Мирослав Парій, Ярослав Парій, Всеукраїнський науковий інститут селекції

Дати всьому імена

А таки довелося покружляти сільськими дорогами, поки дістався до селекційної станції ВНІС, Всеукраїнського наукового інституту селекції. Їхав по координатах, хоч і недалечко від Києва. Офіс лише будується, на самісінькому краю села Безіменне, будується впритул до полів інституту.

Мені назустріч вийшли два абсолютно однаковісінькі браві парубки, брати, засновники ВНІСу Ярослав та Мирослав Парії, вони близнюки.

– Це дуже зручно, можна в один момент бути у двох різних місцях, – пожартував Мирослав.

Проте на цьому дива тільки починаються.

І куди більше диво – перша приватна селекційна установа на теренах СНД, а може, й набагато далі.

Ми йшли полем з Ярославом (зізнаюся, розрізнити братів непросто, але займаються вони своєю справою фахово й диференційовано, Мирослав – науковою частиною, Ярослав – організаторською та комерційною).

В полі – все, як у провідних селекційних компаніях Німеччини, Канади, США, де мені довелося бувати, – польове обладнання, перев’язані пакетами рослини, захисні від стороннього запилення конструкції та тенти.

Фото 1. Національна селекція – це національна безпека

– Наш батько, Федір Микитович Парій, був генетиком-селекціонером, й у 2000 році ми започаткували цей інститут, ми саме тоді закінчували аспірантуру. Власне, ця селекційна станція постала лише торік. Ми довго шукали землю під неї. Були серйозні вимоги: потрібна була вода, дорога, щоб були населені пункти. Село Безіменне, вулиця Безіменна, річка Безіменка… Наше завдання тепер – усе це перейменувати.

– Ваше завдання – дати всьому імена.

– Безумовно. Ця земля також є приватною власністю. Тут 50 гектарів, 15-пільна сівозміна, щоб можна було повертати соняшник за 7-8 років на те саме місце. Соняшник – основна культура, якою ми займаємося. Однак наш світогляд широкий, є кукурудза, є пшениця, зернові, є цукрові буряки. Крім того, у нас є один сорт сої, сорт гороху і ріпак.

– Як ви ставитеся до науково обґрунтованих сівозмін?

– Схвально, але слід враховувати, що життя не стоїть на місці, бурхливо розвиваються системи захисту тощо. Я щойно повернувся з виставки в Сербії, там ми спілкувалися з компанією, що займається програмою покращення ґрунтів у Європі шляхом внесення органічних добрив. Проблема ця у Європі стоїть гостро. Там переважно застосовуються лише міндобрива, якість ґрунтів падає, зменшується вміст гумусу, а дотримання сівозміни – один із шляхів підвищення якості ґрунтів. Мені здається, землі потрібний власник, тоді він й піклуватиметься про свою землю. Інші заходи збереженню ґрунтів не допоможуть.

Фото 2. Національна селекція – це національна безпека

Від першого вітчизняного ріпаку до соняшнику

Ми нарешті впритул підійшли до ділянок схрещування.

– Це у вас ділянки гібридизації ріпаку?

– Так, у нас з Мирославом розподілені культури, я займаюся соняшником, а Мирослав більше уваги приділяє ріпаку й кукурудзі. Для розмноження форм використовуємо групові ізолятори. Для запилення там живуть джмелі, така ізоляція дозволяє отримувати чисті форми без просторової ізоляції. Є індивідуальні ізолятори на рослини, проводиться кастрація, переноситься пилок, самозапилення, потім добори і врешті випробування.

На ділянках траплялися маленькі пастки для комах, заповнені принадним розчином, що допомагають визначити появу тих чи інших шкідників завчасу, визначити тип.

– Що стосується ріпаку, то можемо похвалитися: нами створені перші вітчизняні гібриди, до того були лише іноземні, – продовжив розповідь Ярослав Федорович. – Ми ведемо селекцію на врожайність та стійкість проти біотичних та абіотичних факторів. У капустяних є два типи природних речовин, які слід усувати, щоб можна було використовувати продукцію у харчових цілях: це глікозинолати та ерукова кислота. Всі наші гібриди можуть використовуватися в харчових цілях. Зараз саме період гібридизації, ріпак цвіте, за тиждень-два закінчимо посів ділянок кукурудзи й соняшнику.

Фото 3. Національна селекція – це національна безпека

Вочевидь, Ярослав, кинувши не плечі нелегкий тягар комерційних обов’язків, науку не покинув й займається селекцією натхненно і з задоволенням.

– У нас зареєстровані гібриди ріпаку Редстоун та Блекстоун, один з них стійкий проти імідазолінонів (Євро-Лайтнінг). Це значно спрощує вирощування. Ми маємо велику селекційну програму по соняшнику за двома напрямами, олійний соняшник та кондитерський. Одинадцять гібридів соняшнику у реєстрі, ранньостиглих, стійких проти імідазолінонів, стійких проти трибенурон-метилу (Гранстару), в тому числі які витримують високі дози гербіциду, також зараз реалізуємо програму зі створення високоолеїнових гібридів. Ведемо створення гібридів, стійких проти останніх рас вовчка, вже виділені форми, й ми передали їх на випробування. Невдовзі ці гібриди підуть у виробництво.

– Мені не раз траплялося бувати на селекційних станціях мультинаціональних компаній. Ніби у вас усе на високому рівні, але все-таки масштаби… За рахунок чого ви конкуруєте з потужними гравцями?

– У нас є досвід, знання, є велика колекція, на основі якої ми створюємо нові форми. Це ще й люди. Розвиток йде поступово. Ми починали з 5 тонн соняшнику на ринку України й крок за кроком йшли нарощуванням об’ємів та підвищенням якості. Ми стежимо за ринком й першими створили в Україні гібриди, стійкі проти гербіцидів. Це дало нам конкурентні переваги й дозволило зайняти певну частку ринку Ми відкрили селекційну програму у Сербії, використовуємо зимові розсадники у Чилі, маємо 18 локацій наших гібридів по Європі та Україні, співпрацюємо з багатьма вітчизняними інститутами та іноземними. Конкуруємо за рахунок того, що за кожною культурою у нас є чіткі завдання для певного часу. Ми фокусуємося, досягаємо результату і йдемо далі.

Фото 4. Національна селекція – це національна безпека

Не гірше від закордонних, але за українською ціною

Емоційна складова на селекційній ділянці теж була присутня. Ізоляційні матеріали й приладдя лежали у селекціонера у … дитячому візочку, який досить незвично виглядав на промисловому полі. Візочок перепав як транспортний засіб від дітей Ярослава та Мирослава.

– А чим відрізняються гібриди вашого портфеля від тих, що є на ринку?

Передусім, вони усі мають високу врожайність, високу технологічність на рівні іноземних аналогів, але ціна на нашу продукцію на 30-40% нижча за вартість іноземної. Проте для нас головне – якість продукції.

– Напевно, з-поміж переваг у вас – висока адаптивність гібридів до наших умов?

Усупереч моїм очікуванням Ярослав широко й щиро всміхнувся.

– Я вважаю, адаптивність до локальних умов – це міф. Гібриди повинні мати високу адаптивність до різних умов, це один з принципів Бурлоуга, агронома, Нобелевського лауреата, який став батьком Зеленої революції. Він під час селекції випробовував свої рослини у гірських та рівнинних умовах. Так і наші гібриди повинні давати високі врожаї в різних умовах. Напевно, цей міф вигадано в Україні, щоб надати конкурентну перевагу вітчизняним сортам. Проте наша конкурентна перевага – мінімальна ціна при високій якості.

– От ви кажете – фокусуєтеся… Яка у вас концепція по кукурудзі? Зараз селекціонери роблять її хто високоврожайною, хто посухостійкою…

– Ми орієнтуємося на високу вологовіддачу, це проблема для України. Бачите, що твориться зараз, цією весною, я гадаю, що кукурудза притримає розвиток, і на осінь буде проблема з її вологістю. Звісно, ми не упускаємо врожайність й стійкість проти хвороб.

– З ким ви працюєте, як просуваєте свої гібриди?

– Основу продажів становлять дилерські компанії, ми працюємо з понад 60-тьма, й у нас є власний відділ продажів. Він більше дозволяє нам отримувати зворотний зв’язок. Крім того, ми відкрили два представництва -ВНІС-Захід у Вінниці й ВНІС-Схід у Харкові й прагнемо не лише продавати власні гібриди, але й супроводжувати посіви, вирощування. Це потреба часу. Працюють дві лабораторії, одна – діагностико-аналітична, а друга – біотехнологічна, все на сучасному рівні. Технологічна лабораторія розташована у Києві, тут займаємося редагуванням геному, біотехнологіями, експериментуємо у закритій системі.

Фото 5. Національна селекція – це національна безпека

В селекції слід думати на 20 років уперед

Ярослав замислився, тому що… Тому що, напевно, думка – й ми – дійшли до краю поля, й слід було робити поворот і відповісти на запитання, навіщо це все, навіщо титанічні зусилля з відродження на новому сучасному рівні української селекції.

– Подивіться, – вказав у бік Чорного моря Ярослав, – Туреччина сьогодні створює програму, покликану позбутися залежності від іноземних транснаціональних компаній у насінні. Цим шляхом йде чимало країн. У будь-якій країні це – питання національної безпеки, мати власне насіння, власну селекцію та забезпечити себе продуктами харчування. Ми купуємо закордонні засоби захисту рослин, закордонну техніку, закордонне насіння. Гроші викачуються звідси. Це питання національної безпеки. Якби ці гроші залишалися у країні, вони створювали б додатковий продукт. Було б забезпечено сталий економічний розвиток, а інакше такий розвиток буде вповільнений.

– Так. Я свого часу був здивований, що більша частина міндобрив наших заводів -це російський газ і російський калій…

– Так, концепція має бути національна, органічні добрива, власне насіння, біологічні засоби захисту рослин.

– Це окрема тема. Якщо Україна піде шляхом органічної продукції глобально.

– Однак в селекції слід думати на 20 років уперед.

– Якщо думати на 20 років уперед, то тоді слід працювати над сортами та гібридами, які зможуть давати високі результати при органічному виробництві, тому що наше позиціонування у світі може бути саме таким, ґрунти у нас це дозволяють, природні умови дозволяють…

– З органічного землеробства у нас є дуже цікава програма, є цікаві пшениці, є «Зоря України», зареєстрована спельта, придатна для органічного вирощування. Зараз створюємо гібриди між спельтою та озимою м’якою пшеницею. У нас є полба. Ми хочемо урізноманітнити раціон людини. Давні пшениці, забуті, мали свій смак і свій склад по білку, макро- й мікроелементах, вітамінах. Усі сорти стійкі проти біотичних та абіотичних факторів, усі придатні для інтенсивного вирощування, але можуть вирощуватися й не використовуючи міндо-брива та засоби захисту.

– А що ж вони дадуть без добрив та захисту?

– При інтенсивній технології ми отримуємо 7 тонн спель-ти, а при органічному способі вирощування – 6-6,5 тонни. Вноситься органіка, а засоби захисту не використовуються, лише дозволені в органічно му виробництві. Такі самі дані й по м’якій озимій пшениці.

Фото 6. Національна селекція – це національна безпека

Світові технології на полях Обухівщини

– Ваші гібриди доступні на ринку?

– В кожній області кілька дилерів продають нашу селекцію. Ми спочатку створюємо попит на наш гібрид, а потім приходять продавці й пропонують свої послуги, розкручувати гібрид за селекціонера сьогодні ніхто не бажає.

Мирослав, який підключився до нашої розмови, детальніше розповів про ріпак.

– Загалом ріпак – німецька культура, оскільки усі найважливіші селекційні здобутки з цієї культури – німецькі. Спочатку позбулися ерукової кислоти, зробили «нульовий» ріпак, а потім позбулися глюкозинулатів, зробили другий «нуль». Мутації, які призвели до цих результатів, скоротили генофонд ріпаку істотно. Наступний етап – гібриди першого покоління, F1.

Однак сучасні методи редагування генома безпосередньо у рослині, технологія CRISPR-Саs, дозволяють істотно розширити генофонд, залучити те, що раніше не було залучено до селекції. Ми вже почали експерименти з модифікування пшениці. Наступним буде ріпак. Багато компаній намагаються вивести стійкий проти імідазоліну ріпак -починається ринок не лише сортів та гібридів, а ознак. Ось цей масив, – Мирослав показав рукою на ясно-жовті діляночки, – це все стійкий проти імідазоліну ріпак, стійкий проти гербіцидів Eurolightning, Пульсар…

– Вибачте. Ось цей джміль – покупний?

– Ні, це дикий джміль. Наш рідний, місцевий. Отже джерела імідазоліностійкості… – збити з думки вченого не вдавалося. – Тут у нас дуже багато перспективного оригінального матеріалу. Ми зараз працюємо на світовому рівні селекції.

Втім, я це вже давно відзначив. Не лише за технологіями та компетенцією селекціонерів, з якими теж вдалося поговорити. За якістю думки та ідеї. Це, здається мені, важливіше, аніж просто технології. Це зміст та енергія творчості. А селекція – це таки творчість. Не обійшли увагою й цукрові буряки.

Фото 7. Національна селекція – це національна безпека

– Буряки були улюбленою культурою батька, – згадував Мирослав. – Він створив багато гібридів, але у часи кризи у цукровій галузі селекція цієї культури зупинилася не лише у нас, вона зупинилася й у світі, й вести селекцію могли дозволити собі лише деякі компанії.

На наше щастя, промисловість потроху відроджується. Залишився матеріал, його небагато, але вціліло найцінніше. Цьогоріч ми почали селекційну програму з цукрових буряків. Співпрацювати будемо за цією програмою з сербськими та італійськими селекціонерами. Два напрями – кормові буряки та цукрові буряки. Ось ви бачите новий напрям вітчизняної селекції, але вже приватної.

– Насправді ви уособлюєте велику мрію всього агрокомплексу, приватну науку, яка присвячена інтересам виробника, а не вузьким корпоративним… Відповідає саме на його запити…

– Так, ми відрізняємося від академічної науки, державної науки, тому що ми зосереджені на результаті. Ці потреби ми відчуваємо. По кукурудзі у нас лінійка гідридів з ФАО від 180 до 400, саме їх потребує вітчизняний виробник. За швидкістю вологовіддачі наші гібриди не поступаються іноземним, фермери вже в цьому переконалися. Хоча висновки за практикою робити досить складно. Був випадок, коли один і той самий гібрид показав на Чернігівщині 12 тонн при вологості 15%, а з Дніпропетровської області кричать, що там його збирають при вологості 25% з урожайністю 6-7 тонн…

– Це називається – якщо руки золоті, не має значення, звідки вони ростуть…

– Так, простежити за технологією вирощування у реальних господарствах доволі складно. У нас на ділянках досить багато ручної праці, цвітіння батьківських форм обриваємо вручну, машина тут економічно невигідна та й може знизити якість.

На відміну від цукрових буряків та ріпаку, кукурудза у шані в українських селекціонерів. Нею займаються успішно кілька великих компаній. Однак ціна на ринку близька до собівартості гібридного насіння. Тому ми не йдемо у розширення посівів, але підтримуємо діяльність та асортимент з метою присутності на ринку.

– Тобто, дешеве насіння -зовсім не дешеве у виробництві?

– Дешеве насіння не буває якісним, а якісне не буває дешевим. Також у нас є велика програма з цукрової кукурудзи.

Фото 8.  Національна селекція – це національна безпека

Прадавні й забуті пшениці у нових сортах

Ми нарешті дійшли до ділянок пшениці, де селекціонер Роман Рожков розповів дивовижні речі:

– Ми тут займаємося селекцією пшениці, використовуючи малопоширені види, – їх понад тридцять. Найвідоміші – м’яка й тверда. Ми беремо до використання у селекції спельту й полбу, триплоїдні плівчасті види пшениці. Вони мають прекрасний вітамінний та білковий склад. Наприклад, у полби до 30% білка, а у спельти – понад 25%, до 28%. Клейковина різниться з клейковиною звичайних пшениць. Сорти, які ми створюємо, за габітусом (сукупністю морфологічних ознак) відрізняються від тих, що є на ринку. У нас вирощується тетраплоїдна форма, яка створена за допомогою Трітикум Персикум, персидської пшениці. Це ендемічний вид з Кавказу, має рихлий колос. Ми створили сорт, який за продуктивністю відповідає основним сортам, присутнім на ринку, а за стійкістю проти хвороб переважає всі існуючі ринкові позиції. Йому не страшні іржа, борошниста роса, він стійкий проти вилягання.

– Наше завдання – створити сорти, які будуть перевищувати за характеристиками існуючі на ринку, будуть придатні для органічного вирощування та урізноманітнять харчування сучасної людини, – підсумував Мирослав, вочевидь, не надто втішений тим, що вчені щиросердно викладають комерційні таємниці. Проте сам почав так само щиро викладати таємниці ячменю.

– З ячменів у нас зареєстрований сорт, пивоварний, й ведеться програма. Ячмінь називається «Патрицій», середньостиглий, з середньою врожайністю 61 ц/га. Дуже стійкий проти поширених хвороб, але найважливіше – дуже посухостійкий.

Фото 9. Роман Рожков

Роман Рожков

– Яка взагалі структура всієї компанії ВНІС?

– Наукова структура компанії зараз перебуває у стадії формування. Загалом у компанії три підрозділи, наукова частина, комерційна та виробнича. Є ще й юридична складова. Стосовно наукової частини: у нас є фахівці, кожен з яких веде певну культуру. Працюють аспіранти, з Національного університету біоресурсів, Інституту клітинної біології, КПІ, й ми рухаємося до створення інфраструктури за західним зразком. Є головний спеціаліст культури, селекціонер, у нього є помічники, є лаборанти, які забезпечують роботу, і є сезонні працівники у найгарячіші періоди. З сезонними працівниками велика проблема на селекційних станціях у всьому світі. Якщо люди роблять помилки, це може звести нанівець велику творчу працю. Робота у лабораторії біотехнології покликана забезпечити селекційний процес новими технологіями. Там розвивається три напрями: культура тканин, генетична інженерія та ДНК-маркери. Це доволі умовний розподіл, адже культура тканин – базис створення генетично модифікованих організмів, а це неможливо без генетичної інженерії, і тут потрібні молекулярні методи для перевірки. Є керівники напрямів, є груп-лідери. Керівник нашої лабораторії 10 років працював у Німеччині. Груп-лідер – кандидат наук з генної інженерії, й ми сьогодні маємо на озброєнні систему клонування, яка дозволяє робити генетичні конструкції досить просто.

Це досить нова система у світі. Раніше з кожним елементом слід було окремо працювати, окремо його «вирізати», працювати з дорогими ферментами.

– Цікавий момент у селекції – культура тканин…

– О, культура тканин – це найбільш місткий за людським ресурсом напрям. Це навіть не наука. Це мистецтво. Тут все на емпіричному рівні. Ми за короткий час пройшли досить великий шлях. Сьогодні ми отримуємо швидкі й ефективні результати. Стосовно виробництва, ми працюємо з насіннєвими господарствами, з господарствами на підряді, оскільки соняшник -культура, що вимагає просторової ізоляції, тож доводиться ретельно обирати партнерів та локації. Окрім того, вирощуючи насіння у різних зонах з різними кліматичними умовами, ми створюємо собі певну буферність в урожайності. Загальна площа ділянок гібридизації соняшнику у нас 2000 гектарів. (Тут я присвиснув. – Ред.) Кукурудзи – 400 га. Вони розташовані практично по всіх областях України, й кожне поле обслуговує агроном, у нас великий штат. Загалом у компанії працює близько 120 працівників.

Фото 10.  Національна селекція – це національна безпека

В очікуванні захисту держави

Можливо, цифри, які пролунали, не надто вражають, але коли прорахувати фізичні обсяги, все змінюється. Адже це приватна селекційна установа, адже це українська селекція. Це ініціатива лише двох українських науковців, які самотужки взялися відроджувати й розвивати вітчизняну селекцію, галузь, якою колись пишалася Україна, яка несла сміливість та яскравість наукової думки у світ, збагачуючи його.

Я згадав, що здивувало мене на селекційній станції всесвітньо відомої компанії у Канаді, – відсутність космічного обладнання, хитромудрих приладів та установок. Там натхненно й пристрасно робили свою справу талановиті люди.

В цьому сенсі ВНІС дуже подібний до кращих світових прикладів. Талант, інтелект, компетенція, досвід – ось головні інструменти селекціонера. Хоча, звісно, найкращі здобутки селекційних технологій світу також не відкинуті, а використовуються наповну. Проте оцей дитячий візочок як засіб транспортування я міг би побачити на будь-якій селекційній станції світу. Тому що він символізує високий гуманізм цієї справи й пріоритет людини в цій діяльності.

А у справі ВНІСу він ще й символ народження нового рівня й статусу української селекції.

Якось так сталося, що візит до ВНІСу сповнений символів й емоцій. Те, що Ярослав та Мирослав Парії близнюки, наочно показує нероздільність сучасної науки та бізнесу.

– Як ви ставитеся до щільності насіння західної селекції на українському ринку?

– Для стабільності будь-якої системи потрібна різноманітність, – просто й невимушено відповів Ярослав Федорович. – Потрібен баланс. Баланс між можливістю обирати, мати різноманітність та убезпечити себе від впливу зовнішніх виробників. Конкуренція – це завжди добре, вона не дозволяє заснути, змушує до активності.

– Гостро стоїть питання державного регулювання, – додав Мирослав Федорович. – Кожна держава, що дбає про власну безпеку, повинна займатися гармонізацією таких процесів.

Фото 11.  Національна селекція – це національна безпека

– Так, але ж ми маємо військовий прецедент, коли була смертельна небезпека для держави, але держава неспроможна була їй протистояти… Встали добровольчі батальйони…

– Дійсно. Ми б теж створювали добровольчі об’єднання селекціонерів, але селекціонерів залишилося вкрай мало. Проте слід лобіювати інтереси української селекції, виправляти положення. Головне – прихильність агровиробника. Ми постійно ростемо, збільшуємо продажі й намагаємося донести до споживача, що якісний продукт – це основа для вибору, якість первинна, незалежно від того, де вона зроблена. Поступово це у нас виходить, але надто повільно. Ми долаємо певну ментальну особливість, коли люди з народження знали, що закордонне – краще, ніж вітчизняне, і так воно у багатьох випадках і було. Тому природний шлях – це зміна поколінь й присутність якісного українського продукту в процесі цієї зміни. В якій країні є таке панування імпорту? У Франції на 700 тисяч га соняшнику припадає 15 селекційних установ. А у нас на 6,5 мільйона гектарів – практично відсутній вітчизняний ринок.

А соняшники у ВНІСу цікаві. Навіть за назвами – «Заграва», «Атілла», «Український Ш», «Ауріс», «Дракон», «Сонячний настрій»…

Є з-поміж них ультраранні, ранньостиглі, стійкі проти гербіцидів. За показниками окремі гібриди орієнтовані на потенціал урожайності 52 ц/га та показували за роки випробувань середню врожайність 40 ц/га. Загалом це достатньо стійкі проти хвороб та не вередливі до ґрунтів гібриди.

Фото 12.  Національна селекція – це національна безпека

Надії у дитячому візочку

Знаєте, є таке відчуття…

Коли пливеш до берега через глибину, довго, стомлений, й раптом починаєш розуміти, що під ногами вже ґрунт. Що можна встати й відчути надійність землі. Таке враження залишає Всеукраїнський науковий інститут селекції, заснований та керований братами Ярославом Парієм та Мирославом Парієм, – є тверде переконання у тому, що вітчизняна селекція не пасе задніх у світовому контексті, що у неї є майбутнє, яке несуть на плечах близнюки – наука та комерція. Створюються конкурентні продукти, пульсує наукова думка.

У дитячому візочку край поля ростуть здобутки й звитяги.

 

Текст – Юрій Гончаренко