиби застосовуємо спеціальний еколотайгер (глибокорозпушувач), під пшеницю, попередником котрої була соя, обходимося мінімальним обробітком.

— Овочами складніше займатися, ніж польовими культурами?

— Складніше. Я живу в одному селі, а на роботу їду в інше. І вранці спочатку заїжджаю на овочі, а коли повертаюся — теж прямую через них. Там треба бути постійно. Вчасно вносити гербіциди й інсектициди, особливо на капусті. Ранком вона є, а ввечері, може статися, що її вже не буде. Капустяна блішка, капустяна міль, білан капустяний — це загроза миттєвої дії. На столових буряках церкоспороз — теж проблема. На картоплі три найбільш шкодочинні хвороби — фітофтороз, ризоктоніоз і альтернаріоз. Систему захисту здійснюємо профілактично, біди не чекаємо.

На польових культурах теж. Наприклад, у посівах кукурудзи до 5-го листка не повинно бути й натяку на бур’яни, це як отче наш.

Та й посівам сої вистачає загроз — і бур’янів, і хвороб. На багатьох культурах зросла вага фунгіцидного захисту. Словом, гав ловити не можна ніде.

— За ці ЗО років ваша робота сильно змінилася?

— Агрономічна робота полягає в тому ж самому. Але вимоги і ризики зросли, як хмарочоси. Як і результати цієї роботи. Якщо у 1980-ті роки за 45 ц/га кукурудзи могли й орден дати, то сьогодні, коли ти отримуєш її менше 100 ц/га, — катастрофа. Сотні, а то й тисячі зовсім нових гібридів, з іншою потенційністю і властивостями, стільки ж нових гербіцидів, фунгіцидів і пестицидів, що мають вищу ефективність і ширший спектр дії, рістрегулятори, стимулятори, біопрепарати тощо. Усім цим слід розумно розпорядитися, правильно вибрати і застосовувати. Весь час треба встигати за цим швидким розвитком. І роль теорії тут не зменшилася. Якщо ти краще її знаєш, то менше припустишся помилок на практиці.

— Робота над собою важлива і в глибинці?

— Аякже! Мені за 50, а я на кожному семінарі все всотую, конспектую, цікавлюся справами колег. Інакше й бути не може, якщо ти хочеш успішно працювати. Наше господарство — одне із кращих в області, і я очолюю в ньому агрономічну службу. Це відповідально.

І я повинен бути постійно в курсі всього нового в галузі. Навіть техніки, не лише насіння і препаратів. Інакше, як власника переконати?

На ринку великий вибір усього, що тобі треба задля врожаю. Спокус багато різних. Але ж мені треба справді ефективне й економічно виправдане. І без зайвих витребеньок. Трапляється, до інвестора приїдуть із дешевшими пропозиціями, звабливішими препаратами, сортами чи гібридами, що для нього суттєво — економія ж. І тоді мені доводиться переконувати його у зворотньому, але з усіма доказами.

— Що найгірше в роботі агронома?

— Мабуть, найгіршою є ситуація, коли тобі не вдалося ось таке переконання і довелося поступитися. Вчинено не так, як ти планував.

У підсумку отримано гірший результат. І відчуття того, що ти ж був правий, кепського настрою не зменшує. Адже знаєш — могло бути зовсім інакше. Хоча, треба сказати, мій інвестор свої помилки, якщо вони трапляються, завжди визнає. Були такі моменти. Переконую, переконую — і не зміг. Через років 4-5 він привселюдно сказав: «А таки Віктор Миколайович був правий! Треба було дослухатися…»

— А рано вставати, весь час у брудному полі, лаятися з механізаторами…

— Ні, ні, ні. Мені подобається і рано вставати, і місити чорнозем на полях — є волога, отже буде врожай. Можливо, колись і не подобалося, але звик. А якщо якогось механізатора доведеться змушувати щось робити -то такого працівника завтра зі мною в полі не буде… Механізатори у нас різного віку, але молодь (25-40 років) переважає. Вони — з різних навколишніх сіл, не обов’язково з тих, що входять до сфери впливу нашої компанії. Наше господарство утворене на землях колишніх чотирьох колгоспів, де у кожного була власна тракторна бригада, а то й дві, в яких працювало по 30-35 механізаторів, усього не менш як півтори сотні.

А сьогодні нам вистачає 22-25 чоловік, при чому деякі працюють по двоє на одному тракторі. Тому в нас на робочі місця велика конкуренція.

— Робота приносить задоволення? Щось би хотілося змінити в долі?

— Ще б пак! Особливо, коли я отримав 159 ц/га кукурудзи або 67 ц/га картоплі -ото було задоволення! Звісно, коли ти за це щось ще й додатково одержуєш, тоді воно стає ще більшим. Але так буває не завжди. Знаю і по інших господарствах. Якщо агроном допоміг зекономити, не зменшивши результат, навряд чи йому це обернеться премією. Проте якщо він «прогорить», то за неврожай спитають. Багато інвесторів, на жаль, вважають і досі так: «Якщо вродило — то це Бог дав, а не вродило — агроном винен»…

Колись навідувалася й до мене думка, що, можливо, у певний час треба було ризикнути — спробувати самостійно господарювати. Взяти землю і працювати фермером. Мабуть, не вистачило сміливості. Що вплинуло, так це те, що як фахівець я був затребуваний завжди, ніколи не був без роботи. Від добра ж добра не шукають.

А у фермери чимало тоді йшло тих, у кого щось не вдавалося: то роботи не було, то була, але не та, що хотілося. Тому й забув про це.

— Понад ЗО років одна і та сама робота, одна і та сама посада. Одноманітність не набридає?

— То здається так, що одне і те саме. Щороку зерно падає в землю, щороку воно сходить, виростає рослина чи кущ, а ти щоразу дивуєшся цьому чуду. І ніколи це не перестане зачаровувати. Скажете, чули ми такі високі слова, як і любов до професії, до землі і таке інше. Гаразд. Давайте зовсім чесно. Є таке жорстке слово — необхідність. Де я ще можу працювати? Хірургом я не буду, в космонавти мене не візьмуть, бухгалтером я сам не хочу. Подобається чи набридло — працювати треба ж. Куди мені дітися із села?

— Так ви ж самі із братами обрали агрономію?

— Так. Те, що старші брати пішли в агрономи, спрацювало ланцюговою реакцією. А з іншого боку, я ж виріс у селі, працював з дитинства, з 12 років у колгоспі вже підробляв, бо велика сім’я, треба було якось виживати. Постійно по дві корови тримали, повне дворище іншої живності… Слово батька було законом. Але агрономію я сам обирав. Агрономи сьогодні, якщо порівнювати з минулими часами, набагато більш затребувані. Якщо ти хороший фахівець, без роботи не лишишся.

А якщо знатимеш ще й іноземну мову, ти на виробництві взагалі працювати не будеш — тебе заберуть такі компанії як «Сингента», «Байєр», «Дюпон Піонер» чи ще якась.

От я слабо іноземну знаю, тому й з поля не вилажу… — зійшов на веселий тон Віктор Скляров.

— Старші брати в роботі підказували, всі ж агрономи? Часто збираєтеся разом?

— Не було коли. Найстаршого брата вже не стало, один — жив у Решетилівці, потім — у Полтаві, інший — у Лохвицькому районі. Телефонували й телефонуємо часто один одному. За сімейним столом збираємося раз на рік — у батьківській хаті в маленькому селі Юхти.

З дружинами, дітьми. Цю сільську хатину тих років і господарські приміщення ми бережемо й підтримуємо, підбілюємо, менший брат живе за 4 км, то навідується, наглядає.

— Ви любите свою місцевість, район?

— Я рідко буваю у Києві, хіба що взимку. Але він швидко мене втомлює. Не те, що наш, звичайний сільський район, пересічений ярами і лісосмугами. Твій погляд не впирається в цегляні стіни та чужі балкони. Поле в будь-яку пору завжди радує око: то воно зелене, то засніжене, то золотисте. Вони у нас різного рельєфу, зі схилами. Словом, горбиста територія, з ярами. Був випадок, що тракторист навіть з’їхав у яр… Чисте повітря, рано-вранці можеш побачити косулю чи зайця. Я не мисливець, у тварин не стріляю, і в «Ниві», як інші, рушницю не вожу. І тому майже нікому про те, що десь бачив цю звірину, не розказую. Бо інакше більше там її не зустріну.

— Яка із дисциплін, що ви вивчали в академії, виявилася зайвою?

— Це найлегше запитання. Система навчання — не лише тоді, а й зараз — сильно відірвана від реальності. Більшість потрібних знань я вже здобував у полі. Хоча теоретична база необхідна. Особливо вона корисною була на предметах агрохімії, захисту рослин, рослинництва тощо. Проте багато предметів були зайвими. Уявляєте, я майбутній агроном, державний іспит здавав не з профільного предмету, а із наукового комунізму! Такого навіть Орвелл у своїх антиутопіях не описав. Однак не скажу, що у тій освіті все було так погано.

Вийшли ж із нас люди.

— Вікторе Миколайовичу, а от, окрім платні, добре слово у роботі важливе?

— Ви знаєте, платня — це дуже важливо, а якщо хороша, тим більше. Треба сім’ю годувати та й самому жити, ще й при сьогоднішніх цінах. Це найперше.

Коли людина більше отримує, у неї запити теж зростають, — зважено розмірковує Скляров. — Живе якось людина, обходиться тим, що є. Коли статки хоч трішечки зросли, вже і телевізор хочеться кращий, і холодильник, і «Ланос» замінити на щось пристойніше.

А слово? Воно теж важливе. Хоча я не чекаю, що мене хвалитимуть. Адже, якщо ти баран, то тобі так і кажуть.

І це буде справедливо. Проте коли тобі говорять, що ти добре тямиш у цьому — це, звичайно, приємніше, ніж, коли кажуть, що ти баран… Однак ти маєш це заслужити також.

 

Ігор Осінній