Попри весняні клопоти аграрії України знайшли час для дискусії щодо моделі ринку сільгоспугідь. Вона відбулася в рамках Всеукраїнського земельного форуму, організованого Всеукраїнською аграрною радою (ВАР). У заході взяли участь представники 490 агропідприємств із загальним земельним фондом 4,5 млн га землі. Прикметно, що 115 із них мають тваринницькі комплекси, що налічують понад 79 тисяч голів ВРХ. Перед цим делегація ВАР побувала в Литві, де ознайомилася з досвідом розв’язання земельного питання. Спілкувалися із представниками законодавчої та виконавчої гілок влади, експертами, аграріями. Звісно, могли б самі переказати побачене й почуте, але вирішили запросити на форум кількох ідеологів і виконавців литовської земельної реформи.

 

Повага до права власності

У Литві вона тривала впродовж 30 років, розповідає заступник голови Комітету з питань сільських справ Литовського Сейму Казис Старкявичус. Було багато дискусій, сумнівів, помилок, але поступово наближалися до поставленої мети. Українцям теж треба зважуватися на рішучі кроки, але передусім слід ухвалити нормальний закон, який захищатиме інтереси власників, держави, виробників і громад. Литовська влада почала з того, що продемонструвала повагу до приватної власності. Повернула колишнім власникам їхні наділи, якими вони володіли до радянської окупації. Проте було чимало й вільної державної землі, яку розпаювали. Встановили ліміти: фізична особа могла мати максимум 500 га, а юридична – 2000 га. Однак згодом зрозуміли, що це помилка, оскільки ринок почав перекошуватися в бік юридичних осіб. Тому депутати звернулися з уточненням до Конституційного Суду, який дійшов висновку, що всі суб’єкти ринку мають бути в рівних умовах: в одні руки не більше 500 га. Однак помилилися в тому, що законодавці не врегулювали питання з так званими зв’язаними особами. Тож вийшло, що деякі особи одержали змогу накопичувати великі масиви.

Щодо продажу сільгоспугідь іноземцям. 2004 року Литва вступила до ЄС. Проте закон мав норму, яка протягом 10 років забороняла продавати землю іноземцям. І це було правильно. Бо литовці не могли зрівнятися із громадянами ЄС за рівнем статків. Коли скінчився перехідний період, законодавці виторгували ще п’ять років. Усього 15. Цього загалом вистачило, щоб місцеві фермери звелися на ноги і стали більш­менш конкурентоздатними із західноєвропейськими. Дехто із депутатів наполягав, щоб це обмеження діяло й далі, і щодо цього був суспільний консенсус. Однак потенційні покупці почали звертатися до Європейського Суду з прав людини, аби скасувати цю норму. Тепер ринок відкритий для інвесторів, але частка іноземних власників становить не більше 7%. Чому ж так мало? Стримує обмеження – не більше 500 га, тоді як великим юридичним особам вигідно купувати великі масиви, не менше 5 тис. га.

 

Не сійте там, де не росте

Пан Старкявичус пов’язує нинішні успіхи сільського господарства Литви саме із земельною реформою та членством в ЄС. Кредити стали доступнішими, фермери почали одержувати допомогу від євроспільноти. «За продуктивністю дійних корів ми вже зрівнялися зі старими країнами Європи, – розповідає литовський депутат. – До нас приїздив президент Білорусі Олександр Лукашенко, який звернув увагу на запущені землі. Я поцікавився в нього, а скільки в його колгоспах доять на корову? Він відповів, що в середньому 3,5 тис. кг. Я йому порадив: не сійте там, де не росте, бо ваша колгоспна система вас нікуди не повезе. До чого я веду? Це ваша країна, ви маєте виписати закон так, щоб він сприяв аграрному вироб­ництву, а тому треба, щоб його обговорили всі верстви аграріїв».

Чому ж не оброблялася земля? Такі угіддя здебільшого зосереджувалися навколо Вільнюса. Вони мають доволі низький бал родючості, але на них можна займатися тваринництвом. Однак охочих не було. Тоді литовські депутати  стали думати, де припустилися помилки. Запровадили норму, згідно з якою власник землі, який її не обробляє, обкладається таким драконівським податком, що краще її позбутися.

– Коли запроваджували ринок землі, чи думали про стимули для розвитку тваринництва? – запитав модератор форуму, голова ВАР Андрій Дикун.

– Спочатку про це не думали, відповідні механізми запровадили лише 2014 року. Мінімальну площу, яку ти можеш мати у власності, пов’язали з обов’язковим володінням поголів’я корів у розрахунку одна корова на гектар. 

– Яка на сьогодні ринкова вартість землі?

– 2000­го вона становила 500 €/га, після вступу до ЄС ціна одразу підскочила до 1500­2000 €/га, але коли поміняли літас на євро, її середня вартість злетіла до 5000 €/га.

Гість зробив уточнення щодо понять «юридична особа» та «зв’язані особи». Останніми в Литві вважаються члени родини: чоловік, дружина, діти до 18 років. Якщо громадянин має частку в бізнесі не менше 25%, то він уже може розраховувати на свій земельний мінімум.

 

Держава може втрутитися

Учасників форуму хвилювало також питання і щодо того, хто має право на придбання сільгоспугідь. Вочевидь, малося на увазі, чи обов’яз­ково це повинна бути людина, яка живе та працює на землі. Таким правом наділені громадяни Литви, ЄС, країн – кандидатів до ЄС, ще великої групи країн, але далеко не всіх, пояснював литовець. Жодних обмежень щодо освіти, місця проживання чи професії немає. Перше право на купівлю має користувач, друге – сусід, третє – держава, але вона може втрутитися у цей процес і раніше в тому разі, якщо хтось, на її думку, є покупцем з поганою репутацією.

– Чи можливий кредит під заставу землі, яка купується?

– Так. Відсотки невеликі – максимум 5%. Якщо банки беруть землю в заставу, то тіло кредиту становить 50­70% від вартості землі. Якщо купуються державні угіддя, покупець одержує її в розстрочку на 15 років під 5% річних. У перший рік державі слід сплатити 10% обумовленої суми, потім кожен рік рівними частинами.

Державні землі продаються на аукціонах, але після того, як було визначено земельний мінімум у 500 га, одночасно запровадили норму, згідно з якою ті, хто використовував землю впродовж п’яти років до прийняття цього закону, могли придбати землю без аукціону за ринковою ціною. У такий спосіб у приватні руки перейшло близько 0,5 млн га. Оскільки фонд державних земель зменшився, із нього продаються лише невеличкі ділянки до одного га для того, аби збільшити площі мінімальних господарств або консолідувати угіддя. З 2003 року було вирішено, що земля має здаватися в оренду не менше ніж на 25 років, аби господарі могли будувати ферми, переробні цехи та інші споруди. Дрібним фермерським вважається господарство до 100 га. Всі власники землі сплачують єдиний податок на землю в розмірі до 4% від її середньої ринкової ціни. Проте конкретний відсоток встановлюють органи місцевого самоврядування, його розмір може становити від 0 до 4%. Однак цю норму слід встановити до 1 липня, щоб фермер знав, скільки треба сплачувати наступного року. За землю, яка не обробляється, згідно із законом одразу встановлюється податок, мінімум 4%. Середній розмір орендної плати – €100. Орендується близько 30% угідь.

– Яку допомогу одержують литовські фермери від держави та ЄС?

– Пряму підтримку литовські фермери стали одержувати з 2004 року, проте вона значно нижча від тієї, яка виплачується у так званих старих європейських країнах: €260­360  проти 180 €/га. Польські фермери мають – по €220. Окрім того, ЄС постійно залучає фермерів до участі в різних інноваційних програмах, завдяки яким більшість із них протягом останніх років змогла повністю оновити свої технічні парки та обладнання переробних цехів.

– Що сьогодні ви зробили б по­іншому?

– Заборонив би продаж сільгоспугідь юридичним особам, – заявив Казис Старкявичус. – На той час я теж був фермером, виступав проти цієї норми, попереджав про ризики, але переконати політиків не вдалося. Бо голови колгоспів мали велику владу. Якби були тільки фізичні особи, не було б жодних проб­лем, а тому й вам раджу добре подумати над нашим досвідом…

 

Старт чи фальстарт?

Потішившись успіхами литовських колег, учасники форуму взялися до своїх земельних справ, котрі з часів ухвалення Земельного кодексу так і не вдалося зрушити з місця. Варто нагадати, що кожен новий забіг на реформаторську дистанцію розпочинався після чергових політичних змагань за місця у законодавчому органі, а закінчувався напередодні виборів. Тому основний і альтернативний законопроекти про обіг сільгоспугідь просто тонули у вирі передвиборчих спекуляцій та обіцянок «врятувати українське село», «захистити землю». Тож законодавці, незважаючи на те, що кілька разів упритул наближалися до ухвалення узгодженого варіанту реформи, вимушені були в останній момент відступати назад, посилаючись на неготовність законодавства, розквіт корупції та рейдерства, недосконалість судової системи тощо. Після виборів можна було б дістати всі напрацювання в земельній сфері з­під сукна, проте все чомусь починалося з нуля. Одне слово, «наша пісня гарна й нова…». Народні депутати останнього скликання довго збирали сили для нового ривка, проте знайшли їх чомусь аж в кінці президентської та парламентської каденцій. Чи встигнуть досягнути заповітного фінішу до чергових виборів? Старт чи фальстарт? Чи й справді бігтимуть, чи лише тупцюватимуть на місці? І який саме фініш є заповітним для аграріїв?

Заступник голови Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Олександр Бакуменко представив на розгляд аграрної спільноти кілька концептуальних варіантів земельної реформи в частині учасників ринку та обмеження площ.

 

Регульований ринок

Один із них одержав назву «регульований ринок». Він складається з трьох етапів. Згідно з першим, упродовж трьох років з дати набрання чинності право власності на сільгоспугіддя (приватної, державної та комунальної) можуть набувати виключно громадяни України з метою створення або розширення сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи до 20 га; для створення або розширення фермерського господарства зі статусом до 200 га. При цьому зазначається, що громадянин України може бути засновником або членом лише одного фермерського господарства. Землі державної та комунальної власності продаються винятково на земельних торгах. Угіддя приватної власності можуть продаватися на торгах за бажанням їхнього власника. Банки­заставодержателі можуть мати у власності землі лише протягом одного року. На другому етапі, який триватиме впродовж чотирьох наступних років, право власності на сільгоспугіддя можуть набувати сільгоспвиробники зі статусом юридичних осіб, засновані винятково громадянами України, зареєстровані за українським законодавством. Обов’язкова умова: протягом останніх трьох років бути сільгоспвиробниками, доходи яких від реалізації вирощеної ними сільськогосподарської продукції за ці три роки становили 75% загальних. Максимальна площа угідь, які можуть перебувати у власності однієї юридичної особи, – не більше 500 га. На третьому етапі максимальна площа сільгоспугідь, якими один аграрій зі статусом юридичної особи може користуватися на правах власності, оренди, суперфіцію, емфітевзису, може становити не більше 20 тис. га. Варіант застерігає: всі суб’єкти ринку (фізичні та юридичні особи) повинні мати однакові права на одержання земель у власність чи користування.

Контрольований ринок 

Право власності на сільгосп­угіддя можуть набувати громадяни України на ділянки площею не більше 200 га. Це обмеження поширюється також і на юридичну особу, учасником якої є відповідний громадянин. Юридичні особи спеціальної організаційно­правової форми, учасниками якої можуть бути винятково громадяни України, без права відчуження часток у статутному капіталі на користь юридичних осіб та іноземців – теж можуть володіти площею не більше 200 га.

Пропонується ще одна модель контрольованого ринку. На першому етапі (три роки) сільгоспугіддя приватної, державної та комунальної власності можуть переходити у власність громадян України для створення СФГ без статусу юридичної особи площею до 20 га; для створення або розширення фермерсь­кого господарства зі статусом юридичної особи – до 200 га. Громадянин України може бути засновником або членом лише одного фермерського господарства. Сільгоспвиробники зі статусом юридичних осіб, які засновані винятково громадянами України, доходи котрих від реалізації вирощеної ними сільгосппродукції за останні три роки становили понад 75%, можуть мати у власності не більше 500 га. Землі державної та комунальної власності продаються винятково на земельних торгах. Банки не можуть тримати землю власності понад рік. На другому етапі з четвертого року максимальна площа сільгоспугідь, які можуть перебувати у власності та користуванні на правах оренди, суперфіцію, емфітевзису в одного сільгоспвиробника зі статусом юридичної особи, заснованого винятково громадянами України, – не більше 20 тис. га.

 

Ліберальний ринок

Право власності на сільгосп­угіддя можуть набувати громадяни України, сільгоспвиробники зі статусом юридичних осіб, які засновані винятково громадянами України. Громадянин України може бути засновником або членом необмеженої кількості фермерських господарств, максимальна площа сільгоспугідь, які можуть перебувати у власності громадян та юросіб, обмежується лише антимонопольними вимогами. Щодо обмежень площ у власності юридичної особи пропонується ще один ліберальний варіант: не більше як 30% сільгоспугідь ОТГ, 20% земель району, 10% угідь області.

 

Дискусійні питання

Форум запропонував аграріям подумати також над низкою інших питань, які будуть присутні в кожному із вище згаданих варіантів. Наприклад, питання черговості придбання угідь. Один із варіантів такий: члени сім’ї власника земельної ділянки; орендарі цих ділянок; власники та користувачі суміжних ділянок, які використовують їх для сільськогосподарського виробництва не менше трьох років; фермерські господарства, зареєстровані в ОТГ, на території яких розташовані ділянки, виставлені на продаж.

Змінювати цільове призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка перебуває у приватній власності, пропонується не раніше 5 років з моменту набуття власником права власності, окрім випадків, коли в силу природних процесів (заліснення, заболочування) вона стала непридатною для аграрного виробництва.

Коли можна повторно відчужувати ділянку, придбану для сільськогосподарського виробництва? За пропозицією комітету, це дозволяється не раніше, ніж через два роки з часу набуття у власність. Окрім випадків відчуження її з метою консолідації масивів, звернення стягнення на земельну ділянку за рішенням суду, відчуження земельної ділянки особою, якій вона не може належати згідно зі ст. 145 Земельного кодексу. Дехто з аграріїв одразу ж висловив припущення, що за такого обмеження процвітатиме спекуляція ділянками.

Обов’язковою умовою купівлі земельної ділянки є наявність у покупця документів, які підтверджують легальність набуття коштів.

 

Меседжі від політиків

Форум вшанували своєю присутністю відомі політики. Кожен висловив своє бачення реалізації земельної реформи. Головні меседжі: обережність, захист інтересів власників, виробників і держави, недопущення спекуляцій, масової купівлі угідь іноземцями.

У ході дискусії відбувалося інтерактивне голосування, під час якого аграрії висловили свою думку щодо різних аспектів впровадження ринку землі в Україні. Так, левова частка опитаних – 66,9% переконані, що конкурувати з холдингами, чиновниками та олігархами за поточний банк землі буде неможливо. На думку присутніх, якщо ринок землі в Україні будуть запроваджувати, то право продажу має поширюватися: 

  • спочатку на землі державної та комунальної власності, а потім і на землі приватної власності – 29,84%;
  • лише на землі приватної власності – 21,59%;
  • одразу на землі як приватної, так і державної та комунальної власності – 26,03%.

Щодо того, хто матиме право купувати землю, більшість голосувальників (51,5%) зійшлася на думці, що спочатку це мають бути тільки фізичні особи, а після закінчення перехідного періоду одночасно фізичні та юридичні особи­сільгоспвиробники, власниками яких є виключно фізичні особи – громадяни України. Ще 22,46% переконані, що право на купівлю землі повинні мати лише фізичні особи – громадяни України. Думки щодо максимального розміру площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення «в одні руки» фізичної особи розділилися: 38,51% підтримують «до 200 га», а 34,47% – «до 500 га». Власне, як і щодо власності юридичних осіб (і пов’язаних з ними осіб). Так, максимальний розмір до 5000 га підтримали 51,52%, а до 10 000 га – 22,42%…

 

«Проводити такі суспільні діалоги – на часі, адже навколо питання ринку землі дуже багато спекуляцій, – ділиться враженнями про форум голова ВАР Андрій Дикун. – Поки що не можу сказати, що обговорення було дуже ефективне, це покажуть пропозиції від аграріїв. Проте м’яч на нашому боці. Ми маємо тепер запропонувати аграрному комітету ВР наше бачення на основі варіантів, які вони надали. Заспокоїли політики. Я не очікував, що всі мають таке глибоке розуміння проблеми. Я їх слухав і не вірив своїм вухам. Ми одержали питання і щодо етапності запровадження ринку, й участі в ньому фізичних осіб, і захисту прав власності. Ви звернули увагу: люди не розходилися, брали активну участь у дискусії, а це рідкісний випадок. Отже, їм було цікаво. І те, що прийшли політики першого ешелону – це вияв поваги до аграріїв. В аграрному секторі проблем багато, але найголовніша – земельна. ВАР братиме в її розв’язанні активну участь…»

 

Олександр Карпенко