Пишаюся вами

Вітаю, читачу, дорогий друже, обіймаю й пишаюся вами. Пишаюся, тому що нівроку прокатався у червні Україною й побачив... Я всюди бачив вас. На Полтавщині, на Черкащині, під Вінницею, на Дні поля Limagrain, в господарстві «Одарочка», господар якого назвав компанію на честь онуки й платить їй роялті за використання назви.

У Луцьку на грандіозному Дні поля «Білії», де зібралося півтори тисячі людей з усіх усюд, а пшениці та ріпаки аж вгиналися під вагою налитих зерен. На «Новому Зерняткові» у Настасові, в «Агропродсервісі», де голова сільради дякував фірмі, в жилах якої струмує козацька кров, і село живе та міцніє завдяки таланту й натхненній праці сучасних богатирів. В «Агроекології», де вирощують такої якості продукцію, що світ замріяно дивиться в бік Михайликів Шишацького району та млосно плямкає губами...

І всюди я бачив вас, читачу, зосередженого, замороченого, втомленого, веселого, моторного або просто задоволеного за мискою салату з капусти зі смаженими реберцями, часничком і кропом.

Я бачив, як усе росте. Наливається силою.

Я реаліст, але іноді мене вважають оптимістом, адже, кажуть, я в метро не їжджу і не бачу, як люди живуть. Можу і в метро. Однак навіщо, коли я бачу вбиті села, розорені господи та людей у безнадії в дорозі. Знаю багатьох господарів, що ледь зводять кінці з кінцями. Проте, щиро кажучи, мене мало цікавить технологія розорення та занепаду. Я хочу зрозуміти й донести до вас технології зростання й процвітання.

Щоб ви могли помізкувати, як звичайне господарство, «Волинь-Зерно-Продукт», за три роки збільшило обсяг виробництва на 250%. Мені подобаються такі темпи.

Я хочу їх масштабувати на рівень країни. Я хочу, щоб так прогресувала Україна. Світовий банк оновив дані про ВВП України. Так, на 2015 рік це 91 мільярд доларів. На 2016-й - 93,27 мільярда. На 2017-й - 112,154 мільярда. Беріть калькулятор, беріть. Рахуйте. Це зростання ВВП на 20,2%. Не помітили? Нічого не змінюється? А слід було б помітити. Валовий борг України у доларах США складав на 31 грудня 2009 року 103 мільярди. А на 31 грудня 2013 року - 142 мільярди.

От вам уся новітня історія у двух цифрах. І виплачуємо. На 31 березня цього року стало 116 мільярдів замість ста сорока двох... Нічого не змінюється?

Оці компанії, що я відвідав за пару тижнів, «Агропродсервіс», «Волинь-Зерно-Продукт», «Агроекологія», - різні за розмахом та концепціями, але всі компас «зрада/перемога» налаштовують на Перемогу. Всі демонструють зростання й розквіт. Їм нелегко. Однак вони, мов Франкові каменярі, кришать скелю бюрократизму, корупції, конкуренції, зневіри й упевнено рухаються вперед.

І я можу навести сотні і тисячі таких прикладів. Це фундамент, основа. І я можу навести тисячі прикладів, де справи йдуть кепсько, але зарадив би принцип Білла Гейтса - «між дупою й диваном долар не пролетить» (можливо, це жартома приписаний Гейтсу вислів, але влучний, і тому хай пишається, що йому таке приписують).

Ескіз пером

До Києва приїжджав Джеймс Робінсон, один з авторів книги «Чому нації занепадають». Говорив мудрі речі, зокрема й про Україну. Багатьох розчарував, хто намагався дізнатися, чи ми таки далеко й стрімко просунулися шляхом прогресу. Вердикт ученого був такий: з совка вирвалися, але ще нікуди не просунулися. Реформи відбуваються, вони вагомі й обнадіюючі. Проте зацікавило мене у роздумах Робінсо-на - є формальні та неформальні інституції. Формальні - зрозуміло, інституції держави, і вони працюють так погано, як це можливо.

А от неформальні - це ті принципи й засади, за якими живе суспільство, і вони реформуються довго й важко. Люди у нас живуть за зрозумілими правилами: треба заробити будь-де у будь-який спосіб, тому що треба годувати дітей, не покладатися на державу, хочеться жити добре, а не погано, бути щасливим, а не зажуреним. Гроші взяв у людини - мусиш віддати, справа честі. Взяв у банку - можна не віддавати, якщо маєш хист і відвагу. І так в усьому. В нашу справу це інтегрується таким чином: поля треба взяти біля великого холдингу. Там люди вкрадуть і дешево продадуть тобі добре насіння, засоби захисту рослин,добрива,дизпаливо і щось таке по господарству, запчастини, мотузки, цеглу, дерево. Тому керівники агро-компаній слово «фермер» сприймають як лайку. Пам’ятаєте, коли мінімалку підняли з 1300 до 3200? Так от, Рева каже, що до того мінімальну зарплату в Україні, 1300 гривень, отримували... знаєте скільки директорів ТзОВ? 67 тисяч. А я все ніяк не второпаю, звідки беруть гроші на «Рейндж Ровери» та «Лєксуси» усі ці красуні з протезованими губами, яких сотні на дорогах Києва та інших міст. Це, мабуть, дружини (цивільні) та секретарки отих директорів, що витратили усі кошти на них й самі лишилися з мінімалкою. Фальсифікат по засобах захисту рослин в оптовій торгівлі сягає 30%, а по роздрібу доходить до 70%. Вибачте, хтось же цим займається у промислових масштабах? Фальсифіковані медичні препарати виявляють десятками тонн у Одесі, Івано-Франківську, Харківській, Дніпропетровській, Вінницькій областях, у Києві. У Мелітополі накрили виробництво, в якому на складах були десятки тонн фальсифікованих ветпрепаратів. Через митницю валить контрабанда. Кажуть мудрі люди, продовольство ми виробляємо не здорове, пестициди, панімаєш, фунгіциди їм шкодять. Ні. Їм шкодить інше. До 50% вершкового масла - фальсифікат. У деяких пачках уміст рослинних жирів доходить до 100%. А це трансгенні жири, які фатально шкідливі для здоров’я під дією високих температур. У десятки разів корисніше приготування їжі на вершковому маслі, ніж на оліях, нехай і оливковій, яку вважають елітною. А найкорисніше (я знав! я знав!) - на смальці. Завжди вірив у живильну силу смальцю. 20-хвилинне смаження на рослинній олії дає рівень альдегідів у продукті, який перевищує допущений Всесвітньою Організацією Здоров’я у 20 разів. Один з американських університетів дослідив, що дієта, багата на сало, здатна захистити від серцевого нападу.

Як працює держава

Гадаю, для легкого ескізу досить, щоб збагнути: для здійснення високоефективних реформ, утвердження демократичних та християнських цінностей у суспільстві ще замало моральності, не кажучи вже про святість. Ну не святі ми. Хороші люди, але не святі. Законами нехтуємо, недопалки кидаємо мимо урни. Ну не баскетболісти, коли й схибити можемо.

Якщо після цього ескізу суспільної аморальності у вас виникло неприємне відчуття, поверніться на початок нашої розмови і згадайте, що горщики ліплять не святі. І це прислів’я набуває поліфонічності.

Брак святості не робить нас неповноцінними, навпаки -він робить нас людьми. Дуже подібними до європейців та американців. З деякими відмінностями. Мені розповіли про бабусю з Канади, яка купує електрочайник у кредит. Коштує він 12 доларів. Коли українські родичі запитують, навіщо вона так вчиняє, адже таку мізерну суму їй цілком можливо викласти готівкою й забути про проблему, вона пояснює: так працює економіка. Якісь кілька центів заробить банк, зароблять його працівники, заплатять податки, з них виплатять пенсії і так далі. Так живе держава.

У нас поки що такого мислення немає. Я байдуже дивлюся на програми партій, у яких сказано - видамо стільки-то грошей пенсіонерам, стільки-то - працюючим, завалимо грошима освіту, культуру, медицину. Дороги набудуємо так, що ніде буде впасти яблуку. І ніхто не пише, звідки ті гроші візьмуться. Чи буде у нас розвідка надр, чи заберемо ми власний газ і нафту із землі, тому що вони є, але ми чомусь купуємо їх за американські долари. Чи буде у нас власне уранове паливо для АЕС, тому що копалини є, а палива нема. Чи буде у нас, врешті, свій бітум для асфальту??? Тому що весь бітум для того ж асфальту ми купуємо у диких північних племен та у Білорусі, а власного бітумного виробництва у нас немає!!! У жодній партії я не читав у програмах, скільки і яких заводів буде збудовано, куди буде продана їхня продукція, скільки це буде робочих місць і який буде зиск. А тоді вже зарплати й пенсії. Еге ж, скажуть мені, це ж програма партії, а не бізнес-план. А я не хочу програм, з яких не випливає бізнес-план. На мій погляд, читання партійних програм, які не завершуються цифрою прибутку, є безсенсовною витратою часу.

Аналітика аномалій

А часу вкрай мало.

Свого часу я чітко бачив кризу, що насувалася 2008 року, величезна світова мильна бульбашка пухла на очах, і я дивувався, чому більшість експертів та аналітиків переконували у зворотньому. Бульбашка луснула, мило потрапило в очі, і якийсь час пішов на матюки й промивання очей. Тепер я ясно бачу, що криза 2008-2009 рр. жодним чином не була усунена. Вогнище просто закидали грошима і воно під ними тліє.

Війне вітерець - і полум’я охопить усе.

Пізня зима й посівна із затримкою спричинили купу проблем, які я чітко бачив і попереджав про них. В одному з весняних випусків «Зерна» я доручив редакції розробити тему аномальних явищ у рослинництві цього року, однак база була ще бідною для глибоких висновків та ґрунтовного аналізу, тож тема радше назвала проблеми, аніж осягнула їх та визначила шляхи вирішення. Вочевидь, справжній аналіз з висновками, які дозволять у майбутньому приймати дієві рішення, можна буде зробити за підсумками року. Проте й зараз матеріалу накопичено чимало. В озимини недостатньо розвинулася коренева система - після надто тривалих холодів встановилися аномально високі температури й двомісячна посуха у багатьох регіонах. Зрозуміло, що подекуди пшениця погоріла. Було відзначено й зміни по структурі ґрунту через диспропорцію вологи від талого снігу та неможливості його просякнення в глибинні шари. Там, де була основа для ущільнення, високі температури спричинили до утворення бетонної перепони для молодого соняшнику, і корінь пішов убік. Рослини через аномальну циклічність - короткотривалу весну - пропустили деякі фази розвитку. Ріпак, який зазвичай цвів упродовж трьох тижнів, витратив на цвітіння десять днів. Різко скоротився термін вегетації у багатьох культур.

До катастрофічних наслідків не дійшло, однак не належним чином працювали технології, препарати. Висновки будемо робити по зібраному врожаю.

Приклади справжнього

Проте ми однаково пройдемо випробування кліматичними інцидентами, тому що ми органічні у співпраці з природою. Коли мені висловлювали сумніви, що не слід створювати підручник з аграрного менеджменту, адже це просто менеджмент, нічим не відрізняється від загального менеджменту, поширеного на усі бізнеси, я знайшов лише один вагомий аргумент, що вирізняє аграрний менеджмент з-поміж інших. Аграрна галузь працює з живими організмами, а решта на конвеєрах прикручує колеса з Китаю до кузовів з Китаю. Справжній приклад партійної сили я побачив на Тернопільщині, де люди, які талановито й енергійно збудували власне життя та життя довкілля, не на мить і не на рік, - підсобні приміщення з каменю зводять, - йдуть до влади, щоб країну змурувати на тисячоліття. Справжній приклад єднання українців, яких ніби неможливо об’єднати, бо три гетьмани з двох кумів всюди присутні, - приклад єднання я побачив на Волині. У громадську спілку СПАС увійшли 15 найкрупніших агро-підприємств, за принципом НАТО: напад на одного -напад на всіх. Створилася сила, яка вичистила рейдерство в області до нуля.

«Людей об’єднує або спільна вигода, або спільна небезпека», - сказав мені Євген Дудка. Мені б і хотілося сказати те, у що я вірю свято: українці - особливі, у них гостро розвинена життєва потреба волі, вони герої і лицарі за своєю природою, для них віра, Україна і родина - найвищі чесноти. Я своїх переконань не зрікуся, але й відкидати сказане керівником «Волинь-Зерно-Продукт» не буду. Це також є. І я звик із повагою ставитися до людей, які зробили на цій землі велику справу, в якій годують тисячі сімей, там 1300 співробітників, і підтримують 26 сіл та ОТГ.

Жага свободи

Ми зберемо непоганий урожай і збудуємо країну на заздрість сусідам. Тому що я вірю в вас, читачу, ви і є герой і лицар цієї країни, і нічого, що у вас пилюка на вилицях і плями від машинного мастила на штанях, чоловіка прикрашають шрами та машинне мастило. Одна пані на фейсбуці написала, що спостерегла: скільки б кави не було у горнятку, все вона розхлюпає. І вбачає у цьому нестримну жагу свободи своєї особистості, навіть горнятко для неї - обмеження простору. Я порадив їй те саме спробувати зробити з борщем.

Усміхнемося, друже читачу, та й до справи. Мусимо пробитися крізь труднощі цивілізаційного зламу, з совка вийшли та й тра квапитися далі, вперед і вгору.

І ось що пораджу: готуйте все на смальці. Жінці скажіть. Спробуйте багату салом дієту, але не більше п’яти тижнів, бо якщо довше, то вже перестає працювати. А так - підтримаєте серце. Я ж все це пишу не стільки для вашого нотатника чи розуму - до серця.

До речі, про моє фото. Доцент кафедри Полтавської аграрної академії, який тицьнув мені рамку з бджолами, зловісно сказав: «А може, вони вас і не вкусять!» І не вкусили. А його вкусили, під око.

Надто пахкав він на них димом. Я це розцінюю, що бджоли відчули, наскільки я за 12 років роботи над журналом «Зерно» наблизився до аграрної справи.

Обнімаю вас, друже. Єднаймося.

 

Ваш головний редактор