Вітаю вас, дорогий читачу!

Минає вересень, повний аграрних подій та надій. Україною прокотилася хвиля рейдерства та відвертого бандитизму, коли у фермера збирають урожай невідомі у балаклавах, а йому радять бути задоволеним, тому що сто гектарів таки залишилося незібраними. Ймовірно, явище це не масове, але випадки кричущі. З випадками треба боротися всім миром, і тут не знаєш, що краще: щоб у тебе в господарстві було сто працівників чи десять. Тому що сто оборонять, а десять - навряд чи. Рейдери -нечисленні, тому що прямий бандитизм або підробка документів через чорного нотаріуса - справа не для неофіта. Біда нашої правоохоронної системи в тому, що під її приціл потрапляють, як правило, постраждалі. А замовники та виконавці злочинів, за спостереженнями, - складові тієї ж правоохоронної системи. Тому й чорних нотаріусів чи реєстраторів не судять.

Право власності в Україні - сумнівне. Це, до речі, чіткий сигнал тим, хто виступає за відміну мораторію. Коли відкриється ринок землі, випадків рейдерства стане більше. А правових рішень менше. Якщо, звісно, в цій державі не зміниться щось карколомно, так, щоб на фермерів не нападали, а чорних нотаріусів саджали до буцегарні.

Тут і так ледве відмахуєшся. Ціна кукурудзи може скласти 150 доларів за тонну. Ціна на нут обвалилася, заледве 17 тис. грн за тонну, а було 27. По кукурудзі втрати у ціні становлять до 30 доларів за останні 5 тижнів. Зібрано рекордний урожай у США і рекордний в Україні. Ось ці два врожаї й зіштовхнулися на світовому ринку. До речі, американська кукурудза вкрай виснажена торговою війною з Китаєм, а українська - має шанс прорватися до Китаю. Якщо це відбудеться, ціна може піти вгору. Хоча сою навряд чи цим підштовхнеш. Соя вже так і буде, ледве жевріти. 10 доларів на світовому ринку втратила олія, тому соняшник теж пішов униз, до 9900 грн за тонну на заводі. Однак це внутрішня ситуація й не нова. Колись, у сиву давнину, щоб зберегти переробну галузь, було встановлено велике вивізне мито на насіння соняшнику, і галузь зберегли. Більше з тим, стали першими на світовому ринку експорту олії. Проте тепер переробники диктують ціни внутрішньому виробникові. Козирем у нього є те, що переробників багато, ціну вони тримають конкурентну.

Однак загальна тенденція така: просто вирощуючи продукцію, нічого не заробиш. Вирощувати слід по-сучасному, високоефективно, якісно.

Ефективність. Це магічне слово стає дедалі магічнішим. В нього вкладає свій зміст кожен, хто його промовляє. Хоча насправді воно досить просте: вирощувати треба багато, а витрачати на вирощування мало. У розвинених країнах фермер заробляє 2-3 тисячі євро на місяць. У США - 80 доларів на гектар. У нас заробіток у 400-500 доларів з гектара - нормальний, але постійно падає. Слід готуватися до гірших часів, заробітки будуть знижуватись і доведеться працювати в нових умовах.

Власне, просвітлений Захід уважає своє фермерство соціальним проектом, проектом збереження села, тож ми повинні зайняти нішу поміж соціальним і високоприбутковим проектами... До речі, село ми повинні зберегти силами міста, ніяк інакше. Я давно говорю: далеко не всі, хто живе в селі, повинні займатися сільським господарством. Якщо у ВВП сільське господарство повинно складати 3-5%, то в селі до 20% людей повинні займатися рослинництвом, тваринництвом, ягідництвом та садівництвом. Решту повинна забезпечити роботою інфраструктура. Або вони й не повинні працювати в селі, достатньо доїхати до міста, а в селі тільки жити. В селі жити дешевше й корисніше. Тому наступна хвиля міграції з міст не за горами. Тому що - скільки користі у веганстві та здоровому способі життя, якщо життя у місті у 5 разів гірше, аніж життя у селі. Загазованість, радіація, енергохвилі... Дівчина Юлія, яка вийшла заміж у Нідерландах й працює у знаній фірмі з постачання матеріалів для сільського господарства, скаржилася:

- Голландці їдять тепле раз на день, увечері... Решту часу - щось таке, на кшталт шматка хліба з сиром. Дитина бере до школи лише хліб та сир, відмовляється від моїх пундиків, каже, сміятимуться. А я ж звикла до гарячих страв. Чоловік мені каже: «Що ти робиш, ти ж вбиваєш себе», коли бачить, як я їм гарячий суп...

Отак. Кожна нація до чогось призвичаюється, й іншим це дивно.

Пригадався фермер, який у Великобританії вирощує, з-поміж іншого, соняшник та гарбузи. Соняшник - для букетів, гарбузи - для Хелловіну. Куди нам з нашими глобальними ринками кукурудзи й соняшнику, не кажучи вже про нут.

Отже, щоб бути ефективним, мало володіти дронами, датчиками, супутниковими знімками та форсунками, що відключаються. Треба мати сотню працівників на випадок приїзду збирачів у балаклавах.

Оце поки ми тут з вами теревенили, ціна на ячмінь вискочила понад 260 доларів. Ячмінь дорожчий, ніж пшениця!

Але.

Зрозуміло, що агробізнес - гра у довгу, навіть сівозміну рахують на 12 років, повний цикл. Це ми бачили по ягодах. Ягоди - тривала категорія: щоб перший врожай отримати, треба кілька років кущики підливати. Зате потім ринок падає, коли всі виходять з ягодами на базар. Так свого часу Польща знищила ринок чорної порічки - ціна була така хороша, що всі кинулися саджати порічку, три роки її пестили і водночас вивезли на ринок. І ринок упав.

Те, що ячмінь сьогодні у ціні, добре, але треба бути свідомим, що наступного року ця ситуація не повториться. В цьому сенсі мені подобається позиція великих агрохолдингів, які уникають ризиків і продають тоді, коли здобута внутрішня планка ціни. А малюють вони її собі досить реалістично, встановлюючи 20-28% рентабельності. Так, ціна може вирости ще і ще, але для агрохолдинга, на відміну від фермера, головне завдання - вистояти. Зберегти баланс гілок та гармонію напрямів.

А яке головне завдання у фермера? Розвиватися. Зупинився - значить, пропав. Не зупинився - розбагатів. Як той фермер з Австралії, який виростив силу-силенну ячменю, розбагатів та купив собі дорожезний «Роллс-Ройс».

- Як вам сподобалась машина? - запитують у нього дилери через якийсь час.

- Страшенно сподобалась. Особливо скло, яке відділяє пасажирів від водія.

- А що у ньому такого визначного?

- Тепер вівці не заважають мені вести машину.

Це й наші будні, наші фермерські. Часто бачиш, як у дорогий джип вантажать біг-бег добрив чи кілька тюків соломи. Тому що врожай продається один раз, а працювати доводиться цілий рік.

... не кажучи вже про нут

Колись течія, що народжується біля берегів Південної Америки, El Nino, ковбасила весь світ. Посуха панувала у цілих провінціях, курорти щезали під селевими потоками, міг пропасти врожай кави в Африці. Ніхто не міг прогнозувати, з якою періодичністю та інтенсивністю ця течія може виникати, коли готуватися до негараздів, а коли можна розслабитися. Тепер, як бачимо, кліматичні зміни настільки разючі й непередбачувані, що годі вберегтися від примх природи. Посуха змінюється зливами, причому природа обирає періоди, якнайменш придатні для вологи або сонця. У період вегетації, коли потрібні дощі, стоїть гаряча погода, а у період збирання врожаю - лляє, мов з відра. Кліматичні зміни роблять агробізнес менш передбачуваним, якщо, звичайно, не запланувати неврожай. Не кажучи вже про нут. Цими питаннями слід займатися усім людством, а ми то Азовське море рятуємо від агресора, то на схід України відправляємо вантажі з продовольством, підтримуємо армію. Борюкаємося з політикою. Шикуємо у рейтинги праведних і грішних, вираховуємо рейтинги. А ВВП країни тримається у межах 2500 доларів на людину. Хоча за три роки запущено 128 нових заводів. Це ж яка має бути країна, щоб з 50 тисяч доларів, які виробляє на рік мій або ваш працівник, зробити 2500? Яке навантаження на одного працюючого у вигляді бюджетних працівників, пенсіонерів, неповнолітніх?

Зміни відбуваються. Критичну лінію ще не пройдено, вона десь бовваніє у середині наступного року. Тоді заживемо?

Ні, жити нам треба сьогодні. Сьогодні продавати той нещасний нут, купувати комбайн, планувати посів, закуповувати добрива й засоби захисту рослин. Планувати врожай, робити поправки на клімат...

Жити.

Ваш головний редактор