Останнє десятиліття агросектор України не випадає з фокуса особливої уваги міжнародного агробізнесу. Темпи розвитку, які набрало українське агровиробництво, не те, що дивують, а реально насторожують виробників країн Європи та світу – ми продовжуємо тіснити лідерів на п’єдесталі, втілюємо найновітніші досягнення, шукаємо й переймаємо кращий досвід з усього світу. Попри погане державне управління, попри кволу підтримку Європою в реальній війні з північним сусідом, попри хаотичні настрої в суспільстві. Адже це все не може не впливати на настрої агробізнесу. Одначе вже через кілька днів – новий, 2020­й рік. Ми починаємо жити у 20­х роках другого тисячоліття. Які тренди будуть визначальними в цьому десятилітті, на що звернути увагу, до чого готуватися, що надважливе в цей час? 

Комусь – це сенсори, датчики та дрони, ще комусь – робо­бджоли або ж прозорі умови бізнесу та закінчення війни, очікувана стабільність на заміну стабільної нестабільності. Як бути успішним у світі швидких змін? Що турбує найбільше? Ці запитання ми й поставили учасникам розмови.

 

Бум інформаційних технологій, зрошення та сад

Вадим Дудка,

директор ТОВ «Агроаналіз» (Каховка, Херсонська обл.):

Вадим Дудка

– Перше, що зміниться, не дивлячись на великий спротив певної частки суспільства, це з’явиться реальний ринок землі. Питання назріло й перезріло. Цей чинник само собою значно змінить умови праці в агросекторі. Люди будуть активніше й охочіше інвестувати в ті технології, у котрі раніш було боязно це робити, коли земля не була їх власністю. Інвестиційний інтерес перейде в бік більш довгострокових програм, наприклад, зрошення, розширення інфраструктури, збільшення технічного парку тощо. Коли земля буде власністю, а не орендованою на непевний короткий час, сміливіше братимуть кредити на побудову сховищ та інших фермерських приміщень.

Друге, що зміниться, до того ж дуже швидкими темпами, – це розширення застосування інформаційних технологій. Ми вже зараз спостерігаємо бурхливе зростання цього ринку – крупні холдинги майже поголовно так чи інакше використовують системи контролю стану полів, дробного внесення добрив, змінних норм внесення, прогнозування врожаю й таке інше. Думаю гравців, що пропонують ці послуги, як і тих, хто їх застосовуватиме, на ринку додасться. При чому цей ринок будуть освоювати фермери й середнього каліб­ру – 1000­, а то й 500 ­гектарних ділянок. Упевнений, що впродовж п’яти років і деякі овочівники та садівники використовуватимуть такі технології. Саме завдяки впровадженню ринку землі у нас збільшиться кількість багаторічних насаджень. Бо досі розширювати цей напрям – вкладати в сади, виноградники – люди боялися через непевність із орендою землі на недостатньо тривалі терміни.

Загалом, у нас буде підвищуватися інтенсифікація виробництва.

Що в нас зникне? Думаю, що поступово в нас зникатимуть дрібні господарства, неспроможні забезпечувати високий рівень інтенсифікації. По простому, це власники 100­-150 га, котрі на богарі вирощують зернові та соняшник, що не дає їм змоги мати ні нормальної сівалки, ні обприскувача, ні комбайна, не кажучи про інфраструктуру. Думаю, чітко вималюється мінімальний розмір землі, на якій можливо економічно ефективно господарювати. Тим, хто не вписуватиметься в такі рамки, доведеться або перепрофілюватися, або покидати цей ринок.

Особисто моя думка – впродовж п’яти років у нас не буде помітних успіхів у плані кооперації фермерів. За цим процесом я спостерігаю ще з 1990­х років і спроби втілювати фермерські кооперативи досі були безуспішними. Це мене наштовхує на висновок, що в нашій країні особливих перспектив фермерської кооперації немає. Не буде змін тут і в майбутні 5­-10 років.

Я не вважаю, що є серйозні підстави очікувати надто відчутного погіршення кліматичних умов. За підвищення рівня інтенсифікації, про що говорив вище, зростатиме кількість зрошуваних земель. І це відбуватиметься навіть не тому, що йде глобальне потепління, а тому, що зрошення – це контроль цього вегетаційного процесу. За зрошення ти можеш сміливо контрактувати свою куку­рудзу й знатимеш, що вона в тебе виросте. Якщо у вас дика посуха буде раз на 4­-5 років, ви все одно на біржі не гравець. Як ви можете підписувати всілякі форвардні контракти, якщо посуха, хай і всього раз на 4­-5  років, знищує ваші шанси на виконання конт­ракту? Саме це й змусить тих, хто працює за контрактами, максимально втілювати зрошення.

Що ж до глобального потепління, то не думаю, що його наслідки настільки стрімкі, щоб ми впродовж найближчих п’яти років побачили якісь серйозні глобальні зсуви. Однак навіть те, що ми вже побачили й відчули – потепління й посухи, без різких змін у бік погіршення – змушує серйозно задумуватися над зрошенням і в Кіровоградській, і в Дніпропетровській, і у Вінницькій областях – там, де раніше при вирощуванні зернових і технічних культур це питання не порушувалося взагалі.

На тему розширення експорту або ж збільшення переробки прогнозувати непросто. Коли я сказав, що в нас зросте кількість і площа садів, експортний потенціал виросте теж. Якщо овочі здебільшого продукт локальний, на далекі відстані експортується зрідка, то фрукти – навпаки, продукт глобальний. Експорт овочів, скажімо моркви, капусти, картоплі, трапляється теж, але епізодично, в окремі роки, скоріше як виняток. Та й то більше стосується тепличного виробництва. А от переробка овочів назріла цілком об’єктивно. Особливо овочів традиційних, борщового набору. Для них відкривається маса можливостей: соки, чипси, види олій – простір великий. А ще заморожування чи сушіння. На сьогодні внутрішній попит в Україні на сушені овочі борщового набору порядку $6 млн щороку і задовольнити його поки що нікому. Це лише цифра від тих, з ким я спілкувався особисто. Реально цей попит більший значно. Тобто, якщо мати ефективне виробництво овочів і ефективні сушарки, чому би не експортувати цей продукт самотужки? Тут великий потенціал.

Що стосується переробки культур технічних і зернових, то не певен, що напрям бурхливо розвиватиметься. В Європі таких виробництв достатньо – пластівці, сухі сніданки тощо, і навряд чи тамтешні виробники поступляться цим ринком. А от попит на нашу сировину в них буде. Й останнє, щодо нових культур. Тут тенденція доволі гарна. Ринок спаржі поступово зріс, експорт її вже починається, прижилося й розширюється вирощування батату, вже і його експорт з’явився. Років через п’ять, думаю, спаржа і батат будуть на полицях кожного супермаркету. На підході нині артишок, цього року господарств 10­15 стали ним цікавитися. Промислових насаджень ще немає, лише невеликі експериментальні ділянки, однак за цим справа не стане. Будуть нові й інші культури.

 

Володимир Лихочвор,

Володимир Лихочвор

доктор сільськогосподарських наук, професор, завідувач кафедри технологій у рослинництві Львівського національного аграрного університету:

– Думаю, що кардинально в агротехнологіях уже нічого не зміниться, в нас вони на достатньо високому рівні. Проблема не в технологіях, а в рівні їх забезпечення. Адже слід купити якісне насіння, ефективні ЗЗР та добрива. Безумовно, зростатиме використання інструментів інформаційних технологій. А от що зміниться – це прибутки аграріїв, безперечно. Це буде характерним для всього десятиліття. Зростання плати за землю, збільшення фіскального навантаження, ціни на добрива та ЗЗР, але не на зерно – все це істотно знизить прибутки агровиробників. Платню працівникам доведеться відчутно збільшити теж, інакше ні технікою, ні дронами нікому буде управляти – всі виїдуть до Польщі та інших країн Європи.

Що ж до зміни асортименту культур сівозміни, то не думаю, що вони будуть. Ми вже перепробували майже всі культури, які в нас здатні рости – від сорго (не дуже й пішло, як гадали) та гороху (що скотився вниз із ціною), не кажучи вже про нут, сочевицю, інші нішеві культури, які нічого нам не дали. І трюфелями займатися не будемо теж. Здебільшого тими культурами, яких потребує світовий ринок: соняшник, кукурудза, соя, пшениця. Нішеві культури – надто ризиковані: можна заробити, а можна й прогоріти.

Що стосується ринку землі та його впливу. Звісно, що хотілося, аби це не змінило структуру агробізнесу, що склалася на цей час. Однозначної думки не маю, ринок, безумовно, потрібен, однак за стану нашої судової системи й безкарності вільний продаж землі може вилитися в погану ситуацію. Юридичного й судового забезпечення немає, як немає захисту власників землі та паїв. У вітчизняної аграрної науки жодних перспектив не бачу, як і в системі аграрної освіти – все фінансується по вкрай залишковому принципу. На жаль, вирощені нами агрономи чи науковці не забезпечують такого прибутку, як вирощений соняшник чи кукурудза. Нам лишається тісніше долучатися до виробників, посилювати співпрацю. І плекати надію на краще. Все ж таки агросектор України відкриває перспективи для лідерства України на світових ринках, і якщо цей шлях продовжуватиметься, то позитивні зміни торкнуться і нас – тих, хто в середині цього сектору.

 

Леонід Фадєєв,

Леонід Фадєєв

директор ТОВ «Спецелеватормлинмаш», раціоналізатор і винахідник:

– Україна швидко пройшла ту частину шляху, коли в неї ще був шанс утвердити основ­ним господарем на своїй землі фермера. Цю можливість вона не використала й її основне багатство – родюча земля – стала інструментом для збагачення великої кількості міжнародних корпорацій. Подекуди й доморощених агромагнатів. Так, ми підняли планку врожайності та величину вирощеного збіжжя. Однак ці велетенські обсяги виробленої продукції просто вивозяться сировиною, а не переробляються задля потреб співвітчизників. Тим самим не провокується розвиток вітчизняного машинобудування. А це – дуже тонке машинобудування. Коли я бачу на виставках обладнання італійського вироб­ництва, інших європейських країн, котре переробляє сировину на високоякісну продукцію, не можу не захоплюватися цим. Адже я сам в агробізнес прийшов із точного машинобудування, авіаційного. Однак весь час уявляю, який шанс ми втратили в секторі агробізнесу! Звісно, догнати ці технології неможливо. Однак ми й не намагалися щось змінити.

І якщо те, що нині затівається із продажем землі, не буде зупинене й не буде проведена ревізія розуміння цього процесу, якщо не буде створена обов’язкова необхідна банківська система підтримки, правильне розуміння величини земельного наділу в руках одного виробника – дальшого прогресу в агробізнесі України не буде. Судячи з того, в якому темпі все розвивається, у мене особисто надій на розв’язання питання в здоровому глузді дуже мало.

А от у полі зміни будуть неймовірні. Коли бачиш трактор без кабіни, сучасні комп’ютерні системи управління виробничими операціями, дрони з високою ван­тажопідйомністю й високою маневреністю, то розумієш, що слова «роботизація» й «автоматизація» у сільському господарстві будуть точно домінуючими у найближчі 20­30 років. Ми вже на початку цього процесу. Що стосується власне фермерства, то, як на мене, ще є шанс зберегти середнього фермера, дрібного ми вже втратили. А ось середнього – із достатнім технічним озброєнням, матеріальною базою – це реально. Ще основним трендом для рослинництва на земній кулі загалом, не лише України, буде підвищення ефективності. При чому підвищення ефективності використання землі без зниження родючості ґрунтів! А в перспективі – їх відновлення. Це обов’язкові умови. Адже землі для ведення агробізнесу не збільшиться, населення на планеті зростатиме й споживати продукти люди теж будуть не в меншій кількості.

 

Леонід Гуменюк,

Леонід Гуменюк

директор ТОВ «Агроінвестзерно», входить до AIK Group:

– У сільському господарстві я вже 40 років, за останніх 10­-12 зміни в цьому секторі були настільки разючими й відчутними, що мені важко передбачити, що на нас чекає в наступні одне­два десятиріччя. А вони – зміни – будуть обов’язково. Земля стане приватною власністю, і самі люди, не лише власники підприємств, зрозуміють, що заробляти можна краще. Щоб там не говорили, однак уведення ринку землі я не боюся. Це питання сильно заполітизували, продовжують маніпулювати селянами, лякати їх і налаштовувати на крайнощі, аби цим підняти свій рейтинг і збільшити коло прибічників. Не більше. Людина має бути впевнена, що це її земля, і тоді вона на ній господарюватиме як належить. Мене завжди захоп­лював приклад країн, які мають обмаль землі, однак забезпечують себе продуктами харчування вдосталь. Як та сама Японія чи скандинавські скелясті країни. Це – наш шлях.

Думаю, невдовзі в нас на Хмельниччині почнеться зрошення, воно й сьогодні тут уже нагальне. Звісно, що польові технології лише поліпшуватимуться, врожаї зростатимуть, хоча це й потребуватиме більших затрат. Однак діватися нікуди, ми змушені будемо це робити. Розвиватиметься рух за екологізацію виробництва. У нашому регіоні, територіально близькому до Європи, велика проблема з наявністю механізаторів. Тому нові технології, де вплив людського чинника зводиться нанівець, буде дуже актуальним напрямом у всі ці роки. Контроль сівби, контроль внесення добрив уже частково від людини мало залежить – техніку налаштував і вона сама це робить. Плюс такі технології допомагають нам вираховувати дози внесення, норми висіву, регулюють ділянки, де це робити слід більше, а де менше. Однак якими темпами це йтиме, важко сказати. Адже в нас існує напруга в державному управлінні, нас знекровлює війна…

 

Жан­Жак Ерве,

Жан-Жак Ерве

віцепрезидент Україно­Французької торговельної палати й консультант із сільського господарства:

– На моїх очах за два останні десятиліття аграрна Україна зробила просто велетенський стрибок – чи не вдвічі збільшила валове вироб­ництво зерна, цей показник наразі не падає нижче 60 млн т. За такий короткий період жодна інша країна не зростала подібними темпами, навіть Бразилія. І чинник війни не змінив ситуацію. Хоча саме він серйозно гальмує цей розвиток, на жаль. Агросектор України являє собою палітру з абсолютно різноманітних компаній – як за розміром земельного банку, так і за профілем виробництва. У ньому дедалі більше зустрічаєш людей, які створили компанії з нуля, виросли з оренди паїв дідусів і бабусь, або ж прийшли у галузь з абсолютно інших напрямів вироб­ництва, маючи організаційний хист і талант господаря. Стало набагато більше тих, хто працює відкрито, легально сплачуючи всі податки. Саме в цьому секторі найбільше технологічних інновацій. І навіть попри кліматичні загрози, які так чи інакше впливають на поле, сьогодні гарний урожай більше залежний від використання наукових технологій.

Що буде тут завтра, точніше – через 10­-20 років, важко уявити. Мені надзвичайно цікаво за цим спостерігати та брати в цьому участь. Те, на що здатні дрони – внесення добрив і пестицидів (при чому їх вантажопідйомність і маневрування зростають), – не може не дивувати! Тут на українських аграріїв чекають великі зміни. Роботизація, автоматизація, повніше задіяння технічних засобів без участі людини – це безсумнівно. Однак, як на мене, справжня революція на них чекає не тут. А в біології та мікробіології, у поверненні родючості ґрунтів, збільшенні корисної біоти в ґрунті, збереженні корисної фауни загалом.

Аналізи ґрунтів не лише в Україні, у Франції теж, в інших країнах свідчать про їх поганий стан – ми господарюємо на базі хімії минулого століття. Нам доведеться думати над поповнен­ням потрібних для балансу елементів не лише із синтетичних продуктів. Вам варто зазирнути у вашу історію, в ті часи, коли ви займалися тваринництвом і ґрунт збагачувався органічними добривами. Як це робить Франція. Азот має повертатися до ґрунту не лише через нафтопродукти, а через бактерії. Саме так було багато тисяч років і не слід цього забувати. Якщо ми турбуємося про довкілля, про життя майбутніх поколінь, про якість повітря й води, зупинення глобального зростання температури на планеті – нам доведеться жити без нафтопродуктів, як би це не звучало фантастично. Варто згадати роботи Докучаєва, Прянишнікова, Менделєєва.

Такий самий напрям біологізації важливий і в захисті рослин. Нам слід думати не стільки про те, як знищити шкідливих комах і віруси, а шукати причину – чому їх більше; як використати їх біологічних конкурентів, корисні бактерії, віруси та комахи. Чому треба лише знищувати? Адже саме це й змушує їх швидко еволюціонувати й розвиватися, а ми за ними не встигаємо. Можливо, досить уже боротися з природою, а розумно використовувати її? Баланс має бути в усьому. Знищувати – це інстинкт мисливця минулої ери. Слід керувати балансом корисного й шкідливого. Наприклад, свій сад у Франції я захищаю лише біологічними засобами.

Потрібна чітка стратегія розвитку агросектору, чітке бачення його майбутнього. Чого в Україні досі, на жаль, немає. Скільки буде населення, як створити умови для комфортного життя великих, малих і середніх агрокомпаній? Кому не зрозуміло, що великі холдинги здатні працювати без державної підтримки, яка потрібна дрібним? Однак робиться навпаки. Загалом, немає вивіреної статистики, яка би дала змогу побачити реальний стан справ у секторі, реальну його сегментацію, сегментацію проблем, нагальних питань, першочергових завдань. Сектор розвивається стихійно, завдяки технологіям і новаціям світу та енергії й завзяттю агровиробників.

В Україні ще можливо отримувати надвисокі прибутки в агросекторі. Навіть інвестор може одержати до 80% чистого прибутку. В Європі це вже давно нереально. З часом ситуація мінятиметься і в Україні, отримання прибутку вимагатиме все більших зусиль. Вільний ринок землі – це добре, однак за нинішнього стану справ – небезпечно. Так, справді, існує велика кількість землі, котра використовується підпільно, без сплачування податків, з приховуванням прибутків тощо. Змінювати ситуацію треба. Однак спершу слід навести лад із використанням земель у державному користуванні, провести інвентаризацію. Держгеокадастр має зіставити свої дані щодо власників земельних ділянок із даними місцевих органів влади, здійснити перевірку щодо реальних власників землі. А як же інакше зробити земельні відносини прозорими? Зробити так, щоб будь­який власник земельного наділу був юридично захищений, а не лише той, у кого більше фінансів.

Думаю, що в найближчі роки українським фермерам доведеться дуже уважно шукати способи здешевлення продукції, мінімізувати витрати, водночас шукати шляхи покращення якості продукції чи інші ринкові переваги. Тобто шукати до якого мінімуму можна ці затрати зменшити, аби вони не вплинули на якість. Можливо, комусь доведеться зрозуміти, що надто великий земельний банк – це вже для нього не зовсім добре. Можливо, до когось дійде, що сільське господарство з одним напрямом – лише рослинництвом, це теж не вигідно. Власне, це питання й для всього агросектору України загалом. Адже в Причорноморському регіоні вона не одна, і в неї є дуже великий сусід і конкурент, котрий теж думає, як збільшити експорт аграрної продукції до Європи, ринків Азії, Близького Сходу тощо. І  в цього сусіда через більші фінансові ресурси та природні енергоносії собівартість продукції може бути нижчою. Тому конкуренція для України зростатиме. І це істотний тренд на найближчий період.

 

Матеріал підготував Ігор Самойленко