Вітаю вас, брате-читачу, обнімаю!

Знову втрати в лавах славетного нашого полку АПК. Втратили чергового міністра на марші. Втратили з незрозумілих причин. За його власним бажанням. Так у нього і в заявах стоїть — прошу звільнити, тому що законодавством дозволено звільнятися. Звісно, для АПК це подія. Ага, кажуть, запахло смаленим, спецрежим ПДВ скасували, всі платять, як навіжені, а система дотацій не запрацювала. Ага, кажуть, насувається дерибан земель Держрезерву, буде крутий заміс, то краще завчасу дременути. Ну буде заміс. Он, на Кропивниччині, славетній озброєним легіоном фермерів-антирейдерів, селяни хотіли повбивати рейдерів, а рейдери постріляли селян. Це ж ще ніякого ринку, це так, квітки край поля. А буде ринок, то «калашнікови» не змовкатимуть. Стріляти будуть рейдерів, сусідів, чи нов ників, землевпорядників — дивно, як цього не розуміють оці всі землепродавці. Наголос ставте правильно -не землепродавці, а земле-продавці. Як у слові христопродавці. Немає мови, ринок потрібний, землі потрібен власник, але не зараз. Нехай у нашій країні постане бодай одна установа, на дверях якої буде коротка синьо-жовта табличка — «ПЕРШИЙ ЧЕСНИЙ СУД». Уже тоді можна чухати потилицю й думати про ринок землі. Адже зараз коїться суцільний безлад. Беруть купу податківців минулих, що лантухами гроші носили, додому й куди слід, везуть вертольотами до Києва, обшук у чотирьохстах місцях одночасно, а суди їх відпускають. Під заставу. Яка земля, який ринок?

А, ми ж тепер галузь без Міністра. Ну буває Міністр без портфеля, тобто, без галузі, то й галузь без Міністра може. Так що найбільшу виставку відкриватиме хтось із заступників.

А громадськість уже добирає кандидатури на нового Міністра: Віталій Скоцик, Андрій Гордійчук, Іван Чайківський, Леонід Козаченко, Тарас Висоцький — ніби журнал «Зерно» читають за різні роки. Я б дописав ще з десяток фермерів, з півсотні талановитих власників агрокомпаній, з тисячу просто чесних і порядних людей. Та не напишу, тому що знаю, кого не спитай, скаже: «Тю. Нашо воно мені?» І я скажу про патріотизм і порятунок галузі, про національну безпеку й поступ України у світі, і аргументи у мене скінчаться. Тому що дивитимуться на мене з подивом: стривай, а зараз я що роблю? Саме це.

Реєстр проблем і негараздів

Найбільше я не люблю, коли експертна думка блукає манівцями й нікуди не приводить. А журналістів, які останньою фразою статті виводять «врем’я покажет», вважаю, слід знищувати, як тарганів, за злочин проти читача. Однак ось і сам розведу руки й не знаю, що нам робити з цією інформацією. А конкретна технологія є. Сало ріжемо тоненько, а чорний хліб — у півпальця. Зелену цибульку можна так, редисочку також ціленьку, сіль на блюдечку крупна. Ну і чарка щоб спітніла, з холодильника. І небагато. Одну. Ну, дві. І до роботи, робити те, що ми вміємо робити якнайкраще.

Тим більше, що бути експертом — справа не з легких.

А ну, як не вгадаєш? Я прогнозував літо формату стандарт, дощі там, де вони завжди, а посуха тоді, коли вона щороку буває. Аж бачимо, ніяких стандартів.

Я помилився. Весна була довга й холодна, літо буде як салат олів’є, суміш усякого. Буде спека плюс 30 й трохи більше, будуть зливи й холодні ночі, плюс 15. Коли це буде? Західні люди кажуть, за законами Мерфі, а по-нашому — дощ не тоді, коли просять, а тоді, коли косять. Загалом, описані умови обіцяють непогані врожаї. Проте дивні приморозки у травні теж такий собі дзвіночок від Бога. Доведеться неабияк напружитися, щоб усе склалося, як слід… Підкормки, обприскування, ретельне дотримання технологій, усе це ніби абетка, але цьогоріч потрібна буде особлива пильність. Погодні зміни можуть зіпсувати відпочинок на Карибах.

Спробували ми узагальнити, чи то хоча б розпочати аналіз, які ж проблеми дошкуляють агровиробникам, назвали тему — «Реєстр проблем і негараздів». З’ясувалося, що проблем цих, починаючи із земельного питання, держрегулювання, включаючи податки, дозволи тощо, рейдерства, цих проблем, хоч греблю гати. Так що будемо писати енциклопедію проблем сучасності. Як хочеться струсити всю цю пилюку непотрібних й невиправданих труднощів на шляху, як хочеться позбутися тягаря непрофесіоналів, відвертих ворогів, зрадників, брехунів, лицемірів, усього того, що заважає нам йти вперед. Як хочеться світлих і простих речей у цьому житті — дитячої усмішки, ясного світанку, роси й поцілунку коханої, високої кукурудзи й густої пшениці. Далі починається — добрих цін на зерно й молоко, забудькуватих правителів (щоб забули про нас й не смикали).

Є певна втома у суспільстві -можемо, але важко. Що ми, воли, чи що, отак ярмо тягнути. Вже кров на плечах проступає, а тягнемо воза із зерном, на якому згори ще й товстопузі нероби гикають.

Зміни, які не помічаємо

Гаразд.

Навіщо вам писати, що соняшником засіяли 5,5 мільйона гектарів, кукурудзою 4,5 мільйона, а соєю 1,9 мільйона? Щоб ви знали, що цін високих не чекаємо. Та це ви й без мене знаєте. Давайте скажу про інше. Коли наша втома закінчиться.

Насправді зміни є, й вони незаперечні. Просто хочемо ми всього й одразу. А так не буває навіть при вирощуванні кукурудзи. А тут — цивілізаційна трансформація, в країні змінився лад, та й сама країна лише народилася. 26 років незалежності -це ще не вік. У селі в Глобинському районі, де у мене будиночок й куди я приїхав зі своєю 13-річною Олександрою на вихідні, два магазини. Задумавши щось спекти на вогні дитині, виявив відсутність часнику.

— Метнися кабанчиком до магазину, а раптом там часник є.

— Сто процентів є.

— Яка ти оптимістична… Ну глянь про всяк випадок.

За десять хвилин повертається з магазину з головкою часнику.

— Невже був???

— Там є навіть лайм і кумкват.

— Що??? Що таке кумкват?

— Такі дрібнесенькі мандаринки. Й можна розраховуватися карткою.

Почувши це, мій гість, власник місцевої агрокомпанії, який живе в цих місцях сорок років, високо підняв брови. Адже він пам’ятає, коли до магазину привозили пиво, й люди набирали, скільки можна донести, тому що — дефіцит. Тепер, прошу дуже, лайм і кумкват, якби хтось хотів вишуканих коктейлів між городом і свинями. Зміни відбуваються щомиті. Однак часник — китайський, по 105 гривень за кіло. Одразу зауважу, що на перший рік більше 6 тонн з гектару навряд чи можна чекати, в ідеалі — 10 тонн. Дорогий посадковий матеріал, на гектар обійдеться у 75 тисяч гривень, потрібне крапельне зрошування й багато робітників для збирання. Рентабельність може бути 100%. Двічі мене останніми днями зупиняла поліція, двічі відбувся попередженнями — підсвітка номера не горить. Без хабарів, ввічливі, доброзичливі.

Зміни відбуваються у всьому, від розрахунку карткою у сільському магазині до поліції, відбудуться вони й у державному устрої, у складі чиновників та політиків, у наших стратегічних напрямах.

Друге питання: де брати сили для того, щоб дочекатися. По-перше, прискорювати настання змін на всіх ділянках, де ми можемо це зробити, а з особливою енергією — там, де не можемо. За принципом — неможливого не існує. По-друге. Енергія. Енергія жінки — це кохання чоловіка, який дає їй щастя й сили. Енергія чоловіка -жінка. У ній шукайте. Якщо є з цим тимчасові труднощі, згадайте, що й земля — жінка, й вода — жінка, й Україна -жінка. Маючи енергію, можна досягнути мети.

Мета — щоб кожний мав мету

А яка вона, наша мета? Не найдурніший хлопець нашого часу, мільярдер Марк Цукерберг, допоміг багатьом, хто шукав відповідь на це запитання, у своїй Гарвардській лекції (цікаво, що на факультеті психології свого часу він відучився два роки й накивав п’ятами). Так от. Мета за Цукербергом — це відчуття того, що ми є частиною чогось значно більшого й що ми потрібні. Мета робить нас щасливими. Ми не повинні допускати відірваності від світу. «Потреба змін у світі здається нам такою очевидною, при цьому ми переконані, що цим займеться хтось інший. Проте ніхто інший цього не зробить. Тільки ви». Однак недостатньо мати мету. Важливо створити її розуміння й відчуття у інших. Загалом, наша головна мета — побудова світу, в якому кожний матиме мету. Цукерберг бачить три шляхи: побудова великих значущих проектів, нове визначення рівності, що стоїть на наявності мети у кожного, й створення спільноти по всьому світу.

Й що то має до соняшнику, скажете ви, читачу, краще б уже наливав. Нарізав би далі сало скибочками, помідори (коктейльні, тепличні, 80 грн кіло).

Немає соняшнику без серця. Немає агробізнесу без душі. Не виростиш пшеницю, не виростивши власну душу.

Не піднімеш кукурудзу, якщо не знатимеш, навіщо й для кого.

Я високої думки про вас, читачу, й переконаний, що над усіма цими питаннями ви задумувалися, шукали відповіді. Це я так, нагадати вам, що ми люди з великої літери. Ми світ перевертаємо. Ми живемо, щоб покращити його й зробити місцем щастя для наших дітей (я ще про двох мрію).

А з соняшником, пшеницею, кукурудзою (з соєю складніше) ми впораємося. Як і з ледацюгами на возі, на мішках із зерном.

Тримаймося, читачу, й не відходьмо від мети й пошуку енергії.

 

Ваш головний редактор