Вітаю вас, друже-читачу. Обніма... Ні. Пригадую, моя Олександра, як трохи менша була, страшенно любила притулитися й обійняти, адже їй украй важливо було фізично переконатися, що тато - жива й міцна істота, якої вистачить надовго. Я її ласкаво відсторонював, - жарко, літо, приходь взимку обніматися. І якось вона вхопилася за мене міцно, обійняла й заявила: «Вже зима!». Справді, прийшли холоди, а вона чекала і пам’ятала. Обніматися не будемо, бо жарко. Тисну руку.

І про погоду

Ось ми бачимо надворі всі наслідки погодних і політичних катавасій. Ну й макроекономічних. Озимина так зраділа теплу, що поперла в біомасу й забула про вторинну кореневу систему, тепер буде питання: як недорозвиненою кореневою системою прогодувати велику надземну частину. Озимині байдуже, а агроному - голову суши. Останні дні травня далі женуть градуси догори, а перші дні червня обіцяють похолодання. Ніби сприятливі умови, щоб сподіватися на велику кукурудзу й велику сою. Соняшник трохи ковбасить. Ячмінь має тільки одну проблему: добре насіння швидко закінчилося, і його вистачило не на всіх бажаючих. Ніхто не очікував, що ячмінь перевищить ціну продоволки. А сталося. Тепер економістам суши голову.

Проте якщо обрати час для найбільш невдячних та ризикованих прогнозів, то це саме тепер. Можна взяти гори цифр та підручник з технічного аналізу, прокрутити це через мудрі програми, а можна тицьнути пальцем у небо - і результати співпадуть. Однак навряд чи збігатимуться з тими, які будуть за два-три місяці. Погода викидає такі коники. Ніхто не знає, скільки і яких температурних максимумів ми дочекаємося у липні-серпні та скільки буде злив і буревіїв. До речі, наша рельєфна проблема істотно загострюється (чомусь мало хто звертає на це увагу): рівнинна частина нічим не захищена від аномальних вітрів та шквалів, а високі температури провокують по Дніпру та примор’ю через сильне випаровування утворення і смерчів, і торнадо, чого в Україні раніше не траплялося. Зрозуміло, що для сільгоспкультур це непереборна проблема. Я вже не кажу про банальний град. Проте керівникам доводиться сушити голову і цей фактор ризику, що зростає, включати до планів стратегічного розвитку, кредитування тощо. Як бачимо, посухи може й не бути, а голови точно будуть висушені у ключових працівників менеджменту.

Та то таке.

Травневі activity

Травень був багатим на політичні події. Наприклад, «Реал» (Мадрид) - «Ліверпуль» (Ліверпуль). Політичний підтекст цієї події - невичерпний. Києву зробили реверанс - віддали фінал, північні племена намагалися зчинити купу провокацій, СБУ сушило голову, Нацгвардія та поліція рили землю. Уявіть собі, наскільки це жирний ґрунт для провокацій: від расистських до терактів. Тоді північні племена вдалися до чаклунства й зурочили одні ворота. Врекли.

На біду, в них ходив собі, нічого не підозрюючи, голкіпер «Ліверпуля» Лоріс Каріус. Ну, далі ви все бачили.

Мені було неспокійно, я знаю, на що здатен КДБ, і чекати можна було великої халепи, але минулося. На відміну від «Ліверпуля». Винахідникам гри у футбол співчуваю.

Тепер про політику, хоча ми її (трясця її матері) не обговорюємо й на поля не допускаємо. Проте вона пролазить на поля.

Почасти демонструє добрі наміри. От, наприклад, прийнято закон про консолідацію земель, який повинен прибрати проблему «шахматки» з полів. Що ж, справа добра, але підтекст... Юристи будуть сушити голови. Крім того, ВР прийняла поправки до соєвих поправок. ПДВ експортерам повернули, але тільки тим, хто експортуватиме власну сою, вирощену ним же. Ясно, що абсолютна більшість фермерів та малих агрофірм займатись експортом не зможе. Отже, зискують найбільші й найпотужніші. На словах політики підтримують фермера-бідолаху, а на папері пишуть закони за принципом «слабий должен умєрєть». Утім народ, який примудряється відливати дизпаливо під відеокамерою шляхом висіння спеціально навченої людини під машиною з десятилітровою каністрою і перемикання вентиля з каністри на бак після її наповнення, неодмінно вигадає спосіб, як експортувати, коли маєш право експортувати, але не маєш експортних служб, спеціалістів та досвіду. Це легше, ніж висіти під машиною з каністрою і залишатися непоміченим для камер.

Досі вештається кабінетами законопроект 666, який взагалі-то 6606, але його вже назвали документом диявола. Це про досліди пестицидні. Оцей ґвалт - Україну перетворять на пестицидний могильник! Цинічна брехня, аргументи настільки тупі й безглузді, що реагувати на них можуть тільки тупі й безглузді люди, а тупих і безглуздих у нас не бракує. Йдеться про звичайні досліди нових препаратів, які ведуться в усіх країнах: і в ЄС, і в Америці. Якщо, наприклад, препарат для соняшнику розробляє світова корпорація, то в Європі випробовувати його складно, адже соняшнику там негусто. Тим більше, якщо заборонити ввезення дослідних партій незареєстрованих пестицидів до України, це не зупинить процесу. Зараз є в Україні свої виробники пестицидів, і вони, зрозуміло, в рамках своєї діяльності будуть розробляти нові препарати і випробовувати незареєстровані зразки. При цьому, на відміну від транснаціональних корпорацій, не керуватимуться стандартами європейських виробників і не матимуть багатомільйонної технічної та наукової бази. Зараз я проти обмежень по пестицидах, окрім, звісно, шкідливих для бджіл і тварин. Тому що завдання сьогодення - нарощувати результати і продовжувати інвестувати в агрокомплекс. Завтра, коли галузь буде насичена капіталом, можна ставити питання про тотальний перехід на виробництво органічної продукції і зайняття цієї ринкової ніші у світовому масштабі. Про що говорити сьогодні, коли різниця у ціні по молоку між ґатунками становить 4-13%. Сенсу виробляти молоко «екстра» небагато, і з органічною продукцією також. Тому танці навколо 666 законопроекту - це штовханина зацікавлених осіб, яка не стосується ані аграріїв, ані суспільства.

Така важлива клепка

Політикам бракує одного. Клепки. В політичному лексиконі - компетентного офісу. Офіс має озброїти політика аргументами, а не припущеннями і версіями. Цієї ж важливої речі - клепки - бракує багатьом медіа, а іноді й експертам. Якщо пасічник випускає бджіл на поле, де саме ведеться обприскування, то навіть якщо обприскувач буде пшикати колодязною водою, бджоли погинуть, бо намокнуть. Налагодити комунікацію між бджолярами та аграріями - все, що потрібно, щоб врятувати бджолосім’ї.

І пестициди тут ні до чого.

До речі, бджолярі першими застогнали від своєї роздрібненості та мізерності. Бджоляр-одноосібник неспроможний провести незліченні процедури, як-от: паспортизація бджіл із присвоєнням кожній бджолі індивідуального номера транспортного засобу та видачі техпаспорта на неї, здійснити ветеринарне обслуговування, вести племінну роботу, скеровувати кошти на розвиток бізнесу, навіть забезпечитися бджоломатками та сучасним обладнанням. Ніхто з політиків не думає, що, виступаючи за дрібно-фермерський уклад в АПК, штовхають аграрія на цей шлях зубожіння й виживання. Добрячий трактор коштує від 100 тисяч ненаших грошей, комбайн - 250 тисяч. Пару мільйонів гривень на дорогу, щось там на школу, на культуру, на невелике підприємство переробки для створення робочих місць у селі. Така практика посильна лише середньому хоча б господарству, але не фермеру. Фермеру недоступні дорогі сучасні технології, дрони й супутникові знімки, обприскувач із форсунками, що вимикаються, добре насіння. Хімії на полях точно не буде, фермер її не докупиться. Тварин без антибіотиків теж не буде, бо з антибіотиками дешевше й надійніше. Молока не буде зовсім, тому що інвестиції у ВРХ окуповуються сім років, а фермеру бракуватиме грошей на підручники до школи для дітей.

Політики вказують на європейських фермерів - от же ж живуть!

Ні, не живуть.

Кількість фермерів у Франції ще на моєму віку, на моїх очах, зменшилася від 3 мільйонів до 300 тисяч. В Австрії в середньому фермер має 4 дні вихідних на рік.

«Проте подивіться, які в них урожаї! - волають політики. - Це тому, що там вільний ринок землі!»

Ні, не тому. Тому що переважно в Європі, за винятком Іспанії та півдня, опадів від 600 до 1200 мм на рік, а у нас 400 мм - це вже радість. І ще тому, що земельні наділи маленькі. У Польщі середній розмір господарства - 7 гектарів. Це можна поливати відром і струшувати жуків у відро. І врожай буде такий, як і в нас на дослідних або промоділянках - у нас там теж 12 тонн пшениці і 14 тонн кукурудзи.

«Однак у них віддача на гекта яка!» - волають з трибуни.

Й експерт відомої у світі інвестиційної компанії говорить, що в Україні віддача 450 доларів з гектара, а в Польщі -1430, у Франції і Німеччині ще вище. Проте як може експерт-інвестиційник не враховувати що в Європі - дотація на гектар, яка може доходити до 500 євро? І як не враховує те, що там у них віддача 1430 доларів з 10 гектарів, а у нас 450 доларів принаймні з тисячі гектарів?

Продавати матір чи купувати матір

Отакими псевдоаргументами - і закон про консолідацію земель, на жаль, у цьому ж річищі - намагаються проштовхнути ринок землі.

І що, ви гадаєте, я проти ринку землі? Я не проти.

І ніхто не проти. Тому що це питання має дві площини: продавати землю не можна. Ви що. Це ж наша мати. Вона у нас одна.

Купити землю? Та я не проти. І ви не проти. Ніхто не проти купити землю, щоб була своя. Аякже. Як не викупити землю? Це ж наша мати. Насправді, без жартів, ринок землі ми не зупинимо. Земля повинна бути товаром, і вели ка дурниця, що ми, маючи реально з півсотні мільярдів доларів під собою, називаємо їх чимось, що не має жодної вартості. Бо не має вартості предмет або явище, яке не можна ані купити, ані продати. Тому, просто скасувавши мораторій, Україна в одну мить стає багатшою на 50 мільярдів. Земля, яка не може бути зараз заставою для кредитів, в одну мить стає капіталом, фінансовим активом. Тому землю купують усіма протизаконними методами, вигадують оренду на 49 років, емфітевзис тощо. Але.

Я абсолютно ясно бачу, що в Україні немає стратегії щодо земельної реформи. Немає кредитування. Немає ретельного кадастру. Немає законодавства, а земля - не квартира й не машина, законодавство повинно враховувати безліч нюансів і на Заході воно напрацьовувалося століттями. Мені вкрай не подобається те, що вереск щодо нереалізованого конституційного права пайовиків - розпоряджатися своєю власністю, продати свої три гектари по тисячі доларів і стати щасливим до кінця грошей, призвів до того, що Зеленчук і Цицю-ра вже виграли справу у Європейському суді з прав людини проти держави Україна, що мораторій порушує їх конституційне право розпоряджатися своєю власністю. Й це також аргумент для поплічників відміни мораторію негайно й одномоментно. Хоча насправді суд не зобов’язав Україну скасовувати мораторій. Він лише вказав, що права дійсно порушено і рекомендував вжити заходів. І ніяких компенсацій Цицюрі не присудили.

Оце зробимо негайно

Одразу скажу, з якими ініціативами слід вийти, щоб запобігти хаосу або принаймні трохи применшити його.

Перше.

Запровадити поіменну і кримінальну відповідальність кожного законодавця, хто поставить свій підпис під відміною мораторію. Навряд чи вдасться. Проте аргумент хороший: ви ж переконані, що відміна мораторію -величезне благо? Тож чого боятися, беріть на себе кримінальну відповідальність за наслідки, якщо державі Україна буде завдано збитків унаслідок такого рішення.

А наслідки можуть бути фатальними, якщо з-під агрокомпаній висмикнути землю. Це відсотків 30 ВВП і відсотків 35 валютних надходжень у країну. Якщо більшість агрокомпаній згорнуть діяльність, держава впаде.

В один рік. І буде відновлюватися десятиліттями. Хтось за це повинен відповідати. Персонально.

Друге.

Витікає з першого, агрокомпанії мають організувати місцеві органи контролю за угодами купівлі-продажу землі, і без згоди цих агрокомпаній, цього органу, жоден пай не може бути проданий або куплений. Так у всьому світі. Ринковий рух землі контролюють фермери. І компетенція цього органу повинна увійти до законодавства.

Третє.

Компанії, які обробляють землю, мають отримати преференції і пріоритетні права у плані купівлі-продажу земель.

Насправді всі ці ініціативи - необхідні, але треба бути свідомим, що жоден аграрій не хвилює політиків. Уся ця каша заварюється винятково з метою продажу 8 мільйонів гектарів держрезерву. Ось цю нашу мати легко можна прибрати до рук, гроші до кишень, валізи до літака.

Згоріла хата, гори й сарай, хай усе палає, хай усе мине.

Ну і нарешті кілометри ковбаси

Читачу, що я вам тут розказую, ви все прекрасно знаєте й самі.

Біда в тім, що політиків вибираємо ми й наші селяни. Нещодавно трапився мені невеличкий історичний дискурс про Івана Франка, який тричі намагався обиратися до сейму від радикальної партії. Тричі провалювався. Одного разу в нього з готелю вкрали черевики, щоб не зміг піти на зустріч з виборцями. Однак головною причиною поразки було не це: селяни масово продавали свої голоси, тотально. На одному із виборчих етапів ними було з’їдено 70 кілометрів ковбаси. 1895. Кінець ХІХ століття.

А все таке, як сьогодні.

Коли ж ти прокинешся, совість людська? Коли ж ти прокинешся, гідність? Це не цитата й це не Франко, це просто наша з вами розмова. Яка так поступово переходить у козацьку хорею.

Тим не менш нам належить з честю і бездоганно виконувати справу, яку ми вважаємо справою свого життя і завдяки якій маємо намір забезпечити довге й щасливе життя держави і наших дітей.

Тому діяти ми будемо негайно, на відміну від наших ворогів.

Щоб перемогти, нам потрібно небагато: об’єднатися.

І переможемо. Адже наші аргументи - справжні: правда, людські цінності, віра.

Ми побачимось на виставці, потиснемо руки, подивимось один одному у вічі.

А обніматися не будемо, жарко.

 

Ваш головний редактор