Не було, немає, й через це там уже ніколи не буде ні нульових, ні інтенсивних технологій – так віджартовуються прихильники цієї системи землеробства, натякаючи на те, що без Mini- та No-till поверхня Землі може незабаром перетворитися на марсіанську

Зупинити деградацію

Ситуація і справді рік у рік погіршується. Згідно з вис­нов­ками доповіді «Стан ґрунтових ресурсів світу», підготовленої групою із 200 ґрун­то­знавців із 60 країн світу, ерозія щороку «з’їдає» 25-40 млрд т верхнього шару ґрунту, що призводить до зниження врожайності та його здатності зберігати вуглець, поживні речовини й вологу.

Щорічні втрати виробництва зернових унаслідок ерозії становлять 7,6 млн т. Експерти підрахували: якщо не вжити адекватних протиерозійних заходів, утрати зернових до 2050 року можуть сягнути понад 253 млн т на рік.


Деградація ґрунтів загрожує й Україні, охоплюючи 20 відсотків її орних земель, або 6,5 млн га. Щороку від ерозії втрачається 300-600 млн т ґрунту, а недобір урожаю становить до 50 % залежно від рівня деградації.


Особливо вразливими в цьому плані є сільгоспугіддя в Степу, який має посушливу зону загальною площею 4 млн 500 тис. га. В Миколаївській області вона охоплює 468 тис. га, в Криму – 650 тис. га, Дніпропетровській – 93 тис. га, Одеській – 460 тис. га, Запорізькій – 1 млн 100 тис. га, Херсонській обл. із загальної площі 1 млн 700 тис. га вона становить 1 млн 600 тис. га. Волого-тепловий режим у цих регіонах також погіршується. Якщо, наприклад, у Херсонській області протягом 1994-2004 рр. середньорічна температура становила +10,6°С, то впродовж 2006-2018 рр. – +11,4°С, сума річних опадів у перший із цих періодів коливалася від 324,9 до 656,8 мм, то впродовж другого – від 321,9 до 408,4 мм.

Фермер їде до фермера

Як не лише вижити, а й одержати в такому пеклі стабільні прибутки? Про це йшлося на п’ятому тренінгу Польової школи фермера, яка діє в рамках проєкту ФАО ООН «Інтегроване управління природними ресурсами на деградованих ландшафтах Степової та Лісостепової зон України». Захід проходив на базі ТОВ «АП Зоря-Юг», що в Чаплинському районі Херсонської області. Тема: «No-till на зрошуваних землях».

«Принцип Польової школи, яка працює в 100 країнах світу, – фермер їде до фермера, щоб навчання відбувалося не по книжці, а наочно, на кращих прикладах господарювання. Місія школи – поширення кращих ґрунтозахисних технологій. За підсумками тренінгів ФАО складе каталог цих технологій та запустить для фермерів і студентів аграрних вишів онлайн-курс їх вивчення. Будуть розроблені відповідні рекомендації для Мінагропродполітики України», – сказав польовий офіцер ФАО Олександр Журавель, відкриваючи тренінг.

Випадкових слухачів не було. На тренінг з’їхалися «зубри» технології No-till і початківці, які встигли набити перші гулі під час її впровадження. Тож ця спільнота не давала нудьгувати модератору, господарям, лекторам і під час пленарної та польової частини заходу. Здавалося б, що формула господарювання в умовах посушливого Степу відома – No-till, Mini-till плюс зрошення, однак ця комбінація має масу нюансів. Про них говорив доктор сільськогосподарських наук, головний науковий співробітник відділу зрошуваного землеробства Інституту зрошуваного землеробства НААНУ Микола Малярчук.

Аграрій має враховувати особливості ґрунтів, на яких господарює. У Херсонській області площа звичайних чорноземів становить 75 тис. га. Це ґрунти, які за своїми агрофізичними властивостями, щільністю складення (1,1-1,23 г / см3), родючістю відповідають вимогам вирощування всіх сільськогосподарських культур без винятку. Вони найпридатніші для мінімізованих систем обробітку та навіть для нульового.

Чорноземи південні розташовані на 900 тис. га, щільність їхнього складення (1,2-1,32 г / см3) сприятлива для розвитку зернових колосових культур, тобто культур степового екотипу, й вимагає поліпшених агрофізичних властивостей під час вирощування кукурудзи, сої та особливо для овочевих культур, картоплі, цукрових та кормових буряків. Темно-каштанові ґрунти зі щільністю складення 1,38-1,4 г / см3 займають 600 тис. га в найпосушливіших районах області, до яких належить і Чаплинський. На 12 тис. га розташувалася українська пустеля з піщаними ґрунтами, яка щороку розширює свої межі.

Серед південної суші є немало земель замкнених понижень (так званих подів), де концентрується вода після зимового сніготанення та після зливових дощів.

Їхня загальна площа становить понад 200 тис. га. Вони розкидані латками від кількох гектарів до десятків тисяч, їх називають обмежено придатними для аграрного використання. Науковці довго билися над тим, як розв’язати цю проблему, розробили низку меліоративних, агрохімічних та агротехнічних заходів. Аграрії, які їх дотримуються, змогли включити ці угіддя до своїх сівозмін. Площі схилових земель у південному регіоні становлять 657 тис. га, всі вони – всупереч рекомендаціям науковців – розорані.

Микола Малярчук переконаний, що єдиним заходом покращення родючості схилових земель є застосування систем No-till. Проте саме систем, а не технологій, підкреслив науковець. До темно-каштанових ґрунтів потрібен інший підхід. Висока щільність їхнього складення і, навпаки, низький рівень пористості не дають змоги проникати воді в нижні горизонти, що не сприяє повноцінному розвитку кореневої системи рослин. Тому такі ґрунти потребують періодичного щілювання.

На землі дармівщини не буває

Агропідприємство «Зоря-Юг» теж розташоване на темно-каштанових та ще й солонцюватих ґрунтах, і ця обставина, на думку науковців, є не зовсім сприятливим тлом для землеробських систем No-till. Проте четверта частина угідь перебуває під зрошенням, що деякою мірою пом’якшує ситуацію.

Досвід цього господарства для України унікальний. Вважається, що No-till нав’язати неможливо. Аграрій має повірити у нього, ніби в якусь землеробську релігію, до цього повинен іти поступово, вивчаючи кращий світовий та вітчизняний досвід і переконуючись у безперспективності оранки та інших операцій, пов’язаних із втручанням у ґрунт.

До 2016 року, поки господарство не придбали американці, воно сповіду­вало традиційні технології.

Як розповідає директор Руслан Кунгуров, технічний арсенал агропідприємства на той час можна було назвати відлунням минулого століття – старі плуги, культиватори, МТЗ. Не було в команді ні агронома, ні механіка, ні гідротехніка, один тягнув і встигав. «Для мене поняття чистих парів було святим, – згадує Руслан, – і, не дай Боже, було побачити там хоч бур’янину, намагався знищити її мало не голими руками. Проте прийшли американці і нав’язали No-till. Було незвично бачити замість ідеальних парів стерню по коліна після вичісуючої жниварки – це просто не вкладалося в голові. Проте я себе переборов і тепер розумію, що, можливо, в центральній і західній частинах України така система й не потрібна, але в українській Сахарі без неї не обійтися. Однак якщо в когось створюється враження, що перейде на No-till і одразу все буде супер, то помиляється. Я взяв собі за девіз слова одного вченого, який побував у господарстві: «Руслане, на землі, як і в житті, дармівщини не буває». Тобто яку технологію не використовував би, працювати треба і вдень, і вночі».

Перехід на нову систему був по-американському рішучим, напористим і діловим. Передусім власники продали всю стару техніку, яка забезпечувала традиційну технологію і придбали спеціалізовану: обприскувач Miller із кліренсом понад 2 м, міксер-дозаправник для нього, комбайн John Deere, очісувальну жниварку Shelbourne, дві сівалки: зернову John Deere 1890 і просапну John Deere DB-60, обладнану системами точного висіву Precision Planting, датчиками контакту із поверхнею поля, які дають змогу збільшувати при­тискне зусилля, та іншими сучасними елементами. Прик­метно, що вся рухома техніка укомплектована або гусеницями, або здвоєними колесами, щоб зменшити навантаження на ґрунт.

Після технічного переозброєння всі мости були спалені, повернення до старого стало неможливе. В перший рік реформи 80 % площ обробили розпушувачем на глибину 35-40 см, потім вирівняли площі з допомогою культиватора і… все. Після цього протягом чотирьох років не було жодного втручання в землю. Лише сівба, збирання, обприскування і полив. Останню культивацію зробили для забезпечення продуктивної роботи імпортної техніки. Якщо зазвичай швидкість збирання сягає 4-6 км / год., то на ідеально рівному полі зі жниваркою Shelbourne – 10-12 км / год., за зміну вона може впорати 120 га. Поряд із комбайном іде бункер-перевантажувач, тож комбайн не зупиняється. Обприскувач, образно кажучи, літає над полем зі швидкістю 30 км / год., показники сівби також вражаючі – 16-18 км / год.

«Коли чотири роки тому американці мені сказали, що ґрунт не повинен бачити сонця протягом 365 днів, я був шокований. Як це?! Проте сьогодні вже продавав би не зерно, а ґрунт на кілограми, бо він став таким пухким, що бабусі можуть його використовувати для вирощування вазонних квітів», – хвалиться Руслан.

Він став ноутілером, тобто людиною, яка вірить в ефективність і безальтернативність цієї технології в умовах напівпустелі.

«Вбити у своїй голові вола, зламати свої колишні переконання та прийняти нові істини – найважча справа, – доповнює виступ Кунгурова модератор заходу доцент кафедри землеробства та гербології НУБіП України Микола Косолап. – Систему землеробства слід трактувати не як суто математичну модель, а релігію. Якщо ви займаєтеся справою, в яку не вірите, вона приречена. Інновацію спочатку треба зрозуміти, а потім впроваджувати, і найпростіший спосіб передачі інформації – армійський: «Роби, як я». Якщо в сусіда вийшло, значить, і в мене вийде. Слід багато читати, проте найбільш стимулюючий чинник – гроші. Якщо аграрій бачить, що можна зекономити та заробити, то братиметься до впровадження цієї технології значно енергійніше. Хоча я зустрічав багатьох ноутілерів, для яких прибуток на останньому місці. В будь-якому разі біологізація землеробства – реальний шлях до збереження ґрунтів, високоякісної продукції і зниження собівартості. Слід навчитися вирощувати не врожай, а прибутки. В США, які вважаються країною з найрозвинутішою економікою, середня врожайність пшениці становить 25 ц / га. Проте тамтешні аграрії не переймаються з приводу цього. Головний критерій – чистий прибуток на гектар…»

Практика високого зрізу

Виїхали в поле. Тут наочну презентацію зробив головний агроном господарства Андрій Кисловський. Їдемо вздовж Північно-Кримського каналу. Спека немилосердна. Куди не глянь – дими: на заході, сході, півдні, півночі. Враження таке, ніби горить уся Херсонщина. Це, пояснюють нам господарі, сусіди в такий спосіб позбуваються від стерні на полях. Швидко, дешево й сердито. Звісно, це злочин, обурюються ноутілери, і перед землею, і перед довкіллям, і перед наступними поколіннями.

Це і є той віл у головах, якого не вдається вбити. Однак мають бути обласна, районна, місцева влада, які повинні на це неподобство реагувати належним чином. На полях господарства – висока стерня і килим пожнивних решток. Не дай Боже, залетить сюди якась випадкова іскра – капець. Вважай, що вся багаторічна праця щодо плекання структури ґрунту – коту під хвіст.

Практика високого зрізу очісуючою жниваркою також прийшла зі США. Її переваги для ноутілера очевидні: по-перше, затримує сніг, якщо він випаде, по-друге, не дає розгулятися вітру, по-третє, земля закрита від променів сонця, по-четверте, сівалка краще посіє там, де менше пожнивних решток, їх не треба буде розрізати. «Зоря-Юг» не розпорошується на десятки сортів озимої пшениці, чим грішить сьогодні багато господарств, а використовує кілька випробуваних – київську Смуглянку, одеську Благодарку, три краснодарських – №99, Бригаду, Ювілейну. Проте останні належать до безостих. Господарям вони не сподобалися, бо погано вичісуються «Шелбурном», а тому їх вже з цієї осені замінять на інші, можливо, авторства Інституту зрошуваного землеробства.

На цьому богарному полі Благодарка дала на круг по 30 ц / га, це не зовсім типовий результат, бо насіння лежало в сухій землі понад місяць, поки на початку листопада не пройшов дощ, а тому в зиму вона входила у фазі одного-двох листків, а деякі ділянки – навіть у фазі шила. На іншому полі після гороху врожайність сягнула 37 ц / га. А позаторік, коли озима пшениця потрапила у сівозміну на зрошенні, Смуглянка дала понад 8 т / га.

Навіщо ноутілеру коти?

Вийшли на поле, з якого зібрали горох… Цю культуру тут використовують як зайнятий пар, вона швидко скошується і площа залишається під паром до осені. Була посіяна після пшениці. Зробили це дуже рано. «Сьогодні багнюка, забиваються сошники, але слід сіяти, бо завтра може бути пізно, бо волога випаровується прямо на очах», – згадує агроном цьогорічну посівну.

З опадами, як уже говорилося, тут дуже скрутно. Снігу не було взагалі, в січні випало 13 мм, в лютому – нуль, в березні – 5 мм, у квітні було три дощі, але нерівномірні, в травні – 30 мм, у червні – 20 мм. Проте врожай для богарних площ досить пристойний, цього року тут зібрали по 31 ц / га, торік – по 16 ц / га.

Ноутілери розсипалися по полю. Перевіряють поверхню на пружність. Аби поле, як мовиться, дозріло й стало такою собі подушкою, чотири роки – замалий строк. Хтось приїхав зі своєю лопаткою, намагається знайти вологу. І на глибині 8-10 см її знаходить! Останній дощ тут пройшов місяць тому, але волога збереглася, пояснює агроном.

Грудка, яку виколупали, ліпиться в руці наче глина. «Навесні на момент посіву, коли перевіряєш рівень вологи, шукаєш насіння, розкопуєш на 30 см – повно черв’яків. Куди поділася солома? Вона була ось така, вище колін», – показує агроном. «Структура ґрунту після гороху просто чудова, це суперпопередник, – звертає увагу присутніх Микола Косолап. – Проте молочаї, які вкрили площу, не можуть виконувати роль покривної культури, їх варто видалити».

«На цьому полі, якщо будете сіяти соняшник, сою чи ще якісь дводольні культури, добре спрацює схема: гліфосат плюс 2,4-Д, – ділиться досвідом відомий ноутілер із Миколаївщини Вадим Дробітько. – Проте 2,4-Д має післядію, тому будьте обережні із застосуванням таких бакових сумішей. Це може стати помилкою, яка призведе до зниження врожайності, яку не можна списувати на No-till. У мене йде обприскувач, а через дві години – сівалка…»

З бур’янами навчилися розбиратися, а от від мишей просто немає спасу, скаржиться агроном: «Чергуємо біологічні засоби з хімічними, розкладаємо приманки, першу хвилю знімаємо, а далі все починається спочатку». З нашестям гризунів тут пов’язують збільшення популяції хижих птахів, а також змій. Люди стали боятися виходити в поле, особливо на зрошення.

«Заведіть котиків», – пожартував хтось. Однак це гостей не розвеселило, мабуть, ця проблема допікає всім.

Сівба в покривну культуру

Другий вихід на поле… Соя на зрошенні. Сівозміна тут проста: кукурудза – соя – кукурудза. Сіяли в покривну культуру – озиму пшеницю. Внесли під кукурудзу при сівбі 180 кг діючої речовини азоту у формі КАС. Гості одразу кинулися розгрібати густі зелені зарослі бобової культури, аби визначити ступінь мульчування та ви­явити хвороби та шкідників. На долоні у Вадима Дробітька – пошкоджений біб. «Це бавовникова совка, може з’їсти 50 % врожаю. Слід обробити Корагеном», – радить аграрій.

Кукурудза на зрошенні… І вона посіяна у покривну культуру. Це теж американський досвід. Аби застосовувати його, слід не лише перебудувати аграрну свідомість, а й мати міцні нерви. Ну, як це – сіяти у міжряддя розкущеної озимої пшениці? «На сходи, одержані за цим методом, страшно дивитися в перший період вегетації, кукурудза відстає в рості, але коли в сусіда кукурудза висохла, а твоя зелена та продовжує веге­тувати, настрій кардинально змінюється», – так коментує цю ситуацію Микола Косолап.

Систему зрошення побудували за принципом: менше, але частіше, так, щоб і вологи вистачало, й не було промивання поживних речовин у глибокі шари ґрунту. «Фрегати» ходять по колу, на кожне витрачається 3-4 доби, після короткочасного технічного обслуговування  полив відновлюється. Наприклад, поле сої агрегат обходить 16 разів за сезон, витрачаючи 3600 куб. м води. На кожному «Фрегаті» стоять датчики вологості, згідно з їхніми показниками агрономічна служба визначає норму поливу.

«No-till на зрошенні ефективніший, ніж на богарі, – говорить Микола Малярчук. – Якщо при загальній біомасі кукурудзи 80-90 т урожайність зерна на цьому полі сягне 16-18 т, а на ґрунт ляже близько 20 т повітряно-сухої маси, вона укриє ґрунт так, що жодна краплина вологи крізь цю подушку завтовшки 10-12 см не вивітриться, ґрунт буде захищений, не пересихатиме. Маса кожної культури має свій період розкладання в ґрунті залежно від того, де ми її загорнули, чи в поверхневому шарі, чи в глибшому.

Ми вважаємо, що для півдня України найкращі умови для розкладання листостеблової маси кукурудзи, соняшнику, сої складаються в шарі 12-14 см. Якщо ж цю масу залишати на поверхні незрошуваних ґрунтів, це не дає високого ефекту. Так, захищає ґрунт від випаровування, але цього недостатньо, шар післяжнивних решток має становити не менше 3-4 см, а найкраще – 5 см. Щодо ущільнення. На каштанових ґрунтах дуже швидко утворюється плужна підошва під дією ходових систем тракторів, комбайнів, культиваторів.

Господар АП чотири роки тому зробив щілювання на 40 см. Проте тепер він скоротив кількість операцій на куку­рудзі із 12-14 до трьох: посіяв, обробив ЗЗР і зібрав. Ми встановили, що за нашої класичної технології щілювання ґрунту слід робити раз на 3-4 роки, у господарника цей період може бути тривалішим на богарі, а на зрошенні його взагалі може й не бути, бо він за рік накопичив 10-12 см мульчі, яка закрила ґрунт, котрий дає змогу не ущільнювати нижні шари.

Однак я за те, щоб сівозміни на зрошенні були повноцінними: з багаторічними бобовими травами, насамперед люцерною. І обов’яз­ково навантажив би господарство, яке має зрошення, тваринництвом – молочним і м’ясним скотарством».

Практичне заняття завершилося зупинкою біля зораного поля на сусідських угіддях. Картинку, яку побачили аграрії, можна було швидше назвати ґвалтуванням ниви, аніж обробітком ґрунту. Величезні, вивернуті брили землі смажилися на сонці. «Скажіть мені, скільки треба міліметрів опадів для того, щоб тут щось посіяти? – запитує Вадим Дробітько. – Господарі вже сьогодні обмежили себе в наступних рішеннях, визначивши наперед, що це буде тільки сівба навесні. Скільки тут солярки та праці витрачено! А скільки ще їх треба, аби вирівняти, заборонувати площу, 1 см обробленого ґрунту влітку – це втрата 2 мм вологи…»

«Для чого ми оремо? Для того, щоб збільшити накопичення вологи. А тепер давайте накладемо на цю ситуацію графік опадів, який навів агроном. До весни це поле одержить максимум 40 мм. Із оранкою втрачено 25 мм, ще 15 мм вивітриться, коли готуватимуть площу до сівби, отже, сходів можна й не одержати», – підсумовує побачене Микола Косолап.

Нульова технологія як неминучість

Що ж почерпнули ноутілери півдня з цього тренінгу?

«Я ще раз зустрівся з однодумцями, яких називають сектантами, і це правда, бо той, хто спробував No-till, навряд чи зможе вийти з цієї спільноти, – ділиться враженнями керівник ФГ «Тевлус-Юг» із Голої Пристані Херсонської області Андрій Щедрінов. – Зорана земля – це для нас рівень агрономії XVII століття, тоді як No-till рятує від вітрової ерозії, дає змогу зберегти довкілля, зупинити наступ пустелі. Друге завдання – вижити. Нам дуже важко конкурувати з аграріями центральних чи західних регіонів, сплачуючи однакову орендну плату та податки, а тому намагаємося знизити собівартість для того, аби збільшити рентабельність. Пшениця, соняшник, ріпак, гірчиця, льон – усе на богарі, жодного гектара зрошення, це край Олешківської пустелі, жодного дощу з 18 квітня.

Уявіть собі: середня врожайність пшениці цьогоріч становила одну тонну з гектара. Проте навіть при цьому ми не в мінусах. Головна проблема – боротьба з бур’янами пустелі, які не підкоряються законам агрономії. Вони навіть не згадуються в атласі, немає хімікатів, з допомогою яких їх можна було б знищити, бо не мають листового апарату, тому нема всотування. Підбираємо різні бакові суміші, пробуємо, десь виходить, а десь ні, але руки не опускаємо»…

«Ми двічі підступали до цієї технології, – згадує керівник ФГ «Аркадія», що в Братському районі Миколаївської області, Вадим Дробітько. – Перший раз ще 2005-го, але старі погляди повернули нас назад. Через кілька років знову спробували, досвіду не було, припускалися помилок, часто заходили в глухий кут, поки повністю не освоїли це агрономічне мистецтво. Проте чим більше я знаю, тим більше я розумію, що нічого не знаю в цій сфері. Як би не було, проминув етап ломки, сумнівів немає, мені тепер не потрібно нічого доводити. Доволі далеко відійшов від нульової точки та починаю імпровізувати: відмовляюся від мінеральних добрив або зводжу їх до мінімуму, в систему захисту вводжу біопрепарати, зменшую витрати завдяки низьким нормам висіву. Ця технологія лідирує у світі, рано чи пізно на неї перейдуть усі. No-till – не панацея, а неминучість».

«Для того щоб запровадити нульову технологію, треба кілька умов, – говорить керівник ФГ «Синя нива», що в Цюрупинському районі Херсонської обл., Олег Осінній. – По-перше, агроном мусить бути на голову вищим за рівнем кваліфікації від колеги, який працює за класичною технологією. По-друге, сівозміни мають бути повноцінними. У нас на півдні поширені чотири культури: пшениця, ячмінь, соняшник, ріпак, але цього мало, ми вводимо в сівозміну ще й льон олійний. По-третє, має бути набір спеціальної техніки. А вона не кожному по кишені. Далі ноутілер стикнеться з масою проблем.

Ніхто не застрахований від того, що сусід палитиме стерню і пожежа перекинеться на ваше поле, або хтось кине на нього недопалок. Після пшениці ми планували посіяти ріпак, але сталася пожежа, стерня згоріла, це одразу відкинуло нас на сім років назад, бо всі накопичені післяжнивні рештки були знищені, чорна земля притягує сонячне проміння, ґрунт втрачає вологу, навіть не кожного дня, а кожної години, не було іншого варіанту, як задискувати поле. Допікає резистентність бур’янів. Кажуть, що треба працювати оригінальними препаратами, але вони у 2-3 рази дорожчі, а тому основна маса аграріїв вимушена застосовувати так звані генерики…»

«Це вже для мене п’ятий семінар. Завжди беру з них щось нове, – ділиться враженнями керівник ФГ «Курсаковське», що в Одеській області Іванівського району, Володимир Самсонюк. – Почав впроваджувати цю технологію два роки тому. Досить складно. Багато запитань. Зрозумів, що з No-till слід більше працювати головою, ніж лопатою. Проте бачу перспективу, бо з вологою рік у рік все гірше й гірше, витрати на енергоносії зростають. Якщо українські аграрії підуть шляхом аргентинських фермерів, то через деякий час зможуть стати міцно на ноги»… 

Читайте також:

Ось він, український No-till

No-till для фермера