Лоуренс Річмонд про No-till в Україні, наші помилки та перспективи

Свого часу наше видання не шкодувало шпальт під роз’яснення філософії енерго- та ґрунтозберігаючих технологій і висвітлення подібного досвіду в різних країнах світу. За що нерідко і зазнавало критики від особливо консервативного читача. За певним припливом подібного інтересу серед вітчизняних аграріїв до нової технології обробітку ґрунту прийшов і відплив. Однак згорнув інтерес той, хто підійшов до технології занадто спрощено. Адже лише відмовитися від оранки і придбати сівалку для прямого висіву – абсолютно не означає, що технологію освоєно. Лоуренс Джеймс Річмонд із Австралії кілька років тому прибув до України, аби спростувати твердження, що ця технологія – не для наших умов.

Фото 1. Лоуренс РічмондЛоуренс Річмонд

– Лоуренсе, хоча б коротко розкажіть про свій австралійський досвід і про те, як ви опинилися в Україні.

– Господарюванням на землі, тобто фермерством, у себе на батьківщині я займався впродовж 30 років. На початок моєї роботи в господарстві в Лекстоні, що неподалік Мельбурна, налічувалося всього 1,5 тис. га землі, а коли завершив там працювати – в обробітку було 8 тис. га. А ще 40 тис. голів овечок. На весь цей бізнес я наймав 15 працівників, четверо з них переймалися вівцями, решта – рослинництвом. Технологія, звичайно ж, була No-till.

– Це була сімейна ферма?

– Хоча свого часу мій батько і фермерствував, однак це була не наша ферма, а зовсім інше господарство, де я з часом мав певну його частку. Оця кількість співробітників – 15 осіб – охоплювала і працівників офісу.

Один вівчар обслуговував 10 тисяч овець, вигони були розбиті на квадрати з електроогорожею – «електропастухами». Виконання такої необхідної операції, як стрижка шерсті, раз на рік забезпечували, так би мовити, «овечі перукарі», які прибували за викликом, норма для одного фахівця – 200 овечок у день.

Фото 2. Австралійські польові уроки

Консультаціями з місця не зрушиш

– І як виникла ідея приїхати до України?

– Сім років тому сінгапурський інвестор, у якого було фермерське господарство на півдні України (Одеська та Миколаївська області), запропонував мені допомогти йому консалтинговими послугами у впровадженні No-till й управлінні загалом. Я п’ять років цим займався: приїжджав, спостерігав, аналізував, а потім писав звіти і пропозиції щодо вдосконалення управління господарством, підходами в рослинництві. Проте нічого не змінювалося.

– Не змінювалося, бо не виконувалися рекомендації, чи тому, що не працювало тут те, що є дієвим в Австралії?

– Не було людини, котра б змушувала місцевих фахівців усе те виконувати. Через усілякі упередження їх слід було за руку вести до чи не кожного кроку. Тому інвестор запропонував не писати рекомендації, а взяти на себе все управління і довести, що це реально на українській землі, в умовах Миколаївської області. Ми обговорили умови співпраці, і я погодився. І вже два сезони працюю тут.

– Розкажіть трохи про господарство, вирощувані культури. І про те, як починали впроваджувати нульовий спосіб ґрунтообробітку.

– Господарство розташоване в Миколаївській області, має в обробітку 5 тис. га, 50% посівних площ зайняті озимою пшеницею, до речі, української селекції – Шестопалівка, Шпалівка та Княгиня Ольга, ще 25% – соняшником (Syngenta, Limagrain, Dow Seeds), на решті площ вирощуються ріпак, горох і льон. Усі культури висіваються в стерню попередника, тобто за способом No-till. Варто сказати, що обладнання і техніка для цього способу ґрунтообробітку тут були. Просто неправильно налаштовували і застосовували. Ви ж знаєте, що в австралійському No-till використовується сівалка з анкерними сошниками, а не дисковими, як в американському. Саме така тут і була – Flexi Coil, хоча стріловидні наконечники анкера були завеликі – 25 мм, я їх зняв і встановив менші – на 12 мм. Техніку ж завжди можна модифікувати. Ось гляньте на відео, як працює наша, з шириною захвату 9,5 м, сівалка по стерні. Теоретично до цього No-till теж можна причепитися через те, що анкерна сівалка все ж розрізає ґрунт і дещо розкриває ложе таким собі V-подібним розрізом, однак ґрунт при цьому не зміщується вбік. Використання анкерних сошників також дає можливість застосовувати такі діючі речовини, як пендиметалін і трифлуралін (Трефлан), адже при роботі з дисковим сошником це неможливо, бо є ризик випаровування. Тому й важливо після внесення препарату сіяти не пізніш як за 24 години. Міжряддя у нас – 25 см, у соняшнику – 50 см (знімаємо кожен другий соняшник).

Також ми зменшили норми висіву наполовину, йдеться про всі культури. Зокрема для пшениці така норма не має перевищувати 3 млн схожих насінин на гектарі. Це максимум, а може бути й менше. Термін сівби – вере-сень-жовтень. Розраховую на 4,5 млн продуктивних колосків. Цього достатньо. Добривами особливо поле не засипаємо – небагато азоту та фосфору, виключно за потребою – і все. При цьому дуже важливо, що наше поле, а надалі міжряддя – вкриті рослинними рештками, як ковдрою.

Фото 3. Австралійські польові уроки

Усього 18 л/га за сезон

– І яка ж у вас урожайність?

– Ось і ви теж демонструєте загальноукраїнський помилковий підхід не лише до No-till, а й до рослинництва загалом. Бо говорите про врожайність, а не про прибуток з гектара. Культура землеробства в Україні традиційно налаштована саме на такі показники. Головне – продемонструвати високу врожайність, а якими зусиллями, затратами це досягалося, левова частка людей цим і не переймається. Погляньмо. Ми зменшили кількість операцій у полі, звели їх до мінімуму.

І насамперед через те, що сіємо в стерню, а не в кілька разів оброблений ґрунт. У результаті ми зменшили свої витрати пального на гектар з 80 л/га до 18 л/га – від посіву до збирання,на всі види робіт у полі! Наш комбайн з 7-метровою жаткою (повноцінний, а не той, що зчісує колоски) на жнивуванні витрачає всього -7 л/га… Запитайте у ваших знайомих аграріїв – скільки йде у них, і ви будете здивовані порівнянням цих показників. Далі. Ми серйозно зменшили норми висіву, це теж економія затрат, тим паче, що насіння, як ви самі розумієте, сьогодні не копійки коштує.

Цей ментальний підхід і є головним чинником неуспіху тих, хто пробував, але відмовився надалі від нульової технології. Придбавши стерньову сівалку, здійснивши сівбу нею два-три роки і зібравши врожай, який був нижчим від того, що тут отримували раніше, або ж зіткнувшись із деякими іншими труднощами, такі аграрії знову повернулися до традиційного землеробства. З оранкою їм простіше. І перевернувши пласт землі, прогарцювавши три-чотири рази культиватором зверху, вони отримують урожай на два-три центнери вище і радіють з того: «Ось що значить оранка!»

А за витрати на це хто говорить? Про врожайність добре пліткувати біля бару з кухлем пива, в бізнесі слід дивитися на профіт, зароблені гроші з одиниці площі. Усе просто: чим більше ви намагаєтеся підняти врожайність, тим більші несете витрати. Чим більші затрати, тим більший ризик. Ну ось який сенс для мене спробувати отримати 6 т/га пшениці, якщо я знаю, що вологи в ґрунті наших полів вистачає лише для 4 т/га? Усі мої зусилля в такому разі будуть спрямовані лише на підтримку компаній з виробництва ЗЗР, добрив тощо.

Пару тижнів тому я їздив по деяких сусідніх і не сусідніх (навіть у інших областях) господарствах, де мав би бути No-till. В одному з них, чималенькому і добре відомому в Україні, заснованому інвестором зі США, американці п’ять років упроваджували сівбу напряму. Здавалося, все: процес пішов, як робити – засвоєно. Проте варто було американцям від’їхати за океан, тут повернулися до культивацій. Я упевнений, що теж, якщо полишу управляти господарством, тут швидко повернуться до традиційного обробітку…

– Ви вважаєте, що за ці роки вам не вдалося змінити свідомість місцевих фахівців?

– Думаю, що загалом удалося. Однак є певні моменти, котрі тиснуть на їх свідомість, скажімо та сама врожайність. Цього-річ у нас на пшениці вона була на два центнери нижчою, ніж у сусідів (25 ц/га проти 27,3 ц/га). Хай вас не дивують такі цифри, вони звичні для півдня. Однак причиною дещо меншого показника була пізня сівба, і в зимівлю деякі площі пішли слаборозвинутими. Спостерігаючи таку ситуацію, я спрогнозував, що понад 25 ц/га ми на таких площах не матимемо. Тому й не витрачався на зайве підживлення азотом, дав усього 50 кг/га карбаміду, тоді як сусіди вносили азот по повній програмі. Так, вони отримали на 2 ц/га більше, але їх затрати економічно нівелюють ці зусилля. Ну вніс би я ще 150-200 кг/га карбаміду, врожайність була б дещо більшою. Проте доходність – ні. Відтак зайвого не даємо взагалі.

В ідеалі я хочу, щоб рослини до зими завершили кущіння, інакше потенційна врожайність знижується. На півдні весняні температури підвищуються надто стрімко. Умови півдня взагалі сильно відрізняються від умов центра України та її півночі. І середня врожайність зернових тут набагато нижча від урожайності у Київській, Черкаській чи Вінницькій області.

– А наскільки ці погодно-кліматичні умови відрізняються від умов Австралії?

– Насправді усе дуже схоже, за винятком снігу і нижчих температур узимку. І люди відрізняються. Ментально. В Україні з листопада по лютий немає ніякого росту рослин. У Австралії ж ми в цей час сіємо ярину – ріпак, ячмінь, пшеницю. Стадії зимівлі у нас немає. Найхолодніша температура взимку – нуль градусів.

Фото 4. Австралійські польові уроки

Динамічність сівозмін

– Яка послідовність вирощування культур у вашому господарстві? І чому ви до своїх культур додали ще й льон – є зарубіжний ринок збуту?

– Коли я розпочинав управляти тут, у господарстві був досить великий набір культур, що мені не подобалося. Я позбувся деяких із них, наприклад сої та сорго, скоротив цей набір до пшениці як ключової культури і дещо меншого «стовпа сівозміни» – соняшнику, і невеликої решти ярих культур. Сівозміна у нас така: пшениця, соняшник, пшениця – горох, ріпак, льон – на вибір. Стосовно льону, то я б краще вирощував високоолеїновий соняшник, ніж льон, але кліматичні умови більшості років у нас несприятливі. Дивлюся навесні: якщо немає ранніх опадів, тоді з ріпаком чи соняшником не ризикую, сію льон. Насіння льону збуваємо в Україні. Останнім часом задумуюся над впровадженням бобових, які стабілізують сівозміну і збагатять ґрунт азотом. А відтак ще більш зменшують наші витрати на удобрення. Нині у нас із таких культур лише горох та й то його небагато. Думаю про сочевицю та нут, але є проблеми з придбанням хороших і потрібних мені (особливо за розміром зерна) сортів цих культур. І зовсім небагато гербіцидів, які можна використовувати на цих культурах. В Австралії є сочевиця Clearfield, ось така б підійшла.

– Ваш погляд щодо сівозміни цікавий. До нього звертаються і деякі наші аграрії – впровадження динамічних сівозмін. Тобто слід розглядати сівозміну не як академічно усталений набір культур, що б там не було. А такий, що виходить із реальних погодних умов.

– Критичний показник – волога. Ми щовесни вимірюємо кількість доступної вологи для рослин на наших полях. Максимальна кількість вологи, яка може зберігатися у метровому шарі ґрунту, – 220 мм, але це та, котра доступна для рослин, не загальна. Це теорія і практика. Ми експериментально на невеличкій ділянці (3×3 м) визначали верхній ліміт ґрунтового дренажу – ділянку зрошували, покривали плівкою і через місяць перевіряли, скільки вологи ґрунт здатен максимально утримати.

За нашими дослідами 12% вологи лишається в ґрунті (недоступної рослинам). Верхній ліміт – близько 28%. Відтепер, якщо знаєте, скільки у вас доступної вологи на початку сезону, то не складно вирахувати потенціал вашого поля. Скажімо, зміряли – 50 мм в ґрунті, додаєте 300 мм опадів на період росту рослин, маємо 350 мм, віднімаєте 150 мм на випаровування й інші втрати, решту 200 мм множимо на коефіцієнт для пшениці 20 (кг/мм вологи) – виходить 4 т/га. Оце і є ваш потенціал. Під нього і працюйте. Для соняшнику такий коефіцієнт – 7, для ріпаку – 12.

– Соняшник у вас теж вирощується за технологією Clearfield?

– Так, увесь соняшник у нас високоолеїновий, Євро-Лайтнінг. Одна гербіцидна обробка за весь сезон.

Фото 5. Ось так виглядають сумісні посіви ріпаку й горохуОсь так виглядають сумісні посіви ріпаку й гороху

Ріпак і горох разом

– Гліфосат вносите на усіх площах? Окремо, ні з чим не суміщаєте? І чи не спостерігаєте післядії на інших культурах?

– Гліфосат 360 вносимо один раз після збирання попередника – 1,5 л /га, другий – перед сівбою соняшнику – від 0,5 до 1 л/га. До нього жодних ґрунтових гербіцидів не додаємо. Так, ви праві, наступна культура відчуває післядію препарату і ми часто втрачаємо до 2 ц/га від цього. Думаєте, що можна було б використати м’якший препарат, типу Гранстар? У нас на полях багато амброзії, треба сильніша дія. В Австралії гліфосатні препарати називаються гербіцидами групи В, подібну дію має і Логран. Є види продуктів, які ми застосовуємо доволі часто, і є небезпека виникнення резистентності. Тому важливо на наступних фазах використовувати інші препарати, як то пендимета-лін і трифлуралін. У деяких випадках, як було цьогоріч на полі з вирощуванням одночасно двох культур -ріпаку й гороху, ми Трефлан вносили разом із гліфоса-том. Ріпак виступав для гороху підтримуючою культурою. Їх сівбу здійснювали за одну операцію, наша сівалка це дозволяє. Це був експеримент, у якому використано культури, які в симбіозі позитивно впливають одна на одну. І додатковий азот не потрібно вносити.

Збирали обидві культури теж разом, вони майже водночас достигають. Велика різниця у розмірі насіння дозволяє легко їх відокремлювати. Наступного сезону площу під такими посівами планую збільшити.

– Давайте назвемо всі операції на вашому полі. Зібрали попередник і починаємо перераховувати.

– Отож, обприскування гліфосатом, найчастіше в переддень сівби, наступного дня – сівба. Осінні операції завершено. Навесні – незначне, залежно від потреби, підживлення азотом озимини, поля під ярину обприскуємо гербіцидом, потім захищаємо зернові фунгіцидом по прапорце-вому листку та інсектицидом по колосу. При обприскуваннях обов’язково додаємо пом’якшувач води – це важливо, бо вода жорстка. І збираємо. Все.

– А який у вас набір техніки?

– Три комбайни John Deere, дві сівалки – одна пневматична, інша – для суцільної сівби, два трактори – Case IH Magnum 310 і 335, два обприскувачі – Technoma і Top Air. Ще є трактор МТЗ напохваті – для розкидання добрив, протравлювання тощо. Комбайни під час жнивування не спиняються на розвантаження, використовуємо бункер-накопичувач. Чужу техніку на жнива не залучаємо, справляємося власними силами.

Фото 6. Австралійські польові уроки

Працівники – лише універсальні

– Співробітників, очевидно, не менше 15 набереться, так? А ще ж охорона…

– Так. Охороняти врожай тут варто справді пильно і 24 години на добу. Розумієте, теж є ментальний підхід. Такий приклад. Приїжджаю, фахівці обговорюють, як справитися з усіма операціями, бо не вистачає одного механізатора – тракториста. Запитую: невже ніхто з вас не може сісти за цей клятий трактор? Я сам сів за його кермо… Усі фахівці вміють їздити на будь-якому легковому авто, а ось на трактор сісти не можуть. У нинішньому аграрному бізнесі вузькоспеціалізованих фахівців чи виконавців лише одного виду роботи не повинно бути! Лише універсальні. Навіть якщо ти агроном чи інженер. За винятком, коли один агроном спостерігає за 100 тис. га.

– Лоуренсе, а скільки, по-вашому, в умовах півдня варто інвестувати в кожен гектар для отримання прибутку?

– За нашими результатами на пшениці, наприклад, достатньо 2400 грн. Ми в середньому вкладали $225 у кожен га будь-якої культури. Це з виплатою за оренду землі. Якщо вас це дивує, порахуйте затрати того, хто пробує вирощувати 6 т/га пшениці, але в нашій зоні. Порівняйте з нашими цифрами для тих самих 3 т/га пшениці. Не думаю, що у них буде краща економіка.

– Інвестор вашою роботою задоволений?

– Наше завдання полягає в тому, аби інвестору щороку забезпечувати певний прибуток з кожного поля кожної культури. І все. Величина врожайності його не цікавить. Решта прибутку інвестується в бізнес, його розширення. І щось нам лишається.

– За цей час ніхто із сусідів не перейняв вашого досвіду?

– Намагаються, але випускають з виду чимало важливих речей, роблять по-своєму і про всяк випадок десь страхуються зайвими витратами. Наприклад, перестають культивувати, але не змінюють норми висіву, чи не використовують гліфосат такими нормами, як слід, не обприскують ним саме за день до сівби. Якщо я бачу хоча б кілька бур’янин у полі – все, варто обприскувати. А більшість українців у такому випадку можуть ігнорувати невеликі забур’янення: мовляв, це не страшно. А на полі, крім вирощуваної культури, нічого іншого не має бути. Або продовжують сіяти збільшеними нормами висіву, застосовувати більші дози удобрень. Ми щороку робимо аналіз ґрунтів на кожному полі – від його результату напряму залежить кількість внесених добрив. Вносимо диференційовано. Кожному полю – свій рецепт живлення і захисту. Адже фітосанітарний стан полів теж вивчаємо постійно, і тому в нас набір препаратів для захисту кожної культури теж не фіксований, а динамічно від потреби змінюється.

Фото 7. Удосконалений наконечник анкераУдосконалений наконечник анкера

Індонезійські перспективи

– Не спадало на думку залучити до подібного бізнесу в Україні своїх земляків із Австралії?

– Багато хто в Австралії вже придивляються агробізнесом в Україні. Два тижні тому сім австралійців (фермери, консультанти, інвестори) робили двотижневий тур від Львова до Одеси, цікавилися реальними можливостями ведення агробізнесу. Якість ґрунтів порівняно з австралійськими тут є просто фантастичною. Переваг дуже багато, скажімо виробничі витрати на тонну продукції удвічі менші, ніж ті, що є в Австралії. Зростаюча конкурентоспроможність українського зерна все більше непокоїть австралійських фермерів. Якщо впровадити австралійські технології на українському ринку, собівартість вашого виробництва стане просто незрівнянною. І Австралія буде неконкурентною. Розумієте, в агробізнесі в Австралії варто бути дуже уважним і пильним, враховувати кожен крок і затрати. Ось дивіться: точно така сама техніка, яка присутня в Україні, там коштує на 25-30% дорожче, фрахт вантажів від господарств до портів у Австралії удвічі вищий, наостанок робоча сила в Австралії обходиться в $40 за годину, в Україні – всього $2, як можна конкурувати? І ціни на землю, хоча вона тут продуктивніша, там набагато вищі. І з податками у нас суворіше.

– У вас під боком Індонезія -великий споживач зерна, чого вам хвилюватися?

– Індонезія є ключовим ринком збуту австралійської пшениці. І водночас саме вона є найбільш зростаючим ринком і для України. Це ключовий момент. Відомо, що у світі, як і в Австралії, популярніші сорти білозерної пшениці, в Україні ж перевага надається червоно-зерному типу. Різниця між ними полягає у виході борошна: борошно червоно-зерних сортів при виході 70% має таку саму білизну, як борошно білозерної пшениці при виході 75%. Залежно від сортів вихід борошна від білозерних сортів може зростати й до 85-90%. До того ж таке борошно містить більше висівок і завдяки цьому вироби з нього мають значно вищу харчову цінність.

І Індонезія доплачує за австралійську пшеницю $30 на тонні, чого не має Україна. Поки що. Однак Україна нарощує оберти з експорту пшениці до Індонезії і, як не дивно, в австралійських борошномельних компаніях зростає інтерес до української пшениці. Відтак, відпадає потреба платити ці 30% бонусної надбавки. Це є чималою небезпекою для наших фермерів. І тут йдеться не лише про Україну, а про постачання пшениці з усього Причорноморського регіону. Я звично відвідую Австралійську промислову конференцію зерна в Мельбурні, де розмова про цю проблему стає все гострішою. Нині середній австралійський фермер не має прибутку на вирощуванні озимої пшениці. Якщо ж він втратить цей бонус від Індонезії – 30%, то пшеничний бізнес стане для моїх земляків зовсім для них лишається вирощування ріпаку, сочевиці, нуту, а пшениця – головна культура країни – стає, як не дивно, лише підтриму-вачем сівозміни. Площі наразі під пшеницею в Австралії зменшуються, їх місце займають бобові культури.

– Останні запитання, Лоуренсе. Скільки часу ви проводите в Україні і скільки – в Австралії? Хто вас там чекає? І чи ви таки переконалися, що технології No-till в Україні є місце?

– В Україні я працюю 9 місяців на рік, три зимових місяці я перебуваю в Австралії, в Баллараті, в родині (у мене 13-річна донька) і продовжую консультувати фермерів Західної Вікторії і Тасманії. Проте і звідти я на постійному зв’язку зі своїми фахівцями, для цього є Skype, електронна пошта тощо.

Що ж до місця No-till в Україні, то це не викликає жодних сумнівів. І доказом є наш бізнес. Інакше б ми тут не розмовляли. Ця технологія навіть за умов поганого фінансування дозволяє досягати хороших результатів.

Фото 8. Австралійські польові уроки

 

Розмову вели Ігор Самойленко та Микола Косолап