Чи то сльози, чи то дощ

Вітаю вас, рідний читачу. Що це ви сльози втираєте? А, то не сльози, то дощ? Тепер час шукати, хто то молебень за дощ замовляв. Якщо його так добре почули, хай замовить молебень за припинення дощу на час жнив! Немає іншого виходу, як жартувати, особливо коли не до жартів. Пшениця постраждала істотно. Надмірна волога зупинила комбайни, з’їла якість, і гроші звісно. Людська природа ненаситна. Для успіху у рослинництві потрібна гарна родюча земля, якісне насіння й добрива, засоби захисту рослин, сучасна техніка, високі технології, кваліфікований персонал, сприятлива кон’юнктура на світовому ринку, багато сонця, багато дощу, багато здоров’я, вдосталь борщу і рожевого сала із зеленою цибулькою, чарка прозорої, багато кохання. От якийсь елемент з цієї системи видаліть або розбалансуйте, - надто багато дощу або надто мало кохання, - і вся справа нанівець. У моїй юності навіть вірші такі були - люблю українську природу, гарячий борщ, холодну воду і повну пазуху цицьок. Чомусь продовження цього вірша написано не було.

Зараз ви, читачу, почнете мені закидати, що я людина несерйозна і блазнюю над викликами, що їх зустрів вітчизняний агрокомплекс у вигляді кліматичного інциденту. Ні, я дуже серйозна людина і дедалі більше в житті бачу системних парадигм. Однак писати про них серйозно - це ж така нудота.

Скільки аналітиків і експертів понаписують нудних статей про те, що є найбільшим чудом і найціннішим Божим дарунком - про життя. Ми ж із запалом фіксували посуху в Аргентині, яка нищила кукурудзу у післясходовий період. Ми уважно оцінювали зливи у Бразилії, які заважали південноамериканцям посіяти кукурудзу вдруге і зібрати сою. І тоді ж я зауважував: марно сподіватися, що, коли воно отак ковбасить по всьому світу, нам минеться без негараздів... Слід все ж таки усвідомлювати, що, коли відвалюють каравели від Палоса-де-ла-Фронтера в Андалузії (взагалі-то «Санта-Марія» була не каравела, а карака) на пошук нового шляху до Індії, то на цьому шляху годі сподіватися попутного вітру, ласкавого сонечка і смачнючого тунця на гачку. Варто розраховувати на шторми, шквали, урагани або гидкий штиль з обвислими вітрилами, коли кінчається вода, а риба не клює. Дорога буде ризикованою і виснажливою. Однак є шанс відкрити Америку.

Коли рушаєш у новий рослинницький сезон, готуватися слід до випробувань. Клімат змінюється на очах, прогнози аналітиків та експертів не підтверджуються, і автори виправдовуються, що писали на івриті, тому читати тра було справа наліво. Деякі прогнози справджуються, як-от прогнози журналу «Зерно», та у нас не заведено слухати мудрих людей.

Життя - не більше і не менше

Нема чого дивуватися дощам і штормам. Й те, що їх змінить жахлива спека, теж не дивуймося. Зрештою, коли народжуєшся, вже починається шлях випробувань і експериментів. Життя, найпрекрасніше, що є у Всесвіті, це низка пригод і викликів. Проте виклики викликами, а пшениці другого класу майже нема. Та й загальний недобір може скласти півтора мільйона тонн. Для України це не надто принципова ситуація. У нас мільйон туди - мільйон сюди - нормально, адже втрачати 10% на жнивах для нас звична річ, а на загальному валу це мільйонів шість. Однак варто бути пильним, кукурудзу і сою занедбати не маємо права.

Ну і все ж таки треба думати про збільшення виходу з гектара. Тому що ячмінь по 200 доларів і пшениця по 200 доларів ніби нашіптують, як сирени Сиренузького острова: залиши все так, як є, вирощуй сировину. Навіщо тобі морочитися з переробкою, тваринництвом, нішевими високомаржинальними культурами... забудь про ягоди, наплюй на коріандр, спаржу, оці всі нішеві. Зваба велика, але ж крізь шторми й урагани - пам’ятаєте про Америку?

Я переконаний, що ми повинні проламати світові ринки стиглими овочами й фруктами відкритого ґрунту з Черкащини та Полтавщини (там їдять зелене й тепличне), а також витіснити кіноа гречкою і довести до сказу італійських і французьких пекарів неперевершеною якістю українського борошна. Світовий ринок ще не куштував української сметани. Я вже не кажу про глобальну агресію українських вареників і борщу, нехай у напівфабрикатах або при глибокій заморозці.

Та на все свій час. Для тотальної експансії українського продукту з високою доданою вартістю ще не збудована держава. Тому що просувати такі речі на світовий ринок повинне державне агентство, потрібна ефективна система підтримки експорту, митного та іншого сприяння і так далі. Поки що у нас йдеться лише про максимальне вилучення коштів у тих, хто їх заробляє при ретельній охороні тих, хто їх краде.

І це також не більше, не менше, як життя. Я раніше теж не міг зрозуміти, чому до влади йдуть патріоти, бізнесмени, люди культури, добробатівці, а система крадіжок і державонищення як стояла, так і стоїть. Тепер я розумію. Тому що суспільство не визріло, нація недеформована. Тому що саму систему і її суб’єктів генерує і живить саме суспільство. Тому що це весна держави, і здорові паростки - лише паростки, і пробиваються вони через бур’яни. Навіть якщо взяти величезну кількість порядних людей у соціальних мережах, людей з активною громадянською позицією - що вони розвінчують? Чого вимагають? Звичайного люмпенського - забрати все у багатих і роздати бідним. Всі вимагають зниження комунальних тарифів і ніхто не бере в голову, за який рахунок можна утримувати мережі й забезпечувати дешеву енергію. Всі вимагають підняти зарплати і пенсії і ніхто не бере в голову, звідки взяти на це гроші. На робочих місцях виробляють продукції і послуг на тисячу гривень, а вимагають оплати у тисячу доларів. Практично ніхто не усвідомлює, що держава - наша. Всі гадають, що нею керує хтось, хто має опікуватися про всіх. Ніхто не замислюється над природою та поведінковими моделями капіталу, ніхто не пов’язує висипане у кущі відро сміття з нашою віддаленістю від цивілізованого світу.

Дві думки: крамольна й єзуїтська

Агрокомплекс у цьому сенсі - далеко попереду, і в цьому й наша звитяга, й наша біда. Коли ви купуєте новенький лакований обприскувач за бозна-скільки тисяч доларів, три села проводжають його легкий біг дорогою поглядами, сповненими ненависті і осуду. Людям байдуже ваші зусилля, коли ви спите у посадці в машині на посівній, коли ви до крові розбираєтеся з податковою, з постачальниками ресурсів, що вас тіпає від навали інформації, відповідальності, від цього нелегкого й кривого шляху до Індії зі штормами й компасом, що збожеволів.

І дощі. Які заважають збирати, роблять золоте чорним, а мрії - маренням. Нічого. Ми відіграємося. На кукурудзі й сої.

До чого я оці всі політико-філософські сентенції отам вище нагромадив? Ні, я не можу вас, читачу, покинути з цим оберемком безнадії на самоті. Ми маємо проблему, а отже, маємо виклик. Значить нам треба як менеджерам-практикам просто взяти цей клубок та й розплутати. Технології освоєні, стратегії написані, врожай буде.

Тому.

Давайте збагнемо, що нам робити з нашою державою.

У нас немає системи суспільних комунікацій. У нас немає ідеології. У нас немає національної ідеї (є, але в абсолютних абстракціях). До чого це призводить? До того, що суспільство радо біжить або з сапками, або з вилами туди, куди, показали, доцільно й вигідно побігти. Сідають у ночви і гребуть до Індії.

А про шторми й урагани ніхто не попередив. Така ситуація вигідна тим, хто кричить: там дають пиріжки, кидайте ваші торби, ми постережемо, й біжіть он у той байрак по пиріжки. Всі біжать, а потім, звісно, ані пиріжків, ані торб. Суспільству треба казати правду. Господи, яка крамольна єзуїтська думка. Однак я її повторю: суспільству треба казати правду. Бути чесним із своїм народом. Боже, ще страшніше сказав. Проте повторю. Бути чесним із народом, немає іншого шляху.

Сіркова грамота

І ось приклад. 1991 року Україна стала незалежною. Українці підтримали цей вибір. Але. Ніхто не попередив людей, що незалежність - завжди здобувається кров’ю. І до цього треба бути готовим. Тому що незалежна Україна - аж надто ласий шматок для багатьох держав із добрим апетитом. Як наслідок, ми розпустили півмільйонну армію, бо ніяк її було утримувати, втратили або довели до деградації численні оборонні підприємства. А треба було підняти народ і сказати: буде важко, але ми повинні зберегти армію і військову могутність. Інакше нам не вижити. І питання ядерного арсеналу треба було вирішувати в площині незалежності, яку - рано чи пізно - доведеться захищати. Натомість легковажні політики розпорядилися арсеналом як попало, а Будапештський меморандум виявився грамотою Сірка. Не отамана Сірка, а того Сірка, що у вас за комбайном бігає в надії, що ви задавите мишу, а він її з’їсть.

Однак політикам невигідно говорити народу - буде важко. Вигідно говорити - додамо до пенсії сто гривень і за 50 років доженемо за розвитком Польщу. Якщо Польща постоїть на місці і почекає на нас, захеканих.

Три правди про український капіталізм

Якої ще правди не сказали народу? Правди про капіталізм. Так, українці одностайно обрали незалежність. Але формацію вони не обирали взагалі! У них ніхто й не питав! 

Я замислився: як же сталося, що ми відмовилися від соціалізму й перейшли до капіталізму, навіть не помітивши цього? Була 41 стаття у Конституції - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. На її основі упродовж лютого-березня 1992 року вийшли два Закони - «Про підприємництво» та «Про власність». Все.

В Україні настав капіталізм. Автори Конституції відомі, а от авторів цих двох Законів я не знайшов. Ні, я не проти капіталізму. Я проти соціалізму. Однак людям ніхто не оголосив трьох безумовних речей.

Перше. Тепер кожен може заробити чортову купу мільйонів і трильйонів, якщо він на це здатний або цього вартий. І краще не братися за таке завдання, якщо руки ростуть з дули, а в голові бракує клепки. Тепер не треба кивати, он, сусіда, гад, на «лєксусі» вишиває, бо продає вишиванки власного сімейного підприємства. Тепер, якщо хочеш на «лєксусі», треба реєструвати ТзОВ і продавати крашанки, дряпанки, шкрябанки або брати в оренду кавалок поля й орати.

Друге. Тепер держава не зможе тебе одягти й взути (хоча взути може), нагодувати й повести на прогулянку до парку. Поки не стане заможною й не почне лускатися від грошви. От на Заході у деяких країнах йдеться про безумовний подушовий дохід, 2000 євро на громадянина незалежно від того, працює чи ні, немовля або гульвіса. Тому що у держави багато грошей. Щоправда, мудрі швейцарці цю пропозицію держави на референдумі зарубали. Зрозуміли, що зупиниться розвиток, і країна стане жертвою навали мігрантів. Проте до наших справ: від уряду і влади народ повинен вимагати таких стратегій розвитку, які вибудують висококонкурентні галузі, які наповнять державу грошима. Обирати тих, хто здатний на те, на що спромоглися Цукерберг, Ілон Маск, Білл Гейтс, Баффет, Бренсон. Я переконаний: у нас не бракує таких людей, я їх і серед керівників агрокомпаній бачу. Однак повторю: ніхто не сказав людям, що тепер (від початку капіталізму) держава не буде вам гувернанткою, аж поки ви її не зробите заможною гувернанткою.

Третє. Ніхто не сказав людям: люди, от капіталізм. От. Це загалом недосконалий, але непоганий соціальний лад. Проте він не буде в одну мить розвиненим капіталізмом з людським обличчям. Він буде диким. Тому що капіталізм народжується диким. Він зробить багатих ще багатшими, а бідних ще біднішими. Він породить страшну корупцію, обман, грабунок. Тому що це капіталізм. Це життя, не більше і не менше. Природа, якщо хочете. І десятки років минуть, поки він почне набувати людських рис і стане цивілізованим. І ніхто не сказав людям: люди, у нас капіталізм. Проте ви всі ... соціалістичні. І вам буде дуже боляче зрозуміти, чому один успішний, а другий ні, чому один талановитий, а другий - гарно співає на кухні.

Нарешті про близьке і зрозуміле

Переходячи до актуальностей, зауважу: сьогодні є чимало адептів вільного ринку землі. І всім нам зрозумілі їхні мотиви. Однак ніхто не говорить людям чесно: люди, вільний ринок землі не буде цивілізованим, прозорим і чесним. Він буде диким. Тому що це вільний ринок в умовах дикого капіталізму, який заледве починає якісь цивілізовані норми генерувати. Від дикого ринку землі всім буде дуже й дуже боляче. Причому, підозрюю, найболючіше буде тим, хто його проштовхує передчасно. Я не проти ринку землі.

Я проти землі без господаря, абстрактно названою народною власністю, тому що все, що не має приватного господаря, негайно стає власністю або джерелом збагачення чиновника, який опікується народною власністю.

Друже читачу, що я вам ще хотів сказати напередодні річниці Незалежності України? А, згадав: пильнуйте сою й кукурудзу. Це наш стратегічний капітал цього сезону. Ціна буде добра, лиш пильнуйте.

І говоріть людям правду. Широко поясніть громадам і трудовим колективам: нам треба зробити й заробити стільки й стільки, щоб отримувати стільки й тільки зарплати.

Проведіть громадські слухання у колективі, селі, громаді й розкажіть, що таке капіталізм, що таке ринок землі, як нам зробити державу заможною. Як ми можемо це зробити на виборах. Кого ні в якому разі не можна обирати. Кого варто слухати. Чому в будь-якому випадку треба розраховувати на свої сили та на потужність агрокомпанії, якою живе й тримається село і громада. Поясніть людям у колективі, в громаді, що таке нація і що таке національна ідея. Що, ви самі не знаєте, що таке національна ідея? Так ніхто не знає, ніхто це питання вголос і широко не обговорював, щоб дійти до конкретного плану дій. От ви й починайте, вдома. З сім’ї почніть, з ради керівників підприємства і йдіть до людей.

Шлях до Індії - він такий... Непростий. На суднах починається цинга і бунти, пекуче сонце виїдає очі, і морська сіль ятрить шкіру до виразок, і здається, нема порятунку, і надії нема, і молитви скінчилися.

Аж глип - Америка.

Обнімаю вас, рідний читачу.

І присягаюся: наступного разу - ні слова про політику, трясця її матері.

Кукурудза і соя - наше все.

 

Ваш головний редактор