Щасливого Різдва Христового, Нового року та всіх чисельних зимових свят вам, читачу, друже, хай достаток і Боже благословення вас не полишають.

КАЖУТЬ, не варто так аж надто зациклюватися на Новому році, тому що це дата, вигадана людьми, і Його Величність Час як тривав, так і триває, не помічаючи років.

КАЖУТЬ, нічого страшного, якщо борг ви не віддали до 31 грудня, віддасте у січні (якого року, не вказано). Це ж, знаєте, Соломон уночі крутиться, жінка питає – що тебе непокоїть? Каже, гроші позичив у Абрама, віддавати нічим… Жінка набирає по телефону Абрама:

– У тебе Соломон позичав?

– Позичав.

– То він тобі не віддасть! – і лягає, кажучи чоловікові: – спи, нехай він тепер крутиться.

А як, скажіть, аграрію не помічати час і не прив’язуватися до років? Цього року зібрали 75,2 млн т зерна. Рекорд усіх часів. Однак після того, як впав у бункер останній качан кукурудзи, слід починати новий урожай. Яким він буде? 80 мільйонів чи одразу сто?

Тут варто замислитися, на чиїй землі. Звісно, ви в курсі перипетій з відкриттям ринку. Користь яких хоча б у тому, що схаменулися землю рахувати й вже мільйонів 5 гектарів недораховуються. Корисно ще й замислитися, скільки земель належить державі Україна. Не так і багато. 10,4 млн гектарів. 31,1 млн га – приватна власність. Отже, гасла противників ринку мали би лунати – НІ продажу приватної землі, але звучить це досить кострубато. Все не так на ринку України, як галасують прибічники мораторію, і все не так, як лементують прихильники вільного ринку землі.

Це одвічна туга людини про справедливість, якої немає на світі. Журба за своїми двома моргами паші, за плугом і сивим коником, змореним тяжкою працею. Сивого коника я б хотів, нехай би бігав лужком і брав цукор­рафінад з руки.

* * *

Так, стоп, ми тут підсумки підводимо й плануємо наступний рік, тож утираємо сльозу замилування й дивимося у майбутнє. Вільний ринок землі – він як Новий рік, його ніби й нема, він ніби й є. Якби ви хотіли зараз купити землю, то є 12 чи 14 способів, як це законно зробити, то й робіть. Ні – почекайте ринку та й робіть. Краще махнути на нього рукою, буде то й буде. А буде, тому що не існує вільної ринкової економіки без вільних ринків. До речі, обмежувачі концентрації земель до 5 гектарів в одні руки, які наводять приклади Польщі та інших країн, забувають, що ні Польща, ні інші країни незчисленних городів не є експортерами зерна. А в Україні експорт зерна дає 40 % валютної виручки. Яким чином її компенсувати? Розвивати промисловість? Проте скільки це коштуватиме й скільки на це забажає ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ ЧАС?

На все свій ЧАС. До речі – як ви плануєте свій час? Конфуцій, Кун Фуцзи, дві з половиною тисячі років тому казав: якщо маєте плани на рік – сійте рис. Якщо маєте плани на десять років, саджайте дерева. Якщо маєте плани на все життя, навчайте дітей. При цьому цей Фуцзи не збагнув, що все це можна робити одночасно. І стосовно рису схибив, рис у нас далеко не всюди буде рости. А про інші культури та сівозміни він нічого не сказав.

Однак давайте прислухаємося до старого китайця. Якщо маємо плани на рік, то сіємо щось. Ну що у вас там за сівозміною? Час не чекає. Селітра по сім двісті, ось результат лементу про ринок землі. Тому що всі кажуть, гроші тримаємо на викуп землі, решта почекає. Селіт­ра, чекаючи, подешевшала. Проте, мені здається, це брехня, грошей просто ні у кого немає. Врожай рекордний, світовий урожай теж, ціни на зерно низькі, а гривня зміцніла й зумовлює величезний недобір грошової маси. Така наша буденність: час невпинно йде, грошей нема.

А я от за Конфуцієм посадив дерева. Виписав з Івано­Франківська 60 смерек, ялиць і модрин, сіянці по 10 гривень, і посадив. Щоб такий лісок у кутку дачі був густенький. Там, може, маслюки або сироїжки заведуться. Росте там і пара дубків з трюфелем, але трюфель – гриб загадковий. Він, як Новий рік, може, він є, а може, його й нема.

 

* * *

Кінець грудня, а по Україні плюс 13. Колись, бувало, приїздиш до Франції взимку, а там поля зелені, сонеч­ко світить, думаєш, от би нам так. На маєш. Тепер у нас так. І що це означає для майбутнього врожаю? Опадів майже немає, тож, думаю, нічого хорошого. Кліматичні зміни? Навряд чи. Аномалії, локальні, напевно, так. Природа ніби не заснула, а так, в пів ока дивиться за тим, як люди кубляться. Он хтось потяг мішка до комори, поки всі лопатами городи скопують. Он чути з­за гір – гуп, гуп, гуп. Це йде ЧАС.

Історія останніх десятиліть наповнена подіями, які мають епохальну вагу, і у поміркованої та серйозної людини, якою є ви, мій читачу, іноді виникає запитання: коли ж уже воно утрясеться та стабілізується?

А ніколи.

Ми так і будемо існувати в часи потрясінь, як існує весь світ. Так нас і буде ковбасити й плющити, це просто життя. Життя – воно бентежне. І вибір кожного – вважати це вселенським злом чи Божим раєм. От винайшло людство смартфон, точніше, спочатку сотовий телефон, а потім до нього додалися диктофон, фотоапарат, інтернет і так далі. Яке ж це благо, як це зручно. Однак – які в цьому вади? Один великий аграрій мені колись сказав: за кілька років агрономів не буде взагалі, всіх їх замінить… і кивнув на свій айфон. Можливо, можливо, але, думаю я, людського таланту й генія ніщо не замінить. Адже він таки винайшов смартфон й успішно його виготовляє та вдосконалює. Проте цілі галузі близькі до загибелі. Цього року впритул підійшов до загибелі світовий ринок фотоапаратів. Падіння у 67 % – це те, що навряд чи можна пережити. Досконала механіка, неймовірна оптика, дизайн – все коту під хвіст. Люди фоткають на смартфон свої післяноворічні мармизи, висолопивши язика, й повністю задоволені. Гадаю, фотоапарати з під’єднаним інтернетом і можливістю редагувати знімки існують, але й це не може продовжити їх існування на десятиліття, їм залишається посіяти рис, тобто, планувати на рік.

Коли у мене запитують, коли помре друкована преса, я відповідаю – коли помре останній талановитий редактор і журналіст, тобто, ніколи. Це різні типи передачі інформації, цифровий і друкований. Вони адресовані різним центрам головного мозку, активують різні його сегменти. Друкована преса дає змогу читачеві збагнути, електронна – зирк­нути. Жодна з друкованих літер не рівна іншій, такій самій. Навіть попри елект­ронні фотоформи, кількість фарби в одній літері не буде дорівнювати кількості в такій самій іншій. Електронні літери всі однакові.

 

* * *

Є ще одна вада цифри, яку помітив італійський письменник Алессандро Барікко, це неспроможність відтворювати ЧАС. Його можуть відтворювати тільки механічні або електромеханічні годинники, де стрілка рухається невпинно, як, власне, і сам ЧАС. Електронний годинник фіксує час ривками, одна секунда, дві секунди. А між секундами? Між мільярдними частками секунд? ЧАС лине, а годинник стрибає.

Хоча для рослинництва це підходить, адже там теж вегетація йде ривками, клітковим діленням, клац – і однією клітиною більше, клац – ще однією. Там процес між поділом клітин не такий принциповий. Хоча і він не вільний від ЧАСУ.

Чого це ви моргаєте? Що я про політику не пишу? Та то таке… То не політика, а процес між поділом клітин. Як нинішня зима – міжсезоння, проміжок між жнивами й посівною.

Прибігли актори, давайте, зіграємо вам щасливу державу у смартфоні. Перша мізансцена, друга, сота, а глядачі не аплодують, а спідлоба дивляться недоб­ре. До справжньої політики, до сильної й вільної України ми ще доживемо.

Бізнес­план – цікава річ. Тут пригадується – якщо хочеш насмішити Бога, розкажи йому про свої плани.

Якщо хочеш, щоб Бог качався по підлозі від реготу, покажи йому свої бізнес­плани.

Більшість найуспішніших аграріїв, яких я знаю, жодного бізнес­плану в житті не написали. Це не означає, що після того, як вони пояснили все своїм командам і відповіли на всі запитання, в підприємствах ніхто не написав бізнес­планів, написали цілі гори, адже для цього у нас повно спеціально навчених людей. Проте хто сказав Першоаграрію, що йому слід робити, в які терміни та у якій послідовності?

Цифра про це мовчить.

Так, зрозуміла схема, коли приходить Людина й КАЖЕ: отут поставимо завод. Гаразд, КАЖУТЬ підлеглі й біжать малювати проєкт, рахувати кошторис, укладати угоди про постачання обладнання та заходяться добирати й навчати персонал.

Проте ж ви розумієте, про що я. Про талант, який рухає бізнес і роздає завдання людям, як їм писати бізнес­плани. Божий дар? Я не зустрічав такого критерію у підручниках із менеджменту. А він є, як ЧАС і як Новий рік.

Є натхнення.

Є пристрасть.

І народжується ідея часто під гудіння великого джмеля над квіткою ріпаку.

Джмеля також немає в підручниках.

Однак він є, роботящий, вишмаруваний пилком.

Ось що я робитиму й вам раджу. Сійте рис. Пшеницю, кукурудзу, сою, ріпак, соняшник, ячмінь, буряки. Саджайте дерева. Ліси, сади, діброви. Навчайте дітей. Сійте добро й щедрістю свого серця, підживлюйте багатством своєї душі, захищайте від хвороб і шкідників своєю силою й талантом.

Любіть Україну й себе, відчувайте, коли вам треба задуматися й перепочити, прилягти у посадці й з’їсти кільце Краківської, гортаючи журнальчик, і в цей момент, я не сумніваюся, ваш погляд зупиниться на замисленому у квітці джмелеві, ви схопитеся на рівні ноги й вигукнете: тут я збудую комбікормовий завод! Маслоекстракційний! Насіннєвий!

 

* * *

Не звертайте уваги на Новий рік, це слушна нагода привітати близьких, рідних, далеких, це час передплатити журнал «Зерно», але ЧАС не зупиниться у Новий рік. Саме в цей час він занесе ногу для наступного кроку, і – гуп, пішов далі.

Якщо вдасться, забіжіть перед ним, нехай наздоганяє.

Йдемо. Й навіть Перемога для нас – не кінець. Тому що шлях наш не має кінця.

Як не має меж вдячність людей до вашої високої й талановитої праці.

Зі святом вас і до нових зустрічей у 2020‑му!

 

Ваш головний редактор