Давайте говорити чесно – професія агронома донедавна не була престижною. Попри всю патетичність країни, в котрій ми зростали, попри постійне надування щік з приводу того, що ми – житниця Європи, а то й світу, попри всі високі слова і пісні на свята, міське суспільство мало інші пріоритети. Навіть такий популярний у 1970-і чотирисерійний фільм, як «Юркины рассветы», не міг змінити зверхнього ставлення більшості українців до цієї категорії трудівників. Столичні студенти аграрної академії для своїх ровесників з інших вузів були таким же маргінесом, як рагулі на Львівщині. І хоча за кількістю предметів, що викладалися майбутнім технологам полів (не вистачало хіба космічного кораблебудування), не кожну спеціальність можна було порівняти з агрономією, це ні на що не впливало. Над такими собі картонними Галушками, Часниками та Довгоносиками потішалися в кіно і театрі. Однак у сільських сім’ях і спільнотах цим не переймалися. Тут повіки жили своїм окремим світом, у якому агроном завжди перебував на одній із вершин ієрархії. Адже саме агрономи найчастіше ставали керівниками господарств, начальниками сільгоспуправлінь, а потім і секретарями сільських районів, тобто повновладними господарями. Отож, запит на професію був, і її носії займали певну нішу у суспільстві. Пшениця вважалася культурою партійною, а цукрові буряки – національною. І все ж загалом суспільство не поспішало визнавати агрономів за рівних серед багатьох інших професій.
Все почало змінюватися лише зараз, коли землеробство стало не сільським господарством, а агробізнесом, а сама галузь – головним наповнювачем бюджету країни. І разом з геометрично зростаючими успіхами агровиробництва зростає і важливість та престижність професії агронома. Щоправда, села колишнього не стало теж. Не стало тієї великої селянської спільноти, для котрої агроном був на рівні сільського вчителя, а то й голови. Відтепер цього агронома знає два десятки механізаторів із навколишніх сіл, та ще кілька односельців. Інші – пенсіонери, поодинокі фермери та ті, хто чимось перебиваються без колгоспної роботи, кружляючи навколо господарств у пошуках потягти, що погано лежить. Вони агронома бачать хіба що через скло його автомобіля.
А тим часом змінився і сам агроном. Він став реально відповідати своєму призначенню і, власне, найменуванню: «агрос» – поле і «номос» -закон. На його полі працює суперсучасна світова техніка, у його розпорядженні – тисячі видів препаратів захисту рослин, а нові сорти та гібриди культур дають абсолютно інші врожаї. І якщо ви спитаєте маленького сільського хлопчика, що крутить кермо яскравого Джон Діра чи Кейса на агровиставці в Києві, ким він хоче стати, той не задумуючись відповість: «Агрономом або фермером! Бо у них круті джипи, класні айфони і непогані ноутбуки…».
Агрономічна революція
Василь Паустовський
в агрономії вже 35 років. Сьогоднішня його робота порівняно з тим часом, коли він лише починав, за його словами, зазнала неймовірних змін. Зросли вимоги, але зросла й можливість більше себе реалізувати. «Якби мені тоді, у 1980-х роках, сказали, що ми будемо сіяти цукрові буряки на кінцеву густоту -5 штук на метрі, я б не повірив. Або сказали, що я буду вирощувати 8-10 т/га озимої пшениці? Я сьогодні – й агроном, і дослідник, і інженер, й економіст – все доводиться пробувати й поєднувати». Себе Паустовський відносить до агрономів-технологів.
Що не кажіть, а за нинішніх умов мати сівозміну в 11 культур, як у ТДВ «Синявське», що на Київщині, – рідкість! У господарстві збережено тваринництво і, окрім щорічного внесення 30 тис. т органіки, поля додатково підживлюють і курячим послідом, придбаним на птахофабриках, використовуються сидеральні культури. Звідси й хороша врожайність.
Леонід Центило
Леонід Центило,
директор ТОВ «Агрофірма Колос», кандидат сільськогосподарських наук, заслужений працівник сільського господарства України за своїми функціональними обов’язками давно вже не агроном. Однак агрономічні закони для нього завжди є головними. У цьому супер-диверсифікованому господарстві розвивають близько 14-ти різних напрямів виробництва: товарні та насіннєві посіви, молочне скотарство, свинарство, розведення перепелів, садівництво, ягідництво, бджолярство, рибництво. Тут виробляють органічне добриво, крупи, проводять наукові дослідження, впроваджують новітні біотехнології. «В умовах шаленого розвитку аграрної галузі змінилась і роль агронома: із колгоспного варіанту управлінця над сівалкою і людьми, і якоюсь мірою – технологіями, він перейшов у розряд менеджера, який мусить упіймати все найкраще в світі, регіоні, систематизувати і, не маючи права на помилку – бо сіємо один раз, адаптувати до власних умов і забезпечити добробут компанії, яка довірила йому це управління.
Із щабля функціонера агроном перейшов на щабель творчості. Навіть у холдингу», – переконаний Леонід Центило.
Володимир Мокляк,
керівник СФГ «Дослідне», що на Полтавщині, в минулому виходець із науки, кандидат сільськогосподарських наук успішно переймає нові агро-прийоми, наполегливо продовжує займатися No-till.
І водночас визнає, що прийшов час молодих і креативних агрономів, за котрими встигати стає все важче і важче: «Вибір пропонованого тобі задля успіху на полі просто страхітливий! Якщо в старі часи поїдеш на нараду, тобі розказує агроном: сіяв, кидав органіку, нітроамофоску, захищав 2,4-Д, і воно росло. Ну, дядько дядьком!
І ти сам працював, як дядько. А зараз так не вийде. Хороший агроном може підняти фірму, а поганий – покласти її на лопатки. Проте таких уже небагато. Я бачу навколо себе на семінарах дуже розумних і амбітних агрономів. Через що їжджу на всі навчання, де лише можна. Як рік-два не поїду, то наздогнати буде важко».
Юрій Фаловський
Юрій Фаловський,
директор ТОВ «Агро Форте» (Хмельницька обл.), котрий не одне десятиліття доводив свої агрономічні здібності у різних компаніях, не полишає агрономічних звичок і в нинішній роботі. І тому вважає, що кожен агроном – це насамперед керівник і організатор. Його агрономічні знання мають виливатися у правильні рішення, організацію виконання процесів. «Є таке поняття, як агроприйоми й агротерміни. Агроприйоми слід виконувати вчасно, у належні строки, тоді від них і потрібний результат є. Якщо ти цього не зробив, то гроша не варті твої знання, досвід і навики. Як керівник господарства я часто змушений виступати пожежником. Однак агроном повинен діяти на випередження». Стосовно того, чи завдання бізнесу змушують обходити агрономічні закони, Фаловський переконаний, що навпаки, бажання більше заробити й має змусити більше зважати і прислухатися до агрономії, адже вона в кінцевому результаті теж спрямована на це. На рахунок місця творчості в сучасній агрономії у Юрія також немає упереджень: «Я був агрономом-дослідником увесь час на всіх попередніх місцях роботи. І навіть коли мені не рекомендували щось робити, я все одно знаходив час і місце для цього».
Його колега,
Андрій Ковальчук
Андрій Ковальчук,
керівник ТОВ «Ольга» (Вінницька обл.), теж агроном за освітою і, характеризуючи успішного сучасного фахівця, окрім обов’язковості теоретичних знань і практичного досвіду, виокремлює й таке фахове вміння, як намагання робити все ідеально.
«Звісно, що все на 100% – так виходить далеко не завжди, але ти маєш зробити все, щоб це забезпечити. І коли ти шукаєш ідеальний варіант виконання, то змушений отримати весь спектр знань щодо своєї теми – із семінарів, із досвіду сусідів і партнерів, із журналів та інтернету. Ти маєш випробовувати багато сортів і гібридів, багато техніки і знарядь, багато препаратів. Коли це все робиш, водночас розширюєш свій світогляд і підвищуєш фаховість. А якщо в агронома є така риса, як халатність, то очікуй халепи. Коли інженер через халатність привіз не ту деталь, ну замінять наступного разу цей підшипник, придбають інший. А агроном, як лікар: якщо неправильно поставив діагноз, неправильним буде і лікування. Я і сам з цим стикався. У перший рік своєї агрономічної роботи зробив усе ідеально і виростив рекордні для господарства врожаї. А наступного року -розслабився, все виконував з певною недбалістю. І відразу врожайність стрімголов полетіла донизу – по всіх культурах». Оцінюючи важливість роботи агронома, Ковальчук за прикладом далеко не ходив, розповів про свого сусіда.
«Поруч господарює хороший керівник господарства, справи йдуть у нього непогано: техніку має сучасну і поповнює її, на оригінальні ЗЗР не скупиться, як і на насіння. Однак щороку значну частку прибутку втрачає через відсутність агронома. Наприклад, навесні робить друге підживлення ріпаку. Вночі пройшов дощик. Сусід раненько виходить у поле і за годину швиденько закриває площу, розкидає селітру. Ріпак ще мокрий і ґрунт вологий. Думає, що робить вдало, а насправді випалює точку росту так, що «мама, не горюй», і отримує 27 ц/га замість 40 т/га. Так, він спрацював загалом успішно, майже 3 т/га ріпаку – теж хороші гроші. Однак там могло бути й 4 т/га та й інші прибутки. Ціна помилки велика. Коли тут працюватиме ретельний і досвідчений фахівець, він не допустить такого, змінить гібрид, препарат, норму висіву чи термін – отримає більший зиск при тих самих затратах. Дрібниць, що бережуть чи формують урожай, дуже багато. Ви можете мати ідеально розписану технологічну карту, але наявність роси, невідкалібрований обприскувач, несподівані приморозки тощо зведуть нанівець ваші зусилля», – ділиться думками Андрій Ковальчук.
Диплом і самоосвіта
За старих часів без диплома агрономічного вишу поле нікому не довіряли. Щоправда, контролювати сівбу і жнива агрономів приїжджали із райкомів представники всіх інших професій: педагоги й інженери, музиканти, працівники культури і спорту. Нинішній агробізнес має свої перекоси – нерідко агрономічні функції у полі виконують люди, котрі раніше цим ніколи не займалися. Успіхи у таких людей і господарств різні. Як і погляди на це різних агровиробників. Хоча переважна більшість фахівців не сумнівається – диплом агронома потрібен.
Уже цитований Василь Паустовський наводить старий жарт про те, що жодний інститут розуму не додасть, якщо його немає: «Основний навчитель фаху – поле.
І ніякий університет не збагатить майбутнього фахівця тим, що отримає агроном на полі за 5-6 років. Однак загальні агрономічні поняття треба засвоїти». Леонід Центило водночас виконує й обов’язки голови Ради роботодавців НУБіП, тому ситуацію з сьогоднішнім агрономічним студентством знає напевне. «Середній бал серед вступників на агрофак високий – 180 із 200, кількість бажаючих навчитися спеціальності зросла. Крім того, прийшли діти з високими здібностями і не лише із сільських родин. Сигнал ринку про високий запит на агрономію дістався і міста, – каже Леонід Центило. – Чи обов’язково мати першу освіту агрономічну? Ні, може бути економіст, юрист, педагог чи будь-хто, але людина, яка здатна до самонавчання, і світогляд котрої базується на філософському світосприйнятті. Коли ти як фахівець здатен мислити, то завжди знайдеш витоки проблеми і шляхи її розв’язання. У сучасному агробізнесі ти можеш щось узяти із побаченого, з інтернету, журналу, свого записника, де накопичував знання, своєї бази фото – і досягти успіху. Незалежно від того, ким ти був, ти зможеш стати всім. Однак мене все ж бентежить, коли власники кажуть, що для роботи в рослинництві не обов’язково мати агрономічну освіту. Це неправильно. Є певні агрономічні закони, які стояли і будуть стояти в основі цієї роботи.
І тому диплом агронома, хай і не першим у вашій колекції, але мусить бути». Прикладів того, як значних успіхів у агробізнесі досягли представники професій, зовсім далеких від агрономії, немало. Одна із найяскравіших особистостей – це
Максим Бернацький
Максим Бернацький,
керівник «Рост-Агро», що на Полтавщині. Маючи дві освіти -педагогічну і юридичну, пішов у поле. Дипломну писав із зовнішньої політики Японії кінця XIX – початку XX століття, всі курсові – з історії ВМФ. Сьогодні рівню знань і досвіду Максима в агрономії може позаздрити добра половина досвідчених фахівців. Звичайно, тут слід віддати належне його батьку – Михайлу Володимировичу, аграрію абсолютно унікальному й універсальному, людині-експерименту. Це сімейний тандем неймовірної агрономічної й інженерної сили.
«Я починав на переході господарювання – від радянського до сучасного. У ті кілька років було просто лавиноподібне надходження імпортної техніки, інколи зразків абсолютно не схожих на ті, що були у нас. Одразу ж на ринку з’явилася величезна кількість засобів захисту, обсяги інформації просто божевільні. Це все треба було зрозуміти, осмислити. І робити це швидко. Довідник із пестицидів носив у руках, як Біблію. Це тепер, уже з досвідом, зайве швидко відсікається», – згадує Бернацький-молодший. Сьогоднішніх досліджень на полях «Рост-Агро» – з обробітку ґрунту, із застосування систем захисту, випробування різних комбінацій препаратів тощо – вистачить для кількох кафедр інститутів. Окрім професійного насінництва кукурудзи та сої тут упродовж багатьох років успішно вирощують і такі нішеві культури, як квасоля та гарбузи. І ось тепер Максим узявся й за офіційну агрономію – закінчив аспірантуру на кафедрі селекції і насінництва Інституту зернового господарства.
«Я робив себе таким агрономом, яким сам хотів, – говорить Максим. – Кваліфікованих фахівців в Україні дуже багато. Вони мають працювати за будь-яких умов і за будь-яких технологій.
І для них немає значення, що вирощувати: кукурудзу, квасолю чи банани. Середній рівень професійності зріс однозначно, але, на мій погляд, це зростання відбулося лише завдяки самоосвіті. Ну і за допомогою іноземних компаній. Сьогодні від кожного залежить, яким він хоче стати фахівцем. Наскільки він сам відчуває, до якого рівня прямувати. Одному достатньо того, що має, інший – щодня в пошуку. Це залежить від людини, її характеру. Допитливий агроном в іншій ситуації був би допитливим лікарем чи будівельником.
Без елементів творчості у нашій роботі не обійтися.
Я хотів би мати у себе, скажімо, технологію за календарем. Тобто, операції прив’язати до календарних дат чи до фаз розвитку.
Це добрий варіант. Однак у наших умовах він не працює. Я прихильник того, що більшість операцій треба робити зряче. Як на мене, будь-яка професія, де є можливість вибору, є творчою. Офіційна освіта прищеплює схематичні варіанти роботи: 1,2, 3, 4. При цьому втрачається розуміння цих етапів і головне – незрозумілий їх вплив на врожай. На практиці сліпо застосувати схему із підручника не вийде, вона повинна пройти крізь твоє розуміння ситуації. Що ж до рівня творчості у професії – то він залежить від твоєї посади в командній піраміді: чим ти стоїш вище, тим більше у тебе творчості. Прийняття глобальних рішень з технології – це одне. А налаштування обприскувача і запуск його в загінку – інше. Хоча і тут є певна творчість і нюанси професіоналізму. Маю зазначити, що хороший виконавець в агробізнесі – теж дуже важлива одиниця».
Агроном і власник
Стосунки з власником відіграють визначальну роль в особливостях функціональних обов’язків агронома і межах його творчості. Більшість фахівців переконані, що у разі, коли власник має подібну освіту або дотичну до неї, то й розуміння приходить швидше. За хорошої співпраці власники дають агроному можливість заробити реально хороші гроші.
І коли фахівець бачить, що його платня залежить від результату, він ретельніше ставиться до справи, вдається до пошуків і експериментів, де це можливо.
Оскільки здебільшого агроном не приймає остаточного рішення, йому доводиться переконувати власника бізнесу. І швидкість переконання прийняття рішення залежить, як виявилося, не лише від високої фаховості власне агронома. Так, він має бути здатним швидко спрогнозувати чи виявити проблеми на полі чи в технологіях, оперативно зреагувати на них, швидко проаналізувати і також швидко відпрацювати варіанти їх розв’язку. І коли він подає свій варіант на розсуд власнику, то має обґрунтувати розв’язання проблеми так, щоб той інших можливостей навіть не шукав. Твої аргументи повинні бути «залізобетонними», надзвичайно переконливими. Ось тут знадобиться психологія – предмет, котрого на агрономічних факультетах, здається, не вивчали. Слід знати людину і на які місця тиснути, аби добитися бажаного. Хоча тут варіантів насправді небагато. Як правило, фінансовий бік справи – завжди в пріоритеті. Переконливішого аргументу не існує. Водночас хороший агроном для аргументації має володіти баченням перспективи на кілька років уперед і мати картину ефективності всієї сівозміни, а не лише однієї культури і на один рік.
Більш досвідчені агрономи у таких бесідах-переконаннях власника зауважують і на важливості ввічливої наполегливості. «Коли переконуєш, то повинен мати терпіння і силу волі, – говорить Андрій Ковальчук. – Ти наголошуєш, що треба ось такий агрегат, він украй необхідний, наприклад. А власник на це: «Нісенітниця! Обійдетеся тим, що є». Ясна річ, у нього не один напрям бізнесу і ти не один такий прохач. Ось він 90% таких звертань за звичкою і відкидає. А там дивись, обійшлися й урожай є. Зекономив тут, зекономив там.
І робота не спинилася. Проте вам зупинятися не слід в жодному разі! Продовжувати переконувати. І завтра, і післязавтра, і вранці, і ввечері.
Я, наприклад, випрошував сівалку Pöttinger три чи чотири роки. Ми майже сварилися, і я щоразу за будь-якої нагоди казав: «А от якби у нас була сівалка…» І таки переконав, домігся свого. А на інженера нагримали, то він більше ані слова про це. А потім у сезон проблема вилізла. Власник же не визнає, що сам винен, і все одно дорікав тому ж таки інженеру. Але коли ти не відступаєшся, якщо ти правий, звісно, то колись свого доб’єшся».
Тендерна агрономія
Жінок серед агрономів завжди було небагато. Дівчат-студентів на агрономічних факультетах і 30 років тому, і зараз не більше 20-25%. Як правило, влаштуватися на роботу їм найважче. Адже кожен керівник «підозрює» молодого фахівця у швидкому заміжжі й невідворотності декретної відпустки. Часто саме так і трапляється. Згодом невеличка частка жінок-агрономів усе-таки повертається у професію. Однак, найменше в поле, швидше – в лабораторію, сільську раду чи офіс компанії. Із масовою появою на нашому ринку представництв іноземних компаній, а також подібних успішних вітчизняних структур, а особливо холдингів, кількість жіночих обличь в агросередовищі значно зросла. Немало фахівців-жінок і серед топ-менеджерів, не кажучи про відділи маркетингу та інших супровідних сервісів. А от у реальній польовій агрономії їх катма. Однією із помітних фігур вищого агрономічного ешелону є Світлана Коноваленко, керівник агрономічної служби холдингу «Кернел», у підпорядкуванні котрої СОТНІ тисяч гектарів. А серед звичайних польових агрономів можна помітити не більше чотирьох-п’яти фахівців жіночої статі. Одна із них –
Ярослава Гойсалюк
Ярослава Гойсалюк,
кандидат сільськогосподарських наук, яка в агрономію прийшла із кафедри рослинництва Львівського аграрного університету. Знання двох іноземних мов дозволило спочатку зманити Ярославу до відділу закупок холдингу «Мрія», однак допитливий характер фахівця був корисніший в іншій сфері, і тому вона швидко змінила посаду на помічника головного технолога компанії. На новому місці роботи – в «Агрокультурі» – Гойсалюк стала справжнім польовим агрономом, агрономом-дослідником. Нині Ярослава працює на тій же Львівщині агрономом із захисту рослин однієї із провідних компаній регіону.
«І цікаво працювати, і складно. Як і все в житті, – говорить Ярослава. – Та певна творчість в агрономії є. Рослини тобі не скажуть, що у них болить, але ти повинен бачити і розуміти все, як лікар. Фізично важко, бо я не лише агроном, а ще і водій – їжджу на роботу зі Львова на Самбірщину, щодня кілька годин за кермом, треба бути пильною. Що обрала агрономію, не шкодую. Просто слід любити свою роботу, те, чим займаєшся. І віддаватися цьому сповна. Звичайно, небагато жінок витримують подібний ритм. Однак я тримаюся. Люблю поле, особливо коли воно квітне ЧИ КОЛОСИТЬСЯ. Кожна польова культура гарна по-своєму. А у жнива вона ще й віддячує за турботу».
Я не знаю, які нині є здобутки в інших галузях, представники котрих вважали себе елітою, скажімо, металургійній і вугільній промисловості, хімічній, машино- та приладобудуванні, навіть авіапромі, однак темпи розвитку аграрної галузі, кількість інновацій, що тут втілюються щороку, а то й щомісяця, залишили ці зарозумілі бізнеси далеко позаду. У цей перелік я не зараховую хіба що ІТ-технології, справді, надзвичайно успішний напрям, але відносно новий. Аграрії, і серед них агрономи, насамперед, шаленими темпами кинулись освоювати нові світові технології. Переконаний, що такої кількості навчань і кількості бажаючих вчитися новому, які можна бачити й взимку, й влітку на польових та аудиторних аграрних семінарах, не можна зустріти в жодному бізнесі й жодній галузі. Навіть серед учасників мережевого багаторівневого маркетингу.
На виставках у Парижі, Ганновері, Брно, Болоньї, Фарго українські аграрії зустрічаються частіше, ніж у центрі Києва. Не кажучи про їх постійне відвідування полів і машинобудівних заводів Аргентини, Канади, США, Бразилії, Іспанії, Італії, Німеччини. Й у зимові місяці на популярних курортах Австрії, Словаччини, Франції, Єгипту, Еміратів чи Домініка-ни ви обов’язково зустрінете групу молодиків і чолов’яг, котрі жваво обговорюватимуть ціну на кукурудзу чи соняшник.
Доки держава і її структури десятиліттями гармонізують власні норми й законодавство з європейськими, ведуть перемовини про євроінтеграцію, вітчизняні аграрії вже давно інтегрувались у навколишній світ. А суспільство навіть не зчулось, як його найпрогресивнішою частиною стали ті, хто біля колоска.
Ігор Самойленко
2023-05-29
