Є абсолютний рекорд валового збору врожаю - 68 мільйонів тонн! Як це - не кричи? Буду кричати.

Як же це важко бути посадовою особою - не кричи, не скачи по хаті, не бий ополоником по каструлі...

Це ж усе відбувалося на наших очах! Коли ми започатковували журнал 2005 року, врожай був 38 млн т. У селах похмурі люди ходили з вилами та граблями. Та й п’ять років потому багато хто злісним поглядом проводжав обприскувач «Берту», що проїжджав селом. Вада обприскувача Berthoud у тім, що він ніжно-блакитний, трохи з відтінком морської хвилі, і ним можна милуватися безконечно, якщо ти його власник. Якщо ти не власник - серце палає ненавистю до всіх отих мільйонерів, які обробляють поля лискучим реманентом виробництва західних компаній. І хочеться сказати: «От, загарбали народне», але ж не загарбали. Заробили. А це вже зовсім інший тип завидків. Сьогодні талановиті зискують, а безталанні заздрять. І це світова проблема. Поділ на мудрих і працьовитих. Весна була надзвичайна, дуже пізня й без дощів, але за неї Бог дав ідеальну осінь. У таких умовах потрібна була агрономічна мудрість - коли сіяти, й технологічна озброєність - як зібрати, скільки техніки є в господарстві для жнив.

Ми тоді, на початку журналу, в перші роки, багато писали про технологію No-till. Не тому, що вважали цю технологію найкращою для України, а тому, що вона надзвичайно наукомістка й вимагає від аграрія глибоких знань морфології рослин, майстерного маневру в агрокліматичних умовах тощо. Сидерати - також у цій темі важливі. Загалом, хто опанував технологію No-till, здатен здобути максимум за будь-якої іншої. Окрім того, цією технологією займалися переважно західні вчені й це був простий шлях привести здобутки західної науки на українські поля. Знання, на які західні компанії витратили мільйони, ставали доступними українському аграрію лише за ціною передплати нашого журналу. Тоді, пам’ятаю, були такі цікаві випадки: один інженер постійно читав журнал «ЗЕРНО», вдумливо і з олівцем - і став видатним високооплачуваним агрономом.

Або відомий у світі аграрій говорив мені:

- Пам’ятаєш, ти надрукував американську статтю про соняшник?

- Щось таке було.

- Я от її прочитав... І зробив точнісінько так, як там рекомендовано... Отримав урожай на тонну більше, аніж планував.

От. А ви кажете - не гримай ополоником по каструлі. Це ж 68 мільйонів тонн, це наш спільний величезний здобуток!

За останні п’ять років удвічі збільшилися потужності зернових терміналів, експорт зріс до 43,9 млн т від 22,1 млн т.

Однак, зізнаюся вам, читачу, я так і не можу збагнути Україну та світ. Світ - це окремо, це ще пожити треба, може, якесь розуміння прийде. А от Україна - це така терра інкогніта, що мізки завертаються. В ній стільки різних країн! Якщо зиркнути на соціальні мережі, завітати на районні збори - все сумно, хоч лягай та помирай. І всі роботящі та тямущі виїхали до Польщі, і всі безталанні тиняються в пошуках роботи й зарплати, і борги країни ростуть, і кінці з кінцями не сходяться, і газ подорожчав.

Скажімо, газ - справа проста. Україна завжди споживала незбагненну кількість газу. Газом варили сталь, сушили зерно, виробляли добрива, опалювали те, що опалювати нереально, бо діри й теплоізоляція такі, що тут палиш, а по плінтусах льодом береться. Газ - штука дорога. Незважаючи на те, що у нас є свій. У Південній Африці он алмази добувають, але ж не продають їх населенню за ціною бананів.

Треба, по-перше, утеплювати приміщення, а по-друге, переходити на альтернативні джерела енергетики. Хоча б на соняшникове лушпиння, якого у нас сила-силенна.

Що там ще було? Що роботящі виїжджають за кордон? Це циклічна міграція. Як ви гадаєте, чому в Польщі понад два мільйони робочих місць для українців? Звідки? З простої причини: з благополучної Польщі, яку нам усі ставлять за приклад і до якої нам як до неба рачки, поляки виїхали до Великобританії. А там звідки робочі місця? Бо виїхали до США. І так далі.

Виїзд активізувався останніми роками, тому що Україна переживає важкі часи. От відомий мені великий аграрій заклав чи не 1000 гектарів лохини за часів діяльності журналу. Вісім років тому. Зараз вона окупилася й приносить прибуток - вивозить до Німеччини й Великобританії. Мудрий, хоч і не надто роботящий. Років шість на лохині квіти обривали. Щоб не було врожаю, щоб розвивався кущ. А у нас як? Посадив плантацію ягід, наступного року маленький урожай, через рік - трохи більший. Проте, виявляється, він так і буде малим або середнім, якщо кущ не розвинутий. А тут - потужні рослини, шість зборів ягід за сезон, й лише останній збір комбайном. Працює 1600 людей (Житомирщина), заробляють до 70 доларів на день. Польща й Швеція нервово курять.

Добре, ви скажете - казка для дорослих. Ні, казки для дорослих показують у німецькому відео, а це просто реалії України. Як і заробітки комбайнерів під час жнив.

- У мене комбайнери заробляють 60-70 тисяч гривень у жнива, - розповів мені Омеляненко з Кропивниччини. - Всі місцеві, з цього села. Я й сам із цього села.

Я живу й працюю у таких колах, де такими ось казками підлога вимощена. Ні, я розумію, що на кожному семінарі підведеться чоловік у куфайці й спитає іноземного спікера:

- Пробачте, а я не розчув - скіки треба добрив під кукурудзу давати?

Однак усе ж таки людей, які кажуть: «Дайте нам нормальну зарплату», я не підтримую, і трапляються вони мені рідко, люди з іншої України. Ще з тієї, де ковбаса по два двадцять, дешеві електрика й газ, безкоштовне лікування. Втім, не зовсім із тієї. Тому що 27 квадратних метрів на п’ятьох, закордонні поїздки з дозволу КДБ і кримінальна відповідальність за дармоїдство туди не входять, цього ніхто не пам’ятає й не хоче.

- Що це за пенсія - ми по 14 годин таблєтки фасували...

Механічна фасовка була завжди, і фасували люди пігулки для того, щоб на 100% бути працевлаштованими. Як нафасували, така й пенсія.

Є і та Україна, і не та. Й ота. Україна різна. Вона поступово тягнеться до цивілізованого світу, й я волею випадку в передніх лавах. Тих, де люди ставлять заводи одразу з сертифікацією на Європу та весь світ, щоб не переробляти й не допрацьовувати потім. Тих, де люди вирощують рекордний в історії України врожай.

- Гадаю, 100 мільйонів тонн - близька перспектива для України, а у добрий рік - 120 мільйонів тонн, - сказав на підсумковій конференції «Кернела» генеральний директор Євген Осипов. - Зараз треба дуже швидко бігти, аби залишатися на місці.

Швидко бігти по-кернелівськи - це інвестувати 500 мільйонів доларів у чотири проекти найближчими роками.

* * *

Насправді Україна була поневолена 300 років, потім 74 роки мучилася у СРСР і 25 років ниділа у СНД, все це під росією. Зміна курсу та зростання почалося після Майдану.

Цього листопада ми відзначили п’яту річницю історичного повороту -Революції Гідності. Отже, те, що ми маємо, - здобуток останніх 5 років. Темпи, які тримаємо, - нечувані. Країни, які сьогодні є нашим орієнтиром, ішли до подібних змін століттями. Ми проходимо шлях століть у роки.

З усіма негараздами, з крадіями, корупціонерами, зрадниками й таким величезним шлейфом бляшанок з минулого. Знаєте, як кріплять до машини з молодятами в Америці. А навколо стоять друзі й калатають ополониками по каструлях.

Отакий листопад.

Він ознаменований ще прийняттям бюджету. Зрозуміло, чому квапилися: без бюджету МВФ не давав 2 мільярди. Тому бюджет у нас стрімкий і кострубатий. Проте бюджет - в наших реаліях - плинна й розтяжна величина. Он цього року на держпідтримку аграріїв виділили 6,3 млрд грн, але скористатися нею ніхто не зміг - величезні кошти не освоєні через ручний механізм розподілу та непрозорість процесів.

Бюджет на 2019 рік ніби робить ефективнішим механізм виділення дотацій, однак розмір держпідтримки скорочено до 5,9 млрд грн.

У листопаді ж ВР зняла з посади міністра агропродполітики. Який сам себе зняв з посади півтора року тому. Легко передбачити, що ще рік ми проживемо без міністра. Який сенс призначати міністра до виборів? Жодного. Ще й зважаючи на те, що у нас агрополітику формує й провадить ніяк не міністерство, а он там Осипов і ще кілька аграріїв, яких ви всі знаєте.

* * *

Дорогий мій читачу! Давайте я відкладу ополоник та каструлю, а ви - свій планшет і блокнот. Сядемо поруч отут. Візьміть віолончель. Як? Ви не вмієте на віолончелі?! Я теж не вмію. А зараз би так лірично й тонко нам для урочистого фіналу підійшла б віолончель. Ми долаємо осінь, її останній етап, коли природа засинає, озимі ховаються під сніг, техніка - в ангари, а люди - по домівках... Хоча, звісно, Україна велика, й у когось озимі переросли, техніка зіщулилася надворі під снігом, а люди майнули до Єгипту, але все це не спиняє оцієї осінньої віолончельної ноти, яка бринить над світом.

На сході бахкає війна, й слід би відправити новий генератор і бензопилку хлопцям. У телевізорі чубляться популісти, рвуть один на одному ґудзики, хто й на скільки газ здешевить, а у нас віолончель та осінь, пізня осінь.

Час думати і сподіватися.

Наступного року, якщо поталанить, буде 70 мільйонів тонн, і велика й різнобарвна Україна зробить ще один крок до майбутнього, до Європи та цивілізації.

* * *

І от ще маю вам, читачу, сказати: не полінуйтеся та збігайте передплатіть журнал «ЗЕРНО» на 2019 рік. Не тому, щоб бути разом, я це кожного року вам говорю. А тому, що наступного року в журналі «ЗЕРНО» буде революція. Ви будете отримувати журнал, якого ще у світі ніхто не бачив. Ручаюся. Секрет розкривати не буду, але технологію патентуємо. І ви не повинні залишитись осторонь від інновацій, які ми створюємо для вас.

 

До зустрічі!

Ваш головний редактор