Вітаю, дорогий мій читачу!

Отаке спіткало мене: дорогою з дачі таки проґавив яму, і мені пукло колесо. Тоді я так-сяк з’їхав на узбіччя, підважив машину домкратом і зачав крутити гайку. Врешті збагнув, що не петраю, в який бік крутити, і замислився. Потім набрав телефон Андрія Петровича Душейка, повз поля якого саме їхав. Поки не пукло колесо. Андрій Петрович не забарився. Він саме вертав з поля домів. Обійнялися, і його фірман ловко змінив колесо. Лише двічі прийшлося їхати за гайками, бо ті не пасували до запаски. Однак за їден раз вдалося з Андрієм Петровичем поговорити про справи зі жнивами, а пораз другий, коли й він подався з фірманом по гайки, я мав нагоду підвищитись духом. Стояв у темряві, зрідка проїжджали машини. І от гарна невелика ніби «Мазда», проїхавши, пригальмувала, здала задом, і такий інтелігентний голос гукнув мені пшез шлях:

- Вам потрібна якась допомога?

- Ні! Вже пораються! Спасибі вам велике!

Пишаюся цим народом.

І Андрієм Петровичем, який врятував змучену редакторську душу у жовтневій темряві.

Ви ж подумайте, у повній темряві - зупинитися й запропонувати допомогу людині, яку не знаєш, імовірно, стратити годину й більше, але - допомогти. Незважаючи, що десь чекає на тебе голодний кіт, що у машині втомлена жінка, що ти не встигнеш на перегляд танчів з гвяздами. Допомогти людині, яка втрапила у халепу упродовж нічної подорожі, життям і долею.

Поки долаєш цю подорож, віру у людство втрачаєш. Однак отакі випадки повертають віру.

Жнива завершуються - не рекорд у 66 мільйонів, але близько. Гадаю, 65. Поки що невідомо, як буде складатися кон’юнктура - потроху дорожчає пшениця. Якщо в Австралії вирощували 31 млн т, то цьогоріч тільки 18. На 15 млн т скоротилося виробництво у мокшан. Знижено прогнози по основних зернових в Аргентині, клімат капризує.

У кількох провінціях посівна там затримується через брак вологи, а в регіоні Буенос-Айрес - через зливи. Якщо так піде, то в Україні пшениця потіснить кукурудзу й сою, адже навіть якщо виростити 8 т кукурудзи, то по $150 вийде 1200 з гектара. А пшеничка може дати й 1500-2000. Соя взагалі йде по 9300-10 000 грн (тобто $357). Проте ж її навіть якщо 3,5 т візьмеш, це ж однаково 1250 зелених з гектара. А у багатьох же 1,8-2 т. Примхлива культура. Загалом я бачу два ресурси в українському рослинництві. Перший - навчитися вирощувати максимум. Базовий максимум. Тобто, довести результат по пшениці до середніх 10 т, по кукурудзі - до 14 т і по сої - до 4 т. Для цього ще треба пововтузитися селекціонерам, технологам, а вже аграріям - так вовтузитися й вовтузитися. І це, безумовно, буде, але питання - коли. Податок на виведений капітал може сприяти цьому, а може загальмувати. Скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення однозначно цей процес загальмує. Вибори Президента й наступні вибори у парламент також ситуації не сприятимуть.

І другий ресурс - це удосконалення технологій, дооснащення технікою та зниження затрат на гектар. Це процес, який може йти у паралелі з першим, але все ж таки він логічно почнеться після того, як базові максимуми будуть опановані.

І тут ми знову поїдемо вбік від основної нашої теми, рослинництва й тваринництва.

Адже це категорії, які стосуються не напряму нашої діяльності, а того, хто ми є і де ми є.

Я не випадково почав з історії, коли в нічній темряві люди рятують подорожнього, тому що такі ми є. Сердечні, романтичні, співчутливі, щедрі душею. Та як інакше, якщо й прізвище у тебе Душейко.

Однак ми різні. Я іноді позираю на соціальні мережі, портрет суспільства.

Й портрет цей написаний у досить сюрреалістичній манері чорнилом і сажею. Там одні волають про чесноти певного кандидата у Президенти, інші мастять дьогтем того ж або іншого кандидата, а широкий загал кричить - дайте нам достойні зарплати і знизьте ціну на газ, бо він наш, український, і квит.

Оцей меседж я не розумію. Люди вимагають справедливості у світі, який не знає такого поняття. Що таке достойна зарплата? Це те, що може (а не хоче) платити власник підприємства, щоб мати висококваліфікованого працівника і щоб утримати його від виїзду з країни. І це не гуманітарне категорія. Якщо не влаштовує зарплата, людина йде у місце, де вона влаштовує. Пропозиціями роботи заліплені всі паркани й переходи у метро. Якщо власник порушує баланс, треба виходити всім колективом і трусити власника.

А не Верховну Раду. Є категорії чиновників, учителів, лікарів - бюджетна сфера, але вони не так численні й не надто активні. Хоча я бачив демонстрації освітян у Парижі і страйки медиків у Мадриді. Це не наш український винахід. Це дивовижна риса українця - отримувати зарплату, а не заробляти її. Це унікальний феномен соціалістичної спадщини, який пережив усіх, хто жив і працював при соціалізмі. Цей феномен зумовлює паразитування величезних груп населення на важкій праці значно менших груп, він призводить до того, що люди піднімаються, скидають крадіїв з влади і обирають ще більших крадіїв.

Чому виїжджають заробітчани? У Польщі платять 10 злотих на день, 2000 на місяць. Сьогодні це 3,75 до долара, тобто,платять 14 933 грн на місяць і 33 в періоді. Приблизно 400 злотих - житло і харчування, отже, на руки 11.5 тис. грн. Чи це не нагадує вирощування сої 1,8 т з гектара? Скажімо, тут людина отримує 8-9 тис., - невже за 3 тис. вона їде світ за очі, фактично, за сто доларів?

У Берліні мене віз таксист, літній чолов’яга з Іраку.

На мої запитання про оплату розповів: заробляє 1100 євро, працювати має право вісім годин на день і чотири години використовувати машину у власних цілях. Живе на триста євро, решту відправляє додому. Чому українці їдуть до Польщі? Тому що поляки виїхали до Великобританії. Там такий брак робочої сили, що підприємства зупиняються. Молдавани при чисельності населення 3.5 млн з гіркотою кажуть, що в країні живе 2,3 млн, решта на заробітках. Чому угорці видають паспорти будь-кому і будь-як? Тому що самих угорців в Угорщині майже не залишилося. Я розмовляв із власником крамниці гобеленів на Ваці Утца, той мені скаржився, що закриває свій заклад, тому що неможливо знайти кравчиню або ткалю. Міграція робочої сили така, що це стало проблемою глобального масштабу. Або - нормою?

І - чому неможливо знайти в сезон механізатора на 18 тисяч, а то й 30 тисяч? Бо він виїхав за кордон, щоб там отримувати 20 тисяч гривень? Логіки немає, є хроніка процесу.

Та й моральний бік справи... Знаєте, наймит одного разу каже господарю: мене дедалі більше мучають докори сумління. Чого? Бо мені здається, що я позбавляю роботи мінімум трьох коней.

Йдемо далі. Підвищення ціни на газ на 23,5% сколихнуло всі верстви населення. Верстви сколихнулися й скаламутилися.

Й засмутилися, звісно. Хоча ціна на газ однаково не ринкова й удвічі нижча, аніж у Німеччині. І, логічно, буде підвищуватися до середньоєвропейського рівня. Взимку цікаво мандрувати до Німеччини, Великобританії, Італії. Якщо таланить потрапити до помешкання середньостатистичного німця чи англійця, наші люди відзначають страшенну холоднечу в домівці. Так, там майже не палять. Газ дорогий. Економлять. Ми ж звикли підтримувати в помешканні 22-24 градуси тепла. У нас теж мало газу, немає нафти (хоча, думаю, у нас повно і того, й іншого, але - нерозвідано, і слава Богу, бо ми газом освітлювали б вулиці), але жити ми звикли на широку ногу. Ми плавили сталь на газі, виробляли мінеральні добрива мільйонами тонн, опалювали міста й села, ми сушимо газом зерно. Останні півстоліття ми споживали газу більше, аніж будь-яка інша країна Європи. На це були політичні й історичні причини. Проте цих політичних причин більше немає, а традиція споживання газу залишилася. Ми завжди сміялися з жителів Заходу, потрактовуючи як жадібність, схильність усе записувати, усі витрати, мити посуд у заткнутій пробкою мийці, приймати душ, а не ванну. Поки у нас не почали зростати тарифи.

Один фермер мав лише п’ять корів, але щодня здавав кілька величезних бідонів молока. Тож якось у нього поцікавилися, як йому вдається стільки надоювати.

- Дуже просто! - відповів чолов’яга. - Приходжу до корівника вранці й питаю: ну, мої красуні, що будемо сьогодні здавати - молоко чи яловичину?

Ми й у побуті такі. Найбідніша країна Європи з найбільшою концентрацією дорогих автомобілів на гектарі площі. Навіть у заможних Італії чи Франції не побачиш такого скупчення «Порш Кайєнів» та «Мазераті», «Бентлі» та «Лендкрузерів», як на вулицях Києва чи Конотопа.

Чиновників у нас 300 тисяч, а у розвинених країнах -в 10-30 разів менше. У Японії 9000 осіб. Ну тут... Знаєте, одного разу заможна родина винайняла у фермера будинок на літо. Однак поцікавилися, куди їм викидати харчові відходи. Той порадив купити порося. Восени орендарі збираються до міста та й цікавляться, чи не купить у них фермер порося. Той каже, залежить від ціни.

- Ну ми його купили за 80 доларів, але ж усе літо ним користувалися. Тому віддамо за 40.

Ми схибили з Конституцією. Ми засвідчили, що Україна - соціальна держава. Тепер 7 мільйонів працюючих утримують майже 12 мільйонів пенсіонерів.

А ще - всіх бюджетників, усіх чиновників, включаючи Президента й парламент, забезпечуючи їм соціальний захист. У Конституції здалося б записати, що Україна прагне стати соціальною державою або рухається в бік соціальної держави. Проте такою не є. Працюючим було б легше дихати.

Коли держава нагромадить необхідні кошти для соціального захисту, от тоді... Звісно, все сказане вище не відкидає наявності корупції в Україні, газових та вугільних схем, картельних змов продавців бензину, тотального розкрадання бюджету, але все ж таки головний стрижень - синдром марнотратства та тягар соціалістичного минулого, коли більша частина суспільства примудрялася паразитувати на теренах безвласності. Тому що народне або державне - значить, нічиє.

Тепер нам треба сісти й пильно вдивлятися у примхливі кружляння жабуриння на поверхні ставка. Тепер ми чекаємо, поки повз нашу призьбу пропливе труп нашого ворога. Бо у нас війна. Так, війна, але не тільки у нас. Не менш агресивно мокшани воюють з усім світом, а проблеми - тільки у нас?

Це й гаряча війна, тому що, я впевнений, свого часу випливуть кегебістські пазурі і в трагедії «Шарлі Ебдо», і у розстрілі «Батаклану», і у сепаратизмі Каталонії, і у багатьох відомих і невідомих терактах.

Однак не кидаємо початої важливої справи, сидимо й дивимося на воду. П’ятий рік дивимось. А на воді - то нафтові плями, то полова.

Щоб побачити труп ворога, що пропливає повз нас, треба сидіти не біля ставка, а біля річки.

Щоб не відчувати підвищення цін на газ, треба переходити на альтернативні види енергії. Зараз Україна - лідер по зростанню кількості електромобілів.

А слід було б стати лідером по переведенню сушок зерна та опалення на щепу та енергетичну вербу.

На сонячну електроенергію. Тоді ми будемо братися за другий аспект революції у рослинництві, за зменшення витрат на гектар, за зрошення, за точне землеробство, задіюючи у виробництво супутникові карти, дрони та метеостанції, сівалки з диференційованими висівними секціями, обприскувачі з форсунками, що відключаються, тощо. Тоді ми перестанемо губити 10-15% врожаю при збиранні. Тоді ми станемо заможними і станемо... соціальною державою? Прихистком для імігрантів з усього світу? Країною, куди можна поїхати й заробити на двісті доларів більше, аніж на батьківщині? Ким ми станемо?

Хто ми? Люди, які галасують - дай нам достойну зарплату, чи люди, які, повертаючись з дачі «Маздою», зупиняються у темряві біля машини з аварійкою та пропонують допомогу?

Україні дали автокефалію. Незабаром ми отримаємо Томос, відновлення історичної справедливості. Слово, якого не знає світ. Ми матимемо свою церкву. Для того, щоб плекати свою віру. Нехай світ не знає справедливості. Головне, щоб її знав кожен з нас. Ніс у серці, разом із гідністю й любов’ю. Дітям передав.

І тільки тепер я збагнув, що минулого номера пообіцяв нічого не писати про політику й мораль. Обіцяв про сільське господарство. Ну, не вийшло, пробачте мені, читачу. Наступного разу неодмінно.

До зустрічі наступного разу!

 

Ваш головний редактор