Поліпшення структури ґрунту в доступний спосіб

Добрі сходи – це й зиски, й задоволення результатом, і визнання професіоналізму від самої Природи. Із нею варто взаємодіяти, з нею слід домовлятися. У приватній розмові керівник господарства з Хмельниччини не без гордості розказав, що навесні дістав гарні сходи ярих на площах, засіяних сидератами: ґрунт під покривом зелені нагромадив вологу і все вийшло тіп-топ. А там, де сидератів не було, там і сходи отримали відповідної якості, тобто майже ніякі. Сидерати коштують небагато, але допомагають розв’язувати проблеми із забезпеченням вологою, впливають на баланс поживних речовин… То чому б не написати про це?

Зелені добрива

Про сидерати фахівці можуть розповісти багато. Наприклад, про стародавніх індійців і китайців, які вирощували зелені добрива ще близько 3 тис. років тому. Сидерати використовують досі для поліпшення структури ґрунту та його насичення азотом. Вони мають білки, цукри, мікроелементи, крохмаль, а корінці рослин – помічників аграрія створюють систему канальців. Відмерлими рештками цих диво-добрив живляться корисні мікроби та черв’яки, які теж нагромаджують азот. Сидерати протидіють розвитку бур’янів, пригнічують зростання небажаних гостей. Науковці стверджують, що сидератами можна вважати близько 400 культур. Найпоширеніші бобові сидерати: боби, квасоля, соя, сочевиця, нут, горох польовий та горох коров’ячий, конюшина, люцерна, однорічний люпин, вика, еспарцет, буркун, козлятник тощо. Серед переваг бобових сидератів можна виокремити наявність на їх корінні колоній бактерій-азотфіксаторів. Такі зелені добрива збагачують землю азотом і фосфором, вони нормалізують кислотність ґрунту. Люблять вологу, але холодостійкі, й можуть зростати по всій Україні.

По злакових зелених добривах відомі жито, пшениця, ярі ячмінь та овес, сорго (цукрове та хлібне), тритикале, суданська трава, костриця тощо. Культури підвищують запаси калію, мають багато азоту, але не полюбляють низьких нічних температур. Зазвичай їх висаджують наприкінці серпня або на початку вересня.

Гречані сидерати – гарний засіб попрацювати на важкій бідній землі. Прийняти виклик та вистояти. Ці зелені добрива здатні підтягнути і фосфор з калієм, а кислотність довести до нормальних показників, непогано працюють зі структурою ґрунту. До таких зелених добрив, які взаємодіють із дуже складними ґрунтами, належить і медоносна фацелія: швидко зростає, здатна захищати від нематод, але вкрай мало виробляє мінералів та органічних речовин.

Навесні сидерати використовують в якості мульчі: так і ґрунт від холоду захистити можна, і вологу зберегти. Також зелені добрива заорюють у ґрунт: сидерати розкладаються, утворюють біологічно активні речовини, а ті вже самостійно працюють тривалий час. Восени закладення сидератів у ґрунт проводять, щоб створити надійне місце укриття для комахоїдних тварин. Весняні сидерати: горох, вика, ярий ріпак, гірчиця, суріпиця, олійна редька. Осінні зелені добрива: злакові та бобові. Ще коротко про посіви куль-тур-помічників. Існують підзимній, ранньовесняний, середньовесняний, літній та осінній посіви. Коли засівати залежить від характеристик кліматичної зони, ґрунтів (тип, вологість), цілей (структуризація ґрунту, мінералізація, захист від хвороб або шкідників) та, звичайно, якостей рослини.

Можна додати, що садоводи з дачниками як зелене добриво полюбляють чорнобривці: окрім стандартного набору якостей ці квіточки захищають ґрунт від паразитів і грибків. Проте чорнобривці – локальне рішення для невеликих господарств. Якось складно собі уявити, що великі агрохолдинги сіятимуть ті самі чорнобривці, настурцію або календулу в себе. Занадто витратно з погляду ресурсів. Хоча ці рослинки непогано стримують розвиток інфекцій, того самого фузаріозу, блокують ріст бур’янів і розмноження шкідників. Гарні квіточки чорнобривці. Обираючи «зелені добрива», варто думати стратегічно: зосереджувати увагу лише на тих сидератах, які потрібні під розв’язання конкретних завдань: або у пріоритеті боротьба зі шкідниками, або ставимо за мету активну підгодівлю, або ж це захист ґрунту задля створення його правильної структури. Хоча, якщо так працювати роками, то буде повний набір усіх бажаних бонусів.

Увага! Багаторічні сидеральні рослини не виходить вивести за рік. Тож, якщо є інші плани на землю у перспективі, скажімо, двох років, варто віддати перевагу однорічним травам.

«Потрібно виходити з технології господарства, чого воно хоче домогтися. Сидерати варто підбирати під кожне поле окремо, під сівозміну, під мету: зробити структуру, нівелювати ризики ерозії ґрунтів або нагромаджувати більшу кількість азоту та мікроелементів. Надто це актуально для «органіків» – надати більше мікроелементів, і сидерат може добре виконувати таку функцію. Знову ж таки, питання у сівозміні, у боротьбі зі шкідниками та зниженні тиску захворювань. Це потрібно враховувати, і вже виходячи з цього, робити свій вибір», – заявив у коментарі нашому виданню референт клубу SOILTEQ Павло Котляр.

Інформація та практичні поради

Ріпак озимий та ярий як сидерат: пригнічує бур’яни, поліпшує ґрунт, сприяє його збагаченню корисними мікроелементами. Ярий бажано висівати наприкінці березня або на початку квітня. Після 35-45 днів зрізують. Озимий ріпак висаджують із серпня до кінця жовтня. Зрізують до початку цвітіння. Здатен збільшувати врожаї овочевих культур, якщо висаджувати з морквою. Жито однорічне: невибагливе до ґрунтів, витримує посуху, не потребує серйозного догляду, збільшує родючість, пригнічує бур’яни та грибки, ефективно протидіє нематодам. Швидко нарощує зелену масу. Саджають із кінця серпня і до кінця вересня. Коли рослина сягає 15-20 см, зрізується надземна частина та забивається в землю.

можна працювати як навесні, так і восени. Сприяє одужанню ґрунту від таких захворювань як чорна ніжка, парша, фітофтороз. Відлякує шкідників, таких як, наприклад, дротяник або нематода. Зростає навіть на бідній землі та дарує їй сірку, калій, фосфор й інші важливі мікроелементи. Зрізують на початку цвітіння.

Люпин: цей бобовий сидерат застосовують на щільних ґрунтах. Культура знижує кислотність, збагачує землю азотом і калієм. За досягнення 1,5 місяця люпин зрізують. На місті сидерату гарно зростають картопля, томати, капуста, перець та огірки.

Редька олійна: зелене добриво сприяє нагромадженню органіки та гумусу, є гарним запобіжним протигрибковим засобом, відлякує шкідників (нематода, дротяник). Сівба: з весни по осінь. Не любить кислі ґрунти. Зрізують, щоб культура спрацювала як сидерат, за 5-7 тижнів вегетації. Восени прибирають за два тижні до промерзання ґрунту.

Фото 1. Варто мати сидерати

Овес узимку: поліпшує структуру ґрунту, збагачує його поживними речовинами, збагачує структуру, пригнічує бур’яни. Стійкий проти холодів. Це дає змогу сіяти з березня по листопад. За 5-7 тижнів нарощується зелена маса, далі – закладання в землю. За умови вирощування під зиму перекопування не потрібне. Можна підсилювати ефект сидерату, поєднуючи з викою.

Пшениця підзимова: гарно оздоровлює ґрунт. Має потужну кореневу систему, насичує ґрунти азотом та кальцієм, структурує ґрунт, гарно поєднується з іншими сидератами. Сіють на осінь. За 2-4 тижні перед сівбою навесні землю перекопують.

Заморимо черв’ячка?

Французький фермер Крістоф де Карвіль працює на землі понад 25 років. Особливу увагу аграрій та консультант приділяє сидеральним культурам, вивчає їх дуже ретельно. Захоплюється настільки, що за цей час створив власну агротехнічну систему. Веде діяльність буквально всюди: працює у Франції, консультує в Україні. Вкрай обережно ставиться до ґрунту, адже це складна та жива екосистема з цілим бестіарієм мікроорганізмів. Чи будуть вони лагідними «ручними» помічниками або ж підступними злими шкідниками залежить винятково від ґазди, як він на своїх гектарах той мікрокосмос приборкав та організував. А річ це непроста, бо 2,5 см родючого ґрунту може формуватися 500 років, а зникнути – миттєво, достатньо якогось погодного сюрпризу або особливо «розумного» вчинку. Зрозуміло, що на складній землі енергоємність вища, тому в гарному ґрунті зацікавлені геть усі. Проте, за даними науковців Національної академії аграрних наук, українських ґрунтів меншає щороку, а площа земель, схильних до ерозії, вже сягнула 10,5 млн га, а це 32% всієї ріллі. Варто замислитися над заходами, бо у протилежному разі не буде нічого доброго. Нагадаємо, що продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) вже запустила в Україні проект із боротьби з деградацією ґрунтів, головною метою якого є досягнення нульового рівня деградації земель. А площа цих звироднілих ґрунтів, за інформацією координатора програм розвитку FAO Михайла Малкова, впродовж десятиліття збільшилася з 70 000 до 100 000 га на рік. Очікується, що інновації, взаємодія з аграріями, інформаційна діяльність, а також моніторинг та інтенсивна реалізація орієнтованого на клімат сільського господарства нададуть свої результати.

Тож можна продовжити про енергоємність: так, різниться вона навіть у різних технологіях обробітку ґрунтів, тому спрощувати енерговитрати вигідніше, бо це економить ресурси. Отже, тут комерційні та зелені інтереси збігаються. Проте, враховуючи наведене вище, можна погодитися з тим, що місія Крістофа має певне значення. «Ми закликаємо всіх, хто працює на землі, дещо по-іншому подивитися на те, з чим ви працюєте, закликаємо, щоб про ґрунт, про живих істот, які є в ньому, теж почали дбати», – каже пан де Карвіль.

Це не просто зелені гасла заради гасел. Фермер наводить цікавий приклад із дощовими черв’яками (Lumbricus terrestris). За його даними, 1950 року у Франції було 2 т черв’яків на гектар, а зараз пересічно лише 200 кг, що відбивається на здатності ґрунту поглинати вологу. Зв’язок прямий: маємо 2 т Lumbricus terrestris на 1 га, отримуємо на цю площу 300 мм опадів за годину, отже, приємніші умови для майбутнього врожаю. А якщо є лише 1 т корисних люмбрицидів, то більш як на 160 мм/га і розраховувати не варто. Додаємо ще один важливий чинник – кількість органічної речовини в ґрунті: якщо її 1,5%, то на 1 м3 вміщується 18 л вологи, а коли доходить до 5% – то й усі 88 л. Пан Крістоф де Карвіль продовжує вже про оранку. Мовляв, у спілкуванні з людьми нерідко дістає відповідь, що вона була завжди. А це зовсім не так.

«Оранка, до якої звикло наше покоління, є новотвором, адже століттями люди обробляли ґрунт, використовуючи розпушування різноманітними ралами…- каже французький фермер. Наголошує, що ущільнення в ґрунт проникає дедалі глибше, і це пов’язано, наприклад, із нарощуванням ваги сільгосптехніки: у 1970-ті навантаження трактора було 2,5 т, а зараз усі 62 т. Звичайно, це не до того, що потрібно переходити на коней, хоча ті самі аміші, напевно, на свій лад щасливі. Припустимо, ґрунт не має структури. Тоді його точно потрібно обробляти механічно та виправляти, щоб він був із мікроорганізмами, черв’ячками та жучками. Сидерати допоможуть це зробити.

«Застосовувати чи не застосовувати покривні культури – це питання індивідуального підходу. Звичайно, якщо є проблеми на полі, то рослини не завжди можуть впоратися з цим, якщо критична ситуація», – вважає Павло Котляр.

Структурні зміни

Як каже Крістоф де Карвіль, у довоєнній Франції навіть школярі знали, що «голе» поле – це збиток. І доводить свою тезу так: коли спекотно, ґрунтова поверхня прогрівається до +53°С, тобто до температури, коли бактерії вже не працюють, а живлення рослин зупиняється. Коли ґрунт покритий рослинами, його температура стає комфортною і для рослин, і для біоти: +20-25°С. Висновки робіть самі.

Ще одна ілюстрація: коли влітку спекотно, мінералізація практично не відбувається, проте за наявності опадів процеси активізуються, мінеральних речовин стає більше і потрібно, щоб це живлення засвоювалося рослинами, які зможуть далі передати ту «естафету».

«На жаль, на українських теренах бракує інформації і щодо застосування покривних культур, і щодо потреби в їх використанні, технологічних аспектів, користі тощо, – каже референт клубу БОІІТЕіЗ Павло Котляр. – Дивлячись за кордон, за вікно, можна з упевненістю сказати, що навіть у тій самій Америці, де великі площі, сидерати застосовують доволі успішно. Тут головне – мати бажання та розуміння, що це насправді конче потрібно».

Фото 2. Варто мати сидерати

Матьє Аршамбо, експерт з альтернативного господарювання, вважає, що про специфіку живлення рослин люди знають не так вже й багато. І наполягає, що запорукою родючого ґрунту буде створення його гарної структури. «Немає структури, ламаються і дальші кроки. Якщо ми матимемо трохи органіки в ґрунті, це забезпечить гарну активність біоти, поліпшуватиме структуру землі та підтримає ліпший рівень органіки. Ці всі три пункти взаємопов’язані», – наголошує він.

Земля, яка повністю «запрацювала» за системою SOILTEQ (для цього потрібно 3-5 років), потребуватиме менше міндобрив. Звичайно, для промислових масштабів сільгоспвиробництва така система навряд чи матиме попит: забагато часу та зусиль. Проте певні її елементи точно можуть бути успішно запроваджені, задіяні й мають приносити свою користь.

Аршамбо виокремлює важливість кальцію та магнію у структуризації ґрунту. За його словами, гарна земля матиме приблизно 68-70% кальцієвих сполук і близько 12% магнію. Іони цих двох елементів розглядаються як базисні, позаяк кальцій із магнієм мають позитивний заряд та наче магнітом тягнуть до себе інші елементи. Іони кальцію притягують органічні речовини та іони заліза, концентрують навколо себе більшість елементів. Тобто кальцій у ґрунті створює доволі сильні зв’язки.

Він здатен діяти на великі відстані. Магній своєю чергою має менший радіус дії і структурує ґрунт дрібнішими частинами. Проте саме такий тандем є виграшним. Балансу дії можна домогтися завдяки аналізу ґрунту. «Зазвичай в агрономії ми чуємо, що, коли вносимо карбонати та кальцієві сполуки, ми нейтралізуємо рівень рН у ґрунті. Проте сама по собі кислотність, рівень рН не є важливим чинником. Це лише наслідок дисбалансу елементів у ґрунті», – заявив він. Французький експерт згадав про вапнування як спосіб за короткий час підняти рівень рН та наголосив, що, попри популярність такого агресивного методу, не варто забувати про удар по біоті ґрунту, який таким робом завдається: гумус просто «спалюється». Аршамбо каже також, що в разі частого використання вапнування господар у підсумку отримує більше шкоди, ніж користі. Тобто карбонати як продукт використовувати набагато краще. Фахівець з альтернативного господарювання застерігає і від непродуманого використовування доломітів, що містять кальцій із магнієм, бо це може нашкодити: якщо в нас уже є у ґрунті певна кількість магнію, то повторно його вносити не варто. На переконання Аршамбо, надмірна кількість внесення міндобрив не найкраще відбивається на стані біоти. Проте наголошує, що не каже про потребу в цілковитій відмові від мінеральних добрив.

«Ми не закликаємо до того, щоб повністю прибрати мінеральне живлення. Зрозуміло, що з мінеральними добривами врожайність краща», – каже експерт.

І додає, що коли вирощуються сидерати, то потрібно серйозно зменшувати кількість добрив. Це дасть змогу краще спрацювати корінню природним шляхом та запустити процеси відновлення. Також Аршамбо додає: згідно з дослідженнями було виявлено, що надмірна кількість фосфорних добрив зменшує кількість мікоризи, яка має живити рослину. Спікер провів аналогію з бобовими рослинами: за умови внесення надмірної кількості азоту на ці рослини корисні бактерії вже гірше функціонують. Щодо проблемних ґрунтів цікавий досвід мають у Нідерландах: тамтешні фермери працюють на рівні нижче моря, тому цілком природно, що там є перенасиченість солями. Час від часу аграрії вносять гіпсові сполуки, а гіпс своєю чергою зв’язує на себе солі, які промиваються у ґрунті. Отже, ведеться перманентна боротьба із засоленістю.

Сидератизація усієї країни

Враховуючи темпи скорочення поголів’я худоби, здорожчання добрив, проблему виснаження та деградації ґрунтів, про що йшлося раніше, хвороби й паразити, світовий голод, а також нові виклики (наприклад, інвазія), питання «сидератизації» стає дуже важливим. Для зони Лісостепу або Полісся все більш-менш зрозуміло: рослини ефективно розкладатимуться, вологи їм вистачить. А де вологи замало, потрібно міркувати про спосіб роботи із «зеленими добривами».

Так, для різних зон має бути свій особистий стиль. І варто пам’ятати, що дія будь-якого сидерату на пекельній землі не розкриється повною мірою. Однак із «зеленим добривом» буде краще, ніж без нього. За умови, якщо дісталася вологодефіцитна зона, можна порадити застосовувати ранньовесняні посіви. Закладання таких сидератів відбувається в половині літа. За умови правильного внесення фітодобрив можна навіть ерозію ґрунтів нівелювати. Хоча задля цього доведеться попрацювати добряче. Варто пам’ятати й про фази розвитку: якщо зволікати з терміном збирання зеленої маси, дочекатися появи формування насіння, то можна розпрощатися з якістю таких добрив. Найкращий період – початок цвітіння, коли в рослині дуже багато поживних мікроелементів.

 

Святослав Філатов,

 Володимир Гуменецький