Вітаю вас, дорогий читачу.

Ну що, купили кота в мішку? Як вам кіт? Я завжди до котів ставився краще, аніж до собак. Собака – істота проста, як людина, – дивишся на неї й одразу розумієш, що воно за одне, який має характер і наміри. Кіт – зовсім інше. Страшенно незалежний, таємничий звір. Кожен аграрій мусить мати кота, щоб той показував йому, яким слід бути господарем, – що захотів, узяв, де захотів, там ліг, на столі, на канапі. Кіт не любить чужих, вважає, що господарі існують лише для того, щоб варити йому курку, рідко виходить на люди, не бере участі у відкритті якихось заводів, нових об’єктів, не приходить на прес­конференції, меморіальні заходи, таке. Проте мстивий, краще його не зачіпати. А то може піти насцяти у черевики, та й викидай, уже не відмиєш. І я вам тут не про політику, я про тваринництво.

 

Думав, може, курка, мрія кота, зможе підняти бізнес, але світовий ринок мляво реагує на бройлерів, ціна така собі й потроху зменшується. Лихоманить ринок волового м’яса, ВРХ, британські фермери кричать про «злочинно» низькі ціни, нижчі від собівартості. Свинина – теж не рятівна позиція. У Канаді та Британії сезонне зниження споживання свинини, у Франції взагалі зменшується попит на м’ясо, хоча цього року Європа непогано заробила на експорті свинини через АЧС у Китаї. Однак таке воно все ненадійне, таке хитке. Хоча росте ціна на молоко. Зараз у Європі 32‑36 євроцентів за літр, а ще недавно було 26. Проте ж ви розумієте про молоко, поки збудуєш племінне стадо, поки обладнання, ферми, технології, то знову ціна буде 26 або й нижче.

 

«А що нам тваринництво?» – запитаєте ви. Ми ростимо на жирних чорноземах пшеницю, кукурудзу, сою й горя не знаємо. От з приводу останнього я би посперечався.

Європа імпортувала з України велику кількість кукурудзи, близько 1,5 млн т, через… рекордно низьку ціну. Зараз ціна на кукурудзу з поля 3480 грн, в порту до 4080 грн. Це трохи більше від 140 доларів. Пшениця 178 доларів. Соя не дотягує до 7000 грн, а ще 2017 року вона була 10 600 грн, а в пікові сезони 12 600 грн. Навіть якщо врахувати, що зараз курс долара 24,2, а 2017 року був 26,5, однаково зниження ціни дуже відчутне. По соняшнику взагалі катастрофа, людей просто грабують. Тому що грошей ні у кого немає. Тому що всі ресурси закуповували за курсом 28‑29 за долар, а продавати доводиться по 24. От чому я подивився на тваринництво, чи не піти шляхом диверсифікації бізнесу. І картина світового ринку відповіла: ніт, не піти.

Ціни цього року найнижчі за останні 10 років, такі зведення дають європейські агенції.

 

Чого це ви, читачу, згорнули крила? Холодно? Мокро? А ну, струсніть з них краплі й розправте, бо негоже нам з вами поповнювати лави курей, пінгвінів і страусів, різного роду нелітаючого птаства. Наша стихія – небо, вітер і безмежність. Самостійні й зухвалі, як коти, ми нишпоримо просторами аграрної України у пошуках найкращих рішень і стабільного розвитку.

 

Ягода цього року нічого цікавого не показала, врожаї ростуть, і ціна знижується. Зате дивно себе повели помідори. Біля супермаркету я ввечері побачив жіночку, що згорталася зі своєю торгівлею з асфальту, збирала сумки на електричку, та й складала великі порепані помідори в пакети. Запитав про ціну, бо розраховував – «та беріть, юначе, так… або дайте п’ять гривень для годиться…». Ніт. Вона залементувала – «ой, то домашні, то дорогі, то по сімдесят». Ну купив два. А справа була чи не під кінець липня, тих помідорів було повно, але всі – від 45 гривень. Гектар дає сто тонн. Тобто, 4,5 мільйона гривень. Ділимо на опалий долар, виходить 185 тисяч 950 доларів і 41 цент. Ось де наше щастя, у помідорах. Хоча інтенсивна технологія вирощування овочів – також дорога справа, обробку слід робити чи не через день, щоб якась комаха не пожерла плоди, а передусім – подбати про збут. Бо наш український менеджмент завжди будується на тому, щоб купити техніку, опанувати технологію, купити насіння, добрива, агрохімію, виростити силу­силенну якогось непотрібу, провести гучне свято врожаю, а потім сісти й думати: куди б то продати хоч би й дешевше від собівартості?! А має бути навпаки. Всі операції слід здійснювати після того, як ви маєте відповідь на це запитання.

Як крила, підсохли? А ну, змахніть пару раз. Ага, нічого, вітер свистить, крила міцні.

Цікавився у знайомих експертів, які приторговують на біржі у Чикаго, в чому річ й коли настане епоха справедливих цін, так кажуть – ніби світова змова, Сорос все обвалив. Або Ротшільд. Ну хтось там з них. А може, просто так воно буде й так воно є, буття аграрія. Насправді ми можемо в історії незалежної України пригадати хіба кілька років з кількох десятків, коли ціна була висока й заробіток був жирний. А так здебільшого жирне лише болото під вашими чобітьми біля ріллі… А я кажу: менше човгайте біля поля у чоботях, плечі розправте. Крила вам навіщо? Ви ж не пінгвін. Давайте у небо й – ген­ген над полями.

 

Зиму обіцяють ранню та холодну, але таку обіцяють щороку. Не вірю. Гадаю, зима буде у грудні­січні й на початок лютого різко почне закінчуватися. Снігу буде небагато. Однак клопотів буде багато. І зовсім не з підготовкою до посівної чи весняної оранки. Возитися доведеться з документами. Тому що влада агресивно готується до скасування мораторію та відкриття ринку землі. Може затримати цю темну справу галас про референдум, а більшість українців – проти продажу землі. Проте ж це залежить від того, як поставити питання. Чи згодні ви, щоб продати землю ваших батьків, ваших дітей? Звичайно, ми всі проти. Чи бажаєте ви купити землю ваших батьків, ваших дітей, вашу мать? Так ясно, що ми за. Так, як одурили людей на виборах, продавши задешево кота в мішку, так і тут одурять, не сумнівайтеся. Тому що біля влади тепер не представники реального сектора, а віртуали, люди диджиталізованого покоління, для яких презентація важливіша побудови проєкту, а форум щодо доленосного питання – важливіший від рішення, власне, питання. Так обрали, і я навіть не скажу, що це погано, адже іншого шляху до зміни еліт не існує, інакше ми приречені спостерігати, як вимахує вилами політик­популіст і мудрими очима дивиться й солодким голосом співає жінка з косою.

 

Не у продажу землі корінь проблеми. Він у відсутності верховенства права у країні. Він у відсутності святого й непорушного принципу недоторканості приватної власності. От ваша агрофірма, ваші землі, ваша техніка, навіть ваша хата – дають вам стопроцентне відчуття, що це – ваше, власне, ніколи ніким не буде загарбане, піде дітям й онукам? Хіба ваш кіт вам належить. Та й то, звір таємничий, нині є, а завтра його нема. Рейдери, чорні реєстратори, просто бандити, фіскали, районні царьки, всі вони залишають вас господарем доти, доки у них є якісь інші справи. Тарас Висоць­кий, заступник міністра, рішуче відрубав: якщо землю куплять росіяни – конфіскуємо! Проте, вибачте, так само можна конфіскувати й землю в українців? Для цього в країні повно портнових і лукашів, які так підчистять закон, що ви й рота не встигнете закрити.

Нема у нас приватної власності в розумінні західної демократії та практики. Вона у нас повинна створитися, укріпитися, починатися з Закону про приватну власність і право її збройного захисту.

 

Земельну реформу слід робити моментально після судової реформи. Судову реформу слід робити після конфіскації злочинно здобутого майна суддями. Тому що чотириповерхові маєтки на Печерську не будують за зарплату. І це зрозуміло навіть котові. Революція гідності повинна забезпечити справедливість.

 

Варто розуміти, що ціна на землю не може бути високою. Тому що 42 мільйони гектарів одномоментно на ринок ніхто в історії людства не викидав ні разу. Це все одно, що на Житомирський ринок привезти тисячу тонн помідорів. Так, на Заході високі ціни на землю, але ринки там століттями складалися, вільної землі немає, і будь­який клаптик, що вигулькнув на ринку, цінується високо. Крім того, у розвинених країнах інша купівельна спроможність населення та інші умови кредитування, тож будь­який фермер легко може купити десять гектарів по десять тисяч євро, взявши кредит під 0,5 відсотка, тому що застава – земля, надійнішої не буває. У нас на Житомирському ринку все інакше.

 

Той, хто записав у закон дозвіл відпускати в одні руки 200 тисяч гектарів, повинен бути прибитий веслом одразу й без пояснення причин. Той, хто записав у закон право купувати землю іноземцям, має бути виселений за межі України у добовий термін.

 

Що, читачу, ми будемо літати ілі як? Ви готові летіти? Чого це вам важко? На серці важко? Погладьте кота. Він забирає негативну енергію та дарує легкість серцю й печінці. Уявіть собі – палац «Україна», Всенародне обговорення ринку землі, на сцені – влада, в залі повно людей, і у кожного на руках згорнувся кіт. Щоб пройшло без кровопролиття.

 

Так ми летимо чи ні? Чи ви все ще гадаєте, коли це у нас ацетохлор заборонять? Послухайте мене.

Навчіться відокремлювати вічне від миттєвого, сьогоденного. Влада – швидкоплинна й нестабільна, фінансові труднощі – тимчасові, війна не назавжди, якщо її спробувати закінчувати перемогами. Найважливіше в житті – любов, найцінніше – близькі й діти, найдорожче – земля й вітчизна. Україна понад усе.

Сонце над вашим полем – щастя. Дощ на ваше поле – щастя.

Все минає, а ви вічні.

І я з вами.

 

Пишу до вас у день Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Таке гарне свято, таке поетичне й світле, ще й день непоганий, сонечко й тепло. З часів Майдану я не молився за Україну, а зараз тричі на день молюся. Тому все буде добре й усе налагодиться, ми переможемо й збудуємо країну, на яку будуть молитися інші держави, якій будуть заздрити і у якій будуть мріяти жити мільйони людей світу.

 

А тепер полетіли. Бо годі вже тремтіти й бідкатися. Ми й не таке долали. Комусь належить маєток на Печерську, комусь комбікормовий завод і фірма з пошиття дорогого взуття.

А нам належить світ.

Обнімаю вас.

 

Ваш головний редактор